Рішення

від 05.09.2024 по справі 340/296/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/296/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за первісним позовом Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ ВП 43995486)

до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення податкового боргу,

за зустрічним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ ВП 43995486)

про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень форми

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у Кіровоградській області звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Гурівської сільської територіальної громади податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 155772,61 грн.

Ухвалою суду від 16 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за первісним позовом.

ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Ф" від 08.06.2023 р. №181955-2408-1128 та №181954-2408-1128, на підставі яких виник податковий борг, що просить стягнути Головне управління ДПС у Кіровоградській області за первісним позовом.

Свою позицію мотивувала тим, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями їй визначено до сплати податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 50 га для ведення фермерського господарства у розмірі 157468,36 грн. В той же час вказана земельна ділянка була надана її покійному чоловіку на праві постійного користування для ведення фермерського господарства, з метою ведення якого ним і створено СФГ «Восход», що використовує у своїй господарській діяльності зазначену земельну ділянку.

Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року об`єднано позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в одне провадження з первісним позовом Головного управління ДПС у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, та призначено підготовче засідання на 01 травня 2024 року.

Судове засідання не відбулось в зв`язку з тим, що суддя з 01 травня 2024 року по 31 травня 2024 року не здійснювала правосуддя.

03 травня 2024 року до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому вказано, що земельні ділянки використовує СФГ «Восход», натомість договір оренди укладений з ОСОБА_1 , що свідчить про наявність підстав для нарахування орендної плати. При цьому ГУ ДПС вказано, що СФГ «Восход» не подало податкову декларацію по платі за землю за грудень 2023 року та за 2024 рік, а тому винесення оскаржуваних рішень здійснене за наявності підстав.

Ухвалою судді від 13 червня 2024 року призначено підготовче засідання на 04 липня 2024 року.

Ухвалою від 04 липня 2024 року відкладено підготовче засідання на 10 липня 2024 року.

Ухвалою від 10 липня 2024 року відкладено підготовче засідання та справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 16 липня 2024 року.

16 липня 2024 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 18 липня 2024 року.

17 липня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про зміну підстав позову за зустрічним позовом.

Ухвалою від 18 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 18 липня 2024 року прийнято до розгляду заява про зміну підстав позову за зустрічним позовом та закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 04 вересня 2024 року.

В судове засідання представник ГУ ДПС в Кіровоградській області не з`явився, представник ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без його та її участі, в зв`язку з чим, суд продовжив судовий розгляд в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні первісного позову належить відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі розпорядження представника Президента України Долинського району Кіровоградської області №592 від 29.12.1993 року ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства, про що свідчить державний акт на право постійного користування землею серії КР №104 від 01.04.1994 року (а.с.69).

19 квітня 1994 року ОСОБА_2 зареєстроване Селянське фермерське господарство "Восход" (а.с.72).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2004 року визнано ОСОБА_1 (позивачку за зустрічним позовом у даному провадженні), дружину померлого ОСОБА_2 , членом Селянського фермерського господарства "Восход", як спадкоємця голови Селянського фермерського господарства "Восход" ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 70-71).

Відповідно до статуту Фермерського господарства «Восход», в редакції станом на 31.05.2005 Фермерське господарство «Восход» є новою назвою перейменованого селянського (фермерського) господарства «Восход» (п. 1.1.).

Пунктом 1.2 вказаного статуту визначено, що засновником Господарства є відповідач - ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом у даному провадженні). Головою Господарства є його Засновник або особа, що є його правонаступником (п. 1.4) (а.с.73).

Розпорядженням Голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 688-р від 18 жовтня 2012 року «Про надання згоди громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» припинено право постійного користування землею, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії КР № 104 від 01 квітня 1994 року на земельну ділянку загальною площею 50,00 га ріллі, надану для ведення селянського (фермерського) господарства із земель державної власності (запасу) сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради, у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_2 .

Визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії КР № 104, виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі розпорядження представника Президента України від 29 грудня 1993 року № 592 на земельну ділянку загальною площею 50,00 га ріллі на території Іванівської сільської ради Долинського району, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований 01 квітня 1994 року в Книзі за № 103.

Надано дозвіл громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 50,00 га ріллі в оренду строком на 10 років для ведення фермерського господарства за рахунок вільних земель державної власності (запасу) сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Долинського району.

Розпорядженням Голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 817-р від 23 листопада 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду громадянці ОСОБА_1 загальною площею 50,00 га ріллі на території Іванівської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 загальною площею 50,00 га ріллі в оренду строком на 10 років для ведення фермерського господарства за рахунок вільних земель державної власності (запасу) сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Долинського району.

Передано громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 50,00 га ріллі в оренду строком на 10 (десять) років для ведення фермерського господарства сільськогосподарського призначення на території Іванівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

На виконання вищезазначеного розпорядження № 817-р від 23 листопада 2012 року, 10 грудня 2012 року між Долинською районною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 193/2012 про передачу в оренду останній земельної ділянки площею 24,8329 га (а.с.23-24).

20 червня 2014 року Реєстраційною службою Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області зареєстровано право оренди ОСОБА_1 за договором оренди землі № 193/2012 від 10.12.2012, номер запису про інше речове право: 6156810.

Також, 10 грудня 2012 року між Долинською районною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 194/2012 про передачу в оренду останній земельної ділянки площею 25,2145 га (а.с.25-26).

20 червня 2014 року Реєстраційною службою Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області зареєстровано право оренди ОСОБА_1 за договором оренди землі № 194/2012 від 10.12.2012, номер запису про інше речове право: 6156500.

Розпорядженням голови Долинської районної державної адміністрації № 165-р від 19 травня 2014 року «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 23 листопада 2012 року № 817-р» у зв`язку із допущенням помилки: внесено зміни до назви, пункту 1 та 2 розпорядження голови районної державної адміністрації від 23 листопада 2012 року № 817-р «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду громадянці ОСОБА_1 загальною площею 50,00 га ріллі на території Іванівської сільської ради», а саме: змінено загальну площу земельної ділянки з « 50,0000 га ріллі» на « 50,0474 га ріллі».

Дані обставини встановлені рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2022 року (справа №388/1201/22, провадження №2/388/394/2022) (а.с.29-34).

Так, рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2022 року:

- визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 688-р від 18 жовтня 2012 року «Про надання згоди громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду»;

- визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 817-р від 23 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду громадянці ОСОБА_1 загальною площею 50,00 га ріллі на території Іванівської сільської ради», зі змінами які внесені розпорядженням голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 165-р від 19 травня 2014 року «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 23 листопада 2012 року № 817-р»;

- визнано недійсним договір оренди землі №193/2012 від 10 грудня 2012 року укладений між Долинською районною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_1 , право оренди зареєстроване 20 червня 2014 року Реєстраційною службою Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області, номер запису про інше речове право: 6156810, зі скасуванням державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 14081983 від 27 червня 2014 року;

- визнано недійсним договір оренди землі №194/2012 від 10 грудня 2012 року укладений між Долинською районною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_1 , право оренди зареєстроване 20 червня 2014 року Реєстраційною службою Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області, номер запису про інше речове право: 6156500, зі скасуванням державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 14081128 від 27 червня 2014 року;

- визнано за Фермерським господарством «Восход» право постійного користування земельною ділянкою, сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Іванівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, до складу якої входять земельна ділянка площею 25,2145 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9032 та земельна ділянка площею 24,8329 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9033, що була надана на ім`я ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого на підставі розпорядження представника Президента України Долинського району Кіровоградської області від 29 грудня 1993 року № 592, серія КР 104, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 103 від 01 квітня 1994 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 січня 2023 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2022 року скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.111-126).

Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 13 вересня 2023 року постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасовано, рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 листопада 2022 року залишено в силі (а.с.127-135).

Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року вказав наступне:

"Згідно зі статтею 50 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час видачі державного акта) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до частин першої та третьої статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

При цьому на час видачі державного акта економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, у тому числі порядок отримання земель, визначалися Законом України «Про селянське (фермерське) господарство». У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час отримання спірної земельної ділянки) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

При цьому за змістом цього ж Закону встановлено, що:

- право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір (частина перша статті 4);

- земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди (частина друга статті 4);

- рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії (частина перша статті 5).

Так, за змістом частин першої, третьої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час видачі державного акта) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в користування чи в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після отримання громадянином державного акта на земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створення цим громадянином фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16 (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16 (провадження № 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16 (провадження № 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17 (провадження № 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження № 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження № 12-131гс19).

Зазначені висновки також підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року в справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).

Поряд з цим, статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на час смерті засновника ФГ «Восход» ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

При цьому, земельне законодавство (як у редакції на момент створення СФГ «Восход», так і в чинній редакції) не містить такої підстави припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства.

Правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Однак підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає саме припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення цього господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16 та від 23 червня 2020 року в справі №922/989/18.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду з позовом, ФГ «Восход» посилалося на те, що фермерське господарство є землекористувачем спірної земельної ділянки, однак на підставі оскаржуваних розпоряджень Долинської РДА було протиправно припинено його право користування спірною земельною ділянкою у зв`язку зі смертю засновника цього господарства ОСОБА_2 , а вказану земельну ділянку передано в оренду громадянці ОСОБА_1 . У зв`язку з чим позивач просив суд визнати недійсними розпорядження, договори оренди та визнати за ним право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як засновник та голова ФГ «Восход» добровільно відмовилася від права постійного користування спірною земельною ділянкою. Тому, врахувавши добровільну відмову ОСОБА_1 від права постійного користування спірною земельною ділянкою та смерть ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження про припинення права користування земельною ділянкою та визнання таким, що втратив чинність державного акта на цю земельну ділянку, прийняте Долинською РДА відповідно до вимог законодавства. Крім того, суд виходив з того, що ФГ «Восход» не надало документів на підтвердження наявності у нього оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, що свідчить про недоведеність ним порушення свого права.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав у постійне користування земельну ділянку площею 50 га для ведення фермерського господарства, створив фермерське господарство СФГ «Восход» та згодом помер. Долинська РДА припинила право постійного користування земельною ділянкою 50 га у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , а вказану земельну ділянку передала в оренду громадянці ОСОБА_1 на 10 років на підставі розпорядження голови Долинської РДА від 18 жовтня 2012 року № 688-р «Про надання згоди громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду».

Колегія суддів, враховуючи вищевикладені норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду, вважає, що з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття ним статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Крім того, однією з підстав припинення права користування фермерським господарством земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, є саме припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Доказів того, що ФГ «Восход» припинило свою діяльність матеріалами справи не містять. А смерть засновника ФГ «Восход», якому надавалася земельна ділянка для його створення, не припиняє права постійного користування спірною земельною ділянкою ФГ «Восход», оскільки таке право зберігається за фермерським господарством до припинення його діяльності у встановленому законом порядку.

Отже, оскільки у спірних правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ «Восход» належить саме фермерському господарству, то оскаржувані розпорядження Долинської РДА від 18 жовтня 2012 року №688-р щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 і визнання таким, що втратив чинність державного акта, та розпорядження від 23 грудня 2012 року № 817-р щодо затвердження проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , є протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Виходячи з зазначеного, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних розпоряджень Долинської РДА від 18 жовтня 2012 року № 688-р та від 23 грудня 2012 року № 817-р є правильними та обґрунтованими, а висновки апеляційного суду в цій частині є помилковими та такими, які прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 як засновник та голова ФГ «Восход» добровільно відмовилася від права постійного користування спірною земельною ділянкою є безпідставними, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Спірна земельна ділянка, яка була надана ОСОБА_2 з метою створення фермерського господарства, після його створення набула статусу саме земель фермерського господарства. Таким чином, статус зазначеної земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 не змінився, а ОСОБА_1 набула права на членство у фермерському господарство як спадкоємець ОСОБА_2 на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2004 року в справі № 2-1447.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

При цьому, з огляду на особливий правовий статус фермерського господарства та його сімейно-родинний характер, який випливає зі змісту статей 1 та 3 Закону України «Про фермерське господарство», правовий статус членів фермерського господарства (у тому числі його засновників) пов`язаний з веденням такого господарства та їх статус як фізичних осіб, які набувають (мають) майнові права, є відмінними.

За змістом статей 142, 149 ЗК України (у відповідній редакції) визначено, що право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).

Матеріали справи не містять доказів про те, що ФГ «Восход» як юридична особа та користувач спірної земельної ділянки зверталося до відповідного органу з заявою про припинення його права користування такою земельною ділянкою.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 , надаючи згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, добровільно відмовилася від спірною земельною ділянкою саме як голова ФГ «Восход» не підтверджено матеріалами справи. Водночас зміст оскаржуваного розпорядження від 18 жовтня 2012 року № 688-р «Про надання згоди громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» свідчить про те, що вона надавала згоду на розроблення проекту землеустрою як фізична особа, а не як голова та засновник ФГ «Восход».

Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 не заперечувала про задоволення позовних вимог ФГ «Восход».

Тому апеляційний суд помилково вважав, що ОСОБА_1 як засновник та голова ФГ «Восход», надаючи згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки в оренду загальною площею 50 га ріллі строком на 10 років для ведення фермерського господарства за рахунок вільних земель державної власності (запасу) сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Іванівської сільської ради Долинського району, добровільно відмовилася від спірної земельної ділянки як голова та засновник позивача.

Посилання апеляційного суду на те, що ФГ "Восход" не підтвердило належними доказами порушення свого права, оскільки не надало документів на підтвердження наявності у нього оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, також є помилковими та не відповідають нормам матеріального права.

У пункті 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Тому висновки апеляційного суду про те, що ФГ "Восход" не надало документів на підтвердження наявності у нього оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою є помилковими".

Згідно ч.4 ст.78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на зміст даного положення, встановленим є факт того, що у спірних правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ «Восход» належить саме фермерському господарству.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

За приписами підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

- на праві постійного користування;

- на умовах оренди.

Умовами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.269.1 ст.269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно п.271.2 ст.271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) (п.274.2 ст.274 ПК України).

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня. (пункт 287.2 статті 287 ПК України).

Відповідно до п.287.5 ст.287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.10 статті 287 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п.289.3 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України індекс споживчих цін за 2017 - 2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 відсотків.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч.1 ст.5 Закону № 973-IV).

Згідно до вимог ч.1 ст.7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст. 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 14 Закону №973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Верховним Судом встановлено (описано вище), що ФГ «Восход» здійснює фермерську діяльність та використовує земельну ділянку на праві постійного користування. З моменту створення ФГ «Восход» всі права та обов`язки користувача земельної ділянки, у відповідності до закону, переходять від фізичної особи засновника фермерського господарства до відповідно створеного ним фермерського господарства, яке в свою чергу й створювалося фізичною особою, саме з метою ведення фермерського господарства на визначеній земельній ділянці.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 20 березня 2019 року (справа №615/2197/15-ц), зазначено, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства.

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Так, у пункті 60 постанови від 23.06.2020 року у справі 179/1043/16-ц Велика Палата сформулювала тезу про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Виходячи з викладено та беручи до уваги ту обставину, що земельні ділянки площею 25,2145 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9032 та земельна ділянка площею 24,8329 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9033, фактично перебувають у користуванні саме юридичної особи - Фермерського господарства «Восход», а фізична особа ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем голови фермерського господарства, який її отримав в постійне користування за цільовим призначенням «для ведення селянського (фермерського) господарства», здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену юридичну особу, в якій ОСОБА_1 є головою, а тому плата за землю повинна бути здійснена фактичним землекористувачем - фермерським господарством, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача.

При цьому суд бере до уваги той факт, що укладені ОСОБА_1 договори оренди на ці земельні ділянки визнані судом недійсними.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому ніяких правових наслідків не несе.

Отже, у ОСОБА_1 відсутній обов`язок зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельні ділянки площею 25,2145 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9032 та земельна ділянка площею 24,8329 га, кадастровий номер 3521983000:02:000:9033, оскільки відповідний обов`язок покладено на ФГ «Восход», яке є фактичним землекористувачем, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи та не спростовано ГУ ДПС в Кіровоградській області.

Крім того суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем вирахувано орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки ((617741,94 грн. + 680363,19,19 грн.) х 12% = 155772,61 грн.), як суб`єкту господарювання, у якого перебуває земельна ділянка у постійному користуванні.

Згідно п.274.2. ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Згідно ст.55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

При цьому ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання в розумінні вказаних норм, а тому застосування спірним податковим повідомленням рішенням ставки в розмірі 12% є безпідставним.

За таких обставин ГУ ДПС в Кіровоградській області не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, а тому вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

З огляду на дані обставини позовні вимоги ГУ ДПС в Кіровоградській області про стягнення податкового боргу, що виник на підставі таких податкових повідомлень-рішень в сумі 155772,61 грн., задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідне судові витрати, підтверджені квитанцією в сумі 1557,72 грн. про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Кіровоградській області в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Зустрічний адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держаної податкової служби у Кіровоградській області задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 08 червня 2023 року №181954-2408-1128, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби в Кіровоградській області, яким ОСОБА_1 визначене податкове зобов`язання з орендної плати за землю з фізичних осіб в сумі 81643,58 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 08 червня 2023 року №181955-2408-1128, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби в Кіровоградській області, яким ОСОБА_1 визначене податкове зобов`язання з орендної плати за землю з фізичних осіб в сумі 74129,03 грн.

В задоволенні позовних вимог Головного управління Держаної податкової служби у Кіровоградській області до ОСОБА_1 за первісним позовом - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1557,72 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (ЄДРПОУ ВП 43995486).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Повний текст судового рішення складено 06.09.2024 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА