Постанова

від 23.07.2024 по справі 920/298/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 920/298/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича

на рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 (повний текст рішення складено 22.03.2024)

у справі №920/298/23 (суддя В.Л. Котельницька)

за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної ради

до Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Сумське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Сумський агролісгосп»

про зобов`язання звільнити земельну ділянку лісогосподарського призначення,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

22.03.2023 перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Сумської обласної ради (далі, позивач) до Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича (далі, відповідач), в якому просив суд зобов`язати Фізичну особу-підприємця Жукова Володимира Миколайовича звільнити земельну ділянку лісогосподарського призначення кадастровий номер 5924785000:02:001:0315, що перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради від розміщених на ній споруд, альтанок та навісів кафе «Козацький стан».

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.03.2023 залучено до участі у справі Сумське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Сумський агролісгосп» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (далі, третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на спірній земельній ділянці лісогосподарського призначення самовільно, без укладення договору щодо користування земельною ділянкою, розмістив кафе «Козацький стан» із будівлями та спорудами.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 позов задоволено.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Жукова Володимира Миколайовича звільнити земельну ділянку лісогосподарського призначення кадастровий номер 5924785000:02:001:0315, що перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради від розміщених на ній споруд, альтанок та навісів кафе «Козацький стан».

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича на користь Сумської обласної прокуратури 2684,00 грн судового збору.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, виходив з того, що спірні тимчасові споруди на заявленій земельній ділянці розміщені відповідачем самовільно; будь-які договори щодо користування спірною земельною ділянкою, щодо розміщення на земельній ділянці тимчасових споруд власником, користувачем земельної ділянки з відповідачем не укладались, рішення з цих питань позивач не приймав.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.

За висновками суду прокурор подав позовну заяву з дотриманням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - власника земельної ділянки в особі Сумської обласної ради, зазначив, в чому на його думку полягають порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, підстави для звернення до суду з позовом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень скаржника та узагальнення їх доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 09.04.2024 (про що свідчить штемпель на конверті Укрпошти) засобами поштового зв`язку Фізична особа-підприємець Жуков Володимир Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду, а в разі відмови в залишенні позову без розгляду прийняти рішення про відмову в задоволенні позовної заяви.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- прокурор не обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, не навів, які саме інтереси держави були порушені відповідачем та в якому розмірі нанесені збитки, матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до Держгеокадастру як органу, до повноважень якого відноситься нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та органів державного архітектурно-будівельного контролю, до компетенції яких відноситься питання законності будівництва. Зазначене свідчить про наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду;

- відповідач законно користується спірною земельною ділянкою на підставі діючої Угоди від 07.02.2017 на період виготовлення документації по оформленню тимчасового довгострокового користування лісами ДП «Сумський агролісгосп», укладеної з третьою особою;

- прокурором та позивачем не доведено, що саме відповідачем були побудовані тимчасові будівлі на спірній земельній ділянці;

- відповідно до статті 20 Лісового кодексу України тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності. Споруди, альтанка, навіс є тимчасовими спорудами, які були зведені для ведення господарської діяльності саме в межах Угоди від 07.02.2017 та у відповідності до статті 20 Лісового кодексу України;

- позивач мав би звернутися до відповідних органів державного архітектурно-будівельного контролю для здійснення перевірки законності забудови, винесення відповідних рішень і лише у випадку невиконання таких рішень ініціювати питання щодо знесення тимчасових споруд у судовому порядку;

- рішення ґрунтується на неналежних доказах (зокрема, матеріалах геодезичної зйомки), наданих прокурором. Прокурор не подавав до суду клопотання про призначення експертизи для встановлення питання, чи насправді на спірній земельній ділянці знаходяться тимчасові споруди відповідача;

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

16.05.2024 від прокуратури через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

17.05.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

01.07.2024 електронною поштою та 01.07.204 засобами поштового зв`язку третя особа направила на адресу Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просила суд відмовити у її задоволенні та залишити оскаржене рішення суду без змін.

У поданих відзивах прокурор, позивач та третя особа наголошували на наступному:

- Угода від 07.02.2017, на яку посилається позивач, не передбачала розміщення спору кафе на спірній земельній ділянці;

- спірна земельна ділянка підлягає використанню виключно для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України та не може перебувати у власності чи користування відповідача для розміщення кафе «Козацький стан»;

- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що споруди кафе «Козацький стан» фактично розміщені на спірній земельній ділянці та збудовані відповідачем, однак при цьому відповідач не є ані власником, ані користувачем спірної земельної ділянки, що свідчить про самовільність їх розміщення;

- приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» регулюють порядок дій органу державного архітектурно-будівельного контролю у межах усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та не застосовуються до вимог власників земельних ділянок, спрямованих на захист порушеного цивільного права шляхом демонтажу тимчасових споруд, відповідно до приписів статей 152, 212 ЗК України. Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 920/447/18;

- планова геодезична зйомка є належним та допустимим доказом на підтвердження факту розміщення тимчасових споруд на спірній земельній ділянці, оскільки проведена кваліфікованим спеціалістом у відповідній сфері. Відповідачем не доведено, що прокурор отримав такий доказ з порушенням закону;

- у даній справі наявні виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави, про що була вказано у позові та вірно встановлено судом першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/298/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Сумської області.

26.04.2024 матеріали справи №920/298/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 залишено без руху; роз`яснено Фізичній особі-підприємцю Жукову Володимиру Миколайовичу, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн та належні докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів учасникам справи - Першому заступнику керівника Сумської окружної прокуратури, Сумській обласній раді, Сумському дочірньому агролісогосподарському підприємству «Сумський агролісгосп».

01.05.2024 засобами поштового зв`язку до Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича адвоката Брайко Ю.В. надійшло клопотання на виконання вимог вищезазначеної ухвали, до якого долучено фіскальний чек від 01.05.2024 про сплату судового збору на суму 4 026,00 грн на реквізити Другого апеляційного адміністративного суду та докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Сумській обласній раді, Сумському дочірньому агролісогосподарському підприємству «Сумський агролісгосп» та Першому заступнику керівника Сумської окружної прокуратури - листом з описом вкладення.

07.05.2024 скаржник на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду направив клопотання (підписане електронно-цифровим підписом адвоката Брайко Ю.В.), в якому зазначив, що ним попередньо було помилково сплачено судовий збір на суму 4 026,00 грн на реквізити Другого апеляційного адміністративного суду. До клопотання долучено фіскальний чек №1324914495 від 07.05.2024 про сплату судового збору на суму 4 026,00 грн на реквізити Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.06.2024.

17.06.2024 через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції від представника Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник не зможе з`явитися у судове засідання у зв`язку із зайнятістю його в кримінальній справі, що призначена до розгляду на 18.06.2024 о 15 год 00 хв в Зарічному районному суді міста Суми у справі №591/5434/23, також в зазначеному клопотанні представник просить призначити наступне судове засідання в режимі відеоконференції.

У судове засідання, призначене на 18.06.2024, до суду апеляційної інстанції з`явився прокурор.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.

У судовому засіданні 18.06.2024 колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Сумське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Сумський агролісгосп» відповідно до поштового повернення не отримала ухвалу суду від 08.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 клопотання Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича про відкладення розгляду справи та участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №920/298/23 задоволено, розгляд справи №920/298/23 відкладено на 02.07.2024.

У судове засідання, призначене на 02.07.2024, до суду апеляційної інстанції з`явився прокурор.

27.06.2024 від Сумської обласної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

01.07.2024 від Сумського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Сумський агролісгосп» надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

02.07.2024 від представника Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване зайнятістю представника у іншому судовому засіданні та оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 клопотання Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича про відкладення розгляду справи №920/298/23 задоволено, розгляд справи №920/298/23 відкладено на 23.07.2024.

У судовому засіданні 23.07.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 23.07.2024 з`явилися представники прокуратури та відповідача.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з`явились, у поданих до суду 27.06.2024 та 01.07.2024 клопотаннях просили суд розглядати справу за їх відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив оскаржене рішення суду скасувати, позов залишити без розгляду або прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник прокуратури заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій у даній справі

Відповідно до інформаційної довідки від 21.03.2023 №326490659 земельна ділянка кадастровий номер 5924785000:02:001:0315 площею 7,8675 га перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради.

Рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» та матеріалами лісовпорядкування визначено, що указана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Сумського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Сумський агролісгосп».

07.02.2017 між ДП «Сумський агролісгосп» як постійним лісокористувачем та ФОП Жуковим В.М. укладено Угоду на період виготовлення документації по оформленню тимчасового довгострокового користування лісами ДП «Сумський агролісгосп» (далі, Угода).

Згідно з преамбулою вказаної Угоди сторони дійшли згоди щодо благоустрою лісової ділянки ДП «Сумський агролісгосп» з метою покращення її рекреаційних, культурно-оздоровчих властивостей, санітарного стану, охорони від самовільних рубок, пожеж, засмічення побутовими та промисловими відходами без обмеження виконання своїх службових обов`язків лісовою охороною.

Пунктом 4 Угоди визначений термін її дії - 1 рік. Угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами. Угода вважається продовженою на той строк і на тих же умовах, якщо протягом останнього місяця до її закінчення не було надіслано повідомлення про її розірвання.

Відповідно до матеріалів справи зазначена лісова ділянка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5924785000:02:001:0315. У той же час, на вказаній лісовій ділянці розміщені будівлі та споруди кафе «Козацький стан».

Відповідач зазначав у відзиві на позовну заяву, що всі тимчасові споруди біля кафе «Козацький стан», які розміщені на спірній земельній ділянці, були зведені для ведення господарської діяльності в межах Угоди від 07.02.2017.

26.10.2022 листом №97 ДП «Сумський агролісгосп» повідомив ФОП Жукова В.М. про виявлення самовільно споруджених об`єктів (кафе «Козацький стан») на земельній ділянці, розташованій на території Нижньо-Сироватської ОТГ, Сумського району за межами населеного пункту (квартал 107, виділ 39), площею 0,3 га (кадастровим номером 5924785000:02:001:0315) та наголосив про необхідність звільнення земельної ділянки лісогосподарського призначення та приведення її у придатний до використання стан, у зв`язку із відсутністю у відповідача будь-яких документів, що посвідчували право користування даною земельною ділянкою та спорудження (зведення) на ній об`єктів. Крім того, ФОП Жукова В.М. повідомлено, про те, що Угода від 07.02.2017 станом на дату даного листа не діє.

26.12.2022 під час проведеної геодезичної зйомки інженером-геодезистом Яніним Ю.А. зафіксовано, що на земельній ділянці кадастровий номер 5924785000:02:001:0315 розміщено будівлю кафе «Козацький стан», а також альтанки та навіси.

19.01.2023 Державна інспекція архітектури та містобудування України листом №449/05/13-23 повідомила прокурора, що дозвільних документів на виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5924785000:02:001:0315 за адресою: Сумська обл., с. Старе Село, ДП «Сумський агролісгосп» в Реєстрі будівельної діяльності відомостей щодо реєстрації/видачі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих на зазначеній земельній ділянці, не виявлено.

27.01.2023 листом №818-23 ДП «Сумський агролісгосп» повідомив прокурора, що строк дії угоди від 07.02.2017 на 2023 рік ФОП Жукову В.М. не продовжувався.

13.03.2023 листом №01-24/155 Сумська обласна рада зауважила, що обласна рада як власник земельної ділянки будь-які правочини щодо надання у користування спірної земельної ділянки чи її частини для розміщення кафе чи використання в інших господарських цілях ФОП Жукову В.М. не укладала.

Таким чином, судом встановлено факт того, що ФОП Жуков В.М. використовує у своїй господарській діяльності земельну ділянку лісогосподарського призначення, кадастровий номер 5924785000:02:001:0315, комунальної власності шляхом розміщення споруд, альтанок та навісів кафе «Козацький стан» без будь-яких правових підстав.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Сумської обласної ради зазначає, що земельна ділянка лісогосподарського призначення комунальної власності самовільно зайнята відповідачем шляхом розміщення на ній сторонніх об`єктів, які створюють перешкоди у її використанні за призначенням, а тому підлягає звільненню шляхом демонтажу споруд та перенесенні їх за межі земельної ділянки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача в даній справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор подав позов в інтересах Сумської обласної ради.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення кадастровий номер 5924785000:02:001:0315 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, обласна рада наділена усіма можливими засобами правового захисту комунального майна, зокрема і шляхом звернення з позовом до суду.

Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави, невжиття ним заходів щодо повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення. Прокурор зазначає, що використання ФОП Жуковим В.М. спірної земельної ділянки без належних на те підстав невід`ємно пов`язане з порушенням останнім законодавчо визначеного порядку використання лісів, які згідно положень частин 1, 2, 3 статті 1, частин 1, 2 статті 7 Лісового кодексу України є національним багатством і об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України (у редакції станом на дату звернення прокурора до суду з позовом у даній справі).

Статтею 14 Конституції України, статтею 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Разом з тим, частиною другою, третьою статті 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері.

За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прокурором у позові наголошено, що незаконне утримання та використання ФОП Жуковим В.М. спірної земельної ділянки порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та порядок використання корисних властивостей лісу як складової частини лісового фонду України, та відповідно майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження даними об`єктами права власності.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (статті 13, 14), Земельного кодексу України (статті 78, 92, 93, 102-1,116, 123), Лісовим кодексом України (статті 7, 8, 17, 18, 84).

Правовідносини, що пов`язані з позбавленням держави правомочностей володільця, а, як наслідок, і права розпорядника землі, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Прокурор наголошує на тому, що ФОП Жуков В.М. без законних на те підстав, у порушення порядку, передбаченого чинним законодавством, користується земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Такі дії відповідача не лише порушують вимоги діючого законодавства, а також позбавляють як народ України, так і кожного громадянина захищеного Конституцією права володіння землею у встановленому законом порядку.

Відповідно до вищевказаних приписів український народ як власник спірного об`єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Сумській обласній раді повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Вказане свідчить про беззаперечну наявність інтересу держави щодо законності використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.

Суспільство, український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що можливі порушення відповідачем встановленого законом порядку користування лісами, які визначені Конституцією України, Лісовим кодексом України, іншими законодавчими та підзаконними нормативними актами у цій сфері є підставою для вжиття заходів прокурорського реагування, у тому числі й шляхом звернення із позовною заявою до суду в інтересах держави, що полягають у забезпеченні додержання законодавчого порядку їх використання.

За таких обставин звернення прокурора з вимогою про звільнення земельної ділянки у цій справі є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання.

Відповідно, прокурор у даному випадку на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в спірних правовідносинах.

Поряд з цим, судом встановлено, що при наявності порушень інтересів держави позивач (Сумська обласна рада) не вживав жодних заходів до їх усунення.

Так, з метою усунення порушень законодавства окружною прокуратурою у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено до Сумської обласної ради як уповноваженого органу у спірних правовідносинах лист від 09.02.2023 про вжиття заходів реагування шляхом звільнення земельної ділянки лісогосподарського призначення від незаконно розміщених споруд.

Однак, згідно наданої відповіді будь-яких заходів обласною радою вжито не було.

Більше того, листом обласної ради від 13.03.2023 повідомлено прокуратуру про неможливість самостійно звернутися з позовною заявою до суду у зв`язку з обмеженим фінансуванням щодо сплати судового збору, необхідного для подачі відповідного позову до суду.

Інших доказів, які б свідчили про вжиті заходи чи намір щодо їх вжиття в майбутньому обласною радою надано не було.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

Стосовно посилань скаржника на те, що матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до Держгеокадастру як органу, до повноважень якого відноситься нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та органів державного архітектурно-будівельного контролю, до компетенції яких відноситься питання законності будівництва, колегія суддів зазначає таке.

При визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах. Отже, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок містить в постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 11.08.2021 у справі №927/719/20.

У даному випадку спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради, а тому позов, який спрямований на захист прав власника земельної ділянки, правомірно заявлено прокурором в інтересах держави в особі Сумської обласної ради.

З огляду на встановлене, приймаючи до уваги, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, колегія суддів доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Сумської обласної ради у суді при зверненні із цим позовом, що спростовує доводи скаржника про представництво інтересів держави всупереч вимогам статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо суті заявлених у даній справі позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку прокурора відповідач на спірній земельній ділянці лісогосподарського призначення самовільно, без укладення договору щодо користування земельною ділянкою, розмістив кафе «Козацький стан» із будівлями та спорудами.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких землі лісогосподарського призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За приписами частини 1 статті 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1 статті 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Згідно приписів статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Водночас, виходячи зі змісту статті 18 Лісового кодексу України, об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Наявними у матеріалах справи доказами (інформаційною довідкою від 21.03.2023 №326490659, рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб», матеріалами лісовпорядкування) підтверджується, що земельна ділянка лісогосподарського призначення кадастровий номер 5924785000:02:001:0315 площею 7,8675 га перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради та надана у постійне користування Сумському дочірньому агролісогосподарському підприємству «Сумський агролісгосп».

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судом встановлено, що будь-які договори щодо користування спірною земельною ділянкою для розміщення на ній тимчасових споруд власником, користувачем земельної ділянки з відповідачем не укладались, рішення з цих питань позивач не приймав.

Посилання скаржника на положення статті 20 Лісового кодексу України (права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування) та те, що він законно користується земельною лісовою ділянкою на підставі Угоди оцінюються судом критично з огляду на таке.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 20 Лісового кодексу України тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності.

Як уже зазначалося, згідно частини 3 статті 18 Лісового кодексу України довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Примірний договір довгострокового тимчасового користування лісами затверджений наказом Міністерство аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 №551.

Однак, наявна у матеріалах справи Угода від 07.02.2017 ні по формі, ні по змісту не відповідає договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Водночас, згідно пункту 1.3. Угоди дозволено ФОП Жукову В.М. за рахунок власних коштів надавати допомогу в проведенні лісогосподарських робіт, додаткових лісівничих заходів, робіт пов?язаних з благоустроєм і охороною даної лісової ділянки від самовільних рубок, пожеж, засмічення побутовими та промисловими відходами, а також інших робіт по влаштуванню території з метою покращення рекреаційних, культурно-оздоровчих властивостей, санітарного стану даної лісової ділянки без обмеження використання своїх службових обов?язків лісовою охороною.

Згідно пункту 2 Угоди ФОП Жуков В.М. зобов`язується за рахунок власних коштів надавати допомогу ДП «Сумський агролісгосп» для проведення лісогосподарських робіт на даній лісовій ділянці по її благоустрою, охорони від самовільних рубок, пожеж, засмічення побутовими та промисловими відходами; проводити відповідні роботи щодо взаємної охорони цієї ділянки, благоустрою, в т.ч. встановлення за рахунок власних коштів тимчасової огорожі, але за умови вільного виконання охороною своїх службових обов?язків; утримувати дану лісову ділянку в належному стані і виконувати інші вимоги чинного лісового Кодексу України; дотримуватись правил пожежної безпеки в лісовому насадженні.

Тобто, проаналізувавши зміст Угоди від 07.02.2017, колегія суддів доходить висновку, що її умовами не передбачено спорудження будь-яких будівель, зокрема, кафе, на земельній ділянці лісогосподарського призначення.

Отже, наявність такої Угоди (у незалежності від її чинності чи нечинності) не впливає на висновки суду про незаконність розміщення споруд кафе «Козацький стан» на спірній земельній ділянці, оскільки, як зазначають власник та постійний користувач і встановлено судом, будь-які договори щодо користування спірною земельною ділянкою для розміщення на ній тимчасових споруд власником, користувачем земельної ділянки з відповідачем не укладались, рішення з цих питань позивач не приймав.

Посилання скаржника на те, що прокурором та позивачем не доведено, що саме відповідач розмістив тимчасові споруди на спірній земельній ділянці також оцінюються судом критично.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Так, прокурором до позовної заяви долучено матеріали планової геодезичної зйомки від 26.12.2022, в яких відображено перетини площ земельних ділянок кадастрові номери 5924785000:01:003:0459 та 5924785000:02:001:0315 із площею ділянки кафе, а також розміщені на земельних ділянках будівля, альтанки, навіси, огорожа, та якими підтверджується факт розміщення біля кафе «Козацький стан» тимчасових споруд, три з яких (альтанки) розміщені на земельній ділянці кадастровий номер 5924785000:01:003:0459, інші - на спірній земельній ділянці кадастровий номер 5924785000:02:001:0315.

Статтею 1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» визначено, що топографо-геодезична і картографічна діяльність - наукова, виробнича і управлінська діяльність, спрямована на визначення параметрів фігури, гравітаційного поля Землі, координат точок земної поверхні та їх змін у часі, створення і використання державної геодезичної і гравіметричної мереж України, мережі постійно діючих станцій супутникового спостереження, топографічних, тематичних карт (планів), створення та оновлення картографічної основи для державних кадастрів, банків (баз) геопросторових даних та геоінформаційних систем.

Статтею 5 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» передбачено, що суб`єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності є, зокрема юридичні та фізичні особи, які володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Судом встановлено, що геодезична зйомка проведена інженером-геодезистом Яніном Ю.А., який відповідно до кваліфікаційного сертифіката №010801 від 26.04.2013 відповідає кваліфікаційним характеристикам професії та спроможний самостійно проводити топографо-геозедичні і картографічні роботи.

Отже, такий документ правомірно взятий судом до уваги як доказ у справі.

Водночас, виконання зйомки на замовлення Сумського РУП ГУНП в Сумській області в межах кримінального провадження, а не на замовлення прокуратури, не свідчить про неналежність та недопустимість відповідного доказу.

Відповідач ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні разом із апеляційною скаргою не подав доказів на спростування обставин розміщення ним тимчасових споруд (альтанок, навісів) кафе «Козацький стан» на спірній земельній ділянці кадастровий номер 5924785000:02:001:0315 та доказів звільнення спірної земельної ділянки від розміщених на ній споруд (альтанок, навісів) кафе «Козацький стан» на дату звернення прокурора з позовом та розгляду судом справи.

При цьому, ДП «Сумський агролісгосп» листом від 26.10.2022 №97 повідомляло відповідача про самовільне спорудження споруд кафе «Козацький стан» на вказаній земельній ділянці та наголошувало на необхідності звільнення вказаної земельної ділянки і приведення її у придатний до використання стан.

У свою чергу, як вбачається з відзиву на позовну заяву та з апеляційної скарги (сторінки 4), сам же відповідач вказує на те, що споруди, альтанки, навіси є тимчасовими спорудами, які були зведені для ведення господарської діяльності, а саме в межах Угоди.

Виходячи з наведеного у сукупності, докази, надані прокурором на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та розміщення відповідачем на ній тимчасових споруд є більш вірогідними, ніж доводи відповідача, висловлені на їх спростування.

Щодо посилань відповідача на приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», то суд першої інстанції вірно зазначив, що правила цієї статті регулюють порядок дій органу державного архітектурно-будівельного контролю у межах усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та не застосовуються до вимог власників земельних ділянок, спрямованих на захист порушеного цивільного права шляхом демонтажу тимчасових споруд, відповідно до приписів статей 152, 212 Земельного кодексу України. Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 920/447/18.

Посилання відповідача на пункт 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №406, суд вважає необґрунтованими, оскільки його положення жодним чином не спростовують факту самовільного розміщення відповідачем тимчасових споруд (альтанок) на спірній земельній ділянці. Пунктом 6 Переліку передбачене зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (стаття 90 Земельного кодексу України).

Статтею 106 Лісового кодексу України визначено, що земельні лісові ділянки підлягають поверненню за їх належністю без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення земельних лісових ділянок здійснюється в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у cправі № 922/1832/19.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За викладених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції й вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги прокурора щодо зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку лісогосподарського призначення кадастровий номер 5924785000:02:001:0315, що перебуває в комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради, від розміщених на ній споруд, альтанок та навісів кафе «Козацький стан».

Скаржником в суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не підтверджено правомірність розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 5924785000:02:001:0315 споруд, не доведено безпідставність вимоги прокурора в інтересах держави як власника земельної ділянки про знесення самовільно розміщених відповідачем споруд.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Обраний прокурором спосіб захисту за своєю правовою природою відповідає характеру порушеного права, про яке зазначає прокурор у позові, та узгоджується з передбаченими законом способами захисту.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Жукова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 06.03.2024 у справі №920/298/23 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Жукова Володимира Миколайовича.

Матеріали справи №920/298/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2024 після виходу членів колегії суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко