Постанова

від 04.09.2024 по справі 260/1874/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/1874/24 пров. № А/857/13601/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про забезпечення позову (головуючий суддя Гаврилко С.Є., м. Ужгород) у справі № 260/1874/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Будавтодор" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання дій та бездіяльності протиправними,

в с т а н о в и в :

30.03.2024 ПАТ "Будавтодор" звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Закарпатській області "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Будавтодор" від 16.04.2024 року № 371-П.

14.05.2024 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу Головного управління ДПС у Закарпатській області "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Будавтодор" від 16.04.2024 року № 371-П до набрання законної сили рішенням суду у справі № 260/1874/24.

Заява мотивована тим, що оскаржуваним наказом вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, що унеможливить відновлення порушених прав та законних інтересів позивача від безпідставного та необґрунтованого здійснення щодо себе заходів податкового контролю. Зазначає, що реалізація контролюючим органом своїх функцій податкового контролю шляхом проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може призвести до порушення прав та інтересів позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль. Вважає, що проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню ДПС в Закарпатській області вчиняти дії щодо реалізації наказу "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Будавтодор"" від 16 квітня 2024 року № 371-П до набрання законної сили рішенням у справі № 260/1874/24.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував тим, що проведення перевірки у період оскарження в судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням права платника податку оскаржити в суді це рішення контролюючого органу.

Суд першої інстанції звернув увагу, що вжиття судом заходів забезпечення позову жодним чином не вплине на можливість реалізації податковим органом його контролюючих функцій після розгляду справи по суті.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є прямим перешкоджанням діяльності відповідача, як контролюючого органу, в частині проведення перевірок. Вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні питання про забезпечення позову здійснив оцінку оскаржуваного наказу та фактично визнав його таким, що містить очевидні ознаки протиправності. Зазначає, що судом першої інстанції в ухвалі не наведено обґрунтувань, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам позивача, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст. 311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, що визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Отже, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з обставин, передбачених ч.2 ст.150 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що сама лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваним наказом начальника Головного управління ДПС у Закарпатській області від 16 квітня 2024 року № 371-П вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "Будавтодор" з 20 травня 2024 року.

Предметом оскарження у даній справі є наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Будавтодор"» від 16 квітня 2024 року № 371-П, який передбачає проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати плати за землю за 2018-2023 роки.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позову є те, що спірний наказ прийнято за відсутності передбачених підпунктами 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України правових підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «БУДАВТОДОР».

Зміст положень статей 78, 79 ПК України свідчить про те, що суб`єкт господарювання має право не погодитися з наказом контролюючого органу про призначення перевірки та оскаржити його в суді.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням згаданого права платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2019 року у справі №813/112/18, від 27 березня 2019 року у справі №0440/5193/18, від 30 січня 2020 року у справі №460/607/19.

За вказаних обставин, задоволення клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню ДПС в Закарпатській області вчиняти дії щодо реалізації наказу "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ "Будавтодор"" від 16 квітня 2024 року № 371-П до набрання законної сили рішенням у даній справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями ПК України функцій та повноважень.

Крім цього, колегія суддів враховує також те, що чинний порядок проведення документальних невиїзних перевірок , який визначено статтею 79 ПК України, на відміну від виїзних перевірок ( абзац 5 п.81.1 ст.81 ПК України ), не передбачає механізму недопуску платником податків, у разі незгоди з законністю підстав призначення позапланової перевірки, посадових осіб контролюючого органу до проведення такої позапланової перевірки і контролюючий орган міг розпочати таку перевірку у встановлений наказом день.

Колегія суддів вважає, що в ухвалі судом першої інстанції наведено мотиви, з яких він прийшов до висновку про існування обставин, що можуть істотно вплинути на можливість ефективного захисту прав та інтересів позивача, зокрема, на можливість безпідставного донарахування податкових зобов`язань, та правильно оцінено співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду і погоджується з судом першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що вжиття судом заходів забезпечення позову є перешкоджанням діяльності відповідача апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки податковий орган не позбавлений можливості реалізувати визначені законом повноваження щодо здійснення податкового контролю шляхом проведення позапланової перевірки у разі, якщо за наслідками розгляду спору по суті буде встановлено наявність законних підстав для її проведення.

Покликання апелянта на втручання у його дискреційні повноваження є неприйнятними, адже предметом спору є наказ про проведення саме позапланового заходу податкового контролю, підстави для проведення якого передбачені статтею 78 ПК України, яка містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланових перевірок і альтернатив ( дискреції ) для контролюючого органу не передбачає.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, при вирішенні питання про забезпечення позову, здійснив оцінку оскаржуваного наказу та фактично визнав його таким, що містить очевидні ознаки протиправності, то колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції чітко зазначено, що під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову суд не надає правової оцінки ні спірному наказу, ні діям контролюючого органу щодо винесення зазначеного наказу, оскільки дослідження цих обставин належить здійснювати під час розгляду справи по суті. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача щодо очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, а також можливості ускладнення захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.

Такий підхід суду першої інстанції до вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову повною мірою відповідає процесуальній нормі п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 150, 151, 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року про забезпечення позову у справі № 260/1874/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом 30 днів.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар