Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/12415/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12415/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Балацький Я. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Стасюка С. В.

від 07.12.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Корсак В. А., Алданова С. О., Євсіков О. О.

від 07.08.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 4 884 890,05 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 4 884 890,05 грн, з яких 3 299 400,00 грн основного боргу, 536 039,52 грн пені, 911 418,09 грн інфляційних втрат (за період з 01.03.2022 по 31.05.2023), 138 032,44 грн 3% річних (за період з 19.02.2022 по 12.07.2023).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки товару № 53-121-01-21-10913 від 24.11.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) укладено договір поставки товару № 53-121-01-21-1913 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар відповідно до специфікації на закупівлю.

Згідно із пунктом 1.2 договору строк поставки товару: листопад-грудень 2021.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість товару за договором складає 2 749 500,00 грн, крім того ПДВ 20% 549 900,00 грн, загальна вартість складає 3 299 400,00 грн.

Згідно із пунктом 3.2 договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 3.3 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в пункті 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 299 400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 9 від 21.12.2021.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12415/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" 3 299 400,00 грн основного боргу, 756 862,24 грн інфляційних втрат, 124 699,25 грн 3% річних, 62 714,42 грн витрат по сплаті судового збору, 6 847,17 грн витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання обов`язку позивача з поставки товару підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині повної оплати отриманого товару є таким що настав;

- враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором у розмірі 3 299 400,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- сторони не передбачили в умовах договору можливість сплати пені та не визначали її розмір за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом;

- згідно із пунктом 3.2 договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивачем була зареєстрована податкова накладна в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.01.2022. Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 756 862,24 грн інфляційних втрат та 124 699,25 грн 3 % річних.

Постановою від 07.08.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12415/23.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, строк якого настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача основаної заборгованості в сумі 3 299 400,00 грн;

- в апеляційній скарзі відповідач не заперечував відносно встановлених судом фактів отримання ним товару та його несплати. Однак, вказував на те, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду було залишено обставини наявності у складі засновників юридичної особи позивача громадянина російської федерації, якому належить 100 % статутного капіталу та який є кінцевим бенефіціаром. У зв`язку з цим, на думку апелянта, на позивача поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» №187 від 03.03.2022, якою встановлено мораторій на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є особи, пов`язані з державою-агресором;

- відповідно до розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" зареєстровано 16.07.2020 Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, присвоєно код 43713932, має юридичну адресу: 04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, офіс 108/4. Тобто зазначена юридична особа створена та зареєстрована відповідно до положень законодавства України;

- засновником та кінцевим бенефіціарним власником товариства є ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, що ним не заперечувалось в судовому засіданні;

- згідно із наданими до матеріалів справи документами ОСОБА_2 перебуває на території України на законних підставах, що підтверджено посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданою 24.05.2023 (орган, що видав 8011, підстава видачі 03/01) з датою закінчення строку дії - 23 травня 2033 року. Оригінал посвідки оглянутий колегією в засіданні суду 07.08.2024. ОСОБА_2 , особу якого перевірено відповідно до норм процесуального закону, приймав участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції (07.08.2024), чим підтвердив фактичне своє перебування на території України. Також колегією суддів надана правова оцінка залученим до матеріалів справи: копії посвідки на тимчасово проживання № НОМЕР_2 , що видана 03.02.2015; копії листа ДМС України від 17.06.2022; копії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , що видана 01.07.2021, які в сукупності підтверджують наявність права ОСОБА_2 на перебування на території України;

- зважаючи на встановлені обставини та унормовані чинним законодавством положення, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не належить до кола осіб, відносно яких постановою № 187 введено мораторій на реалізацію права вимоги до зобов`язаної сторони. Відтак підстави для врахування у спірних правовідносинах положень названої постанови відсутні. Доводи апеляційної скарги в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 910/12415/23, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник у якості підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано частину 2 статті 526 Цивільного кодексу України за відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування мораторію, передбаченого пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022, до прийняття та набрання чинності Законом України "Про санкції" щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, з юридичними особами, кінцевим бенефіціарним власником яких є громадяни держави-агресора, в тому числі без встановлення законності підстав проживання на території України; відсутні висновки Верховного Суду щодо належних доказів та доведення факту законності підстав проживання на території України громадян рф в частині застосування санкцій, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187.

5. Позиція Верховного Суду

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Перевіряючи та надаючи оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/97/22).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 909/1071/23).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

У частині 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України «Про санкції» визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Також підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 10.10.2024 у справі № 910/13756/22, від 31.10.2024 у справі № 915/1530/23, від 20.11.2024 у справі № 915/1802/23.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що засновником та кінцевим бенефіціарним власником товариства є ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації.

Як вже було зазначено вище, згідно із підпунктом 1 пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією рф до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Частина 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині 1 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина 1 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах. Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов на підставі наявних у матеріалах справи: посвідки на постійне проживання, виданої ОСОБА_1 24.05.2023 (орган, що видав 8011, підстава видачі 03/01) з датою закінчення строку дії - 23 травня 2033 року, копії посвідки на тимчасово проживання № НОМЕР_2 , що видана 03.02.2015; копії листа ДМС України від 17.06.2022; копії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , що видана 01.07.2021.

Водночас, у матеріалах справи відсутні та відповідачем не було подано жодного доказу на підтвердження застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції" або належності позивача до осіб, передбачених підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.

У зв`язку з чим, передбачений чинним законодавством мораторій на вчинення окремих видаткових операцій у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є стягувачем стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», позивач не є особою щодо якої постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, позивач не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187, відомості стосовно позивача відсутні у державному реєстрі санкцій, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача правових підстав утримуватися від виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 53-121-01-21-10913 від 24.11.2021 щодо проведення повного розрахунку з позивачем за отриманий товар.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності у нього правових підстав для зупинення виконання грошових зобов`язань перед позивачем, на підставі постанови № 187, відповідно не доведено й неправильного застосування судами положень зазначеної постанови.

Водночас, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо зазначеної скаржником у касаційній скарзі норми права (частини 2 статті 526 Цивільного кодексу України), яка є загальною і підлягає застосуванню до виконання договірних та недоговірних зобов`язань. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 910/13756/22, від 31.10.2024 у справі № 915/1530/23, від 20.11.2024 у справі № 915/1802/23.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

При цьому Верховний Суд зазначає, що у цілому доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Розподіл судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 910/12415/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова