Рішення

від 05.09.2024 по справі 910/7346/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2024Справа № 910/7346/24Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Біт Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС Брокеридж»

про стягнення 389 787, 99 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 389 787, 99 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

04.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС Брокеридж» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

26.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Біт Групп» надійшли додаткові пояснення у справі.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 29.07.2024 по 01.09.2024.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (далі - Відповідач / Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС БІТ ГРУПП» (далі - Позивач / Перевізник) було укладено договір № СТ-СТ-19102023/1 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1, 2 Договору, Перевізник зобов`язався здійснити перевезення вантажу власним транспортним засобом номерний знак тягача НОМЕР_1 / причіпа НОМЕР_2 (далі - Послуги), а Експедитор зобов`язався своєчасно оплатити надані Перевізником послуги з перевезення на умовах даного Договору.

Перевізник виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі та надав Замовнику Послуги, а саме здійснив перевезення вантажу: «Жир тваринного походження, кормовий» у кількості 23 080 кг. з с. Степанці, вул. Жовтнева, 25, Канівського району, Черкаської області /пункт завантаження/ до Jaworzono 43-600 ulFederika szopena 4 /пункт розвантаження/, вартість перевезення згідно п. 1.1. = 3 692,80 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 155 865, 33 грн., що підтверджується міжнародною автомобільною накладною CMR № 806548.

Проте, Відповідач в порушення умов Договору належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за надані Послуги, чим порушив умови Договору.

Пунктом 1.1. Договору встановлено, вартість однієї тони у розмірі 160 євро/тонна по курсу НБУ на день розвантаження, яка сплачується після розвантаження. Тоннаж вказаний у CMR.

Згідно з CMR за № 806548 тоннаж становив 23080 кг., розвантаження відбулось 30.12.2023 року.

Таким чином, 160/євро тонна*23,080 = 3 692,80 євро, що за офіційним курсом НБУ на день відвантаження (42,2079) становить 155 865,33 грн.

26 квітня 2024 року, враховуючи несплату заборгованості за Договором Позивач направив Відповідачу повторно рахунки на оплату через засоби поштового зв`язку Укрпошта.

Позивач зазначає про те, що 08 травня 2024 року Відповідач отримав вказані рахунки особисто, що підтверджується витягом з сайту Укрпошта за трек № 3690024258682. Проте, станом на дату подання даного позову заборгованість не сплачена.

Відповідно до пункту 7 Договору передбачено, що за понаднормовий простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку у розмірі 150 євро за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 євро за кожну добу простою транспортного засобу типу рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормовий простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товаро - транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).

Згідно з CMR за № 806548 - завантаження відбулось 10 листопада 2023 року, а розвантаження 30 грудня 2023 року, проте, згідно із умовами Договору розвантаження мало відбутися 25 листопада 2023 року.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з Відповідача, яка складає 9 092, 80 (дев`ять тисяч дев`яносто два) євро 80 євроцентів, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (30.12.2023 року) становить 383 787, 99 (триста вісімдесят три тисячі сімсот вісімдесят сім) гривень 99 копійок, з яких:

- 3 692,80 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (30.12.2023 року) становить 155 865,33 грн. - основна заборгованість;

- 5 400 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження складає 227 922,66 грн. - неустойка за понаднормовий простій.

Вказана вимога відповідачем задоволена не була, що і стало підставою для звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, ( ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування, а перевізником є юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Міжнародний договорів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до ст. 1 Конвенції, Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, частиною 1 статті 10 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене Заявкою та Міжнародною автомобільною накладною, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Статтею 932 ЦК України визначено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 2 ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок суми основного бору та визнано його арифметично вірним.

Щодо стягнення з відповідача неустойки Господарський суд міста Києва зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 221 591, 47 грн., оскільки за розрахунками суду кількість днів простою становить 35 діб.

Заперечуючи проти позовних вимог Відповідач посилається на те, що Позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням до господарського суду із позовом, оскільки за твердженням Відповідача строк позовної давності, що випливає з договорів перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Господарський суд міста Києва критично ставиться до даних тверджень, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Україною 01.08.2006 року та є частиною національного законодавства України, дана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції «транспортний засіб» означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

Частиною 1 статті 32 Конвенції передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Відповідач у відзиві на позов просить зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарський суд міста Києва зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вказане вище, суд зазначає, що з урахуванням інтересів обох сторін, причин та наслідків невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, наслідків порушення зобов`язання, Господарський суд міста Києва вважає, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки до 110 795, 73 грн.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача доставити довірений йому вантаж до пункту призначення, а відповідач зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (Україна, 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 21А, ідентифікаційний код 44340781) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТРАНС БІТ ГРУПП» (Україна, 27500, Кіровоградська обл., місто Світловодськ, ВУЛИЦЯ БУДІВЕЛЬНИКІВ, будинок 16, квартира 55, ідентифікаційний код 38484105) основну заборгованість у розмірі 155 865 (сто п`ятдесят п`ять тисяч) грн. 33 коп. , неустойку за понаднормовий простій у розмірі 110 795 (сто десять тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн. 73 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 999 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 92 коп.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва