Рішення

від 05.09.2024 по справі 910/1910/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2024Справа № 910/1910/24Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/1910/24.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група України» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152-Б)

До Товариства з обмеженою відповідальність «Віка-ТВ» (04060, м. Київ, вул. Подвойського, 4)

про стягнення 160 974, 03 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа Група України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Віка-ТВ» про стягнення заборгованості у розмірі 187 624, 03 грн, з яких: 82 500, 00 грн заборгованість з виплати винагороди за субліцензійним договором №Ф1/Ф2МГУ-113174/2020 за боргові періоди жовтень-грудень 2021 року, 71 496, 56 грн - пені, 5 380, 85 грн - 3 % річних та 28 246, 62 грн - інфляційних втрат.

04.03.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 04.03.2024 для усунення недоліків позовної заяви.

12.03.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки встановлені ухвалою від 04.03.2024.

В позовній заяві нової редакції, яку позивач долучив до заяви про усунення недоліків позовної заяви в прохальній частині позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 160 974, 03 грн з яких: 55 850, 00 грн - основний борг, 71 496, 56 грн - пеня, 5 380, 85 грн - 3% річних, 28 246, 62 грн - інфляційне збільшення, що фактично є зменшенням позовних вимог.

16.02.2024 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/1910/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Прийняти зменшення позовних вимог та подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог.

01.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.04.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

24.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», як ліцензіатом (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІКА-ТВ», як субліцензіатом (відповідач) укладено субліцензійний договір №Ф1/Ф2-113174/2020, за умовами якого ліцензіат надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови «базовий пакет + преміальні пакети» у роздільній якості SD за допомогою технології аналогової мережі, DVB-C, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розпорядження відповідно до умов цього договору.

В договорі №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 зазначено, що ліцензіатом належним чином були отримані всі необхідні права на укладення цього договору від власника прав - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ УКРАЇНА», що є телерадіоорганізацією згідно із законодавством України, володіє ліцензіями Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на програми «ФУТБОЛ 1» у роздільній якості SD та «ФУТБОЛ 2» у роздільній якості SD, та здійснює мовлення на підставі ліцензій.

В пункті 3.4. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, ліцензіат повідомляє, що він володіє всіма правами, необхідними для укладення та виконання положень цього договору, а також що ліцензіару належать необхідні майнові суміжні права організації мовлення на програми; що він не порушує майнові права авторів, а також власників суміжних прав, щодо об`єктів інтелектуальної власності, включених в програму; що він має право надавати права на використання програм шляхом розповсюдження не території України. Для уникнення жодних сумнівів, за цим договором передаються лише права на розповсюдження програм, але не передаються права на використання будь-яких інших об`єктів інтелектуальної власності, що є елементами програм.

Відповідно до пункту 2.7. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, за умови неухильно дотримання субліцензіатом умов цього договору, право на розповсюдження надається субліцензіату з 01 січня 2022 року.

Відповідно до пункту 6.1. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31 грудня 2022 року включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків до повного виконання. Право на розповсюдження програм надається субліцензіату починаючи з 01 січня 2022 року та до дати закінчення чинності цього договору (ліцензійний строк). Дострокове розірвання цього договору тягне за собою припинення права на розповсюдження програм субліцензіатом з моменту дострокового розірвання цього договору (припинення ліцензійного строку).

Згідно пункту 2.2. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двостороннім актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

У відповідності до підпункту 2.2.1. пункту 2.2. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що ліцензіат підписує та надсилає субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи) на поштову адресу, про яку субліцензіат письмово повідомив ліцензіата, в інших випадках на адресу місцезнаходження субліцензіата (юридичну адресу), зазначеному у договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат.

У відповідності до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що у разі неможливості субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставлення/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у субліцензіата на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від ліцензіата кореспонденції.

У відповідності до підпункту 2.2.3. пункту 2.2. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу ліцензіата.

Згідно підпункту 3.7.1. пункту 3.7. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання від ліцензіата акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм - переданим субліцензіату.

Згідно пункту 4.1. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

У відповідності до пунктів 4.2., 4.3., 4.4. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, щомісячна сума винагороди становить 27 500, 00 грн без ПДВ. Сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом в рахунках фактурах за відповідний звітній місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження. Загальна сума винагороди за весь строк дії договору становить ціну договору.

Відповідно до пунктів 4.5. та 4.6. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць. Зобов`язання субліцензіата з оплати винагороди за відповідний звітний місяць вважаються виконаними у момент зарахування повної суми грошових коштів на відповідний поточний рахунок ліцензіата.

Таким чином, у відповідності до пункту 4.2. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 винагорода ліцензіата за період з січня по грудень 2021 року становить 330 000, 00 грн.

Підпунктом 3.7.9. пункту 3.7. договору № Ф1/Ф2-/132766/2021 від 24.12.2021 сторони узгодили, що субліцензіат зобов`язується вчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіатом згідно з умовами цього договору.

Відповідач в свою чергу в 2021 році здійснив оплату винагороди позивачу лише за період з січня по вересень 2021 року у загальному розмірі 247 000, 00 грн.

Таким чином, не оплаченою залишилась сума у розмірі 82 500, 00 грн за період з жовтня по грудень 2021 року.

В березні 2024 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за 2021 рік по договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 у розмірі 26 650, 00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів «№2806 від 01.03.2024.

Отже, не оплаченою залишається сума винагороди за спірний період у загальному розмірі 55 850, 00 грн.

Пунктом 5.1. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 встановлено, що за невиконання (неналежне виконання) своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

В пункті 5.3. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 зазначено, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують оплату нарахованої винагороди по договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 у розмірі, який залишився не оплаченим, а саме 55 850, 00 грн.

Згідно пункту 7.1. договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, всі та будь-які спори між сторонами, в тому числі з приводу укладення, виконання та/або дострокового розірвання цього договору, розглядаються господарським судом згідно законодавства України та в порядку, передбаченому процесуальним законодавством України.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить стягнути з останнього суму заборгованості по договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, а саме не оплачену суму винагороди за період з жовтня по грудень 2021 року у розмірі 55 850, 00 грн, а також за несвоєчасну оплату основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 71 496, 56 грн, 3% річних у розмірі 5 380, 85 грн та інфляційні втрати у розмірі 28 246, 62 грн.

ІI. Предмет та підстави позову.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася у зв`язку з нездійсненням відповідачем оплати винагороди за користування невиключними суміжними правами у розмірі 55 850, 00 грн, а також пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Юридичними підставами позову є статті 173, 193 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 629, 1107, 1109 Цивільного кодексу України.

Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем умов субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 в частині здійснення оплати винагороди за користування невиключними суміжними правами.

III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимог обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив позивачу в повному розмірі винагороду у відповідності до умов субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 за жовтень-грудень 2021 року.

IV. Заперечення відповідача у справі.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем по оплаті винагороди за жовтень-грудень 2021 року, оскільки позивач за зазначений період не надав відповідачу рахунки-фактури для оплати, а тому у відповідача не виникло обов`язку здійснити оплату винагороди за спірний період.

Відтак, на підставі зазначеного відповідач вважає, що в позові варто відмовити.

Окрім цього, відповідач просить застосувати наслідки сплив строку позовної давності у відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог позивача по стягненню пені.

V. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи був порушений відповідачем обов`язок по оплаті винагороди за користування невиключними суміжними правами по договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020?

- чи правомірно позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати?

- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

(1) Щодо основного боргу.

Договір, укладений між сторонами, є субліцензійним договором щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 75 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів, зокрема, ліцензійного договору (пункт 2 частини 1 стаття 1107 Цивільного кодексу України).

Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом. У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно (частина 2 стаття 1107 Цивільного кодексу України).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором (частина 1 стаття 1109 Цивільного кодексу України).

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частина 2 стаття 1109 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, 24.12.2020 між сторонами укладено субліцензійний договір №Ф1/Ф2-113174/2020 за умовами якого позивач надає відповідачу невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови «базовий пакет + преміальні пакети» у роздільній якості SD за допомогою технології аналогової мережі, DVB-C, а відповідач зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розпорядження відповідно до умов цього договору.

Одним з об`єктів інтелектуальної власності в силу частини 1 статті 420 Цивільного кодексу України є програми організації мовлення. В статті 449 Цивільного кодексу Українт та статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (№3792-ХІІ, чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2023) конкретизується, що передачі (програми) організацій мовлення є об`єктами суміжних прав.

Майновими правами інтелектуальної власності на об`єкт суміжних прав є, виключне право дозволяти використання об`єкта суміжних прав (частина 1 стаття 452 Цивільного кодексу України, частина 1 стаття 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (№3792-ХІІ, чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2023)).

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо (частина 2 стаття 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (№3792-ХІІ, чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2023)).

В субліцензійному договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, позивач повідомив, що ним належним чином були отримані всі необхідні права на укладення цього договору від власника прав - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДЮКОМПАНІЯ УКРАЇНА», що є телерадіоорганізацією згідно із законодавством України, володіє ліцензіями Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на програми «ФУТБОЛ 1» у роздільній якості SD та «ФУТБОЛ 2» у роздільній якості SD, та здійснює мовлення на підставі ліцензій.

Також, пунктом 3.4. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, позивач зазначив, що він володіє всіма правами, необхідними для укладення та виконання положень цього договору, а також що ліцензіару належать необхідні майнові суміжні права організації мовлення на програми; що він не порушує майнові права авторів, а також власників суміжних прав, щодо об`єктів інтелектуальної власності, включених в програму; що він має право надавати права на використання програм шляхом розповсюдження не території України. Для уникнення жодних сумнівів, за цим договором передаються лише права на розповсюдження програм, але не передаються права на використання будь-яких інших об`єктів інтелектуальної власності, що є елементами програм.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина 1 стаття 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Умовами субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 встановлено, що винагорода вважається роялті, яка не оподатковується ПДВ та щомісячна сума винагороди становить 27 500, 00 грн без ПДВ (пункт 4.1., 4.2. договору).

Роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності (підпункт 14.1.225 частина 14.1 стаття 14 Податковий кодекс України).

Сторони пунктом 2.2. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 узгодили, що передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двостороннім актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися позивачем, а також відповідачем за кожен звітний місяць. Позивач направляє відповідачу два підписаних зі сторони позивача примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Відповідач зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути позивачу один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк позивач не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Згідно підпункту 3.7.1. пункту 3.7. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання від ліцензіата акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм - переданим субліцензіату.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач не повернув акти прийму-передачі прав, а тому в силу умов субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 вони вважаються підписаними.

Однак, позивач не зазначає коли саме він надсилав/надавав акти прийому-передачі прав відповідачу та не надає відповідні докази їх надсилання.

В подальшому позивач зазначає наступне: «Враховуючи те, що від відповідача не повернуто актів, в липні 2023 року позивачем повторно, цінним листом з описом вкладення, було направлено відповідачу всі акти прийому-передачі прав за договором».

Щомісячна сума винагороди становить 27 500, 00 грн без ПДВ. Сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом в рахунках фактурах за відповідний звітній місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження (пункт 4.2., 4.3. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що він не отримував від позивача поштової кореспонденції в т.ч., рахунки-фактури на оплату винагороди за користування невиключними суміжними правами за жовтень, листопад, грудень 2021 року та акти прийому-передачі прав, а тому у відповідача не виник обов`язок здійснити оплату винагороди за спірний період.

Поряд з цим, відповідач підтверджує, що ним 01.03.2024, тобто після звернення позивача до суду за результатами телефонної розмови, була здійснена оплата боргу у розмірі 26 650, 00 грн.

Зазначена вище часткова оплата відповідачем заборгованості підтверджується наявною в матеріалах справи копією інформаційного повідомлення про зарахування коштів №2806 від 01.03.2024. В призначенні платежу відповідач зазначив: «Сплата за невиключне суміжне право на викор. Програм «Футбол 1» та «Футбол 2» шляхом розп. Заборгованості за 2021 р., згідно Дог.№Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 р».

Позивач, в свою чергу, не заперечує проти того, що він не надавав відповідачу рахунки-фактури на оплату винагороди за користування невиключними суміжними правами за жовтень, листопад, грудень 2021 року та зазначає, що незважаючи на такі обставини відповідач в будь-якому разі був обізнаний про суму оплати, ненадання рахунку не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар, а тому у відповідача виник обов`язок здійснити оплату винагороди за спірний період.

Також позивач звертає увагу, що 01.03.2024 відповідач частково сплатив заборгованість без отримання рахунків.

Позивач до матеріалів справи долучив рахунки на оплату за спірний період, а саме: 1) рахунок на оплату №12839 від 31.10.2021; 2) рахунок на оплату №14284 від 30.11.2021; 3) рахунок на оплату №15673 від 31.12.2021 та акти прийому-передачі прав №12923 від 31.10.2021, №14386 від 30.11.2021, №15777 від 31.12.2021.

В зазначених рахунках та актах вказана ціна, яка встановлена пунктом 4.2. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, а саме 27 500, 00 грн.

Додатково позивач повідомив суд, що відповідач визнав заборгованість про що надав відповідний лист вих.№1/02/24 від 28.02.2024 від відповідача, в якому останній просить позивача погодити реструктуризацію заборгованості та погодити графік погашення заборгованості. Відповідно до зазначено графіку останнім періодом сплати боргу є серпень 2024 року.

Однак, на час написання даного рішення від сторін до суду не надходило заяв/клопотань з відповідними доказами щодо погашення відповідачем заборгованості перед позивачем.

Щодо обставин не надсилання позивачем відповідачу рахунків на оплату і актів прийому-передачі прав та не отримання таких рахунків і актів відповідачем суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 стаття 627 Цивільного кодексу України).

Умовами субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, а саме підпунктами 2.2.2. та 2.2.3. пункту 2.2. сторони узгодили, що субліцензіат зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від ліцензіата кореспонденції (п.п. 2.2.2.). Субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу ліцензіата (п.п. 2.2.3.).

Таким чином, з урахуванням принципу свободи договору, сторони умовами субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 передбачили та узгодили механізми отримання субліцензіатом (відповідачем) поштової кореспонденції в т.ч. рахунків і актів від ліцензіата (позивача).

За таких обставин, відповідач не надав докази, що він звертався до відповідача з повідомленням про не одержання кореспонденції та/або докази, що відповідач з`являвся за кореспонденцією в т.ч. рахунками і актами до офісу позивача.

Відтак, оскільки відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів, що відповідач повідомляв позивача про неодержання кореспонденції та/або докази, що відповідач з`являвся до офісу позивача для отримання кореспонденції (рахунки, акти), в силу умов субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, а саме підпункту 2.2.2. пункту 2.2., відповідач вважається таким, що належно отримував всю кореспонденцію в т.ч. рахунки і акти від позивача, а тому відповідач позбавляється права посилатись на обставини неодержання від позивача кореспонденції в т.ч. рахунків.

За таких обставин, акти прийому-передачі прав за спірний період згідно пункту 2.2. та підпункту 3.7.1. пункту 3.7. вважаються підписаними.

Окремо суд звертає увагу, що матеріали справи містять докази повторного (як зазначає позивач) направлення актів прийому-передачі прав відповідачу, з яких вбачається, що дійсно акти були направлені 14.07.2023 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань та в реквізитах субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020, що в свою чергу узгоджується з підпунктом 2.2.1. пункту 2.2. субліцензійного договору, зокрема, були надіслані акти прийому-передачі прав за спірний період, а саме №12923 від 31.10.2021, №14386 від 30.11.2021, №15777 від 31.12.2021.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 стаття 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 стаття 612 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 стаття 614 Цивільного кодексу України).

Пунктами 4.5. та 4.6. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 встановлено, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць. Зобов`язання субліцензіата з оплати винагороди за відповідний звітний місяць вважаються виконаними у момент зарахування повної суми грошових коштів на відповідний поточний рахунок ліцензіата.

Підпунктом 3.7.9. пункту 3.7. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 сторони узгодили, що субліцензіат зобов`язується вчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіатом згідно з умовами цього договору.

Відповідач, належних до допустимих доказів здійснення оплати позивачу винагороди по субліцензійному договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 за період з жовтня по грудень 2021 року у розмірі 55 850, 00 грн не надав.

Пунктом 6.1. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 встановлено, що даний договір в частині розрахунків діє до повного виконання.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 3 статті 13 та частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті винагороди за користування невиключними суміжними правами на підставі субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 становить 55 850, 00 грн.

Відтак, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 55 850, 00 грн підлягають задоволенню.

(2) Щодо пені.

Позивач просить стягнути з відповідачу пеню у загальному розмірі 71 496, 56 грн.

Судом встановлено, що до заяви про усунення недоліків позовної заяви, позивачем надано два розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, так в одному період розрахунку вказаний з 15.11.2021 по 16.02.2024, в іншому період розрахунку вказаний з 15.11.2021 по 11.03.2024.

З огляду на зазначене в різних розрахунках нарахована різна сума пені.

За таких обставин, суд досліджує розрахунок в якому зазначені підсумкові суми, які позивачем відображені в прохальній частині позовної заяви (в редакції, яка надана до заяви про усунення недоліків), а саме період з 15.11.2021 по 16.02.2024.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі (Господарський кодекс України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 статті 343 Господарського кодексу України).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 стаття 343 Господарського кодексу України, стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 стаття 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.3. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що пунктом 4.5. субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 передбачено, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені зазначає, що він є не правильним, оскільки позивач розпочинає нараховувати пеню з 15 числа місяця, але умовами договору передбачено, що субліцензіат зобов`язаний перерахувати винагороду до 15 числа місяця включно, тобто в силу статті 253 Цивільного кодексу України простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання буде 16 число кожного місяця.

Умови субліцензійного договору №Ф1/Ф2-113174/2020 від 24.12.2020 не містять застережень, що до нарахування пені не застосовуються обмеження визначені частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Законом України №540-ІХ від 30.03.2020 «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами) на території України було розпочато карантин з 12.03.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставини, враховуючи дію карантинних обмежень з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року, розраховувати пеню необхідно:

- жовтень 2021 року: з 16.11.2021 по 30.06.2023;

- листопад 2021 року: з 16.12.2021 по 30.06.2023;

- грудень 2021 року: за 16.01.2022 по 30.06.2023.

Таким чином, загальна сума пені розрахована за періоди, які зазначені судом становить 51 859, 72 грн.

Натомість, відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідач мотивуючи клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності зазначає, що позивачем не дотримано спеціального строку позовної давності щодо пені в один рік.

Позовна давність - це строк, к межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 1 стаття 258 Цивільного кодексу України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частина 2 стаття 258 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 стаття 261 Цивільного кодексу України).

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина 2 стаття 267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 3, 4 стаття 267 Цивільного кодексу України).

Тобто, суд в незалежності від спливу строку позовної давності в будь-якому разі повинен прийняти відповідний позов до розгляду. Одночасно з цим, суд може застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, а саме відмовити в задоволенні позовних вимог, лише за відповідною заявою сторони у справі.

Проте, з твердженнями відповідача що позивач пропустив спеціальний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки (пені), суд не погоджується з наступних підстав.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 12 у відповідності до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.

В подальшому дія карантину відповідними постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалась.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням внесених змін) дія карантину на всій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, була продовжена до 30.06.2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, з наведеного вбачається, що карантин діяв на всій території України з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 19 у відповідності до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (в редакції Закону України № 3450-ІХ від 08.11.2023).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.04.2022, який затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. В подальшому відповідними указами Президента України дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася та на сьогоднішній день воєнний стан триває до 09.11.2024 включно.

Суд звертає увагу відповідача на те, що пункт 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачає зупинення строків позовної давності на час дії воєнного стану в Україні.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3 стаття 263 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, позивачем заявлена вимога про стягнення пені у межах встановлених законом строків позовної давності.

За таких обставин, суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про відмову в позові через застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені та задовольняє вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 51 859, 72 грн.

(3) Щодо 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 5 380, 85 та інфляційні втрати у загальному розмірі 28 246, 62 грн.

Судом констатує, що щодо зазначених вимог також в матеріалах справи міститься два розрахунку, проте, суд досліджує розрахунок в якому зазначені підсумкові суми, які позивачем відображені в прохальній частині позовної заяви (в редакції, яка надана до заяви про усунення недоліків).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як вбачається з розрахунку 3% річних та інфляційний втрат, позивач розпочинає здійснювати нарахування аналогічно пені з 15 числа місяця, що є не правильно з причин, які судом зазначені вище.

Відтак, суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з 16 числа місяця по 16.02.2024 (дата визначене позивачем в розрахунку) та зазначає, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 5 374, 05 грн, а інфляційних втрат 27 775, 46 грн.

VI. Розподіл судових витрат.

(1) Щодо повернення надмірно сплаченої суми судового збору.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить повернути надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 261, 60 грн.

Як підтверджено платіжною інструкцією №2156 від 13.12.2023 позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн. Одночасно з цим ціна позову становить 160 974, 03 грн.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1 стаття 4 Закону України «Про судовий збір»). За подання до господарського суду, позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункт 1 частина 1 стаття 4 Закону України «Про судовий збір»).

З 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028, 00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).

Відтак, сума судового збору за даний позов становить 3 028, 00 грн.

Однак, позивач зазначає, що оскільки позовна заява подана до суду через систему «Електронний суд» він застосував коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За таких обставин, судовий збір становить 2 442, 40 грн (3 028, 00 грн * 0,8), але позивач помилково сплатив судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн, тому позивач просить повернути надмірно сплачену суму у розмірі 261, 60 грн.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 стаття 4 Закону України «Про судовий збір»).

Правильність застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору за умови подання позовної заяви через систему «Електронний суд» підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (частина 2 стаття 7 Закону України «Про судовий збір»).

За таких обстави, оскільки позивачем було сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом з урахуванням застосування коефіцієнту пониження ставки судового збору та позивач заявив відповідне клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору, суд доходить до висновку задовольнити зазначене клопотання та повернути позивачу надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 261, 60 грн за платіжною інструкцією №2156 від 13.12.2023 на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

(2) Щодо судового збору.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки даним рішенням позовні вимоги задовольняються частково, в такому випадку суд покладає суму судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача 2 136, 79 грн, інша частина судового збору покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» до Товариства з обмеженою відповідальність «Віка-ТВ» про стягнення 160 974, 03 грн (з урахуванням зменшення позовних вимог) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Віка-ТВ» (04060, м. Київ, вул. Подвойського, 4; ідентифікаційний код: 03573127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152-Б; ідентифікаційний код: 37226740) суму основного боргу у розмірі 55 850 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят ) грн 00 коп., пеню у розмірі 51 859 (п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 72 коп., 3% річних у розмірі 5 374 (п`ять тисяч триста сімдесят чотири) грн 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 27 775 (двадцять сім тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 46 коп. та судовий збір у розмірі 2 136 (дві тисячі сто тридцять шість) грн 79 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 19 636, 84 грн, 3% річних у розмірі 6, 80 грн, інфляційні втрати у розмірі 471, 16 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» про повернення надмірно сплаченої суми судового збору.

5.1. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 152-Б; ідентифікаційний код: 37226740) з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 261 (двісті шістдесят одну) грн 60 коп. сплаченого за платіжною інструкцією №2156 від 13.12.2023.

5.2. Дане рішення є підставою для повернення судового збору, відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких