Постанова

від 15.08.2024 по справі 761/7205/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/7205/22

Апеляційне провадження №22-ц/824/3783/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Вест файненс енд кредит», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання добросовісним набувачем та усунення перешкод у здійсненні права користування майном,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Вест файненс енд кредит» про визнання добросовісним набувачем та усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11.06.2019 року він придбав у ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ФОП ОСОБА_3 , транспортний засіб марки «Krone», модель «ZZW 1853212», 2004 року випуску. Під час перереєстрації вказаного транспортного засобу позивачем з`ясовано, що відповідно до інформації, яка наявна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, 12.02.2019 року за заявою ПАТ «Вест файненс енд кредит» реєстратором Філії міста Києва та Київської області ДП «Національні інформаційні системи» за № 17298715 було зареєстровано обтяження рухомого майна (продовження терміну дії обтяження) у вигляді застави транспортного засобу на підставі договору застави від 15.12.2008 року.

Посилаючись на те, що на момент придбання транспортного засобу зареєстровані обтяження щодо нього у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні, позивач вважає, що він є добросовісним набувачем цього рухомого майна, а тому звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

На підставі викладеного, просив суд визнати його добросовісним набувачем вищевказаного транспортного засобу та усунути йому перешкоди в користуванні вказаним рухомим майном шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 17298715 від 12.02.2019 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м Києва від 15 червня 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні даного позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

29 січня 2024 року відповідач направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу.

19 лютого 2024 року позивач направив на адресу суду відповідь на відзив.

В судове засідання, призначене на 15.08.2024 року, особи, які беруть у справі, не заявилися, про розгляд справи належним чином повідомлялась, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У ході розгляду справи судом встановлено, що 11.06.2019 року позивач придбав у ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ФОП ОСОБА_3 , транспортний засіб марки «Krone», модель «ZZW 1853212», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , та 23.07.2019 року зареєстрував за собою право власності на нього, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

З витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 68813346 від 22.10.2020 року вбачається, що 12.02.2019 року за заявою ПАТ «Вест файненс енд кредит» реєстратором Філії міста Києва та Київської обласної ДП «Національні інформаційні системи» за № 17298715 було зареєстровано обтяження рухомого майна (продовження терміну дії обтяження) у вигляді застави транспортного засобу на підставі договору застави від 15.12.2008 року, стягувач - ПАТ «Вест файненс енд кредит», боржник - ТОВ «УНТЛ». Термін дії обтяження - до 12.02.2024 року

15.12.2008 року між ЗАТ «Вест файненс енд кредит», правонаступником якого є ПАТ «Вест файненс енд кредит», та ТОВ «УНТЛ» укладено договір застави транспортних засобів, за яким з метою виконання позичальником ТОВ «УНТЛ» зобов`язань за договором про надання кредиту № 15-620/08 КЮ від 22.04.2008 р. у заставу передано транспортні засоби, в том числі транспортний засіб марки «Krone», модель «ZZW 1853212», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

Пунктом 2.3.2 вказаного договору застави визначено, що заставодавець має право відчужувати, надавати предмет застави в оренду (лізинг), передавати предмет застави третім особам, зокрема у користування, у наступну заставу, в спільну діяльність, змінювати умови відповідних договорів, лише за попереднім письмовим погодженням з банком. Банк, на свій власний розсуд, може періодично накладати обмеження на право володіння, використання або експлуатації заставодавцем предмету застави з метою захисту предмета застави та забезпечення прав банку, наданих цим договором застави.

12.02.2019 року згідно умов вказаного договору реєстратором Філії міста Києва та Київської обласної ДП «Національні інформаційні системи» за заявою ПАТ «Вест файненс енд кредит» за № 17298715 було зареєстровано обтяження рухомого майна (продовження терміну дії обтяження) у вигляді застави транспортного засобу (стягувач - ПАТ «Вест файненс енд кредит», боржник - ТОВ «УНТЛ»).

На момент придбання позивачем у ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ФОП ОСОБА_3 , транспортного засобу та реєстрації за собою права власності на нього, зокрема станом на 23.07.2019 року, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна вже був внесений запис про його обтяження. Жодного доказу надання ПАТ «Вест файненс енд кредит» як заставодержателем згоди на відчуження заставного майна без збереження обтяження до суду надано не було.

У відповідності до положень ч.ч.1, 2 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

У разі ж передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції насамперед зазначив, що позивачем не доведено добросовісності набуття спірного транспортного засобу, оскільки він набув вказане майно за наявності діючого обтяження (застава рухомого майна) щодо нього без відповідної згоди обтяжувача (заставодержателя) на відчуження даного рухомого майна без збереження обтяження.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги співпадають з позицією позивача, висловленою ним в позовній заяві, яку суд першої інстанції надав відповідної та аргументованої правової оцінки, якою погоджується і суд апеляційної інстанції.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд не вважає необхідним повторне наведення тих доводів та аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Жодного нового аргументу в апеляційній скарзі апелянтом не заявлено.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи є докази обтяження спірного майна, яке було зареєстроване і внесене в реєстр до набуття власності позивачем, відтак воно зберігає силу для нового власника.

Той факт, що будь-які інші особи з будь-яких причин при оформленні набуття позивачем спірного майна не побачили у відповідному реєстрі діюче та зареєстроване обтяження такого майна, стосується виключно взаємовідносин позивача з такими сторонніми особами, однак жодним чином не може вплинути на дійсність чи недійсність такого обтяження.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько