Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/12415/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/12415/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Джеджея Л.А., ОСОБА_1

від відповідача: Балацький Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023, повний текст якого складено та підписано 19.01.2024

у справі № 910/12415/23 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 4 884 890,05 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 4 884 890,05 грн, в т.ч. 3 299 400,00 грн. основного боргу, 536 039,52 грн. пені, 911 418,09 грн. інфляційних втрат (за період з 01.03.2022 по 31.05.2023), 138 032,44 грн. 3 % річних (за період з 19.02.2022 по 12.07.2023).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки товару № 53-121-01-21-10913 від 24.11.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар. Порушення строків оплати товару стало підставою для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- позивач неправильно визначив строки оплати поставленого товару та дійшов помилкового висновку про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов`язання з оплати суми ПДВ в розмірі 549 900,00 грн за Договором;

- підстави для стягнення пені за порушення строків зобов`язання відсутні, оскільки сторони не передбачили стягнення пені умовами договору та це прямо не встановлено в законі.

Також відповідача просив звільнити його від відповідальності у вигляді відсотків за користування грошовими коштами (3% річних) та інфляційних втрат, заявлених позивач або зменшити їх розмір у випадку задоволення позову, оскільки товариство зазнало значних втрат у зв`язку з військовою агресією та ВП ЗАЕС по теперішній час перебуває в окупації.

Крім того, відповідача просив обмежити права позивача на отримання від нього коштів, оскільки засновником юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Гамматекс ЛТД» є громадянин російської федерації - ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі №910/12415/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" 3 299 400 грн 00 коп. основного боргу, 756 862 грн 24 коп. інфляційних втрат, 124 699 грн 25 коп. 3 % річних, 62 714 грн 42 коп. витрат по сплаті судового збору, 6 847 грн 17 коп. витрат на оплату послуг адвоката. У іншій частині позову - відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 3 299 400,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, то позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог про стягнення пені суд дійшов висновку про відсутність підстав для її стягнення у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

За результатами перевірки проведеного позивачем розрахунку інфляційних та річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 756 862,24 грн. інфляційних втрат та 124 699,25 грн. 3 % річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд залишив поза увагою те, що засновником юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Гамматекс ЛТД» є громадянин російської федерації - ОСОБА_1 , якому належить 100 відсотків частки статутного капіталу в юридичній особі, тобто він здійснює прямий вплив на діяльність цієї юридичної особи, отже компанія позивача має зв`язок з країною-агресором, водночас Постановою КМУ №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» (далі - Постанова №187) встановлено мораторій на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є особи, пов`язані з державою-агресором;

- судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки запереченням відповідача на позов щодо можливості зменшити або звільнити його від відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат з тих підстав, що АТ «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована, зокрема, на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України, а його філія «ВП Запорізька АЕС» віднесена до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83. Виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, АТ «НАЕК «Енергоатом», відповідно до статті 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов`язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Підвищення та дотримання досягнутого рівня безпеки діючих енергоблоків атомних електростанцій має найвищий пріоритет у діяльності експлуатуючої організації. Питання забезпечення безпеки є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності. Наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, Компанія спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. У зв`язку з окупацією Запорізької АЕС скаржник втратив значну частину виробничих потужностей, що негативно вплинуло на його фінансовий стан (за перше півріччя 2022 року отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік, який міститься в матеріалах справи). Скаржник виконує в умовах воєнного стану спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, підтримує безпеку всіх АЕС України (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської). Отже за посиланням відповідача суд повинен був враховати майновий стан обох сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- ТОВ «Гамматекс ЛТД» в суді попередньої інстанції, було доведено, той факт, що бенефіціар та керівник ТОВ «Гамматекс ЛТД» - ОСОБА_1 не підпадає під дію постанови КМУ №187 у зв`язку з тим, що він тривалий час перебуває на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на постійне проживання НОМЕР_4 від 24.05.2023;

- наявні у матеріалах справи докази, а саме: копії посвідки на тимчасово проживання НОМЕР_3 що видана 03.02.2015 року; копія листа ДМС України від 17.06.2022 року; копія посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , що видана 01.07.2021 року; копія посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , від 24.05.2023 є достатніми доказами для підтвердження того, що ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах, отже він не підпадає під дію постанови KM У № 187;

- посилання відповідача на введення в України воєнного стану, як підставу для зменшення розміру або скасування 3% річних та інфляційних втрат, є такими, що не мали місце під час перебігу строку впродовж якою, відповідач повинен був виконати свої зобов`язання за Договором. За посиланням позивача ці доводи наведені апелянтом лише з метою уникнення відповідальності передбаченої законодавством. В цьому випадку, безсумнівно наявна вина скаржника у невиконанні зобов`язання за Договором, яке передувало введенню воєнного стану в Україні і окупації Запорізької атомної електростанції;

- свої зобов`язання за Договором, позивач виконав в повному обсязі поставивши відповідачу товар 21.12.2021 на суму 3 299 400,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними;

- складне фінансове становище відповідача, яким може бути обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним за власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру пені;

- суд здійснив часткове задоволення позовних вимог інфляційних та 3 % річних, що на думку позивача свідчить про дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, про який йде мова у правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованої розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12415/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 258, 260 ГПК України, оскільки до апеляційної скарги не додано належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу, а також у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 87 928,02 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

05.03.2024 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази надсилання апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу, а також докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12415/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.04.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 13.03.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 13.03.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

15.05.2024 оголошено перерву до 06.05.2024.

06.05.2024 судове засідання не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 повідомлено учасників справи про призначення справи № 910/12415/23 до розгляду на 05.06.2024. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Забезпечено представнику позивача адвокату - Джеджеї Луїзі Анатоліївні участь в судовому засіданні 05.06.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

05.06.2024 з огляду на те, що протягом дня в місті Києві неодноразово було оголошено повітряні тривоги та було відсутнє електропостачання, розгляд вказаної справи розпочався пізніше призначеного часу.

Враховуючи зазначені об`єктивні причини, колегія суддів дійшла висновку оголосити перерву в судовому засіданні до 24.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 оголошено перерву в судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 до 07.08.2024. Визнано обов`язковою явку директора - головного бенефіціара ТОВ "Гамматекс ЛТД" - ОСОБА_1 у судове засідання 07.08.2024. Забезпечено представнику позивача адвокату - Джеджеї Луїзі Анатоліївні участь в судовому засіданні 07.08.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 07.08.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 07.08.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 07.08.2024 ОСОБА_1 (директор - головний бенефіціар ТОВ "Гамматекс ЛТД") в судовому засіданні 07.08.2024 підтримав позицію позивача.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про залучення до участі у справі правонаступника Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про заміну відповідача у справі на його правонаступника у справі №910/12415/23 задоволено. Замінено відповідача у справі Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661).

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-1913.

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар відповідно до специфікації на закупівлю.

Згідно з п. 1.2. Договору строк поставки товару: листопад-грудень 2021.

Відповідно до п. 3.1. Договору вартість товару за договором складає 2 749 500,00 грн., крім того ПДВ 20% 549 900,00 грн., загальна вартість складає 3 299 400,00 грн.

Згідно з п. 3.2. Договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 3.3. Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1. Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Договору позивач поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 3 299 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 21.12.2021.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем була зареєстрована податкова накладна в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.01.2022.

Водночас Відповідач не здійснив оплати товару у встановлений Договором строк у розмірі 3 299 400,00 грн., що і стало підставою для звернення до суду. Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 536 039,52 грн. пені, 911 418,09 грн. інфляційних втрат, 138 032,44 грн. 3 % річних.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Щодо стягнення основного боргу

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У відповідності до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції на підставі вірної оцінки представлених доказів вірно встановлення здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 3 299 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 21.12.2021.

14.01.2022 позивачем, на виконання умов договору, зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить долучена до матеріалів справи квитанція про реєстрацію накладної.

Відповідач в порядку статті 74 ГПК України належними засобами доказування обставин виконання ним договірного зобов`язання з оплати отриманого товару в строки, визначені в п. п. 3.2, 3.3 Договору, не підтвердив.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, строк якого настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача основаної заборгованості в сумі 3 299 400,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечував відносно встановлених судом фактів отримання ним товару та його несплати. Однак, вказував на те, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду було залишено обставини наявності у складі засновників юридичної особи позивача громадянина російської федерації, якому належить 100 % статутного капіталу та який є кінцевим бенефіціаром. У зв`язку з цим, на думку апелянта, на позивача поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» №187 від 03.03.2022, якою встановлено мораторій на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є особи, пов`язані з державою-агресором.

В контексті наведених доводів апелянта колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк був продовжений на підставі відповідних Указів Президента України та триває і станом на цей час.

Відповідно до п. 3, 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Кабінету Міністрів України доручено невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22 зазначив, що в умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання російською федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна;

3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або на користь російської федерації.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що мораторій у законодавстві України розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов`язань або заборона вчинення певних дій, що вводитися уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов`язані з настанням надзвичайних обставин. У процесуальному сенсі під мораторієм можна розуміти призупинення реалізації певного процесуального права або виконання певного обов`язку.

Правовий аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку, що названою постановою встановлено деякі винятки щодо застосування мораторію, а саме обмеження не поширюється на громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

Таким чином, у даному спорі підлягає з`ясуванню питання належності позивача до кола юридичних осіб, щодо яких Постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань. Тобто слід з`ясувати чи підпадає позивач під визначення осіб, наведених у пункті 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, а саме його відповідність юридичній особі, створеній та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні (п. 7 ст. 1 Закону).

Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (п. 18 ст. 1 Закону).

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (ч. 17 ст. 1 Закону)

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідності до розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" зареєстровано 16.07.2020 Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, присвоєно код 43713932, має юридичну адресу: 04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, офіс 108/4. Тобто зазначена юридична особа створена та зареєстрована у відповідності до положень законодавства України.

Засновником та кінцевим бенефіціарним власником товариства є ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, що ним не заперечувалось в судовому засіданні.

Згідно представлених до матеріалів справи документів ОСОБА_2 перебуває на території України на законних підставах, що підтверджено посвідкою на постійне проживання НОМЕР_4, виданою 24.05.2023 (орган що видав 8011, підстава видачі 03/01) з датою закінчення строку дії - 23 травня 2033 року. Оригінал посвідки оглянутий колегією в засіданні суду 07.08.2024. ОСОБА_2 , особу якого перевірено у відповідності до норм процесуального закону, приймав участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції (07.08.2024), чим підтвердив фактичне своє перебування на території України.

Також колегією суддів надана правова оцінка залученим до матеріалів справи копії посвідки на тимчасово проживання НОМЕР_3 що видана 03.02.2015 року; копії листа ДМС України від 17.06.2022 року; копія посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , що видана 01.07.2021 року, які в сукупності підтверджують наявність права ОСОБА_2 на перебування на території України.

Зважаючи на вищевстановлені обставини та унормовані чинним законодавством положення, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не належить до кола осіб, відносно яких Постановою № 187 введено мораторій на реалізацію права вимоги до зобов`язаної сторони. Відтак підстави для врахування у спірних правовідносинах положень названої постанови відсутні. Доводи апеляційної скарги в цій частині визнаються судом неспроможними.

Також колегія вважає помилковими посилання відповідача Постанову НБУ № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», викладену ним у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції. Адже зазначений документ регулює відносини в межах банківської системи та визначає алгоритм дій для фінансової установи для резидентів держави, що здійснила збройну агресію проти України, а не її громадян в цілому.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, інфляційних, річних

Позивач просить стягнути з відповідача 536 039,52 грн. пені, 911 418,09 грн. інфляційних втрат (за період з 01.03.2022 по 31.05.2023), 138 032,44 грн. 3 % річних (за період з 19.02.2022 по 12.07.2023).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Зважаючи на те, що сторонами договору в його умова не узгоджено положення щодо забезпечення виконання зобов`язання у вигляді нарахування пені, колегія суддів визнає вірним висновок суду про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами перевірки розрахунку даної частини позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове їх задоволення, а саме у розмірі 756 862,24 грн. інфляційних втрат та 124 699,25 грн. 3 % річних.

Щодо заявленого клопотання про зменшення інфляційних та річних

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Матеріалами справи підтверджується, що сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, а заявлені до стягнення інфляційні та річні спрямовані на захист прав позивача від знецінення грошових коштів, прострочення сплати яких допустив відповідач починаючи з 2022 року. Також суми заявлених до стягнення інфляційних і річних розумно співвідносяться з сумою основного боргу.

За таких обставин, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом апеляційної інстанції в рамках вирішення цього спору не встановлено.

А наведені у клопотанні аргументи, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання, що зумовило знецінення коштів позивача.

При цьому, суд звертає увагу на те, що необґрунтоване зменшення річних фактично нівелює мету існування права на компенсацію втрат у зв`язку з порушенням зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

За сукупністю вищенаведене, колегія вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні цього спору належним чином перевірено та надано вірну оцінку доводам сторін, за наслідком чого прийнято в цій частині обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання з мотивів того, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій у визначеному відповідачем розмірі. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються за їх необґрунтованості.

Оскільки питання правомірності розподілу судом першої інстанції судових витрат апелянтом не порушено, справу розглянута у відповідності до положень частини 1 статті 269 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/12415/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано після виходу колегії суддів з відпустки, - 03.09.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков