Ухвала

від 05.09.2024 по справі 440/16144/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 440/16144/23

адміністративне провадження № К/990/32465/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №440/16144/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» до Головного управління ДПС у Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви та заяви про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, просило:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області та Головного управління ДКС у Полтавській області щодо не вжиття належних заходів для опрацювання та повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4 674 013,00 грн, узгодженої за наслідками судового оскарження;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління ДКС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» пеню у розмірі 591 614,79 грн, нараховану на суму заборгованості з бюджетного відшкодування за період з 20 червня 2023 року по 20 листопада 2023 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області щодо своєчасного внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» в розмірі 4 672 313 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» пеню у розмірі 421 353,02 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОПТ ЦЕНТР» витрати зі сплати судового збору в сумі 6 320,29 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Полтавській області вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

19 серпня 2024 року до Верховного Суду надійшла вдруге подана касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №440/16144/23.

Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України установлено, що вона майже повторює зміст попередньої касаційної скарги, яку було повернуто, зокрема, ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року (провадження №К/990/29187/24).

У поданій вдруге касаційній скарзі скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.

Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду без вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.

Інші доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування судами обставин саме по цій справі, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження.

Крім того, скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, прийнятність доводів про ненадання оцінки усім доказам у справі можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.

Відсутність у касаційній скарзі належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, унеможливлюють перевірку такої умови.

Доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.

Змістовно обґрунтування касаційної скарги майже не змінилося.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №440/16144/23 повернути скаржнику.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя О. О. Шишов