Рішення

від 26.08.2024 по справі 912/856/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 рокуСправа № 912/856/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участю секретаря судового засідання Лупенко А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи №912/856/24

за позовом Управління Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви, 28001, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Кременчуцька, 107А

до відповідача Релігійної організації "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії православної церкви України смт. Приютівка", 28034, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Олександрійська, 25

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним статуту

Представники сторін:

від позивача - Пушкарьов Д.Є., ордер серія ВА № 1077280 від 05.04.2024, посвідчення адвоката № 101 від 21.11.2005;

від відповідача - Кузьменко В.Б., адвокат, ордер серії ВА №1070624 від 22.05.2024

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Управління Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви з позовними вимогами до Релігійної організації "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії православної церкви України смт. Приютівка" про

- визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів Релігійної громади "Парафія на честь Святого Георгія Побідоносця Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви смт Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області" (код ЄДРПОУ 35079142), проведених 27.05.2023 під головуванням громадянки Козін Ольги Костянтинівни;

- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії православної церкви України смт. Приютівка" у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів Релігійної громади "Парафія на честь Святого Георгія Побідоносця Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви смт Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області", затвердженого протоколом №1 від 27.05.2023 і зареєстрованого розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №891-р від 03.08.2023;

- з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення та редакція Статуту є незаконними та такими, що грубо порушують права та законні інтереси позивача, оскільки прийняті особами, які не є членами Релігійної організації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що загальні збори 06.07.2019 були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної громади та її дійсних членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної громади.

Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 2 від 06.07.2019 та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.

Ухвалою від 10.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.05.2024, сторонам встановлено строк для подання заяв по суті спору.

22.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує позовні вимоги, посилаючись на недоведення позивачем обставин порушення його прав та законних інтересів.

09.05.2024 від позивача надійшла заява про уточнення вступної частини позовної заяви щодо найменування відповідача.

Ухвалою від 09.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2024 о 11:30 год.

В судовому засіданні 28.05.2024 та 05.06.2024 оголошувалась перерва до 05.06.2024 року та до 09.07.2024 року.

Поряд з цим, суддю Поліщук Г.Б., в провадженні якої перебувала справа № 912/856/24, звільнено з посади судді, у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, рішенням Вищої ради правосуддя від 04 липня 2024 року № 2056/0/15-24.

09.07.2024 телефонограмами повідомлено учасників справи, що 09.07.2024 судове засідання у справі 912/856/24 не відбудеться.

Ухвалою суду від 10.07.2024 суддею Кабаковою В.Г. прийнято справу до свого провадження та ухвалено повторно провести підготовче засідання у справі №912/856/24 за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання на 08.08.2024 о 12:00 год.

В підготовчому засіданні 08.08.2024, представники сторін висловилися щодо достатності наявних у справі доказів для її розгляду по суті та повідомили про відсутність у них заяв та клопотань на стадії підготовчого провадження у справі. Інші заяви та/або клопотання сторін на стадії підготовчого провадження не надходили.

Ухвалою від 08.08.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2024 об 11:00 год.

В засіданні представники підтримали раніше оголошені позиції щодо заявленого позову.

Суд дослідив матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін та встановив такі обставини.

Релігійна організація "Релігійна громада парафія на честь святого Георгія Побідоносця Олександрійської єпархії Української православної церкви смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області" зареєстрована у 2007 році. Згідно Статуту Організації (в редакції 2016 року) є неприбутковою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, яка безпосередньо входить до складу Олександрійської єпархії УПЦ.

Згідно з п. 2.4 Статуту органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолюва ні настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.

Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків і мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятеля і не пе ребувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбо вому житті (п. 2.5 Статуту).

Ведення списків Парафіяльних зборів, скликання Парафіяльних зборів та головування на них, згідно п. 2.8 Статуту, належить до повноважень настоятеля парафії.

Позивач зазначає, що відтак Парафіяльні збори утворюють члени Релігійної організації під головуванням настоятеля.

Оскільки членство в релігійній організації є фіксованим та ґрунтується на вимогах Стату ту, то членами Релігійної організації можуть бути лише особи, що були прийняті Парафіяльни ми зборами до свого складу (що передбачено п. 2.5 Статуту).

Згідно списків членів Релігійної організації від 12.01.2023, складених настоятелем пара фії та затверджених керуючим Олександрійською єпархією Української Православної Церкви (копія додається) чисельний склад Релігійної організації становить 25 осіб.

За таких обставин, вважає позивач, лише названі 25 осіб мали право на проведення загальних зборів Релі гійної громади та ухвалення рішень від її імені.

27.03.2023 членами Релігійної організації у смт Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області проведено загальні (парафія льні) збори під головуванням настоятеля парафії.

На зборах по третьому питанню (протокол № 2) збори ухвалили:

"1. Залишитись вірними Українській Православній Церкві та її Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію, та безпосередньо Митрополиту Олександрійському і Світловодському Боголєпу - керуючому Олександрійською єпархією.

2. Залишитись вірними та у складі Української Православної Церкви у єдності та під управлінням її Предстоятеля - Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія безпосередньо у складі Олександрійської єпархії Української Православної Церкви".

Також 27.05.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори Релігійної громади парафії на честь святого Георгія Побідоносця Олександрійської єпархії Української Православної Церкви смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, оформлені протоколом №1.

На вказаних зборах ухвалено рішення:

висловити недовіру Гончаренку Валерію Валерійовичу, настоятелю релігійної організації УПЦ (МП), припинити повноваження вчиняти дії від імені релігійної організації та зобов`язати його надати оригінали правоустановчих, реєстраційних документів;

висловити недовіру та припинити повноваження Парафіяльної ради до обрання нової;

змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади парафії на честь святого Георгія Побідоносця Олександрійської єпархії Української Православної Церкви смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області та увійти до складу Кропивницької єпархії Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на: Релігійна організація "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії Православної Церкви України смт.Приютівка";

внести зміни до Статуту шляхом прийняття його в новій редакції із зміною назви релігійної організації на таку: Релігійна організація "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії Православної Церкви України смт Приютівка".

Крім того, зборами уповноважено Дона О.А. представляти релігійну організацію, зокрема в частині вчинення реєстраційних дій, а також обрано склад Парафіяльної ради.

Розпорядженням Голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 03.08.2023 №891-р затверджено нову редакцію Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії Православної Церкви України смт Приютівка".

Позивач наполягає на тому, що вказані рішення та редакція Статуту є незаконними та такими, що грубо порушують права та законні інтереси позивача, оскільки прийняті особами, які не є членами Релігій ної організації та суперечать положенням чинного на момент прийняття названих рішень Статуту Релігійної організації, а також закону.

Оскаржуваний Протокол не відповідає вимогам ст.ст. 8, 14 Закону та п. 5.1 Статуту, що є підставою для його скасування. Відповідно визнання незаконним підлягає і Статут відповідача, що є похідним від названого протоколу.

Тобто незаконність оскаржуваних рішень полягає в тому, що:

1)Вони прийняті на зборах, що скликані 27.05.2023 особами, які не мають на це повно важень, та проведені без дотримання вимог Статуту Релігійної громади.

2)Протокол від 27.05.2023 про рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної ор ганізації прийнято сторонніми особами, що не є членами релігійної організації.

3)Протокол від 27.05.2023 підписано представниками територіальної (а не релігійної) громади смт. Приютівка, які не мають відношення до парафії, оскільки не визнають статут Релі гійної громади, не відвідують богослужіння, не перебувають у канонічному послухові настоя телю та не були прийняті Парафіяльними зборами організації до членів Релігійної організації.

4)На підставі незаконного протоколу від 27.05.2023 внесені зміни та доповнення до ді ючого Статуту без дозволу єпархіального архієрея, що є порушенням ст.ст. 8, 14 Закону та Ста туту Релігійної громади.

При вирішенні цього спору, суд враховує позицію Великої Палати Верховного викладену в постанові від 3 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21.

"Визнання державою права на вільну зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях і механізм його реалізації

8.15. Закон від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення про те, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

8.16. Однак право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не було забезпечене механізмом його реалізації, що мало наслідком міжконфесійні конфлікти.

8.17. 17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи». Цей закон був розроблений, оскільки «конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі» (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).

8.18. Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону, що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

8.19. Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

8.20. Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення цього механізму не виходить за межі звичайного правового регулювання процедури прийняття рішень об`єднаннями і не становить втручання у їх автономію.

8.21. Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.

8.22. Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Велика Палата Верховного Суду зважає також на те, що відповідно до статті 7 Закону релігійні організації (релігійні громади як місцеві релігійні організації) в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

8.23. Водночас, урахування державою у відносинах з релігійною організацією правил, на яких заснована її ієрархічна та інституційна структура, повага до її традицій та внутрішніх настанов не може унеможливлювати реалізацію права, гарантованого статтею 9 Конвенції в світлі статті 11 Конвенції, а також не може суперечити чинному законодавству.

8.24. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що гарантована статтею 9 Конвенції свобода віросповідання також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», § 121).

8.25. Також відповідно до частини першої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

8.26. Тобто насамперед релігійна громада є об`єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об`єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.

8.27. У контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.

8.28. Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов`язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.

8.29. На тому, що така обов`язковість схвалення є умовою дійсності рішення і навіть умовою його прийняття, а також на тому, що це випливає з ієрархічної структури організації, наполягає Позивач.

8.30. На це також вказує позиція Позивача, висловлена його представником у судовому засіданні 03.04.2024, про те, що членство в релігійній громаді в канонічному праві неодмінно пов`язане з послухом єпископові і настоятелю, а зв`язок з церквою втрачається у разі виявлення непослуху членом громади.

8.31. Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.

8.32. Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов`язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova», заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов`язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

8.33. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

8.34. Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

8.35. Перш ніж зосередити увагу на тому, чи були у цій справі підстави стверджувати, що встановлений статтею 8 Закону порядок ухвалення оскаржуваного рішення про зміну підлеглості був порушений, як про це стверджує Позивач, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

У цій справі оспорюється рішення зборів релігійної громади і прийнятий ними статут громади в новій редакції, які, однак були подані для реєстрації до уповноваженого органу. Тобто Позивач просив суд втрутитись у рішення Релігійної громади, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підставі з огляду на таке.

Межі втручання держави у свободу віросповідання

8.36. Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).

8.37. Частина третя статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

8.38. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (частини друга, четверта статті 3 Закону).

8.39. Стаття 5 Закону визначає, що в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

8.40. Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.41. Такі зобов`язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність державі бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.

8.42. Позитивні зобов`язання відповідно до статті 9 можуть охоплювати забезпечення ефективних та доступних засобів захисту прав, гарантованих положеннями цієї статті, включаючи як забезпечення нормативно-правової основи судового та примусового механізмів, спрямованих назахист прав особи, так і реалізацію, де це необхідно, конкретних кроків (рішення ЄСПЛ у справі «Osmanoglu and Kocabas v. Switzerland», заява № 29086/12, § 86).

Хоча межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави згідно із Конвенцією не може бути чітко визначена, проте застосовні принципи можна порівняти (рішення ЄСПЛ у справі «Izzettin Dogan and Others v. Turkey» [GC], заява № 62649/10, § 96).

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. рішення ЄСПЛ у справах «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», заява № 45701/99, §§ 118, 123; «Hasan and Chaush v. Bulgaria» [GC], заява № 30985/96, § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», § 118).

8.43. У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов`язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», §§ 115, 116).

8.44. Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

8.45. У цій справі Позивач просить суд втрутитись у справи такої релігійної організації як релігійна громада, шляхом визнання недійсним рішення її загальних зборів та прийнятого нею статуту в новій редакції. З`ясовуючи підставність такого втручання, Велика Палата Верховного Суду звертається до аналізу особливостей релігійної громади як релігійної організації.

Стосовно поняття релігійної громади

8.46. Закон (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

8.47. Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

8.48. Тобто релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію.

8.49. Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв`язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.

8.50. Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.

8.51. Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.

8.52. Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Однак, попри те, що Скаржник частково підставно звертає увагу суду касаційної інстанції на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада» (підпункт 4.6), територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами (пункт 7.5 цієї постанови).

8.53. Розглядаючи справу «Свято-Михайлівська Парафія проти України», ЄСПЛ виснував, що статті 7 та 8 Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися з усіх осіб та всіх віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви. Крім того, вказав, що очевидною є суперечливість положень національного закону стосовно того, що є «релігійною організацією» та що є «релігійною громадою», чи це одне й те саме; єдиною відмінністю між ними є місцевий статус «релігійної громади» та відсутність будь-яких вимог щодо її реєстрації відповідно до положень Закону. І вказані положення Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися зі всіх осіб та віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви.

8.54. У цьому питанні варто також звернути увагу на висновки ЄСПЛ, за якими, оцінюючи відповідність національних заходів пункту 2 статті 9 Конвенції, суди повинні враховувати історичний контекст та особливі риси відповідної релігії, які охоплюють догму, обряди, організацію тощо. Такий самий обов`язок може бути покладений на національні органи влади під час прийняття додаткових рішень у рамках їхніх відносин з різними релігіями (рішення у справах «Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France» [GC], заява № 27417/95; «Mirolubovs and Others v. Latvia», заява № 798/05).

8.55. Звертаючись до наведеного висновку ЄСПЛ про необхідність врахування історичного контексту і особливостей відповідної релігії, а також до положень статті 5 Закону про обов`язок держави брати до відома і поважати традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до Правил Вселенських Соборів (Правила 630-ти святих отців, прийняті на Четвертому Вселенському Соборі в 451 році в Халкидоні), за якими «якщо … в майбутньому збудоване буде місто: то розподіл церковних парафій нехай відповідає адміністративному й земському порядку» (Правило 17). Також відповідно до Правил 227-ми святих отців, прийнятих на П`ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691-692 рр.): «Отцями нашими встановлене, і ми зберігаємо правило, яке говорить так: якщо царською владою збудоване нове, або колись буде побудоване місто, то адміністративним та земельним розподілам нехай відповідає і розподіл церковних справ» (Правило 38).

8.56. Отже, беручи до уваги наведені вище положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у цій справі, Велика Палата Верховного Суду враховує зв`язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.

Релігійна організація як юридична особа

8.57. Статтею 13 Закону визначено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

8.58. Стаття 14 Закону визначає порядок реєстрації статуту релігійної організації (центру, громади, монастиря, релігійного братства тощо), а також визначає перелік документів, які додатково подаються до статуту релігійної організації в новій редакції.

8.59. Стаття 15 Закону передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

8.60. Як юридична особа релігійна організація має реєструватися відповідно до встановленого законом порядку; відмова у державній реєстрації статуту релігійної організації можлива лише з підстав, визначених законом.

8.61. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» зауважив, що відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, § 105) та права на свободу зібрання. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria, § 62). ЄСПЛ вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить (див. §§ 17-21 та 23 рішення ЄСПЛ), та зобов`язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. Суд робить висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50-52 названого рішення ЄСПЛ), становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

8.62. Отже, Велика Палата Верховного Суду висловлює розуміння того, що втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у внутрішні питання релігійної організації.

З огляду на останнє Велика Палата Верховного Суду далі зосереджується на підставах, з яких Позивач по суті просить суд втрутитись у внутрішні питання релігійної громади шляхом визнання недійсним рішення її загальних зборів та статуту в новій редакції.

Стосовно порядку ухвалення релігійною громадою рішення про зміну її підлеглості в канонічних та організаційних питаннях і внесення змін до статуту

8.63. Частинами третьою-шостою статті 8 Закону передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

8.64. Поряд з цим за частиною першою статті 12 Закону правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

8.65. Стаття 14 Закону визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

8.66. Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

8.67. З такого ж розуміння автономії релігійної організації виходить ЄСПЛ у рішенні у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», в якому він виснував, що наведена стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції.

8.68. Отже, в контексті цієї справи Велика Палата Верховного Суду відзначає, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

Стосовно аргументів касаційної скарги про порушення Закону при ухваленні рішення загальних зборів релігійної громади і не дослідження судами доказів, які дозволяли це встановити

8.69. Суди у цій справі встановили, що відповідно до пункту 9 статуту Релігійної громади в редакції 1991 року парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Статут у редакції 1991 року не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади (підпункти 7.5, 7.6 цієї постанови).

8.70. Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Позивача в касаційній скарзі (підпункти 4.3, 4.4) на те, що в Релігійній громаді, настоятелем якої він був, було врегульовано порядок прийняття до членів громади і визначено критерії, які дозволяли б визначити чисельність громади та ідентифікувати її членів.

8.71. Оскільки саме Позивач стверджував, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

8.72. При цьому оскільки Закон (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням), Позивач на спростування висновків судів про відсутність у статуті визначеного порядку прийняття нових і виключення існуючих членів Релігійною громадою мав послатись на відповідне положення її статуту, яке суди не дослідили. Позивач на такі положення статуту у касаційній скарзі не посилається.

8.73. Позивач також не посилається на положення статуту Релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону двома третинами від цієї кількості членів громади приймається рішення про зміну підлеглості.

8.74. Отже, Велика Палата Верховного Суду має зробити висновок про те, чи існують підстави вважати оспорюване рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості таким, що ухвалене з порушенням Закону, в умовах, коли статут Релігійної громади не встановлював порядку прийняття нових і виключення існуючих членів, однак містив у пункті 9 перелік критеріїв, яким має відповідати член громади, а також в умовах коли статут не встановлював кількість членів Релігійної громади, необхідної для визнання повноважними її загальних зборів.

8.75. Як установили суди, 06.07.2019 загальними зборами (складом 10 осіб) Релігійної громади прийнято оспорюване Позивачем у цій справі рішення, зокрема, про зміну підлеглості громади у канонічних та організаційних питаннях.

8.76. Керуючись згаданим у підпункті 8.22 цієї постанови обов`язком ураховувати традиції та внутрішні настанови релігійних організацій та намагаючись з`ясувати як питання права порядок визначення членства у релігійній громаді, коли її настоятелем був Позивач, Велика Палата Верховного Суду у засіданні 18.10.2023 з`ясовувала питання внутрішнього регулювання членства у представників Позивача.

Представник Позивача на запитання суду стосовно практики визначення того, хто є членом Релігійної громади на прикладі парафіяльних зборів 20.01.2019 Релігійної організації «Українська Православна Свято-Покровська Церква» (до порядку денного яких належали зокрема питання про виключення осіб із списку парафіяльних зборів, а також про включення осіб до парафіяльних зборів), надав суперечливі відповіді, з яких слідувало, що, з одного боку, членами парафіяльних зборів є особи, прийняті до них рішенням парафіяльних зборів, а з іншого - що на зборах 20.01.2019 рішення про включення осіб до списку парафіяльних зборів приймали ці ж особи (тобто ці особи самі себе включали до списку парафіяльних зборів за відсутності на той час у складі парафіяльних зборів інших членів), вони ж приймали рішення про виключення зі списку інших осіб - померлих членів. З цих пояснень слідувало, що особи, які не були включені до списку парафіяльних зборів (не були членами громади), самі себе включали до них.

Такий підхід не дозволяє суду встановити дійсну практику прийняття рішень Релігійною громадою стосовно членства і вважати, що членство у громаді є фіксованим.

8.77. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду також відхиляє посилання Позивача у касаційні скарзі (підпункт 4.5) на те, що суди не врахували як доказ кількості членів релігійної організації протокол парафіяльних зборів від 20.01.2019 № 2, яким нібито було визначено кількість членів Релігійної громади - 28 осіб. Суди, як видно з оскаржуваних рішень, цей документ дослідили.

8.78. З огляду на зазначене вище відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громадив редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.

8.79. Позивач не стверджує, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у зборах громади 06.07.2019, не досягнув 18-річного віку.

8.80. З огляду на відсутність даних, на які б посилався Позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, Велика Палата Верховного Суду враховує критерій територіального зв`язку (підпункти 8.47-8.56), тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

8.81. Про невідповідність учасників зборів 06.07.2019 цьому критерію Позивач також не стверджує. Позивач, навпаки, наголошує на неправильності ототожнення понять «релігійна громада» і «територіальна громада» в контексті того, що суди у цій справі встановили, що «частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність» і що «Позивачем не надано жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був».

8.82. Велика Палата Верховного Суду знову відзначає, що поняття «релігійна громада» і «територіальна громада» не є тотожними і її висновки, викладені вище, не ототожнюють ці поняття, а лише вказують на те, що в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.

8.83. З цієї ж підстави Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Позивача на неврахування судами роз`яснення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (підпункт 4.6), зокрема, стосовно розмежування законодавчих понять «релігійна громада» і «територіальна громада». Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що суд у процесі правозастосування самостійно здійснює тлумачення норм права.

8.84. Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги посилання Скаржника (підпункт 4.5) на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неврахування судами доказів, враховуючи положення статті 300 ГПК України, які визначають межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що включає перегляд судових рішень у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

8.85. Доводи Скаржника (підпункт 4.7) щодо неправильного застосування судами статті 16 ЦК України з огляду на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, стосовно належності та ефективності заявленого у цій справі позову Велика Палата Верховного Суду також відхиляє.

Суди у цій справі розглянули усі заявлені ним вимоги по суті і відмовили в задоволенні позову, оскільки дійшли висновку про те, що відсутні підстави для висновку про порушення права Позивача, а не через неналежність чи неефективність обраного ним способу захисту.

8.86. Велика Палата Верховного Суду з огляду на викладені вище висновки вважає, що у суду на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним. Отже, суди у цій справі прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову".

Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади. Таким чином, рішення відповідача оформленні протоколом № 1 від 27 травня 2023 року що є предметом позову в даній справі зачіпає права виключно членів релігійної громади.

Прийняті відповідачем рішення стосуються виключно питань щодо управління Парафією - спрямовані на зміну канонічної приналежності, прийняття статуту в новій редакції та інше, зачіпають права лише членів релігійної громади, проте позивач як юридична особа не є і не був членом Релігійної організації "Релігійна громада Великомученика Юрія Переможця Кропивницької єпархії православної церкви України смт. Приютівка", тому відсутні підстави вважати, що він набув право на оскарження дій, спрямованих на зміну канонічної приналежності та прийняття статуту в новій редакції.

Доводи позивача про нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада», а відповідно прийняття рішень сторонніми особами, що не є членами релігійної організації, з огляду на висновки Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

В умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.

Позивачем не доведено належними доказами як порушення законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень, оформлених протоколом № 1 від 27.05.2023, так і прав позивача, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати сторонам до Електронних кабінетів.

Повне рішення складено 05.09.2024.

Суддя В.Г. Кабакова