Рішення

від 28.08.2024 по справі 677/110/24

КРАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 677/110/24

Провадження № 2/677/280/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

28.08.2024 року м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючого - судді Шовкуна В.О.,

за участі секретаря судового засідання Демчишеної Ю.В.,

учасники провадження (сторони):

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Бодачевська М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Красилів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Красилівського районного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , про що 02 січня 2019 року складено відповідний актовий запис, батьком записано позивача, а матір`ю відповідача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Син ОСОБА_3, фактично проживає з ним, за адресою: АДРЕСА_1 . Він, як батько дитини повністю забезпечує сина усім необхідним, займається вихованням, навчанням та за необхідності лікуванням. При цьому, відповідач ОСОБА_2 життям дитини не цікавиться ще з дворічного віку, не телефонує до нього самостійно, не виявляє бажання спілкуватися з сином ОСОБА_3 та приймати участь у його вихованні. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню, утриманню дитини, не цікавиться її життям та здоров`ям, не допомагає матеріально, у зв`язку з чим позивач вважає, що існують обставини для позбавляння батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дані обставини можуть підтвердити свідки.

На підставі наведеного, просив позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно спільного сина ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідача на його користь понесені витрати по сплаті судового збору.

Аргументи учасників справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, суду пояснив, що звернувся до суду з даним позовом, оскільки дитина підростає, їй треба вже йти до школи, а йому повідомили що для цього потрібна згода мами, проте суду надати якісь письмові докази з даного приводу не зміг. Суду також повідомив, що раніше проживав в м. Київ, де і познайомився 8 років тому з відповідачкою по справі, почали зустрічатися, потім вона завагітніла, однак одружуватися він не бажав, це була його принципова позиція(відповідач також не наполягала на одруженні), вони почали мешкати разом, потім переїхали у Вінницьку область, бо зі своїми батьками (які мешкають у Київській області) відносини у нього не склалися. Народилася дитина, прожили вони спільно близько 1,5 - 2 роки, почалися сварки, спільне життя стало не стерпним, а тому було прийняте рішення щоб розійтися. Дитина залишилася проживати з ним в м. Вінниця (кінець 2019 року - початок 2020 року), це також його рішення, хоча відповідач і не заперечувала проти цього. Працював на дому - трейдером. Завдяки дитині, він на початку ще намагався з нею спілкуватися, однак наразі він з відповідачкою не спілкується взагалі довгий час. Відповідач влаштовує своє особисте життя, бачив її у соціальних мережах, що зараз вона десь за кордоном. З приводу стягнення аліментів він ще не звертався. До органу опіки та піклування зі скаргами на відповідача з приводу неналежного виконання нею материнських обов`язків він не звертався, відразу звернувся до суду з даним позовом. В період спільного проживання з відповідачкою, він не бачив ніяких проявів агресії з боку відповідачки до їх спільної дитини. Відповідач не зловживала алкогольними напоями, не приймала наркотичні засоби. Проте, зараз відповідач взагалі не цікавиться сином. Останній раз з дитиною відповідач бачилася день 4 роки тому. На засіданні комісії щодо вирішення питання доцільності позбавлення батьківських прав відповідач була відсутня.

Представник позивача адвокат Бодачевська М.В. позовні вимоги підтримала, зазначила, що мати не виконує батьківських обов`язків, а тому маються всі підстави, щоб позбавити останню батьківських прав. Повідомила суду про те, що вона також не спілкувалася з відповідачкою ні до подачі позовної заяви, ні в процесі судового розгляду справи. Проте, звідки відповідачці відомо про перебування на розгляді в Красилівському районному суді даної цивільної справи ні позивач, ні його представник повідомити не змогли.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подала. Надіслала на електронну пошту суду письмову заяву (яка підписана електронним підписом) про визнання позову, та проведення судового засідання за її відсутності. При цьому сам позов з додатками вона не отримувала, про що маються підтвердження в матеріалах даної цивільної справи. Повістки також відповідачкою не отримувалися, рекомендовані повідомлення поверталися з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою. Позивач у судовому засіданні вказав, що з відповідачкою тривалий час (понад рік) не спілкується взагалі.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Ладижинської міської ради О. Гронь у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву, в якій просила розгляд справи провести без її участі, вказала, що висновок органу опіки та піклування Ладижинської міської ради від 26.02.2024 року був наданий, відповідно до вказаного висновку позовні вимоги підтримують.

Позиція суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Короткий зміст фактичних обставин справи.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 02.01.2019 року серії НОМЕР_2 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с. 13).

Шлюб між сторонами не укладався.

На виконання ухвали суду від 22.01.2024 року щодо надання суду письмового висновку щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються даної цивільної справи, суду надано висновок органу опіки та піклування Ладижинської міської ради від 26.02.2024 року, з якого слідує, що орган опіки та піклування прийшов до висновку про необхідність направлення до Красилівського районного суду Хмельницької області, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 56-57).

У висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 зазначено про те, що ознайомившись із змістом документів, розглянувши ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 22.01.2024 року про відкриття провадження у справі про позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , рішення комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , копію акту обстеження умов проживання, інші довідки та документи, враховуючи те, що мати не піклується за здоров`я, фізичний, розумовий та моральний розвиток , не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується з нею в обсязі необхідному для нормального самоусвідомлення, не дає їй доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загально визнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу і навіть не бажає добровільно виконувати свій обовязок по утриманню дитини, не виявляє щонайменшої батьківської турботи, жодних стосунків не підтримує, ухиляється від виконання своїх батьківських обовязків, копії довідок та інших документів, враховуючи інтереси дитини, рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, і вище зазначене, орган опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області зробили висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 .

Рішенням № 134 від 26.02.2024 року виконавчим комітетом вирішено подати Красилівському районному суду Хмельницької області, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.58).

Свідок ОСОБА_5 (бабуся позивача) у судовому засіданні повідомила суд про те, що онук ОСОБА_1 зі своїм сином проживають з ними в їхньому будинку, онук піклується про свого сина, матір дитини вона не бачила, і не знає де вона є. Онук приїхав з сином тоді коли почалася війна.

Свідок ОСОБА_6 (дід позивача) у судовому засіданні дав аналогічні пояснення що й свідок ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_7 (дружина дядька позивача) у судовому засіданні пояснила, періодично що приходять до свекрухи та свекра в гості, бачить, що позивач по справі самостійно виховує сина. Відповідач знаходиться за кордоном, у неї все добре, влаштовує своє життя, дитина знає, що мати за кордоном.

Свідок ОСОБА_8 (кум діда та баби позивача) у судовому засіданні пояснив про те, що десь 2,5 роки тому (коли почалася війна у 2022 році) позивач з сином ОСОБА_3 приїхали з Києва до діда та баби, де проживають на даний момент. Він як кум ОСОБА_5 та ОСОБА_6 десь раз на місяць буває в них у гостях, які йому розказували, що жінка позивача виїхала за кордон.

Свідок ОСОБА_9 (сусідка) у судовому засідання повідомила про те, що з позивачем вона не знайома, але коли почалася війна у 2022 році, вона бачить, що в будинку сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживає позивач з дитиною. Матір дитини вона жодного разу не бачила.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Таким чином, наведені норми права дають підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996 року, § 78).

Також ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18).

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Гайсинського району вінницької області № 134 від 26.02.2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . Проте, суд не погоджується з даним висновком, оскільки з висновку не вбачається той факт, що на засіданні була присутня ОСОБА_2 , не були з`ясовані причини такої поведінки. З висновку вбачається те, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , проте позивач по справі, вказує, що відповідач перебуває за кордоном. Даний факт жодним чином комісією не встановлювався, як і не встановлювалися причини виїзду за кордон відповідачки, можливо це відбулося внаслідок повномасштабної війни, яка відбулася з лютого 2024 року, тим більше саме тоді і приїхав до своїх діда та баби позивач по справі. Тому суд приходить до висновку, що рішення органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно малолітньої дитини прийняте передчасно, не достатньо обґрунтованим, без встановлення всіх обставин справи. На думку суду, такий висновок суперечить інтересам дитини.

У судовому засіданні також було встановлено, що в період спільного проживання, відповідач не проявляла до дитини жодної агресії, не зловживала алкогольними напоями, не приймала наркотичні засоби, даний факт сам підтвердив позивач по справі.

Згідно з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду: від 10.11.2021 року у справі № 309/556/17 (провадження № 61-14124 св 21), від 23.05.2022 року у справі № 752/26176/18 (провадження № 61-16697 св 21), від 02.08.2022 року у справі № 743/269/21 (провадження № 61-18133св21), від 25.11.2022 року у справі № 308/9081/21 (провадження № 61-8290 св 22), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Суду не надано доказів, які б вказували на те, що відповідачу ОСОБА_2 байдуже до долі сина ОСОБА_3 , подану заяву про визнання позову, суд ставить під сумнів, оскільки, з матеріалів справи видно, що Відповідач саму позовну заяву не отримувала, судові повістки також, позивач тривалий час не спілкується з нею, тому не повідомляв їй про те, що звернувся з даним позовом до суду, представник позивача також у судовому засіданні вказала, що не практикує таку практику, а саме не спілкується з іншою стороною стосовно позовних вимог.

Суд також приймає до уваги ті, обставини, що позивач фактично самостійно приймав рішення, щодо того з ким буде мешкати дитина, після того як пара розпалася, хоч офіційно вони не були подружжям, знову ж таки з ініціативи позивача, суду не відомо, які стали причини виїзду відповідачки за кордон, можливо це було вчинено у зв`язку з військовими діями на території України, однак орган опіки та піклування дану обставину не встановлюв, а тому в даному випадку не можна говорити однозначно про те, що відповідач свідомого нехтує своїми обов`язками щодо виховання своєї дитини.

Таким чином, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, судом не встановлено підстав позбавлення відповідача батьківських прав, визначених статтею 164 СК України, а також жорстокого поводження (фізичного або психічного насильства, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дитини) відповідача з сином, суд доходить переконання, що якнайкращим інтересом дитини є збереження його зв`язків із матір`ю - відповідачем по справі, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 264-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради, місцезнаходження: 24321, Вінницька область, місто Ладижин, вул. Петра Кравчика, 4.

Повний текст рішення виготовлено 05.09.2024 року.

Суддя Шовкун В.О.