Постанова

від 04.12.2024 по справі 677/110/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 677/110/24

Провадження № 22-ц/4820/2102/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Заворотна А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2024 року (суддя Шовкун В. О., повне судове рішення складено 05.09.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що він та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 і перебуває на його утриманні та повному забезпеченні. Відповідачка участі у вихованні дитини та матеріальному забезпеченні не приймає. Мати життям сина не цікавиться з дворічного віку.

Тому позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2024 року в позові відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що матеріалами справи та показаннями свідків доведено факт свідомого невиконання відповідачкою батьківського обов`язку щодо матеріального забезпечення та виховання дитини. Суд першої інстанції безпідставно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав і не врахував заяву відповідачки про визнання позову.

У засідання апеляційного суду учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Син проживає з батьком та знаходиться на його утриманні.

Відповідачка належним чином не виконує обов`язки щодо виховання та матеріального забезпечення малолітньої дитини.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Ладижинської міської ради від 26.02.2024 визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи те, що мати не піклується про здоров`я, фізичний, розумовий та моральний розвиток дитини, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з нею в обсязі необхідному для нормального самоусвідомлення, не дає їй доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу і навіть не бажає добровільно виконувати свій обов`язок по утриманню дитини, не виявляє щонайменшої батьківської турботи, жодних стосунків не підтримує, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідає інтересам дитини.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.

Статтею 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 150 СК України встановлено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, внаслідок чого її фізичний, психічний і моральний розвиток піддаються небезпеці.

За встановлених у справі обставин - за відсутності відповідачки, не з`ясування причини невиконання нею батьківських обов`язків відносно малолітнього сина, за відсутності належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в позові.

При вирішенні спору суд відповідно до вимог частини 6 статті 19 СК України не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки з висновку вбачається, що на засіданні не була присутня ОСОБА_2 , не були з`ясовані причини її відсутності і поведінки. Місцем проживання відповідачки зазначено АДРЕСА_2 , проте позивач вказує, що ОСОБА_2 перебуває за кордоном. Ці обставини комісією не були перевірені і не встановлена причина виїзду відповідачки за кордон.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, оскільки він ґрунтується лише на поясненнях позивача, не враховані усі обставини справи, висновок не містить відомостей про наявність виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд погоджується також з висновком суду першої інстанцій про те, що заява ОСОБА_2 від 15.07.2024 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову за відсутності підстав для його задоволення.

У частинах 1, 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У справі про позбавлення батьківських прав визнання позову порушує інтереси дитини.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

У зв`язку з наведеним вище не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.

Рішення суду ухвалено з урахуванням якнайкращого забезпечення інтересів дитини, відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта