Рішення

від 05.09.2024 по справі 905/657/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.09.2024 м.Харків Справа №905/657/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

розглянувши справу №905/657/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Харіс» (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10)

про стягнення 98 368,78 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Суть спору: ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ «Харіс» 98 368,78 грн, з яких: 75 850,96 грн - основний борг, 13 091,80 грн - пеня, 1 404,84 грн - 3% річних, 8 021,18 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу №101/ПГ-1657-к від 28.12.2020 в частині оплати природного газу.

03.08.2023 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

28.08.2023 за вх.№8044/23 господарський суд одержав відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що з початком військової агресії Російської Федерації проти України майно (будівля) відповідача, що є об`єктом газопостачання, передано в користування іншій особі 1, якою фактично здійснювалось споживання природного газу. При цьому, відповідно до досягнутих домовленостей відшкодування всіх витрат за комунальні послуги, у т.ч за природний газ, здійснюється іншою особою 2, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Одночасно, відповідач зазначає, що військова агресія Російської Федерації проти України та бойові дії на території Донецької області є форс-мажорними обставинами, що підтверджено листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Такі обставини вплинули на ведення господарської діяльності відповідача, унеможливили належне виконання ним зобов`язань за договором та є підставою для його звільнення від відповідальності.

Крім того, відповідач звертає увагу на недодержання позивачем порядку досудового врегулювання спору, визначеного договором та положеннями чинного законодавства України.

01.09.2023 за вх. № 01-35/4196 господарський суд одержав відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві, з огляду на те, що відносини відповідача з третіми особами не мають ніякого значення для розгляду справи. При цьому, позивач звернув увагу, що відповідач не позбавлений права звернутись до суду про відшкодування шкоди, яку йому заподіяли треті особи своїми діями, замість перекладання такої функції на позивача.

Також позивач зазначає, що відповідачем не додержано порядок повідомлення про форс-мажорні обставини, визначений договором, зокрема, не повідомлено позивача про настання таких обставин та не надано сертифікат ТПП України, а тому підстави для звільнення відповідача від сплати боргу та відповідальності відсутні.

11.09.2023 за вх.№8598/23 господарський суд одержав заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив, що існування форс-мажорних обставин щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами, у т.ч. листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а не тільки сертифікатом ТПП України, який сам по собі не може вважатися беззаперечним та єдиним доказом цих обставин. У цьому випадку, існування обставин, пов`язаних з військовою агресією Російської Федерації проти України та бойовими діями на території Донецької області, є загальновідомим та нормативно врегульованим, а тому посилання позивача на неповідомлення/несвоєчасне повідомлення про настання цих обставин є безпідставним.

23.11.2023 за вх. № 07-10/5635/23 господарський суд одержав додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив про перерахування на рахунок позивача грошових коштів на оплату існуючої заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 75 851,42 грн.

25.07.2024 за вх. № 07-07/6804/24 та за вх. № 07-07/6834/24 господарський суд одержав додаткові пояснення позивача, в яких він вказав про те, що платіж у розмірі 75 851,42 грн відповідач здійснив 21.11.2023, вже після звернення позивача до суду з позовною заявою та порушення провадження у справі, тому позивач наполягає на стягненні з відповідача 13 091,80 грн - пені, 1 404,84 грн - 3% річних, 8 021,18 грн - інфляційних втрат. При цьому, 46 коп. не є переплатою та зараховано позивачем в рахунок погашення боргу за наступні періоди 2023 року.

Також позивач звернув увагу на необхідності надання відповідачем саме сертифікату ТПП України, який відповідно до умов договору є документом, що засвідчує обставини непереборної сили. Лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не відповідає вимогам до оформлення сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки в порушення Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затв. рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), його не підписано першим віце-президентом ТПП або віце-президентом ТПП, а також відсутня печатка ТПП на підписах вказаних осіб. Цей лист не передбачений ані ст.ст. 14, 14-1 ЗУ «Про торгово - промислові палати», ані положеннями Регламенту, не містить посилання на конкретний договір, зобов`язання, неможливість виконання якого спричинено настанням форс-мажорних обставин, та носить загальний характер.

Одночасно, позивач зазначив про те, що неповідомлення/несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин та ненадання сертифікату ТПП України, з урахуванням умов договору, позбавляє відповідача посилатися на такі обставини.

Крім того, позивач вказав, що відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання відповідачем зобов`язань договором щодо оплати природного газу із фактом військової агресії Російської Федерації проти України.

На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 05.09.2024 господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Щодо строку розгляду справи.

Справа розглянута з перевищенням строку, встановленого ст. 248 ГПК України, з об`єктивних причин, пов`язаних з дією воєнного стану на території України, поточною ситуацією у м. Харків, особливим режимом роботи суду в умовах воєнного стану (дистанційний (віддалений) режим роботи суду або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), обмежений доступ до приміщення суду).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

28.12.2020 між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (постачальник) та ТОВ «Харіс» (споживач) укладено договір постачання природного газу №101/ПГ-1657-к (далі - договір), згідно умов п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Цим договором також визначено, що обсяг споживання газу споживачем в кожному окремому розрахунковому періоді за ціною відповідно до п.4.4.6 не може перевищувати 10 тис. куб. м. Загальний замовлений обсяг постачання газу за цим договором становить 5.2 тис. куб. м. Фактичний загальний обсяг постачання природного газу за цим договором складається з обсягів постачання природного газу по розрахункових періодах, фактично поставлених постачальником споживачу протягом строку дії цього договору. Обов`язковою умовою для постачання газу споживачу за цим договором є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору на розподіл природного газу (для споживачів, об`єкти яких приєднані до газорозподільних мереж) або з оператором ГТС договору на транспортування природного газу (для споживачів, об`єкти яких приєднані до газотранспортної системи), на підставі яких споживач набуває право санкціоновано відбирати газ з газорозподільної або газотранспортної системи, та присвоєння споживачу (його об`єктам споживання) ЕІС-кодів (п.п. 1.2, 1.4, 1.8 договору).

Приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання - передачу природного газу, в якому зазначені фактичні обсяги спожитого газу та його вартість. Для складання акту приймання - передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим. Постачальник направляє споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Споживач протягом 2 банківських днів з дати отримання актів приймання - передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу. У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих споживачем, вважаються обов`язковими для сторін, якщо судом не буде встановлено інше (п.п. 2.6 - 2.10 договору).

Ціна за 1 тис. куб. м газу протягом дії цього договору публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п. 4.4.6 цього договору, є обов`язковою для сторін за цим договором та підставою для визначення вартості природного газу, спожитого споживачем в місяці постачання природного газу за новою (зміненою) ціною з 01 числа місяця, в якому здійснюється постачання природного газу постачальником, без оформлення додаткової угоди до цього договору. До ціни, визначеної у п. 3.1 цього договору, додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013 - 136,576 грн за 1 тис. куб. м на добу без ПДВ, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн за 1 000 куб. м на добу. Остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу (п.п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.9 договору).

В разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (п.6.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін договір може бути припинено достроково. При цьому, сторона, яка має намір розірвати договір письмово попереджає про це іншу сторону за 30 календарних днів до за планової дати розірвання. Договір вважається продовжений на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодної зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо запланованих об`ємів постачання газу на продовжений строк (п.10.1 договору).

На виконання умов договору протягом січня - грудня 2021 року та січня - квітня, грудня 2022 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 255 553,25 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу № 1879 від 31.01.2021 на суму 8 194,85 грн, № 4052 від 28.02.2022 на суму 7 966,81 грн, № 6055 від 31.03.2021 на суму 7 154,48 грн, № 8026 від 30.04.2021 на суму 2 877,48 грн, № 9728 від 31.05.2021 на суму 115,08 грн, № 11015 від 30.06.2021 на суму 46,03 грн, № 12129 від 31.07.2021 на суму 41,54 грн, № 13107 від 31.08.2021 на суму 98 грн, № 14191 від 30.09.2021 на суму 763,66 грн, № 15390 від 31.10.2021 на суму 5 361,92 грн, № 17475 від 30.11.2021 на суму 23 055,13 грн, № 30440 від 31.12.2021 на суму 35 686,60 грн, № 1484 від 31.01.2022 на суму 48 794,81 грн, № 3578 від 28.02.2022 на суму 31 228,97 грн, № 5503 від 31.03.2022 на суму 35 089,03 грн (які підписані сторонами без зауважень та заперечень та засвідчені їх печатками), № 7165 від 30.04.2022 на суму 17 975,40 грн, №17074 від 31.12.2022 на суму 31 103,46 грн (які підписані позивачем та засвідчені його печаткою).

При цьому, обсяг поставленого позивачем/спожитого відповідачем природного газу у квітні 2022 року - 0,40895 тис. куб. м та у грудні 2022 року - 0,73768 тис. куб. м, що визначений в актах № 7165 від 30.04.2022 та №17074 від 31.12.2022 (які не підписані відповідачем), підтверджується інформацією щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56ХО00017КJQZ00L в реєстрі споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХО00017КJQZ00L в зазначені періоди за даними Інформаційної платформи ТОВ «Оператор ГТС України» (лист №ТОВВИХ-23-1442 від 03.02.2023).

Ціна поставленого позивачем/спожитого відповідачем природного газу у квітні 2022 року - 36 505 грн без ПДВ (43 806 грн з ПДВ) та у грудні 2022 року - 35 000 грн без ПДВ (42 000 грн з ПДВ), що визначена в актах № 7165 від 30.04.2022 та №17074 від 31.12.2022 (які не підписані відповідачем), опублікована/оприлюднена на офіційному сайті ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за посиланням https://gas.ua/uk/business/tariffs.

Крім того, до ціни природного газу додано тариф на послуги транспортування природного газу у квітні 2022 року - 124,16 грн без ПДВ та у грудні 2022 року - 136,576 без ПДВ (з урахуванням коефіцієнта 1,1), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020-2024 роки» (з подальшими змінами).

Акти № 7165 від 30.04.2022 та №17074 від 31.12.2022 направлені відповідачу 10.05.2022 та 10.01.2023 відповідно засобами електронного зв`язку за допомогою програми « 1С:Підприємство», проте останній їх не підписав та будь-яких заперечень не висловив.

За спожитий природний газ відповідач здійснив часткову оплату у загальному розмірі 179 702,29 грн, що підтверджується реєстром з інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за період 01.01.2020 по 31.01.2023, наданою АТ «Ощадбанк» (лист від 02.02.2023 № 16/2-09/380).

Оскільки відповідачем порушено зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати природного газу за січень 2021 року та березень, квітень, грудень 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу в розмірі 75 850,96 грн, також і пеню - 13 091,80 грн, 3% річних - 1 404,84 грн, інфляційні втрати - 8 021,18 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

За змістом ст. 12 ЗУ «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Аналогічні положення містяться у п. 2 розд. ІІ Правил постачання природного газу, затв. постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, зар. в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, згідно з якими постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

У п. 2 ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про ринок природного газу», п. 21 розд. II Правил постачання природного газу, затв. постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, зар. в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, визначено, що споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України.

Як вище встановлено судом, на виконання умов договору постачання природного газу №101/ПГ-1657-к від 28.12.2020 позивач поставив відповідачу природний газ, зокрема, у січні 2021 року на суму 8 194,85 грн, у березні 2022 року - 35 089,03 грн, у квітні 2022 року - 17 975,40 грн та у грудні 2022 року - 31 103,46 грн, оплата якого, з урахуванням умов п. 3.9 цього договору, мала бути здійснена відповідачем до 20.02.2021, 20.03.2022, 20.05.2022, 20.01.2023 відповідно.

При цьому, не підписання відповідачем актів приймання - передачі природного газу за квітень та грудень 2022 року не спростовує обставини постачання позивачем/споживання відповідачем природного газу, оскільки вартість природного газу визначена позивачем у відповідності до умов договору виходячи з обсягу природного газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, які підтверджені листом ТОВ «Оператор ГТС України» №ТОВВИХ-23-1442 від 03.02.2023, та ціни природного газу, яка опублікована/оприлюднена на офіційному сайті ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за посиланням https://gas.ua/uk/business/tariffs та є обов`язковою для сторін, з додаванням до неї тарифу на послуги транспортування природного газу, встановленого постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013.

Оплату природного газу відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього виник борг у розмірі 75 850,96 грн, у т.ч. 26 772,10 грн - за березень 2022 року, 17 975,40 грн - квітень 2022 року, 31 103,46 грн - за грудень 2022 року, який сплачений відповідачем під час розгляду справи у суді (платіжна інструкція № 4 від 21.11.2023, додана до додаткових пояснень за вх. № 07-10/5635/23 від 23.11.2023).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 75 850,96 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У ч. 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ст. ст. 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність відповідача у вигляді пені встановлена у п.6.2 договору, згідно з яким в разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Розрахунок пені, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір пені, нарахованої з 23.02.2021 по 24.02.2021 за зобов`язанням січня 2021 року, з 21.04.2022 по 20.10.2022 за зобов`язанням березня 2022 року, з 21.05.2022 по 20.11.2022 за зобов`язанням квітня 2022 року, з 21.01.2023 по 31.03.2023 за зобов`язанням грудня 2022 року, складає 13 091,80 грн, перевірено господарським судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір 3% річних, нарахованих з 23.02.2021 по 24.02.2021 за зобов`язанням січня 2021 року, з 21.04.2022 по 31.03.2023 за зобов`язанням березня 2022 року, з 21.05.2022 по 31.03.2023 за зобов`язанням квітня 2022 року, з 21.01.2023 по 31.03.2023 за зобов`язанням грудня 2022 року, складає 1 404,84 грн, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено правову позицію щодо способу розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зокрема, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розрахунок інфляційних втрат, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір інфляційних втрат, нарахованих з 01.05.2022 по 31.03.2023 за зобов`язанням березня 2022 року, з 01.06.2022 по 31.03.2023 за зобов`язанням квітня 2022 року, з 01.02.2023 по 31.03.2023 за зобов`язанням грудня 2022 року, складає 8 021,18 грн, перевірено господарським судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

Щодо посилань відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на обставини військової агресії Російської Федерації проти України та бойові дії на території Донецької області, передання майна (будівлі) відповідача, що є об`єктом газопостачання, в користування іншій особі 1 та споживання нею природного газу, розрахунки за який здійснюються іншою особою 2, суд виходить з наступного.

По - перше, обставини щодо передання майна (будівлі) відповідача, що є об`єктом газопостачання, в користування іншій особі 1 та споживання нею природного газу, розрахунки за який здійснюються іншою особою 2, є непідтвердженими в порядку ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України.

Зокрема, на протязі всього розгляду справи (з дати подання відзиву (за вх.№8044/23 28.08.2023), в якому повідомлено про такі обставини, до дати подання додаткових пояснень (за вх. № 07-10/5635/23 23.11.2023), в яких повідомлено про сплату основного боргу, та станом на дату ухвалення цього рішення) відповідачем не надано до суду договору щодо надання майна (будівлі), що є об`єктом газопостачання, у користування іншій особі 1 та щодо відшкодування іншою особою 2 комунальних послуг, у т.ч. за спожитий природний газ.

Листи б/н б/д, від 12.07.2022 № 2390, від 14.10.2022 №№ 25, 26, від 04.08.2023 № 1953, які додані до відзиву, свідчать про ведення переговорів з метою узгодження певних питань щодо надання у користування майна (будівлі) відповідача, що є об`єктом газопостачання, іншій особі 1, відшкодування витрат за комунальні послуги, у т.ч. за спожитий нею природний газ, іншою особою 2, тобто про намір укладення відповідного договору (а не про факт його укладення).

Одночасно, платіжна інструкція № 4 від 21.11.2023, яка додана до додаткових пояснень за вх. № 07-10/5635/23, свідчить про те, що основний борг за природний газ, сплачено відповідачем, а не іншою особою 2. Жодних доказів на підтвердження посилань відповідача щодо отримання цих коштів від іншої особи 2, викладених у цих додаткових поясненнях, до суду також не надано.

У будь-якому випадку, відносини між відповідачем та іншими особами 1,2 не стосуються та не змінюють зобов`язань відповідача, які виникли на підставі договору постачання природного газу №101/ПГ-1657-к від 28.12.2020. Інші особи 1,2 не є сторонами договору постачання природного газу №101/ПГ-1657-к від 28.12.2020 та, відповідно, не є суб`єктами спірних правовідносин, у той час, як відповідач є споживачем за цим договором і саме на нього покладено зобов`язання щодо оплати природного газу.

По - друге, відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 цього Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд, зокрема, виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором. Відповідно, перед тим, як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин (постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 23.03.2023 у справі № 920/505/22).

У розд. 7 договору передбачено, що при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору, як от: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін обставин, сторона, яка зазнала впливу таких обставин, не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншими компетентним органом. Про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини. Настання форс-мажорних обставин не звільняє споживача від обов`язку оплати за обсяг фактично поставленого газу. Термін виконання стороною своїх зобов`язань за даним договором переноситься відповідно до часу, протягом якого діють такі обставини і їхні наслідки.

Отже, у договорі погоджено відкладення строку виконання зобов`язання споживача (відповідача) щодо оплати природного газу відповідно до часу, протягом якого діють форс - мажорні обставини і їхні наслідки, та звільнення його від відповідальності, якщо невиконання зобов`язання є наслідком дії таких обставин. Одночасно, сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов`язана сповістити іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин з подальшим їх підтвердженням ТПП України. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону посилатися на такі обставини.

У цьому випадку, відповідач не виконав вимоги договору щодо своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин та не підтвердив доказами, передбаченими договором, наявність цих обставин та їх вплив на можливість виконання ним грошового зобов`язання. Це позбавляє його права вимагати застосування наслідків, передбачених договором - відкладення строку виконання зобов`язань та звільнення від відповідальності (тобто, відповідачем втрачено право посилатися на форс-мажор у відносинах з позивачем).

Лист відповідача № 7 від 02.05.2022 щодо надання іншій особі 1 у користування майна, припинення ведення господарської діяльності та споживання газу не може бути розцінений саме як повідомлення про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання за договором щодо оплати природного газу за спірний період. До того ж, з огляду на дату надіслання цього листа - 03.10.2022 (на електронну пошту support@gas.ua, зазначену у договорі (відповідна роздруківка з електронної пошти позивача додана до відзиву)), про ці обставини, які за твердженням відповідача є форс-мажорними та наступили для нього з 01.03.2022, повідомлено позивача більше, ніж через півроку після їх виникнення.

Інші роздруківки з електронної пошти позивача про надіслання 02.05.2022 та 10.05.2022 листа № 7 від 02.05.2022 на електронні пошти m.kashirna@gas.ua, business@c.gas.ua не прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем не доведено, що ці електронні пошти належать позивачу та можуть використовуватись під час листування з ним з метою вирішення питань, що стосуються виконання договору, з урахуванням того, що використання як першої, так і другої електронної пошти, не погоджено сторонами у договорі. При цьому, за змістом п. 10.13 договору повідомлення вважаються наданими споживачем належним чином, якщо вони оформлені та надіслані електронною поштою на адреси уповноважених осіб постачальника (support@gas.ua).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 13.02.2024 у справі № 917/272/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що сам факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не може бути безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов`язань, оскільки само по собі не свідчить про принципову неможливість виконання стороною своїх договірних зобов`язань.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 щодо засвідчення форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили): військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану, на який посилається відповідач, не може бути прийнятий до уваги як підтвердження факту настання форс-мажору у спірних відносинах, оскільки він адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Цей лист не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», він не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22).

Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Отже, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У цьому випадку, відповідачем не доведено те, що виконання зобов`язання за договором щодо оплати природного газу стало неможливим саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та бойових дій на території Донецької області, зокрема, не надано сертифікат, виданий ТПП України (як і будь-яких інших доказів), що засвідчує наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

Обставини щодо припинення роботи підприємства та ведення господарської діяльності, розірвання договору оренди майна (будівлі), яке є об`єктом газоспоживання, на які посилається відповідач, самі по собі не можуть свідчити про абсолютну неможливість виконання грошового зобов`язання (з урахуванням також того, що під час розгляду справи відповідач сплатив борг).

Більше того, матеріалами справи не підтверджуються ані припинення роботи підприємства відповідача та ведення ним господарської діяльності (зокрема, відповідачем не надано до суду відповідний наказ підприємства), ані те, що господарська діяльність підприємства полягає виключно у наданні в оренду об`єкту оренди - майна (будівлі), яке є об`єктом газоспоживання.

Позиція відповідача фактично зводиться до заперечення обов`язку щодо оплати природного газу через те, що майно (будівля), яке є об`єктом газоспоживання, передано у користування іншій особі 1, якою спожито природний газ (що також не підтверджено), але це, за висновком суду, не є форс-мажорною обставиною у розумінні умов договору та приписів чинного законодавства України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 Суд зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України). Враховуючи викладене, суд зазначив, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а виникнення обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК України.

Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Клопотання відповідача про залучення іншої особи 2 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, яке подано разом з відзивом, відхилено судом, з огляду на відсутність підстав для вчинення такої процесуальної дії у розумінні ст. 50 ГПК України. Зокрема, судом не встановлено, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки іншої особи 2 з урахуванням попередніх висновків щодо не доведення відповідачем наявності будь-яких договірних відносин між ним та іншою особою 2, які передбачають зобов`язання останньої щодо відшкодування відповідачу витрат за комунальні послуги, у т.ч. за природний газ.

Посилання відповідача на недодержання позивачем досудового врегулювання спору не прийняті судом до уваги, оскільки спосіб захисту порушеного права позивача шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що склалися між сторонами. Право особи на звернення до суду передбачено ст.55 Конституції України, ст.ст.15,16 ЦК України та відповідними нормами ГПК України. Такої позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 дав роз`яснення щодо застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у т.ч. досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у т.ч. і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Разом з цим, суд враховує наступне.

Стаття 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, передбачає, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Також господарський суд враховує правовий висновок, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Одночасно, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, з огляду на ступінь виконання відповідачем зобов`язання (у цьому випадку зобов`язання виконане відповідачем повністю) та те, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, керуючись такими основними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, у цьому конкретному випадку суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 90% - до 1 309,18 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 309,18 грн, 3% річних - 1 404,84 грн, інфляційних втрат - 8 021,18 грн, а отже і про їх задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір в частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат покладається на відповідача в розмірі 614,40 грн (без урахування зменшення судом розміру пені).

Судовий збір у розмірі 2 069,60 грн в частині позовних вимог про стягнення основного боргу, за якими провадження у справі закрито, може бути повернуто позивачу на підставі відповідного клопотання в порядку п.5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 129, 231, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харіс» (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10, ідент. код 43739971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідент. код 40121452) пеню в розмірі 1 309 (одна тисяча триста дев`ять) грн 18 коп., 3% річних у розмірі 1 404 (одна тисяча чотириста чотири) грн 84 коп., інфляційні втрати в розмірі 8 021 (вісім тисяч двадцять одна) грн 18 коп., судовий збір у розмірі 614 (шістсот чотирнадцять) грн 40 коп.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» основного боргу в розмірі 75 850,96 грн.

4. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 05.09.2024.

Суддя Л.В. Ніколаєва