Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/6893/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/6893/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», м. Київ

про визнання недійсним наказу, -

За участю представників сторін:

від позивача: Магратій Я.В.

від відповідача: Закарлюка Н.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання недійсним наказу №4 від 29.01.2021 «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» є власником нежитлових приміщень (громадського призначення): група приміщень № 1019 загальною площею 739,00 кв.м., та група приміщень № 1016 загальною площею 11,5 кв.м, які є вбудовано-прибудованими приміщеннями з спільними комунікаціями, несучими стінами та силовими конструкціями з житлово - офісно - торговельно - розважальним комплексом, за адресою: м, Київ, вул. Саперне поле, буд. № 14/55 (вул.Анрі Барбюса, 51/2 будівельна адреса). За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», ним обслуговується житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд, № 14/55, який не є управителем та не є балансоутримувачем житлового будинку. Загальними зборами співвласників житлового будинку не приймалось рішення про обрання відповідача управителем будинку. Зборами співвласників не прийнято жодного рішення про затвердження кошторису витрат на утримання житлового будинку на 2017-2023 роки, у тому числі розміру щомісячних витрат на утримання будинку для житлових приміщень, нежитлових (офісних) приміщень, нежитлових (громадських) приміщень. А отже, на думку позива, відповідач протиправно, з порушенням вимог чинного законодавства самовільно сам себе призначив обслуговуючою організацією, незаконно, одноособово призначив і затвердив тарифи на послуги по житловому будинку.

Ухвалою від 10.06.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» було залишено без руху; надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

10.06.2024 позивачем було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.07.2024.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що співвласники будинку повинні були прийняти рішення щодо форми управління багатоквартирним будинком (житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком) та обрати управителя, ще з 10.06.2018, чого зроблено не було. Станом на сьогоднішній день Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» діє відповідно до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189 та надає послуги належної якості. Отже, на думку відповідача, посилання позивача на те, що відповідач не надає послугу з управління є недоречним, враховуючи умови перехідного періоду (переходу від послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка діяла до введення в дію Закону, до послуги з управління багатоквартирним будинком).Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Згідно акту приймання-передачі від 01.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" передало зі свого обслуговування на обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" житловий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі м. Києва. Відповідачем наголошено, що Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» та Приватного підприємства «ДУБЛЕР -ЛЮКС» від 07.10.2020 щодо можливого порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» законодавства про захист економічної конкуренції під час надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле,14/55. У рішення від 27.01.2022 № 60/5-р/к зазначено, що відділенням Антимонопольного комітету не виявлено обставин, які можуть бути доказами у справі та, відповідно, свідчити про наявність в діях ТОВ «Перший український експертний центр» порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з утримання будинків та прибудинкової території.

09.07.2024 позивачем було подано заперечення на відповідь на відзив.

10.07.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 24.07.2024.

24.07.2024 підготовче засідання у справи було відкладено на 07.08.2024.

07.08.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

У судовому засіданні 04.09.2024 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.

В судовому засіданні 04.09.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу майнових прав № 20392/РН-Н, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", як покупець, придбає майнові права у Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

12.07.2019 за актом прийому-передачі компанією було передано, а покупцем прийнято майнові права на нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

07.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" укладений договір купівлі - продажу майнових прав № 20393/РН-Н, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", як покупець, придбає майнові права у Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1016 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

22.02.2019 за актом прийому-передачі компанією було передано, а покупцем прийнято майнові права на нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1016 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які наявні в матеріалах справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" набуло права власності на нежитлове приміщення групи приміщень №1019, загальною площею 739 кв.м., на цокольному поверсі літери "А" верхнього рівня, І поверх літер "А", що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1019 (право власності зареєстроване 16.07.2019) та на нежитлове приміщення групи приміщень №1016, загальною площею 11,5 кв.м., на цокольному поверсі нижнього рівня, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1016 (право власності зареєстроване 15.05.2019).

Наказом №4 від 29.01.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території» у зв`язку з зростанням вартості окремих складових тарифів на послуг з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій, а також у зв`язку з збільшенням обсягів обслуговування підрядною організацією Товариством з обмеженою відповідальністю «Спутнік-Крим» і з метою надання послуг на належному рівні, для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків споруд та прибудинкових територій, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" наказано фінансово-економічній службі з 01.01.2021 провести нарахування за послуги з утримання будинку та прибудинкової території по нежитлову будинку за адресою: вул.Саперне поле, 14/55 у розмірі 18,87 грн з податком на додану вартість за 1 кв.м, в тому числі, по приміщенню 1019.

Як вказує позивач, нежитлове приміщення № 1019, що знаходяться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, не відноситься до офісної будівлі, оскільки є вбудованим в житловий будинок, а отже, всі рішення з управління багатоповерховим будинком за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, мали прийматися спільно і виключно всіма співвласниками, на підставі укладеного договору на управління багатоквартирного будинку та прибудинкової території або балансоутримувачем, а затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", належить до повноважень органів місцевого самоврядування, однак, рішення загальних зборів всіх співвласників про передачу багатоповерхового будинку та прибудинкової території на утримання, управління, обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" не приймалось. Позивач зазначає, що акт приймання-передачі будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не може свідчити про те, що відповідач прийняв на баланс чи в управління багатоповерховий будинок.

Позивач вказує, що у відповідача були відсутні правові підстави для затвердження розміру плати за утримання будинку та прибудинкової території для приміщення №1019, оскільки вказані нежитлові приміщення вбудовані в багатоповерхових будинок та до офісної будівлі не мають відношення, жодні житлово-комунальні послуги Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" не надавалися, у зв`язку з чим і відсутня підстава для оплати їх вартості.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання недійсним наказу №4 від 29.01.2021 «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території».

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем наголошено, що співвласники будинку повинні були прийняти рішення щодо форми управління багатоквартирним будинком (житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком) та обрати управителя, ще з 10.06.2018, чого зроблено не було. Станом на сьогоднішній день Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» діє відповідно до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189 та надає послуги належної якості. Отже, на думку відповідача, посилання позивача на те, що відповідач не надає послугу з управління є недоречним, враховуючи умови перехідного періоду (переходу від послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка діяла до введення в дію Закону, до послуги з управління багатоквартирним будинком).Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Згідно акту приймання-передачі від 01.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" передало зі свого обслуговування на обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" житловий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі м. Києва. Відповідачем наголошено, що Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» та Приватного підприємства «ДУБЛЕР -ЛЮКС» від 07.10.2020 щодо можливого порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» законодавства про захист економічної конкуренції під час надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле,14/55. У рішення від 27.01.2022 № 60/5-р/к зазначено, що відділенням Антимонопольного комітету не виявлено обставин, які можуть бути доказами у справі та, відповідно, свідчити про наявність в діях ТОВ «Перший український експертний центр» порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з утримання будинків та прибудинкової території.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Приписи статті 202 Цивільного кодексу України встановлюють, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, спірний наказ відповідача може вважатися одностороннім правочином.

Умови чинності правочинів встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав заявника, наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним, а також ефективність обраного способу захисту, а саме спроможність внаслідок задоволення позову відновити порушені права та законні інтереси заявника.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносини, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначаються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;

За змістом ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

У ч. 1, 6 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" вказано, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. У разі зміни управителя попередній управитель повинен передати наявну в нього технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок новому управителю.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" унормовано, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

З матеріалів справи вбачається, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак, відповідно, і не приймалося рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

За змістом ч. 2 - 4, 7 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про, зокрема, визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем, обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням, визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком, визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Тобто, саме до виключних повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень про визначення управителя та його відкликання.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем. Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що договір з управителем укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Отже, оскільки, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак і будь-який договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком не є укладеним.

Одночасно, за умовами п. 5 ст. 13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом. У такому разі ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається за результатами конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

З наведених судом норм вбачається, що Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" чітко передбачено порядок визначення управителя в разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

В даному випадку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а співвласники вказаного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не приймали рішень про форму управління цим будинком.

Матеріали справи також не містять, рішення виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), або суб`єкта владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, про проведення конкурсу, за наслідком проведення якого, переможцем було б визначено чи то Товариство з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" та уповноваженою особою виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, підписано договір, від імені співвласників будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, з Товариством з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр".

Суд критично ставиться до наявного в матеріалах справи акту від 15.09.2027, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр", відповідно до якого, голова та члени ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" шляхом приєднання його до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (код ЄДРПОУ 36844047), утвореної згідно наказу ТОВ "ЖЕК 2617" (код ЄДРПОУ 34424807) від 03 березня 2017 року № 23-1 "Про утворення ліквідаційної комісії" на виконання Протокольного рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" № 02/03 від 02 березня 2017 року.

Згідно вказаного акту, керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України, все майно, всі права та зобов`язання Товариства з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" (код ЄДРПОУ 34424807) стосовно всіх йог кредиторів та дебіторів, включаючи зобов`язання, що оспорюються сторонами, а також всі активи і пасиви, після його припинення переходять до правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр". Активи та зобов`язання, що можуть виникнути у проміжок часу між датою складання передавального акта та датою державної реєстрації припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617", в результаті реорганізації шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" також виступають об`єктом правонаступництва.

Згідено п. 1 розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 191 від 14.04.2017 "Про присвоєння поштової адреси закінченому будівництвом об`єкту: "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга", присвоєно закінченому будівництвом об`єкту: "Будівництво житлово-офісно- торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга" поштову адресу: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва.

За таких обставин, станом на дату складання вказаного передавального акту, житлово-офісно- торговельно-розважальний комплекс вже мав поштову адресу: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва.

Згідно сертифікату серії ІУ № 165163623193 від 17.12.2016, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): "Будівництво житлово- офісно- торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга", КТПБ № 8119-15 кв.м., загальна площа квартир - 14 065,5 кв.м., житлова площа квартир - 6 747,2 кв.м., кількість квартир - 195 квартир, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 8 233,7 кв.м., площа паркінгу (в т.ч. проїзди) - 1 628,3 кв.м., кількість поверхів - 7; 26 поверхів проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

З вказаного сертифікату вбачається, що замовником об`єкту є Державне видавництво "Преса України".

У листі № 103-373-к від 05.11.2021м Державного видавництва "Преса України" вказано, що серед архівних документів, що наявні та стосуються будівництва житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу за адресою: на вул. Анрі Барбюса, 52/1 не знайдено документів про передачу зазначеного житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на баланс, управління, утримання Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" або Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр".

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази того, що Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" було передано на баланс, управління, утримання, тощо житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс за адресою: на вул. Анрі Барбюса, 52/1 (поштова адреса: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва).

Суд акцентує увагу, що передача житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві на обслуговування та в експлуатацію за актом прийому-передачі не передбачена нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Також суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 року № 712 "Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком" затверджено Правила надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, відповідно до п. 5 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, протягом строку, визначеного договором управління, уповноважена особа співвласників чи попередній управитель передають управителю наявну технічну документацію на будинок згідно з переліком, визначеним Мінрегіоном, а також технічну документацію на прибудинкову земельну ділянку.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачу передано технічну документацію на будинок згідно з переліком, визначеним Мінрегіоном, а також технічну документацію на прибудинкову земельну ділянку.

Крім того, в матеріалах справи і відсутній договір, який би відповідав типовому договору, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 року № 712, оскільки такий договір не був укладений.

З урахуванням означеного суд не приймає до уваги посилання відповідача на приписи п.6 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», як такі, що ніяким чином не вказують на наявність у відповідача повноважень на надання певних послуг з управління багатоквартирним будинком по вул. Саперне поле, 14/55.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що Товариству з обмежено-відповідальністю "Перший український експертний центр" було передано в управління житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві в розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та на законних підставах.

При цьому суд вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" у листі № 874 від 17.09.2020 у відповідь на адвокатський запит повідомляє, що воно не є управляючою компанією та звертає увагу на те, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", ні будь-який інший співвласник офісної будівлі не здійснив дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо обрання управляючої компанії.

Крім того, у листі № 1113 від 23.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" про те, що вказаний будинок не перебуває на балансі у позивача за первісним позовом.

Листом № 940 від 29.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" про те, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:79:067:0001, загальною площею 3,1863 га не передавалася відповідачеві в постійне користування (оренду, суборенду).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг

Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

За змістом ч. 3, 4 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", управитель багатоквартирного будинку має право: 1) вимагати від споживача дотримання вимог правил експлуатації жилих приміщень та прибудинкової території, санітарно-гігієнічних правил і правил пожежної безпеки, інших нормативно-правових актів у сфері комунальних послуг; 2) вимагати від споживача своєчасного проведення робіт з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з експлуатацією спільного майна, що виникли з вини споживача, або відшкодування вартості таких робіт; 3) отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлових послуг; 4) отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором; 5) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку надавати в оренду, встановлювати сервітут щодо спільного майна багатоквартирного будинку; 6) доступу до приміщень, будинків і споруд для ліквідації аварій, усунення неполадок, що виникли у санітарно-технічному та інженерному обладнанні, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів у порядку, визначеному законодавством і договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком; 7) вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором; 8) утворювати системи управління якістю та проводити їх сертифікацію відповідно до національних або міжнародних стандартів акредитованими органами із сертифікації; 9) у випадках та порядку, передбачених договором, припинити/призупинити надання послуг з управління у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; 10) за письмовою заявою співвласника багатоквартирного будинку діяти від його імені як представник такого співвласника у відносинах з виконавцями комунальних послуг. У такому разі застосовуються положення Цивільного кодексу України про доручення.

Управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний: 1) забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг; 2) від імені співвласників багатоквартирного будинку вживати заходів для забезпечення захисту спільного майна багатоквартирного будинку від протиправних посягань та стягнення з осіб, винних у знищенні, пошкодженні або викраденні спільного майна, відшкодування завданих збитків; 3) вести і зберігати технічну та іншу встановлену законом та/або договором документацію багатоквартирного будинку; 4) інформувати співвласників багатоквартирного будинку про необхідність капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 5) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, забезпечувати виконання умов договорів та контроль якості цих послуг; 6) укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг; 7) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку та в межах виділених ними коштів організовувати виконання та виступати замовником робіт з капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 8) у разі прийняття відповідного рішення співвласниками багатоквартирного будинку приймати на банківський рахунок, відкритий для розрахунків за окремим багатоквартирним будинком для цієї мети, внески на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, орендну плату і плату за сервітути та забезпечувати проведення відповідних розрахунків, а також на запит будь-якого співвласника багатоквартирного будинку, який перебуває в його управлінні, надавати інформацію про рух коштів на відповідному рахунку; 9) вести окремий облік доходів і витрат за кожним багатоквартирним будинком, що перебуває в його управлінні, та забезпечувати співвласникам багатоквартирного будинку вільний доступ до такої інформації щодо їхнього будинку у порядку, визначеному договором; 10) щороку звітувати перед споживачами про виконання кошторису витрат та подавати кошторис витрат на поточний рік споживачам на погодження; 11) направляти протягом п`яти робочих днів відповідним виконавцям отримані скарги споживачів щодо надання комунальних послуг, якщо вирішення таких скарг стосується обов`язків виконавців послуг (робіт); 12) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, здійснювати облік обсягу відповідних спожитих комунальних послуг та їх оплати, у тому числі стосовно кожного співвласника; здійснювати розподіл між співвласниками обсягу спожитої комунальної послуги відповідно до законодавства; 13) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, відкривати поточний рахунок із спеціальним режимом використання за кожною комунальною послугою для проведення розрахунків згідно з колективним договором про надання комунальних послуг у загальному порядку, визначеному Національним банком України для відкриття поточних рахунків.

За згодою сторін договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком також може бути передбачено інші права та обов`язки управителя багатоквартирного будинку.

Як встановлено судом, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак, відповідно, і не приймалося рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

В свою чергу, матеріали справи також не містять, а сторонами, відповідно, не надано суду доказів, того, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, прийнято рішення про проведення конкурсу, за наслідком проведення якого, переможцем було б визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" та уповноваженою особою виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, підписано договір, від імені співвласників будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр".

Тобто, з наведеного вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" не є учасником правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг щодо будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, а саме не є управителем чи виконавцем комунальних послуг, а отже, не має жодних підстав для нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території по нежитлову будинку за адресою: вул.Саперне поле, 14/55 у розмірі 18,87 грн з податком на додану вартість за 1 кв.м, в тому числі, по приміщенню 1019.

Судом враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" у листі № 874 від 17.09.2020 у відповідь на адвокатський запит повідомляє, що воно не є управляючою компанією та звертає увагу на те, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", ні будь-який інший співвласник офісної будівлі не здійснив дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо обрання управляючої компанії.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" взагалі ніяким чином не може регулювати надання послуг з з утримання будинку та прибудинкової території по нежитлову будинку за адресою: вул.Саперне поле, 14/55, а отже, наказ №4 від 29.01.2021 «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території» не породжує ніяких прав та обов`язків й не змінює вже існуючих для Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац", як і інших співвласників майна багатоквартирного будинку.

У даному випадку суд акцентує увагу позивача на тому, що за своєю правовою природою означений наказ є внутрішнім розпорядчим документом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр", що містить вказівки до фінансово-економічної служби відповідача.

В контексті означеного, суд зауважує, що висновки стосовно того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" взагалі ніяким чином не може регулювати надання комунальних послуг, в тому числі, і послуг з утримання прибудинкової території для власників нежитлових приміщень у будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, та не породження наказом №4 від 29.01.2021 «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території» ніяких прав та обов`язків й не змінення вже існуючих для Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац", виключають доцільність та ефективність визнання такого наказу недійсним за позовом останнього.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог, з огляду не неєфектиінфсть обраного способу захисту.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу Укарїни судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВАЦ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання недійсним наказу №4 від 29.01.2021 «Про нарахування плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території».

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.09.2024.

Суддя В.В. Князьков