Рішення

від 28.05.2024 по справі 910/10784/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2024Справа № 910/10784/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/10784/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс"

про стягнення 1031778,05 грн

Представники сторін:

від позивача: Бичков В.В.

від відповідача: Ігнатьєв О.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" (далі - відповідач) про стягнення 617266,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив схоронність майна, одержаного на підставі договору відповідального зберігання №01/10/2015 від 01.10.2015 та після розірвання договору не повернув майно з відповідального зберігання, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 617226 грн в якості відшкодування вартості втраченого майна на підставі статей 950, 951, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 відкрито провадження у справі №910/10784/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі та витребувано у слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві відомості щодо кримінального провадження за записом в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №10119100010010015 та належним чином засвідчені копії первинних та інших документів наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Савватс" органу поліції для відкриття кримінального провадження та під час слідства на підтвердження обставин та фактів вказаних у повідомленні (заяві) про вчинений злочин.

21.08.2020 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов в якому відповідач позовні вимоги не визнає та наголошує на тому, що вибуття майна, яке перебувало на зберіганні зі складу, сталось через протиправну поведінку позивача, працівники якого мали доступ до складу, що виключає вину в діях відповідача як складової для настання цивільно-правової відповідальності, тоді як відповідачем було вчинено дії з метою встановлення підстав вибуття майна - проведено опитування працівників та подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до органу поліції. При цьому, зауважує на тому, що позивачем не було проведено товарознавчу експертизу вартості майна, а бухгалтерський облік товару здійснювався згідно актів приймання-передачі в кількісному обліку без зазначення ціни.

08.09.2020 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить зменшити позовні вимоги до 616210,62 грн.

18.09.2020 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить зменшити позовні вимоги до 592928,77 грн.

21.09.2020 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив якій позивач наголошує на тому, що до позову додані акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачу, в яких відображені родові ознаки товару в межах певного сортаменту металопрокату: найменування (круг, шестигранник), полоса, розмір (діаметр), марка сталі, тоді як відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів повернення майна позивачу. При цьому, вказує, що доводи відповідача про ігнорування позивачем проведення інвентаризації (неприбуття на інвентаризацію) за умови, що повідомлення направлено на неналежну адресу, не були та не могли бути перешкодою для її проведення без участі представника позивача, ані 21.10.2019 року, ані після повідомлення комірника відповідача у доповідній записці від 22.11.2019 року про відсутність товару за умови відсутності розпоряджень на його видачу.

Окрім того, цього ж дня через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить зменшити позовні вимоги до 592928,77 грн.

У судовому засіданні 22.09.2020 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення заяв про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим новою ціною позову є 592928,77 грн, встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті справи, продовження строку підготовчого провадження у справі та відкладення підготовчого засідання у справі на 13.10.2020 року.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент подання означених заяв) передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що заявником дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому такі заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягають прийняттю судом до розгляду.

30.09.2020 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення, в яких відповідач зауважує на тому, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього права власності на товар, компенсація за який є предметом спору у даній справі, так як належним доказом заподіяння збитків особі є первинні бухгалтерські документи, що підтверджують право власності на товар, зокрема, договори купівлі-продажу, видаткові накладні тощо, які можуть підтвердити факт придбання товару та його вартість або факт виготовлення такого товару та його собівартість.

12.10.2020 року через відділ діловодства суду надійшли пояснення в яких позивач наголошує на тому, що відповідач надає суперечливу інформацію щодо наявності або відсутності спірного майна на момент складання актів про надання послуг зберігання (після листопада 2019 року), а також щодо реальності надання до 31.12.2019 року послуг з порізки металопрокату, який нібито перебував на території відповідача.

У судовому засіданні 13.10.2020 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторне витребування у слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві відомостей, у зв`язку з невиконанням вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року, зобов`язання керівника відповідача надати відповіді на питання, які викладені позивачем у позовній заяві, та оголошення перерви у судовому засіданні.

За приписами частини 1, 2, 5 та 6 статті 90 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Як вбачається з матеріалів справи, у позові позивачем викладено питання до відповідача, втім обґрунтованої відмови від надання відповідей на поставлені запитання, як то передбачено приписами ч.5 ст.90 ГПК України, матеріали справи не містять.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача в частині зобов`язання відповідача надати відповіді на питання для встановлення обставин наявності або відсутності у відповідача спірного майна, відшкодування вартості якого є предметом розгляду у даній справі.

04.11.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи актів передачі та отримання товару на відповідальне зберігання у період з 24.11.2015 року по 24.10.2019 року, актів зняття товару з відповідального зберігання з 01.12.2015 року по 04.11.2019 року, актів наданих по порізці послуг за весь період дії договору про надання послуг від 29.06.2016р. №29/03-16 та додаткових угод до нього.

Окрім того, цього ж дня через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали, яка занесена до протоколу судового засідання від 13.10.2020 року у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України.

07.12.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій актів зняття товару з відповідального зберігання з 16.10.2019 року по 04.11.2019 року.

Окрім того, цього ж дня через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення в яких зауважено на порядку пропуску автомобілів з товаром з території відповідача та надання послуг позивачу порізки металопродукції.

