Ухвала

від 05.09.2024 по справі 205/739/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2938/24 Справа № 205/739/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженніЛенінського районного суду м.Дніпропетровська перебуває кримінальнепровадження заобвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (далі-КК).

Під чассудового засіданняухвалою Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від13серпня 2024року продовженострок запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоюстосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на60днів, тобто до 24-00 години 11 жовтня 2024 року включно, без визначення розміру застави.

В апеляційній скарзі обвинувачений порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з незаконністю та необґрунтованістю.

В обґрунтування зазначає, що він перебуває під вартою 21 місяць та за цей час стороною обвинувачення не було надано суду доказів його вини. Крім того, в судових засіданнях були допитані свідки, які не підтримують сторону обвинувачення та за клопотанням прокурора було допитано експерта, який на запитання судді не надав 100 відсоткову відповідь, що на відео знаходиться саме він.

З огляду на викладене та багато інших моментів не підтверджуючих його вини, обвинувачений просить апеляційний суд змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону не в повній мірі дотримано місцевим судом.

За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Мотивуючи своєрішення щодонеобхідності продовженнястроку запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоюстосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60днів,суд першоїінстанції врахувавступінь тяжкостіінкримінованого йомукримінального правопорушення,яке згідност.12КК єтяжким злочином,а такожнаявність,передбачених п.п.1,5ч.1ст.177КПК ризиківтого,що обвинуваченийможе переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить, як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і дані про особу обвинуваченого, який не одружений, дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, раніше неодноразово судимий за кримінальні правопорушення, в тому числі проти власності, має не зняту та не погашену судимість, 11.07.2022 року був умовно-достроково звільнений з ДУ Дніпровська виправна колонія № 89 на термін 9 місяців 27 днів, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та повторно вчинив нове кримінальне правопорушення проти власності.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м`яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів враховує положення статті 28 КПК, а також те, що згідно наданої апеляційному суду довідки про рух справи кримінальне провадження по суті не розглянуто, перебуває на стадії судового розгляду, як зазначив прокурор, всі свідки обвинувачення допитані, письмові докази досліджені та наразі триває допит свідків сторони захисту, наступне судове засідання призначено на 26 вересня 2024 року, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 11 жовтня 2024 року, включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

Отже доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та підстав для продовження йому строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Водночас, доводи обвинуваченого щодо ненадання прокурором доказів на підтвердження його вини, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.

У той-же час, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 щодо тривалості його перебування під вартою не є підставою для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу або скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки згідно наданої апеляційному суду довідки про рух справи розгляд кримінального провадження триває, судом допитано більшість свідків, досліджено відео, на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а також під час апеляційного перегляду з`ясовано, що матеріали кримінального провадження досліджуються судом першої інстанції, з огляду на обсяг пред`явленого обвинувачення, та не встановлено затягування розгляду справи зі сторони суду чи прокурора.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п`ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)

Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

Водночас, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою та введення на території країни правового режиму воєнного стану, колегія суддів вважає, що обвинуваченому необхідно визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, відповідно до ч.5 ст.182 КПК у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200,00 грн., який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_7 .

За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Підсумовуючи вищенаведене,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційнускаргу обвинуваченого ОСОБА_7 слід задовольнитичастково,а ухвалуЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська від13серпня 2024 року скасувати на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11 жовтня 2024 року, включно, з визначенням альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182,199 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411, 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Західної окружної прокуратури ОСОБА_9 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 11 жовтня 2024 року включно.

Встановити заставуу розмірі 150розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,що становить 454 200,00 гривень.

На підставі ч.5 ст.194 КПК у разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі внесення застави ОСОБА_7 підлягає негайному звільненню з-під варти та вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Встановити термін дії покладених судом на ОСОБА_7 обов`язків до 11 жовтня 2024 року включно, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.

Роз`яснити ОСОБА_7 , що у разі невиконання ним покладених на нього цією ухвалою обов`язків, застава звертається у дохід держави.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4