Рішення
від 12.08.2024 по справі 908/304/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/23/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 Справа № 908/304/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі Азізбекян Тетяна Анатоліївна, за участі секретаря судового засідання Зеленцовій К.Ю., розглянувши матеріали справи №908/304/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ" (71001, Запорізька область, Пологівський район (кол. Більмацький район), селище міського типу Кам`янка (кол. смт. Більмак), вул. Таврійська, буд. 127, код ЄДРПОУ 31753940, адреса для листування: 01019, м. Київ, а/с 26)

до відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства оборони Російської Федерації (119019, м. Москва, Російська Федерація, вул. Знаменка, буд. 19, електронна пошта: dgoіnfo@mil.ru)

про стягнення 3 624 386 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 складає 132 538 722,00грн.

за участі представників сторін

від позивача: Іщенко Г.М., адвокат, ордер серія АА № 1399469 від 21.03.2024

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

07.02.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №332/08-07/24 від 07.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ" до Держави Російська Федерація в особі Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування шкоди в розмірі 3624386 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 складає 132538722,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/304/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2024 суддею Азізбекян Т.А. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/304/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.02.2024.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, у зв`язку з війною, суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце підготовчого засідання повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

В судовому засіданні 27.02.2024 представником позивача заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання та надання позивачу додаткового часу для здійснення перекладу ухвали про відкриття провадження у справі та відкладення підготовчого засідання, з метою надіслання даних процесуальних документів із судовим доручення до посольства Російської федерації у Румунії.

Підготовче засідання відкладались на 28.03.2024, на 23.04.2024, на 21.05.2024, про що судом винесено відповідні ухвали.

26.04.2024 позивачем в системі "Елекронний суд" сформовано клопотання про долучення доказів відправки ухвали суду від 19.04.2024 до Посольства Російської федерації в Румунію.

17.05.2024 позивачем в системі "Елекронний суд" сформовано клопотання про направлення ухвали суду від 23.04.2024 до Посольства Російської федерації в Румунію.

20.05.2024 позивачем в системі "Елекронний суд" сформовано додаткові пояснення.

Розглянувши подані клопотання, суд запропонував позивачу направляти всі подані клопотання, письмові пояснення та процесуальні документи, винесені у справі №908/304/24 до Посольства Російської федерації в Румунію.

11.04.2024 Міністерство закордонних справ України надіслало Господарському суду конверти з копіями матеріалів судових проваджень, що були направлені на адресу посольства РФ у Бухаресті, які після їх розкриття були повернуті російською стороною на адресу Посольства України в Бухаресті.

Ухвалою суду від 21.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання на 24.06.2024.

Ухвалою суду від 24.06.2024 закрито підготовче провадження. Розгляд справи по суті призначено на 22.07.2024. Слухання справи перенесено на 12.08.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання 12.08.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Причини неявки представника відповідача суду невідомі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача, учасникам справи судом були створені належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

В судовому засіданні 12.08.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

До 24 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ" здійснювало свою діяльність в аграрній сфері та вирощував зернові культури, з подальшою їх реалізацією.

КВГД:

Види діяльності за КВЕД:

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний)

01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві

10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин

77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання

77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів

Господарство позивача займалось вирощуванням пшениці, ячменю, соняшників, зернобобових.

Площа земель господарства на кінець 2021 року складала 1 152,1346 га. Підприємство налічувало 33 штатних працівники. Основними видами діяльності є вирощування зернових культур, технічних та олійних і овочевих культур.

До 23 лютого 2022 року господарство уклало договори оренди з 260 орендодавцями земельних ділянок (паїв), з якими господарство стабільно розраховувалось (інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься в матеріалах справи).

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу (ЄМК) Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ» (ідентифікаційний код 31753940), заподіяних внаслідок військової агресії Російської федерації детально зазначений обсяг зернових культур, що вирощувались на вищевказаних землях, а також середню урожайність по основним культурам за 2019-2021 роки (далі за текстом Звіт про оцінку).

Для проведення своєї діяльності у власності та оренді позивача були оборотні та необоротні активи, власний капітал, поточні зобов`язання.

Необоротні активи:

- будинки та споруди;

- машини та обладнання;

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади та інвентар;

- інші основні засоби;

- малоцінні необоротні матеріальні активи;

- інші нематеріальні активи;

- знос (амортизація) необоротних активів;

- інвестиції непов`язаним сторонам;

- придбання (виготовлення) основних засобів;

- придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів.