10.12.2020 року через відділ діловодства суду надійшли пояснення в яких позивач наголошує на тому, що його посилання на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України обґрунтовані припиненням строку дії договору зберігання 31.12.2019 року та відсутністю правових підстав для утримання товару відповідачем, який не був повернутий. При цьому, у додаткових поясненнях наголошує, що бухгалтерська довідка про документальні залишки не отриманого позивачем з відповідального зберігання товару від 04.12.2020 №305 підтверджує невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з повернення товару на підставі первинних документів відповідно до яких має вестися зберігачем, як суб`єктом господарювання, бухгалтерський та складський облік.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, у зв`язку з чим зупинено провадження у справі.

08.04.2021 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи разом з повідомленням про залишення ухвали суду від 23.12.2020 без виконання у зв`язку з тим, що станом на 23.03.2021 оплата вартості за проведення експертизи на розрахунковий рахунок КНДІСЕ не надходила.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 23.04.2021 року.

23.04.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача доказів, а саме: первинних документів щодо придбання продукції, переданої на відповідальне зберігання відповідачу згідно з переліком вказаним у позовній заяві.

У судовому засіданні 23.04.2021 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, у зв`язку з відсутністю правових підстав для поновлення строків на його подання.

Так, за змістом частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України клопотання про витребування доказів учасником справи, у разі неможливості їх самостійного надання, повинно бути подане разом з поданням позовної заяви. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У поданому до суду 23.04.2021 року клопотанні про витребування доказів в частині поновлення строків Товариство з обмеженою відповідальністю "Савватс" посилається на необхідність призначення у справі судової експертизи, яка згідно з процесуальними приписами належить до завдань підготовчого провадження у справі, і такі обставини відповідачу на момент подання відзиву не були відомі.

Згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Втім, у даному випадку, заявником не наведено поважних причин пропуску строку на подання означеного клопотання, враховуючи, що з необхідністю проведення судової експертизи учасники справи, в тому числі й відповідач, були обізнані з 10.12.2020 року, про що свідчить протокол судового засідання від 10.12.2020, участь в якому приймав і представник відповідача, тоді як з клопотанням звертається до суду більш ніж через 4 місяця, без наведення обґрунтованих причин, що не залежали від нього, не можливості подання відповідного клопотання в розумні строки з дня обізнаності про необхідність призначення у даній справі судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2021 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Київська незалежна судово-експертна установа" та зупинено провадження у справі №910/10784/20 на час проведення експертизи.

08.10.2021 року через відділ діловодства суду надійшов висновок експерта від 25.08.2021 №3143 по справі №910/10784/20 разом із матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі.

23.10.2021 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача вартість втраченого майна у розмірі 798310,73 грн. Подана заява обґрунтована результатами проведеної судової експертизи за якими ринкова вартість втраченого майна є більшою, ніж було заявлено позивачем.

26.10.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення на складений судовим експертом висновок, в якому не погоджується з результатом проведеної судової товарознавчої експертизи та визначеною ринковою вартістю втраченого майна, посилаючись на те, що у висновку ціни не відповідають фактичній інформації, розміщеній на сайтах, дані з яких, власне, і були використані експертом при проведенні експертного дослідження. При цього, наголошує на тому, що висновок експерта не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, а тому не може бути врахований як належний та допустимий доказ.

29.10.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про визнання висновку експерта недостовірним доказом, оскільки експертом неправильно підраховано вартість предмета спору, використано недостовірні відомості для його розрахунку та складено висновок, який за оформленням не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998. Окрім того, просить встановити строк для подання додаткових доказів, оскільки він уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс незалежних експертиз" для проведення товарознавчої експертизи, а складений висновок має намір використати як доказ, який обґрунтовує заперечення розміру позовних вимог та встановлює дійсну вартість втраченого майна.

03.11.2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення щодо поданого відповідачем клопотання про надання йому додаткового строку для подання доказів, яке мотивоване тим, що встановлення відповідачу додаткового строку суперечить його ж позиції щодо невизнання позовних вимог з підстав повного та належного повернення позивачеві за договором майна.

09.11.2021 року від відповідача надійшли заперечення щодо збільшення розміру позовних вимог, які обґрунтовані тим, що підставою для подання такої заяви позивачем став експертний висновок, тоді як розмір первісних вимог було обґрунтовано бухгалтерською довідкою №357 від 20.07.2020, відтак подана заява одночасно містить дві підстави - збільшення розміру і зміна підстави, а тому позивачем має бути подана ще й заява про зміну підстав позову.

08.11.2021 року від позивача надійшли заперечення щодо поданого відповідачем клопотання про визнання експертного висновку неналежним доказом в якому зауважено на можливості отримання від експерта в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України пояснень щодо складеного висновку.

09.11.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів, а саме: рецензії від 08.11.2021 на висновок №3143 за результатами проведеної судової товарознавчої експертизи по справі №910/10784/20.

У судовому засіданні 12.11.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог та оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Позивачем дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме: надані належні докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншому учаснику справи і за своїм змістом подана заява не містить ознак зміни підстав позову , а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 року викликано у судове засідання судового експерта Київської незалежної судово-експертної установи Дуць Д.Л. для надання пояснень щодо висновку №3143 від 25.08.2021 за результатом проведеної судової товарознавчої експертизи по справі №910/10784/20.

30.11.2021 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач наголошує на відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Зокрема, наголошує на тому, що між сторонами не заперечується наявність договірних відносин на час передачі майна на відповідальне зберігання, що свідчить про наявність законних підстав для набуття майна відповідачем.

У судовому засіданні 24.12.2021 судовим експертом Дуць Д.Л. надані пояснення щодо висновку №3143 від 25.08.2021 за результатом проведеної судової товарознавчої експертизи по справі №910/10784/20.

06.01.2022 року через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 від експерта надійшли письмові відповіді на питання Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс".

11.01.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23.04.2021 року у справі №752/6423/21, адвокатського запиту №20211119/1 та відповіді на нього, а також витягу від 25.11.2021 року з Єдиного реєстру судових розслідувань кримінального провадження №12021100010001114 від 07.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 призначено у справі №910/10784/20 повторну судову експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", відділення в м. Києві, у зв`язку з чим зупинено провадження у справі №910/10784/20 на час проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 погоджено термін проведення судової експертизи у даній справі, що перевищує 90 календарних днів.

19.07.2023 через відділ діловодства суду від Київського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» разом з матеріалами справи надійшло клопотання судового експерта про надання матеріалів необхідних для проведення судової експертизи призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 поновлено провадження у справі для розгляду клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи.Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року задоволено клопотання Київського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" про надання матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" надати первинну балансову вартість об`єктів дослідження, провадження у справі зупинено.

07.12.2023 року через відділ діловодства суду надійшов висновок експерта від 30.11.2023 року №48-22 у справі №910/10784/20 разом із матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 10.01.2024 року.

08.01.2024 року через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить збільшити позовні вимоги до 1031778,05 грн, з огляду на результати повторної судової експертизи.

Цього ж дня, через систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення в яких позивач наголошує на тому, що оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів місцезнаходження товару, розпорядження ним, втім був особою відповідальною за його збереження, а позивач фактично заявив про відмову від договору та вимогу про повернення залишків товару до спливу граничного терміну дії договору зберігання (до 31.12.2019 року), то спірне майно (товар), яке було набуто відповідачем на законних підставах, після того як підстави зберігання відпали, стало набутим за відсутності таких підстав. Відтак, внаслідок неможливості повернути таке майно в натурі позивачу, як потерпілому, то останньому має бути відшкодована вартість неповернутого майна, яка за законом визначається на момент розгляду судом справи.

Також, в цей же день від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 10.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим новою ціною позову є стягнення 1031778,05 грн, зобов`язання слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві надати суду відомості щодо результатів кримінального провадження за записом в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №10119100010010015 та відкладення підготовчого засідання у справі на 01.02.2024 року.

У судовому засіданні 01.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи для розгляду по суті.

Так, у поданому клопотанні про відкладення, як можливу підставу відкладення підготовчого засідання, представник відповідача вказує про його участь, як представника в іншому судовому засіданні призначеному на 30.01.2024 о 14 год. 00 хв. у Восьмому апеляційному адміністративному суді (м. Львів), а відтак у останнього відсутня можливість прийняти участь в судовому засіданні по даній справі, яке призначено на 01.02.2024 року, наголошуючи, при цьому, що він є єдиним представником відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У даному випадку, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово відкладав підготовче засідання.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що він є єдиним представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс", оскільки матеріалами справи підтверджується наявність ще одного представника у відповідача, а саме: адвоката Амєрової А.В., про що свідчить ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1255404 від 18.01.2024 року, виданий Адвокатським об`єднанням "Бауман Кондратюк", до якого входить і представник відповідача від імені якого подано клопотання про відкладення розгляду справи - Баумана Ю.Т .. Жодних доказів скасування повноважень адвоката Амєрової А.В. станом на 01.02.2024 до клопотання про відкладення розгляду справи його заявником не додано, а Амєрова А.В. здійснювала участь у представництві інтересів відповідача, про що свідчить її особистий підпис на клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи 26.01.2024 року. Адвокат Амєрова А.В., і адвокат Бауман Ю.Т. є адвокатами адвокатського об`єднання "Бауман Кондратюк" і за своєю правовою природою адвокатське об`єднання об`єднує двох або більше адвокатів (учасників), а тому у нього наявні ресурси для забезпечення явки у судове засідання іншої особи для представництва інтересів відповідача.

При цьому, суд вважає обґрунтованими заперечення позивача на клопотання про відкладення розгляду справи, в яких зауважено на тому, що посадочний документ АТ "Укрзалізниця" №000B4664-79F3-4988-0001 від 31.01.2024 року придбаний 31.01.2024 о 15:14, тобто через добу після судового засідання, яке відбулося 30.01.2024 без обґрунтування таких дій, а згідно відкритих даних станом на 31.01.2024 року у залізничному сполученні наявна велика кількість поїздів та вільних місць на них до Києва, що прибувають за графіком та дозволяють вказаному адвокату прибути до суду, а з наданого представником відповідача скріншоту веб-сайту "Судова влада України" в адміністративній справі №380/2428/23 на 30.01.2024 року інтереси Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок "Укрпрофздоровниця" представляє також адвокат Сливка В.В..

Вищевикладене свідчить, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року призначено судове засідання на 09.05.2024 року.

У судовому засіданні 09.05.2024 року суд оголосив перерву до 28.05.2024 року.

У судовому засіданні 28.05.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савватс" (далі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (далі - поклажодавець) був укладений договір №01/10/15 відповідального зберігання (далі - договір, договір зберігання), за умовами пункту 1.1 якого поклажодавець доручає, а зберігач приймає на себе зобов`язання з приймання, відповідального зберігання, розвантаження та завантаження металопродукції, що іменується в подальшому "товар".

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.2 договору строк зберігання: з моменту передачі товару на зберігання та до закінчення строку дії даного договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору зберігач приймає на зберігання товар і на вимогу поклажодавця зобов`язується повернути йому товар у схоронності, навіть у разі, якщо строк його зберігання не сплив.

За умовами пункту 1.5 договору кількість, номенклатура, вартість переданого на відповідальне зберігання товару зазначається в актах приймання-передачі, що підписуються сторонами (додаток 1 до договору).

При прийманні товару на відповідальне зберігання складається акт приймання-передачі товару на зберігання у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної сторони (пункт 1.6 договору).

Місце зберігання: 03028, Україна, м. Київ, провулок Мисливський, 1-Б (пункт 1.7 договору).

Відповідно до пункту 1.8 договору видача зберігачем товару третій особі або представнику поклажодавця здійснюється лише за розпорядженням на відвантаження (додаток 2), який видається поклажодавцем, з подальшим зняттям з відповідального зберігання виданого товару шляхом оформлення акта зняття товару з відповідального зберігання (додаток №3).

За умовами п. 2.1.9 договору зберігач зобов`язаний прийняти весь товар, що передається поклажодавцем на зберігання, забезпечити збереження товару. Зберігач бере на себе повну матеріальну відповідальність за товар в умовах, що не дозволяють змішування з іншими однорідними матеріальними цінностями, що зберігаються на складі зберігача.

Зберігач зобов`язується відшкодувати поклажодавцеві документально підтверджені збитки, що завдані зменшенням якості товару, його частковою або повною втратою, а також розташувати весь переданий поклажодавцем на зберігання товар на складі, згідно з п. 1.7 даного договору (п. 2.1.10 договору).

За умовами пункту 4.2 договору, в разі втрати, пошкодження товару, що перебуває на відповідальному зберіганні, зберігач зобов`язується повернути поклажодавцеві товар такого самого роду, такої же кількості та якості. Також зберігач за згодою з поклажодавцем може відшкодувати останньому вартість такого товару в повному обсязі. Зберігач повинен виконати зобов`язання, що передбачені цим пунктом, протягом 5-ти днів з моменту їх виявлення.

В разі втрати або недостачі товару з вини зберігача, останній відшкодовує збитки поклажодавцеві в розмірі вартості товару. Вартість підтверджується бухгалтерськими документами (п. 4.5 договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2016 р.

У подальшому сторони пролонговували дію договору шляхом підписання додаткових угод та додатковою угодою №6 до договору відповідального зберігання від 28.12.2018 узгодили продовжити строк дії договору зберігання на один рік, тобто по 31 грудня 2019 року.

Протягом дії договору, позивач, як поклажодавець, передавав, а відповідач, як зберігач, отримував на відповідальне зберігання товари по кількості і якості, про що сторони складали акти передачі та отримання товару на відповідальне зберігання (додаток № 1 до договору), копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Листом № 374 від 16.10.2019 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору відповідального зберігання з 16 жовтня 2019 року та припинення зобов`язань зберігача та поклажодавця з 16 листопада 2019 року після підписання сторонами акта про зняття товару з відповідального зберігання.

31.10.2019 року відповідач сформував бухгалтерську відомість по товарах на складах на 31.10.2019, що прийняті на відповідальне зберігання від ТОВ "ТАКТ", в загальній кількості 34,560 т. Вказана відомість підписана бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" Сафоновою В.П.

Листом № 441 від 13.11.2019 позивач вимагав протягом семи днів видати зі зберігання залишки товару, що залишилися на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці. При цьому, перелік товару, його кількість у таблиці, наведеній в листі №441 від 13.11.2019 співпадає з раніше сформованою бухгалтерською відомістю відповідача.

Листом № 14 від 14.01.2020 позивач повторно просив відповідача видати зі зберігання залишки товару, що залишилися на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці.

У відповідь відповідач надіслав позивачу лист № 16 від 23.01.2020, у якому повідомив про створення комісії з метою проведення інвентаризації товару, для участі у якій позивач представника не направив. При цьому, наголошує, що ТОВ "Савватс" повідомляє, що дія договору зберігання припинена на підставі листа ТОВ "ТАКТ" № 374 від 16.10.2019 і товариством встановлено, що з 16.10.2019 позивач здійснив самостійне вивезення товару, що перебував на відповідальному зберіганні у відповідача, однак на адресу товариства надійшов лист ТОВ "ТАКТ" № 441 від 13.11.2019 про видачу товару з відповідального зберігання. На думку відповідача, такі дії працівників позивача можуть кваліфікуватись як кримінальне правопорушення згідно ст. 190 КК України, у зв`язку з чим товариство звернулось із заявою до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення, про що до ЄРДР внесений відповідний запис.

У той же час, попри розірвання договору зберігання, відповідач продовжив надавати послуги по зберіганню, складав акти надання послуг за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий, березень, квітень 2020 року, а також реєстрував податкові накладні про надання відповідних послуг, у зв`язку з чим надіслав позивачу акт звірки взаємних розрахунків за період І квартал 2020 р. на суму 188520 грн як дебіторська заборгованість ТОВ "Савватс" по договору зберігання №01/10/15 від 01.10.2015.

Відтак, оскільки відповідач після припинення дії договору не повернув зі зберігання залишки товару, переданого йому на відповідальне зберігання згідно договору зберігання, не відшкодував його вартість, позивач звернувся із даним позовом про стягнення вартості втраченого майна, яке перебувало на відповідальному зберіганні у відповідача, однак не повернуто. Як на правову підставу позову позивач посилається як на норми статей 950, 951 так і норми статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що нестача майна, яке перебувало на зберіганні, сталась через протиправну поведінку позивача, працівники якого мали доступ до складу і самостійно вивезли товар, що виключає вину в діях відповідача як складової для настання цивільно-правової відповідальності, а відтак, оскільки позивач не утримує майно позивача, відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка врегульовує відносини з повернення безпідставно набутого майна.

При цьому, наголошує, що вага неповернутого товару, зазначена позивачем технічно не може відповідати дійсним обставинам справи, оскільки не враховує похибки на пакування товару та відходи після порізу металопродукції, а позивач на вимогу зберігача участі в інвентаризації не взяв, відповідне повідомлення проігнорував, про що складено акт від 21.10.2019.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

Згідно зі встановленими судом обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом спору є вимога позивача, як поклажодавця, спрямована до відповідача, як зберігача, про відшкодування вартості майна, яке не було повернуто зі зберігання, тобто між сторонами виникли правовідносини зберігання майна.

Так, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 ЦК України).

Згідно ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до ст. 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Згідно ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ст.949 ЦК України).

Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст. 950 ЦК України).

Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов`язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, яка була передана на зберігання, тобто безумовно, в тому числі і до закінчення терміну зберігання, а в разі втрати (нестачі) речі - відшкодувати збитки, завдані втратою (нестачею), у розмірі її вартості.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, між позивачем, як поклажодавцем, та відповідачем, як зберігачем, виникли правовідносини з договору зберігання, за умовами якого поклажодавець доручає, а зберігач приймає на себе зобов`язання з приймання, відповідального зберігання, розвантаження та завантаження металопродукції, що іменується в подальшому "товар".

За умовами договору сторони погодили, що кількість, номенклатура, вартість переданого на відповідальне зберігання товару зазначається в актах приймання-передачі, що підписуються сторонами. При прийманні товару на відповідальне зберігання складається акт приймання-передачі товару на зберігання у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної сторони.

На виконання умов договору, позивач передавав, а відповідач приймав на відповідальне зберігання товар (продукцію з металу), про що сторонами складались та підписувались без заперечень в межах дії договору акти передачі та отримання товару на відповідальне зберігання, копії яких знаходяться в матеріалах справи, що підтверджує факт передачі позивачем на зберігання відповідача майна (продукції з металу).

Листом № 374 від 16.10.2019 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору відповідального зберігання з 16 листопада 2019 року та листом № 441 від 13.11.2019 вимагав протягом семи днів з дня отримання листа видати зі зберігання залишки товару, що залишився на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці, який співпадає з раніше сформованою бухгалтерською відомістю відповідача. Листом № 14 від 14.01.2020 позивач повторно просив видати зі зберігання залишки товару, що залишився на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці.

У відповідь відповідач надіслав позивачу лист № 16 від 23.01.2020, у якому повідомив про створення комісії з метою проведення інвентаризації товару, для участі у якій позивач представника не направив. При цьому, наголосив, що ТОВ "Савватс" повідомлено, що дія договору зберігання припинена з 16.10.2019 на підставі листа ТОВ "ТАКТ" № 374 від 16.10.2019 і товариством встановлено, що з 16.10.2019 позивач здійснив самостійне вивезення товару, що перебував на відповідальному зберіганні у відповідача.

Згідно з пунктом 1.3 договору зберігач приймає на зберігання товар і на вимогу поклажодавця зобов`язується повернути йому товар у схоронності, навіть у разі, якщо строк його зберігання не сплив.

В силу приписів статей 948 та 953 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Тобто, отримавши від позивача лист № 441 від 13.11.2019 відповідач був зобов`язаний повернути товар зі зберігання. Отримання відповідачем листа № 441 від 13.11.2019 підтверджено ним у листі № 16 від 23.01.2020.

При цьому, як було зазначено судом вище, чинне законодавство зобов`язує повернути річ зі зберігання без будь-яких умов та без зволікань, у зв`язку з чим належить відхилити посилання відповідача на пункт 2.1.7 договору щодо права вимагати проведення інвентаризації.

Втім, відповідач після вимоги поклажодавця не повернув товар, який був прийнятий ним на зберігання як зберігачем. Кількість товару, яка не повернута зберігачем згідно його бухгалтерської довідки становить 34,560 т металопродукції. При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що кількість нестачі товару має бути зменшена на вагу пакування та вагу відходів внаслідок порізки металопродукції, яка здійснювалась відповідачем на замовлення позивача, оскільки вага пакування товару, а також кількість відходів не підтвердженні будь-якими первинними документами, зокрема, актами про списання відходів, актами утилізації пакування тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що поклажодавець звертався до зберігача з вимогою повернути річ (товар) з відповідального зберігання (вимога від 13.11.2019, від 14.01.2020), однак зберігач річ не повернув, у зв`язку з чим порушив свої зобов`язання за договором зберігання та наведені вище норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №915/1723/21, від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 28.09.2022 у справі №910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 у справі №916/2255/18.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №910/14817/22, від 05.12.2023 у справі №920/659/22, від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищезазначене, за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт не належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 01.10.2015 №01/10/15 в частині вжиття заходів забезпечення збереження товару, в тому числі, належного контролю за майном, яке прийнято на зберігання та організації його охорони. При цьому, посилаючись на самовільне вивезення працівниками позивача залишків товару, який перебував на відповідальному зберіганні відповідача, без отримання товарно-супровідних документів, відповідач не надав належних та допустимих доказів у підтвердження даного факту, а надані доповідні записки охоронця та комірника складу суд не приймає до уваги, оскільки вони не є належними доказами у підтвердження вчинення саме позивачем дій на самовільне вивезення всього товару, який залишався на зберігання. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вини третіх осіб у нестачі, позаяк з матеріалів, що пов`язані із кримінальним провадженням, на які посилається відповідач, неможливо дійти висновку про осіб та обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення і сам факт подання заяви про вчинення злочину не може підтверджувати наявність чи відсутність в діях тієї чи іншої особи кримінального правопорушення, до встановлення вини та самого факту у встановленому законом порядку.

За змістом правовідносин, які виникли між сторонами основним обов`язком зберігача є забезпечення схоронності прийнятої на збереження речі. Виконуючи даний обов`язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів для того, щоб запобігти викраденню майна, пошкодженню чи знищенню третіми особами, в тому числі і безконтрольного вивезення майна з території на якій воно зберігається самим поклажодавцем. Отже, зберігач, у разі виявлення факту самовільного вивезення товару, мав би вжити заходи щодо не допуску вивезення товару, в тому числі шляхом виклику поліції у разі необхідності, оскільки саме відповідач є матеріально відповідальною особою за товар, який переданий йому на зберігання і несе повну відповідальність за його схоронність та не допуск вивезення його за межі складу до оформлення у відповідності до умов договору розпорядження на відвантаження та акта зняття товару з відповідального зберігання.

Тобто, саме зберігач має вчинити всі необхідні заходи зі збереження речі (обов`язок зі зберігання речі покладений саме на зберігача, як і ризики пошкодження та нестачі речі). При цьому, суд враховує, що речі, передані на зберігання, знаходились на складі відповідача (зберігача), який мав забезпечувати їх схоронність, запобігати неправомірним діям третіх осіб, в тому числі і працівникам поклажодавця.

Для професійного зберігача (частина друга статті 950 ЦК України) законодавцем встановлена підвищена - безвинна відповідальність за порушення договору: професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У цьому випадку звільнення виконавця від відповідальності допускається у чотирьох випадках: а) якщо втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин; б) втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок властивостей речі (авто), про які зберігач не знав і неповинен був знати, приймаючи річ на зберігання; в) втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок умислу або г) грубої необмеженості поклажодавця.

Обов`язок доведення наявності перерахованих підстав для звільнення поклажодавця від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання покладається на зберігача.

Визначення професійного зберігача за договором зберігання як особи, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (частина друга статті 936 ЦК України) та системне тлумачення норм укладеного сторонами договору вказує на те, що відповідач виступає у договірних відносинах із позивачем як професійний зберігач. ТОВ "Савватс" належним чином зареєстроване як суб`єкт підприємницької діяльності, здійснює функції зберігача тривалий період часу на основі відплатних договорів.

Під час розгляду справи відповідачем у відповідності до приписів процесуального законодавства не доведено належними та допустимими доказами, що втрата майна, переданого на зберігання, сталася внаслідок умислу або грубої необмеженості поклажодавця, а подану відповідачем заяву свідка ОСОБА_1 , першого заступника генерального директора ТОВ "Савватс" суд не приймає до уваги, оскільки за приписами статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. При цьому, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

При цьому, суд зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки стверджуючи про відсутність на складі товару позивача, який перебував на зберіганні станом на 22.11.2019, дата складання доповідної записки комірника відповідача, останній продовжив складати акти надання послуг зберігання за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий, березень, квітень 2020 року та реєстрував податкові накладні про надання відповідних послуг.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Тлумачення цієї норми статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

В основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, відповідачем під час розгляду справи не доведено наявності підстав для звільнення його від відповідальності за втрату майна, прийнятого на зберігання у спірних правовідносинах. Відсутність вини у заподіянні збитків, яка, у даному випадку, презюмується, відповідачем не доведена.

Згідно із частиною першою, другою статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст. 950 ЦК України).

За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини другої цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

До складу збитків, згідно зі статтею 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Таким чином, збитки є наслідком неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу, отже вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 ЦК України).

При цьому, в силу положень ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, аналізуючи умови укладеного між сторонами договору та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи на те, що відповідач не забезпечив належне виконання покладених на нього за умовами договору та вимогами чинного законодавства обов`язки щодо забезпечення схоронності прийнятого на зберігання майна та контролю за його переміщенням, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності за втрату товару, так як саме не вжиття зберігачем необхідних заходів для того, щоб запобігти втраті майна, переданого на зберігання, має прямий причинний зв`язок з шкодою, яка завдана позивачу у вигляді вартості втраченого товару.

За умовами пункту 2.1.10 договору відповідач, як зберігач, взяв на себе зобов`язання відшкодувати поклажодавцеві документально підтверджені збитки, що завдані зменшенням якості товару, його частковою або повною втратою, а також розташувати весь переданий поклажодавцем на зберігання товар на складі, згідно з п. 1.7 даного договору.

В разі втрати, пошкодження товару, що перебуває на відповідальному зберіганні, зберігач зобов`язується повернути поклажодавцеві товар такого самого роду, такої же кількості та якості. Також зберігач за згодою з поклажодавцем може відшкодувати останньому вартість такого товару в повному обсязі. Зберігач повинен виконати зобов`язання, що передбачені цим пунктом, протягом 5-ти днів з моменту їх виявлення (пункт 4.2 договору).

Відповідно до ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

З метою встановлення вартості нестачі товару у справі судом були призначені судові експертизи, зокрема, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 призначено у справі №910/10784/20 повторну судову експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", відділення в м. Києві.

Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому, приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Згідно з висновком експерта № 48-22 за результатами проведення повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20, складеним 30.11.2023, ринкова вартість товару за переліком наведеним в даній ухвалі, переданого на відповідальне зберігання та не повернутого станом на дату проведення експертної оцінки, становить 1031778,05 грн; ринкова вартість товару за переліком наведеним в даній ухвалі, переданого на відповідальне зберігання станом на 31.12.2019, становить 495575,22 грн.

Суд визнає вказаний висновок належним доказом на підтвердження вартості нестачі товару, переданого на відповідальне зберігання згідно умов договору зберігання, що укладений між сторонами, при цьому, відповідач не надав доказів на спростування висновку експерта, його неправильності, неповноти тощо.

Відповідно до частини другої, третьої статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.

Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Розмір збитків, завданих поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості, яка визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, оцінивши наявні у справі докази на підтвердження факту завдання позивачу збитків відповідачем, які виникли у зв`язку із втратою переданого йому на зберігання товару, та суми таких збитків, виходячи з принципу справедливості, добросовісності, розумності і найбільш повного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості не повернутого зі зберігання майна у розмірі 1031778,05 грн, який підтверджений висновком експерта № 48-22 за результатами проведеної повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20.

При цьому, судом враховано, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відтак, незважаючи, на те, що позивач заявляючи вимоги до відповідача про стягнення з останнього вартості не повернутого зі зберігання майна у розмірі 1031778,05 грн, послався, зокрема, на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суд зазначає, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Як свідчать матеріали справи, позивач передав річ (товар) на відповідальне зберігання відповідачу на підставі договору зберігання та сам факт припинення договору за ініціативою позивача не припинило зобов`язання відповідача за договором щодо повернення товару, що залишився на зберіганні та відшкодування, у даному випадку, його вартості у зв`язку з втратою, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

У даному випадку, з огляду на вищенаведене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають спеціальні положення ч.1 ст.950 ЦК України, ч.1 ст.951 ЦК України, що врегульовують відносини в разі наявності збитків, завданих поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, у зв`язку з чим суд зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 1031778,05 грн як збитків у розмірі вартості товару, переданого на відповідальне зберігання та неповернутого на вимогу поклажодавця.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під час розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за договором зберігання з повернення речі зі зберігання у визначеній кількості або доказів, які б спростовували складові для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, спричинених поклажодавцеві нестачею речей, переданих на зберігання; відповідач не спростував як самого факту нестачі (втрати) товару, так і відсутності його вини у заподіянні збитків, яка, у даному випадку, презюмується.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про їх збільшення до 1031778,05 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 12000,00 грн на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії додаткової угоди від 03.09.2020 року до договору №31/05-19 про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) від 31.05.2019 року (далі - додаткова угода від 03.09.2020 року), додаткової угоди до договору від 14.11.2022 року до договору №31/05-19 про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) від 31.05.2019 року (далі - додаткова угода від 14.11.2022 року), укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Такт" (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Статус" (далі - виконавець), акту прийому передачі послуг від 08.01.2024 року, довіреностей, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Такт" на уповноваження адвоката Бичкова В.В. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1763 від 19.11.2007 року, виданого на ім`я Бичкова В.В..

Так, за умовами пункту 1 додаткової угоди від 03.09.2020 року, виконавець за дорученням клієнта, в особі обраного ним адвоката, бере на себе зобов`язання на підставі довіреності, в межах та не відходячи від правової позиції клієнта викладеної у позовній заяві надати професійну правничу допомогу (адвокатські послуги) з представництва інтересів клієнта, як позивача, в Господарському суді міста Києва у справі №910/10784/20 за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс", в разі потреби та наявності для цього підстав - в суді апеляційної інстанції, а клієнт зобов`язується оплатити виконавцю гонорар за таку професійну правничу допомогу відповідно до умов цієї додаткової угоди.

Умовами пункту 2 додаткової угоди від 03.09.2020 року, в редакції додаткової угоди від 14.11.2022 року, сторони погодили, що за надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) у справі №910/10784/20, на стадії підготовчого провадження в тому числі: за складання заяв по суті, клопотань, письмових пояснень, інших процесуальних документів, в тому числі за правовий аналіз всіх процесуальних документів відповідача, суду, експертних висновків, за надання консультацій клієнту з питань які є предметом судового розгляду, стану розгляду справи, процесуальних прав та обов`язків тощо, за здійснення представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції у будь-який спосіб клієнт має сплатити виконавцю фіксований гонорар в розмірі 12000,00 грн без ПДВ. Розмір фіксованого гонорару не залежить від часу витраченого адвокатом виконавця на ведення справи, в тому числі: кількості складених адвокатом процесуальних та інших документів, які мають бути подані у справу, їх обсягу, часу, кількості підготовчих та судових засідань.

У зв`язку з зупиненням судом провадження у справі №910/10784/20 сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк (термін) дії договору №31/05-19 про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) від 31.05.2019 року до 31.12.2024 року (пункт 4 додаткової угоди від 14.11.2022 року).

За актом прийому-передачі послуг від 08.01.2024 року виконавець надав, а клієнт прийняв послуги у сфері права в межах господарської справи №910/10784/20, а саме: в режимі відеоконференції здійснено представництво інтересів клієнта у підготовчому провадженні у справі №910/10784/20 у судових засіданнях (22.09.2020, 10.12.2020, 23.12.2020, 29.10.2021, 17.01.2022); за наслідками розгляду матеріалів справи в подальшому у тому числі заяв по суті відповідача, пояснень та клопотань відповідача, ухвал суду з процесуальних питань, висновку експерта від 25.08.2021 №3143 у справі №910/10784/20, рецензії від 08.11.2021 на експертний висновок №3143, експертного висновку від 30.11.2023 №48-22, а також додаткового вивчення документів бухгалтерського обліку клієнта підготовлені: клопотання про виклик свідка у справі №910/10784/20 (керівника відповідача) - витрачено 2 год.; заява (отримана судом 18.12.2020 р.) про призначення експертизи - витрачено 2 год.; відповідь на відзив - витрачено 8 год.; пояснення (за наслідками розгляду заперечень відповідача) разом з додатком (копії акту від 25.10.2019р. №В32752) - витрачено 2 год.; заяву про зменшення розміру позовних вимог до 592928,77 грн - витрачено 0,5 год.; заяву (отримана судом 23.10.2021 р.) про збільшення розміру позовних вимог до 798310,73 грн - витрачено 0,3 год.; заяву від 08.01.2024 р. про збільшення розміру позовних вимог до 1031778,05 грн - витрачено 0,2 год.; заперечення (отримано судом 03.11.2021 р.) щодо поданого відповідачем клопотання про надання йому додаткового строку на подання доказів - витрачено 1 год.; заперечення (отримано судом 08.11.2021 р.) щодо поданого відповідачем клопотання про визнання експертного висновку неналежним доказом - витрачено 2 год.; пояснення (отримано судом 29.11.2021 р.) щодо поданої відповідачем рецензії від 08.11.2021 на висновок експерта - витрачено 1 год.; заяву про відкликання ухвали від 23.12.2020 р. у справі №910/10784/20 по призначення судової експертизи та доданих до неї матеріалів з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та поновлення провадження у справі - витрачено 1 год.; додаткові пояснення від 15.08.2023 р. про первинну балансову вартість об`єктів дослідження - витрачено 4 год.; - пояснення щодо експертного висновку від 30.11.2023 року № 48-22 Київського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса" у справі №910/10784/20 - витрачено 1 год.

Умовами пункту 3 вищевказаного акту сторони визначили, що надані консультації з виїздом до клієнта щодо: відзиву на позову, клопотань, пояснень та заперечень відповідача, експертних висновків, з питань судових експертиз та поставлених експертом щодо первісної балансової вартості та з інших пов`язаних з експертизою, поточного розгляду справи протягом підготовчого провадження, а також процесуальних прав та обов`язків позивача, оплати послуг експертних установ - загалом на стадії підготовчого провадження на консультації клієнта - витрачено 2 години.

Окрім того, у вказаному акті сторони відмітили, що послуги надані відповідно до умов додаткової угоди до договору, зауважень щодо наданих послуг сторони не мають.

Судом встановлено, що Бичков Володимир Вячеславович є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

З урахуванням наданих доказів, представник позивача вказує про понесення витрат у розмірі 12000,00 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/10784/20.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Встановивши обставини, викладені у частині 5 статті 129 та частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог повністю, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 12000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" про стягнення 1031778,05 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" (03026, м. Київ, провулок Мисливський, буд. 1Б, ідентифікаційний код 16305477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (49000, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, буд. 16-А, ідентифікаційний код 21858879) кошти у розмірі 1031778 (один мільйон тридцять одна тисяча сімсот сімдесят вісім ) грн 05 коп., судовий збір у розмірі 15476 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн 67 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2024.

Суддя Т.В. Васильченко