Ухвала

від 30.08.2024 по справі 2-н-3770/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

30.08.2024 Справа №2-н-3770/11 Провадження №4-с/607/41/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження № 33322286 під час примусового виконання судового наказу № 2-н-3770/11, виданого 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася доТернопільського міськрайонногосуду Тернопільськоїобласті зіскаргою на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за тестом - ВДВС) в межах виконавчого провадження № 33322286 під час примусового виконання виконавчого листа № 2-н-3770/11, виданого 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Скаргу обґрунтувала тим, що 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 2-н-3770/11 виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54» заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг в розмірі 4792,99 грн, з яких: 3730,45 грн заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг; 252,74 грн три відсотки річних за користування чужими коштами; 754,30 грн витрати у зв`язку із інфляцією; 30 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді; 25,50 грн судовий збір.

Даний судовий наказ був звернений до виконання та Другим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (далі за тестом Другий ВДВС) відкрите виконавче провадження № 33322286 з примусового виконання вказаного вище судового наказу. Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_1 . На підставі постанови державного виконавця Другого ВДВС від 16.07.2012 накладений арешт на усе нерухоме майно ОСОБА_1

29.03.2013 державним виконавцем Другого ВДВС винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження та відомостями ВДВС виконавчий лист повторно до виконання стягувачем не пред`являвся.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ВДВС із заявою про скасування арешту, накладеного на належне їй майно.

Згідно з відповіддю ВДВС № 85313 від 01.05.2024 ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту з її майна у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують відсутність заборгованості, та у зв`язку із відсутністю рішення суду про зняття арешту з майна особи. Також зазначено про відсутність підстав, передбачених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для вилучення обтяження № 12741761, внесеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33322286 від 16.07.2012.

Скаржниця вважає, що наявність такого арешту є неправомірною, оскільки безпідставно обмежує її права.

За таких підстав скаржниця просить: 1) визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття заходів для скасування арешту з майна; 2) зобов`язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснити дії щодо скасування арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 10.10.2011 у справі № 2-н-3770/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54» заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг в розмірі 4792,99 грн, з яких: 3730,45 грн заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг; 252,74 грн три відсотки річних за користування чужими коштами; 754,30 грн витрати у зв`язку із інфляцією; 30 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді; 25,50 грн судовий збір.

14.08.2024 скарга залишена без руху та скаржниці наданий строк для усунення недоліків скарги. 20.08.2024 представник скаржниці усунула недоліки скарги.

22.08.2024 скарга прийнята до розгляду, призначене судове засідання на 30.08.2024.

28.08.2024 через систему «Електронний суд» представник Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бачинська І. подала до суду письмові пояснення, у яких у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця просила відмовити, а щодо скасування арешту з майна боржника поклалася на розсуд суду. Також зазначила про відсутність у Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підстав, передбачених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для вилучення обтяження № 12741761, внесеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33322286 від 16.07.2012.

У судове засідання 30.08.2024 скаржниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Заплітна І.А., належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, не з`явилися. Представник скаржниці подала заяву, у якій просила здійснювати розгляд скарги без її участі та просила скаргу задовольнити.

У судове засідання 30.08.2024 представник ВДВС, належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, не з`явився. Заяви чи клопотання на день розгляду справи від представника ВДВС до суду не надходили.

У судове засідання 30.08.2024 уповноважений представник стягувача органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54», належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, не з`явився. Заяви чи клопотання на день розгляду справи від стягувача до суду не надходили.

Указане згідно з ч. 2 ст. 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши зміст скарги та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі за текстом Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями ст. 18 Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд установив, що 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 2-н-3770/11 виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54» заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг в розмірі 4792,99 грн, з яких: 3730,45 грн заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг; 252,74 грн три відсотки річних за користування чужими коштами; 754,30 грн витрати у зв`язку із інфляцією; 30 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді; 25,50 грн судовий збір (а.с. 23).

Даний судовий наказ звернений до виконання. Такі обставини підтверджуються відповіддю начальника ВДВС № 85313 від 01.05.2024 ( а.с. 65-66), у якій зазначено, що згідно із відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження ВП-спецрозділ у Другому ВДВС перебувало виконавче провадження № 33322286 з примусового виконання судового наказу № 2-н-3770/11, виданого 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

11.07.2012 державним виконавцем Другого ВДВС для виконання зазначеного вище судового наказу винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Також 16.07.2012 винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої внесене обтяження до Державного реєстру речових прав за № 12741761.

29.03.2013 державним виконавцем Другого ВДВС винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на дату винесення постанови). Такі обставини підтверджуються відомостями з АСВП ВП-спецрозділ (а.с. 29-31).

Правонаступником Другого ВДВС у зв`язку з реорганізацією є Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 27.09.2023, ОСОБА_1 сплатила заборгованість за судовим наказом, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 10.10.2011 у справі № 2-н-3770/11 (а.с. 70).

Також відповідно до довідки органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська, 54» № 342 від 27.09.2023 станом на 27.09.2023 у ОСОБА_1 відсутня будь-яка заборгованість зі сплати комунальних послуг (а.с. 63).

Разом з тим відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 391230802 від 16.08.2024 (а.с. 82) у Державному реєстрі речових прав внесені відомості про накладення на майно ОСОБА_1 обтяження № 12741761 згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в/п № 33322286 від 16.07.2012, яка винесена державним виконавцем Другого ВДВС Крамаром Р.Я. (а.с. 82-84).

Скаржниця з метою зняття такого арешту звернулась до ВДВС з відповідним клопотанням.

Однак з вказаної вище відповіді начальника ВДВС № 85313 від 01.05.2024 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту з належного її майна у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують відсутність заборгованості, та відсутністю рішення суду про зняття арешту з майна особи, а також зазначено про відсутність підстав, передбачених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для вилучення обтяження № 12741761, внесеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33322286 від 16.07.2012 ( а.с. 65-66).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 333/395/22 зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» як у попередній, так і в новій редакціях пов`язує зняття арешту із завершенням (закінченням) виконавчого провадження. Оскільки державний виконавець напідставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону№ 606-XIV повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження не є завершеним, а тому для зняття арешту немає підстав, передбачених у ст. 50 Закону№ 606-XIVна час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у 2014 році, а також передбачених уст.59 Закону№1404-VIIIна час розгляду судом скарги скаржниці. Арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції,чинній начас поверненнявиконавчого документастягувачу,тобто станомна 29.03.2013) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи-сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;7) визнання боржника банкрутом;8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;14)списання згідноіз ЗакономУкраїни «Продеякі питаннязаборгованості заспожитий природнийгаз таелектричну енергію»заборгованості,встановленої рішеннямсуду,яке підлягаловиконанню напідставі виконавчогодокумента. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції,чинній начас поверненнявиконавчого документастягувачу,тобто станомна 29.03.2013)).

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції,чинній начас поверненнявиконавчого документастягувачу,тобто станомна 29.03.2013) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника(ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції,чинній начас поверненнявиконавчого документастягувачу,тобто станомна 29.03.2013).

Аналіз зазначених вище норм закону свідчить про те, що на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу , тобто станом на 29.03.2013, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця Другого ВДВС були відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 , оскільки такий виконавчий документ був повернутий саме стягувачу, який у визначений законом строк був наділений правом повторно звернутись до органу державної виконавчої служби із зверненням такого виконавчого документа (судового наказу) до примусового виконання, а відтак таке виконавче провадження не є закінченим.

Відтак суд доходить висновку, що дії державного виконавця щодо не скасування арешту з належного ОСОБА_1 майна не є неправомірними та відповідають вимогам закону, а відтак скарга у цій частині є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд встановив, що станом на даний час будь-які правові процедури про стягнення із ОСОБА_1 на користь органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54» заборгованості згідно з судовим наказом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.10.2011 у справі № 2-н-3770/11 відсутні, оскільки ОСОБА_1 здійснила оплату заборгованості на користь органу самоорганізації населення Будинкового комітету «Бродівська 54». Відтак підстави для подальшого обтяження належного ОСОБА_1 майна відсутні.

При цьому застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, визначене ст. 2 ЦПК України, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так само наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верхового Суду від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для скасування арешту належного ОСОБА_1 нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, винесеною у межах виконавчого провадження № 33322286 під час примусового виконання судового наказу № 2-н-3770/11 від 10.10.2021, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

За таких підстав, дослідивши надані докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що скарга ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 18, 247 ч. 2, 258-261, 353, 354, 447 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження № 33322286 під час примусового виконання судового наказу № 2-н-3770/11, виданого 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, задовольнити частково.

Зобов`язати посадових осіб Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах виконавчого провадження № 33322286 з примусового виконання судового наказу № 2-н-3770/11, виданого 10.10.2011 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, зняти арешт з належного ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) майна, що накладений постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.07.2012 (обтяження № 12741761).

У іншій частині скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І. В. Марциновська