Оборотні активи:

- сировина й матеріали;

- паливо;

- будівельні матеріали;

- запасні частини;

- матеріали сільськогосподарського призначення;

- інші матеріали;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що знаходяться на складі і в експлуатації;

- рослинництво;

- переробка;

- обслуговуючі виробництва;

- товари на складі;

- готівка в національній валюті;

- поточні рахунки в національній валюті;

- поточні рахунки в іноземній валюті;

- розрахунки з вітчизняними покупцями (дебет);

- розрахунки за виданими авансами (дебет);

- розрахунки з іншими дебіторами (дебет);

- розрахунки з державними цільовими фондами (дебет);

- розрахунки за податками (дебет);

- розрахунки за обов`язковими платежами (дебет);

- податкові зобов`язання (дебет);

- податковий кредит (дебет).

Власний капітал:

- Статутний капітал;

- прибуток нерозподілений;

- прибуток, використаний у звітному періоді.

Поточні зобов`язання:

- короткострокові кредити банків у національній валюті (кредит);

-розрахунки з вітчизняними постачальниками (кредит);

- розрахунки за податками (кредит);

- податковий кредит (кредит);

- розрахунки за заробітною платою (кредит);

- розрахунки за іншими виплатами (кредит);

- розрахунки за авансами одержаними (кредит).

У вищевказаному Звіті про оцінку зазначений детальний перелік активів, які позивач використовував у своїй господарській діяльності.

В матеріалах справи містяться договори щодо придбання вищевказаних активів, витратних матеріалів.

Станом на 23 лютого 2022 року величина чистих активів (власного капіталу) ТОВ «АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ» визначена на рівні 53 540 642,85 грн., або 1962633,54 дол. США (за курсом НБУ станом на 31.12.2021 - 1 дол. = 27,28 грн.).

Слід зазначити., що за період з 2019 по 2021 роки позивач розширював свою діяльністю, здійснював продаж виготовленої продукції, внаслідок чого виручка зросла на 13%. Такі показники свідчать про те, що Товариство розвивалось, було успішним в аграрній сфері.

24 лютого 2022 року о 05:30 за московським часом російські державні телевізійні канали розпочали трансляцію звернення президента РФ Володимира Путіна, який оголосив про початок «спеціальної воєнної операції» в Донбасі, посилаючись на 51 статтю Статуту ООН, рішення Ради Федерації та договори з ДНР та ЛНР. Після цього російські війська увійшли на територію України. Слід відзначити, що договори з ДНР та ЛНР, на які посилався Путін, набули чинності 25 лютого 2022 року і не мали юридичної сили на момент вторгнення.

Цього ж дня о 5 ранку розпочався відкритий воєнний напад російської федерації, який виразився в тому, що збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва РФ і збройних сил РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об`єктів, а також окупація територій України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Пізніше відповіднними Указами Президента України дію воєнного стану продовжено.

Майно підприємства (споруди, транспортні засоби та сільгосптехніка, машини та обладнання) розташовані в смт. Кам`янка (кол. смт. Більмак або смт. Куйбишеве) та Пологівському (колишньому Більмацькому) районі Запорізької області, в периферійній частині населеного пункту, а також за межами населеного пункту, поряд з автодорогами місцевого, територіального (Т0803, Т0819) та національного значення (Н08). Відстань до районного центру м. Пологи - 37 км, до обласного центру м. Запоріжжя - 153 км.

Орендовані земельні ділянки знаходяться в Кам`янській селищній громаді.

06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1364 щодо переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Згідно даного Переліку, Кам`ялська селищна територіальна громада Пологівського району Запорізької області, де розташовані активи оцінюваного підприємства, віднесені до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Після початку повномаштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну та окупації частини території України територія, на якій проводив свою господарську діяльність позивач одразу ж була окупована ворожими військами. Позивач втратив можливість здійснювати господарську діяльність та контролювати діяльність товариства. Діяльність з лютого 2022 року позивачем не здійснюється.

02 травня 2023 року на територію позивача проникли військові РФ, внаслідок чого зруйноване майно позивача, знищені транспортні засоби та викрадено все, що було на складах.

За фактом скоєного військового злочину 03 травня 2023 року відкрито кримінальне провадження № 12023041650000680 (копія Постанови про залучення особи до кримінального провадження як представника потерпілого, пам`ятка потерпілого та витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань містяться в матеріалах справи).

Також позивач звернувся до Запорізької обласної військової адміністрації стосовно втрати ефективного контролю над активами та щодо огляду та складання акту обстеження активів.

У своїй відповіді Запорізька обласна військова адміністрація зазначила, що доступ до майна позивача відсутній у зв`язку з окупацією (копія відповіді Запорізької обласної військової адміністрації міститься в матеріалах справи).

Отже, у позивача відсутній доступ до свого майна, через дії відповідача.

Позивач не може здійснювати свою діяльність, внаслідок чого несе реальні матеріальні збитки.

Предметом позову у даній справі є стягнення з Держави Російська Федерація (компетентний (представницький) орган Міністерство юстиції Російської Федерації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ» в рахунок відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 3 624 386 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 (1 USD = 36,5686 грн.) складає 132 538 722 гривні.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдала шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яки передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки зпвдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Як слідує зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавана шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільномуправі вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка., наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № А/ЕS-1І/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і окупація, а також викрадення майна позивача, здійснені в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За таких умов., пред`явлення позовних вимог до РФ, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Частина 2 ст. 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, згідно п. 3 ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

З юридичного аналізу вищенаведених норм вбачається, що до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять:

а) неотримані стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайними обставинами якби її право не було порушено;

б) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною;

в) неодержаний прибуток, який сторона, мала право розрахувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України у постанові від 30.09.2021 по справі № 922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода) це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Обставини, щодо яких позивач звертається за судовим захистом, не містять будь-яких доказів використання захопленого та викраденого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, а також заблоковано взаємини між позивачем та контрагентами, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідне захоплення територій Запорізької області, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну безпосередньо майну позивача та його комерційним інтересам

Також при визначенні протиправпості дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Саsе еоnсеrning thе fасtогу аt Сhorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ех іnjuria nоn оrіtur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості «Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)».

В свою чергу. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією поста повою.

Згідно з п. п. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Позивач для обрахування збитків звернувся до ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», далі іменоване «Суб`єкт оціночної діяльності», в складі Групи компаній «Нексія ДК. Аудитори і Консультанти», член Neхіа Іnternаtіоnаl. Директор та оцінювач Я.В. Нагул МRІСS, REV (Сертифікат №2375 від 20.04.2001, свідоцтво про реєстрацію в Держ. реєстрі оцінювачів №3300 від 22.06.2005, Диплом RІСS №1296450 від 19.04.2010, Сеrtificate RЕV-UА/UАВVS/2024/4). Оцінювач Н.О. Драмарецька, RЕV (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ЦМК № 407 від 05.07.2008, Сеrtificate RЕV-UА/UАВVS/2024/5).

Відповідно до вищевказаного Звіту про оцінку позивач поніс збитки у розмірі 3 624 386 (три мільйони шістсот двадцять чотири тисячі триста вісімдесят шість) Доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 р. (1 USD = 36,5686 грн.) складає )32 538 722 (сто тридцять два мільйони п`ятсот тридцять вісім тисяч сімсот двадцять дві) гривні.

Саме в таку вартість позивач оцінює нанесені йому збитки внаслідок воєнного вторгнення РФ на територію України.

У вищевказаному звіті здійснений детальний опис та вартість Єдиного майнового комлексу позивача, а також розмір нанесених збитків.

Відповідно до п. 14) ч. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 326 визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами:

14) економічні втрати підприємств - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються:

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств;

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

упущена вигода державних підприємств;

упущена вигода підприємств недержавної форми власності;

втрати державних підприємств від неоплачених товарів, робіт та послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;

втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів робіт та послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.

Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна, за погодженням з Мінреінтеграції.

Загалом, аграрний сектор України зазнав величезних збитків внаслідок військового вторгнення РФ.

Досліджуючи питання розміру збитків в агросекторі України внаслідок військової агресії відповідача у відкритих джерелах, а саме мережі Інтернет було звернено увагу на Київську школу економіки, яка, відповідно до інформації, зазначеної на сайті https://kse.ua/ua/russia-will-pay/ позиціонує себе реалізатором проекту «Росія Заплатить».

За оцінкою експертів проекту KSE Institute «Pociя заплатить» (https://kse.ua/ua/abaut-the-school/news/zbitki-agrosektoru-ta-zemelnirn-resursam-ukrayini-vid-povnomasshtabnoyi-viyni-skladayut-8-7-mlrd/), найбільша частка збитків агросектору - через знищення та пошкодження сільгосптехніки, внаслідок чого оціночні втрати виробників складають понад $4,65 млрд. Загалом внаслідок війни пошкоджено або зруйновано 109,6 тис. одиниць сільгосптехніки.

Друга за розміром категорія збитків цієї сфери пов`язана зі знищенням та крадіжками виробленої продукції. Зафіксовано понад, 4 млн тонн знищеної та викраденої готової сільгосппродукції. Сукупна вартість цих збитків оцінюється п $1.87 млрд.

Суттєвих втрат зазнала також інфраструктура для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції. Сумарна місткість зруйнованих зерносховищ сягає 8.2 млн. тонн виробленої продукції, а пошкоджених зерносховищ - 3.25 млн. тонн потужностей для одночасного зберігання. Вартість їхнього відновлення зруйнованих потужностей оцінюється у $1.33 млрд.

Найбільших збитків агросектору війна, розпочата Росією нанесла Луганській, Херсонській, Донецькій, Харківській та Запорізькій областям. Ці ж регіони у топ-5 за кількістю пошкоджених та зруйнованих об`єктів.

Оцінка прямих втрат агропромислового комплексу та сільськогосподарської інфраструктури включає такі втрати:

- сільськогосподарської техніки, елеваторів та інших зерносховищ;

- тваринництва від загибелі та забою тварин через неможливість їхнього утримання;

- виробників багаторічних культур через пошкодження насаджень;

- бджільництва;

- факторів виробництва та готової продукції через їх пошкодження та крадіжки.

Станом на червень 2023 року сума прямих збитків завданих агропромислового комплексу України складає $8,7 млрд.

Оцінка прямих збитків агропромислового комплексу та сільськогосподарської інфраструктури включає наступні основні складові: втрати сільськогосподарської техніки; втрата елеваторів та інших зерносховищ; втрати тваринництва від загибелі тварин та від забою тварин внаслідок неможливості їх утримання; втрати виробників багаторічних культур через пошкодження насаджень; втрати бджільництва; втрати факторів виробництва та готової продукції через їх пошкодження та крадіжки.

Вищезазначені втрати оцінюються непрямими методами, поєднанням відповідної державної, регіональної статистики, а також - даних з опитувань сільськогосподарських виробників, проведених у 2022 році.

Найбільша частка втрат належить, втратам через знищення та пошкодження сільськогосподарської техніки, внаслідок чого оціночні втрати сільгоспвиробників складають понад $4,66 млрд. Другою за розміром категорією є втрати через знищення та крадіжки виробленої продукції, сукупна вартість знищеної та вкраденої продукції оцінюється в $1,9 млрд.

Суттєвих втрат зазнала інфраструктура для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції. Сумарна ємність зруйнованих зерносховищ сягає 8,2 млн тонн виробленої продукції, а ємність пошкоджених зерносховищ сягає 3,2 млн тонн потужностей одночасного зберігання. Вартість відновлення зруйнованих потужностей оцінюється у $1,32 млрд.

За даними Zої Еnvironment Network сукупна площа лісових пожеж на територіях, де цроходили активні бойові дії сягає майже 298 тис. гектарів. Така площа лісових пожеж у 2023 році перевищує середньорічну площу лісових ресурсів, що були знищені внаслідок пожеж на всій території України у понад 50 разів. Відповідно до розрахунків КШЕ за даними Державної служби статистики України - середньорічна площа лісових насаджень, загиблих внаслідок лісових пожеж, складає 5270 гектарів. Впродовж наявних 11 років спостережень за обсягом загиблих лісових ресурсів внаслідок пожеж (2010 - 2020 рр.) - найвиoе значення було зафіксоване у 2020 році. Тоді площа загиблих лісових насаджень сягнула 28 тис. гектарів.

Одним з ключових факторів такого обсягу лісових пожеж є ускладнення гасіння лісових пожеж на територіях, де проводяться або проводилися активні бойові дії. Навіть на звільнених територіях - боротьба з лісовими пожежами суттєво ускладнена через загрозу мінного забруднення.

Втрати лісового фонду внаслідок лісових пожеж оцінюються у понад 82,9 мільйонів кубічних метрів деревини оцінковою вартістю у $4,5 млрд.

Станом на червень 2023 року непрямі втрати агропромислового комплексу оцінюються у $ 40,3 млрд.

Непрямі збитки включають в себе втрати рослинництва, тваринництва, втрат виробників через порушення експорту, а також втрати через зростання виробничих витрат та втрати через потребу у рекультивації.

Ці втрати оцінюються непрямими методами шляхом поєднання державної, регіональної статистики а також даних опитування сільськогосподарських виробників, проведених у 2022 році.

Найбільша частка непрямих збитків спричинена зниженням виробництва продукції рослинництва. Виробництво продукції рослинництва скоротилось і через зниження посівних площ і через зміну технології виробництва, що зумовлює падіння врожайності основних сільськогосподарських культур. Сукупні непрямі втрати через скорочення виробництва продукції рослинництва складають $23,0 млрд і відповідають зниженням виробництва впродовж двох циклів однорічних культур - скорочення виробництва в 2022 та 2023 календарних роках.

Другою за розміром категорією непрямих збитків є втрати через порушення експорту.

Морська блокада, встановлена РФ на початку вторгнення, а згодом обмежене функціонування так званого зернового коридору, призвела до зростання логістичних витрат, що спричинило зниження внутрішніх цін на основну експортно-орієнтовану продукцію аграрного сектору. Втрати внаслідок порушень експорту оцінюється у $14,5 млрд.

Непрямі збитки внаслідок скорочення виробництва у тваринництві складають $1,7 млрд, втрати внаслідок здорожчання факторів виробництва (палива та мінеральних добрив) складають $0,8 млрд, а втрати через потребу в рекультивації земель оцінюються у $0,2 млрд.

Щодо протиправної діяльності відповідача:

Так 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Частина 4 ст. 2 Статуту ООН передбачає, що (мовою однієї з затверджених міжнародних мов - прим.) «Все Члени Организации Обьединенных Наций воздерживаются в их международных отношениях от угрозы силой или ее применеция как против территориальной неприкосвовенности или политической независимости любого государства, так и каким-либо другим образом, несовместимым с Целями Обьединенных Наций;».

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є, перш за все, свідченням акту агресії.

Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться і держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона наддала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 ІІІ Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка набула чинності 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.|

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та федеральним законом Російської Федерації від 02 березня 1999 року № 42-фз).

Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька., Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська., Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів збройних сил Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.

Постановою ради федерації федеральних зборів Російської Федерації «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-сф за результатами звернення президента Російської Федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України під 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VIІ Верховна і АР Крим розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між Російською Федерацією та «Республікою Крим» про прийняття до російської федерації «Республіки Крим» та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням конституційного суду Російської Федерації визнаний таким, що відповідає конституції Російської Федерації, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів держдума Російської Федерації, а 21 березня 2014 року - рада федерації федеральних зборів Російської Федерації, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий закон Російської Федерації № 6-фкз, яким прийнято до Російської Федерації «Республіку Крим» та утворені в складі Російської Федерації нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до Російської Федерації з дати підписання «Договору» 11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта Російської Федерації.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів збройних сил Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 33 7-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних дсржав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо наявності вини відповідача

Законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, інший ушкодженням здоровая або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Враховуючи зазначене вище, саме внаслідок військової агресії відповідача по відношенню до України та вторгненню Російської Федерації на територію України артилерійськими та ракетними обстрілами знищене майно позивача.

Позивач не має доступу на окуповану територію, оскільки це загрожує життю представників позивача. Отже, здійснювати свою діяльність на окупованих територіях позивач не може.

Якщо майно знаходяться на тимчасово окупованій території, і власник не може ним користуватись через очевидну загрозу для свого життя та здоров`я, його право на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право власності, передбачене ст. 41 Конституції України, гл. 23 ЦК України, є порушеним. Це порушення не залежить від того, що майно, доступ до якого втрачено, є непошкодженим. Власник; може вимагати відшкодування нанесених йому збитків.

Аналогічна правова позиція застосовується і у Рішенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2023 року по справі № 243/2585/22.

Щодо судової імунітету відповідача:

Стаття 2 Цивільного кодексу України визначає учасників цивільних відносин, як: «Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.».

На підставі ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. ¦

В свою чергу, ст. 170 ЦК України визначає також, що «Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.».

Стаття 56 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) також визначає, що «Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника,».

При цьому, зазначеними актами не встановлено, що визначенні «держава» в їх контексті розповсюджується виключно на «державу Україна». Якщо звернутися до положень ст.. ст. 1, 2 ЦК України, то можна дійти висновку, що законодавство України презюмує юридичну рівність, вільне волевиявлення, майнову самостійність їх учасників, зокрема і іноземних держав.

А, як зазначено вище, держава може діяти у правовідносинах виключно через відповідний орган державної влади, який в господарському процесі має статус представника держави, як учасника процесу, а не самостійним відповідачем у позовах, пред`явлених до держави.

Процедура судового провадження за даною категорією спору у виді стягнення збитків та упущеної вигоди з держави-агресора в умовах воєнного стану не сягає рівня кримінального обвинувачення або встановленої ЦПК України для мирного часу процедури вирішення спору за участі іноземного елемента, а тому не вимагає забезпечення відповідачеві за позовом таких гарантій, які передбачені для реалізації «класичного» права на захист у мирний час.

Звичайно, законодавство щодо прав людини не втрачає своєї чинності під час збройного конфлікту, проте, ті підходи, що у мирний час вважаються усталеними та дієвими, в особливих умовах, якими поза сумнівом є умови широкомасштабної неспровокованої агресії Російської Федерації проти України, не завжди є ефективними, а відтак вимагають від України та світу термінового напрацювання нових механізмів з урахуванням першочергової необхідності забезпечити «виживання держави» та реалізувати її право на самооборону, яке гарантоване Статутом ООН.

Ще 20.11.2018 Велика Палата Верховного Суду своєю постановою у справі № 5023/10655/і 1, провадження № 12-1 бігсі8 у пунктах 6.21-6.23 встановила:

« 6.21. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетегіції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень.

6.22. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або іадміністративних відносинах, розі-лядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

6.23. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.».

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в інших справах, наприклад, у постанові від 26.02.2019, справа № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), постанові від 26.06.2019, справа № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» («С.G. аnd Оthеrs v. ВULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1096 року у справі «Кантоні проти Франції» («САNTONI v. FRАNСЕ»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11),

Враховуючи зазначене постановою від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) Велика Палата також вказала, що «...саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.».

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши спровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

У Постановах від 18.05.2022 у справах у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-прововими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом поданим саме до цієї іноземної країни.

Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач завдав позивачу збитки в розмірі 132538722,00 грн., розмір яких документально підтверджено.

Таким чином, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму 1059800,00 грн. (один мільйон п`ятдесят дев?ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок) гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так як позов підлягає задоволенню у повному обсязі, то з відповідачів підлягає стягненню1059800,00 грн судового збору до Державного бюджету України.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно ч.ч. 4-7 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідачем клопотання щодо зменшення витрат не заявлено.

Враховуючи надані позивачем докази, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120000,00 грн. витрат, пов`язаних із залученням експерта на проведення оцінки реальних збитків та виготовлення Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищепня єдиного майнового комплексу ТОВ «АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ».

Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави Російська Федерація (компетентний (представницький) орган Міністерство юстиції Російської Федерації (код ЄДРПОУ 7707211418; місцезнаходження: Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СОЮЗ ЗАПОРІЖЖЯ» (71001, Запорізька область, Пологівський район (кол. Більмацький район), селище міського типу Кам`янка (кол. смт. Більмак), вул. Таврійська, буд. 127, код ЄДРПОУ 31753940, адреса для листування: 01019, м. Київ, а/с 26) в рахунок відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 3 624 386 (три мільйони шістсот двадцять чотири тисячі триста вісімдесят шість) доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.09.2023 (1 USD = 36,5686 грн.) складає 132 538 722 (cто тридцять два мільйони п`ятсот тридцять вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн та витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 120000 (сто двадцять тисяч) грн.

Видати наказ.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (код ЄДРПОУ 7707211418; місцезнаходження: Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Державного бюджету України - 1059800 (один мільйон п`ятдесят дев?ять тисяч вісімсот) грн.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.09.2024.

Суддя Т.А. Азізбекян


Суд	Господарський суд Запорізької області
Дата ухвалення рішення	12.08.2024
Оприлюднено	09.09.2024
Номер документу	121431802
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди

Азізбекян Т.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 12.08.2024 по справі 908/304/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —908/304/24

Рішення від 12.08.2024

Рішення
від 12.08.2024 по справі 908/304/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