Постанова

від 30.08.2024 по справі 354/680/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/680/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1011/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Баркова В.М., Бойчука І.В.,

за участю секретаря Кузнєцова В.В.

учасники справи

позивач перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України

відповідачі Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Державне підприємство «Ворохтянське господарство», Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорнозера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційними скаргами заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель»,

на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Ваврійчук Т.Л.,

у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «Ворохтянське господарство», ТОВ «Скорнозера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України із вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначив, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22 січня 2003 року ОСОБА_1 передано безоплатно в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на ділянці «Вишня» в с. Поляниця, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020019 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0850 га, кадастровий номер 2611092001220020033.

На підставі зазначеного рішення 08 липня 2003 року ОСОБА_1 видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ІФ №034418 та ІФ№0034417.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.

В ході судового розгляду кримінальної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельних ділянок площею 0,0850 га та 0,2500 га не приймалося, а було підроблене. Спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ№002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі 24, виділ 9 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» Поляницькою сільською радою не приймалось, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Внаслідок передачі у приватну власність спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , у ДП «Ворохтянське лісове господарство» було незаконно вилучено земельну ділянку загальною площею 0,3350 га.

Надалі право власності на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 16 червня 2010 року перейшло до ТзОВ «Скорзонера». В результаті об`єднання ТзОВ «Скорзонера» земельних ділянок утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303, 15 серпня 2016 року право власності на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Буковель».

З урахуванням збільшених вимог прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019, виданий ОСОБА_1 , визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, виданий ОСОБА_1 та витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку, площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Держлісагентства.

Ухвалою Яремчанського міськогосуду Івано-Франківськоїобласті від 17 січня 2024 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача ТОВ «Буковель», яке набуло право власності на спірні земельні ділянки та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ «Скорзонера».

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 березня 2024 року, яка була залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, провадження у даній справі в частині заявлених позовної вимоги до ТОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,3350 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2303 з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України закрито та роз`яснено прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 березня 2024 року залучено ТОВ «Буковель» до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року у задоволенні позову Першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ «Скорзонера», ТОВ «Буковель» про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0850 га в с. Поляниця, відмовлено.

Не погодившись з рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року, перший заступник прокурора Івано-Франківської області, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції суперечить фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою звернення до суду із вказаним позовом стали матеріали кримінальної справи №248436 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 4. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст.364 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК У країни.

Досудовим та судовим слідством у вказаній справі встановлено, що службовими особами Поляницької сільської ради підроблені додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду від 04 березня 2015 (далі - постанова), у т. ч. ОСОБА_1

В подальшому вказана ділянка неодноразово відчужувалась, кінцевим власником якої стало ТОВ «Буковель».

Постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року встановлено факт протиправного надання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та видання йому відповідних державних актів про право власності на земельні ділянки.

Скаржник зазначив, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. У даній справі метою звернення до суду з позовом є повернення державі спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею, яку власник відповідно до ст. 387 ЦК України має право витребувати від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №359/3373/16 від 23 листопада 2021 року, скаржник зазначив, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №466/3737/18.

Прокурор зазначив, що ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності підтверджена правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №683/2422/19, постанові Верховного Суду від 24.02.2024 року у справі №1308/1048/2012, однак дані правові висновки не враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Крім того, звертає увагу суду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі №910/10009/22, згідно якої невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.

Також, не погодившись з рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року, ТОВ «Буковель» звернулось з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить змінити мотивувальну частину рішення та виключити з неї висновки з питань, що стосуються протиправності набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 на земельну ділянку в с. Поляниця та її подальшого відчуження.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції встановивши суть правовідносин сторін, щодо яких виник спір, мав би здійснити оцінку ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, не вдаючись при цьому до дослідження та встановлення будь-яких обставин справи, а також оцінки обґрунтованості доводів сторін щодо суті спору.

Включення судом першої інстанції в мотивувальну частину рішення висновків, які стосуються обставин належності спірної земельної ділянки до земель державної форми власності та її нібито перебування у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство»; незаконності її переведення до категорії земель комунальної власності; відсутності у Поляницької сільської ради повноважень щодо вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача та розпорядження нею шляхом передачі у приватну власність; незаконності зміни її цільового призначення; відсутності спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноваженого органу виконавчої влади; незаконності набуття відповідачем спірної земельної ділянки та відсутності у нього належних повноважень щодо її подальшого відчуження; недобросовісності поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність не підлягали дослідженню та встановленню, враховуючи, що в основу такого рішення було покладено висновок про неефективність обраного прокурором способу захисту, що свідчить про порушення судом норм процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду у наведених у постановах Верховного суду від 14 червня 2023 року у справі 715/2438/21, від 25 квітня 2024 року у справі №910/18072/21, від 29 травня 2024 року у справі №354/608/15-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року, у справі №910/1821/19 від 15 травня 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Буковель», прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, та зазначив, що обов`язковою передумовою визначення ефективності обраного способу захисту є з`ясування наявності порушеного права та його порушення, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного суду від 15.11.2023 року у справі №495/9130/16-ц, від 04.10.2024 року у справі №947/30418/19.

Вважає, що не заслуговують на увагу посилання ТОВ «Буковель» на практику Верховного Суду у наведених ним справах №354/608/15-ц від 29.05.2024, №359/3373/16-ц від 23.11.2021, №910/1821/19 від 15.05.2023 №916/1415/19 від 19.01.2021, №925/642/19 від 02.02.2021, оскільки за результатами перегляду вказаних справ Верховний Суд вказував виключно на те, що обраний неналежний спосіб захисту порушених або оспорюваних справ є самостійною підставою для відмови у позові, при цьому не даючи оцінки безпосередньо правовірності встановлення судами першої та апеляційної інстанцій, обставин справ, що стало підставою касаційного оскарження ТОВ «Буковель».

У судовому засіданні прокурор - Верешко М.І. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі. Апеляційну скаргу ТОВ «Буковель» не визнав, вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

У судовому засіданні представник ТОВ «Буковель» - Госедло Р.І. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в ній. Апеляційну скаргу прокурора не визнав, вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, місце та час судового засідання повідомленні належним чином. На їх адресу направлялися судові повістки - повідомлення, які повернулися з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України є днем вручення судової повістки.

Представник відповідача Поляницької сільської ради, треті особи, в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені у визначеному законом порядку, через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які не з`явилися, оскільки повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки площею 0, 2500 га та 0, 0850 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу їх у приватну власність ОСОБА_1 належали до земель державної форми власності, належали до категорії земель лісового фонду, перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», вилучення та зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювались та у встановленому порядку органом місцевого самоврядування ділянка у приватну власність не надавалась, а тому рішення Поляницької сільської ради № 2 від 22 січня 2003 року 2003 року не відповідає нормам законодавства. Водночас, урахувавши судову практику Верховного Судуу подібних справах, суд дійшов висновку, що заявлення вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є неефективним способом захисту порушених прав держави, що є підставою для відмови у позові.

Переглядаючи справу, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом встановлено, щоу постійному користуванні Ворохтянського державного лісового господарства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданим на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року № 3.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №2 від 22 січня 2003 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельні ділянки для: будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га на ділянці Вишні; для ведення особистого селянського господарства 0,0850 га на ділянці Вишні.

08 липня 2003 року ОСОБА_1 на підставі зазначеного рішення сільської ради отримав державний акт на право власності на землю серії ІФ №034418 на земельну ділянку площею 0,0850 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020033 та державний акт на право власності на землю серії ІФ №034417 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020019.

Згідно листів ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08.09.2015 року та №10-9-0.2-4642/0/2-23 від 26.10.2023 року ОСОБА_1 відповідно до договорів купівлі-продажу від 15.08.2006 року відчужив набуті у приватну власність на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08 липня 2003 року та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08 липня 2003 року земельні ділянки площею 0,2500 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033 на користь ОСОБА_2 , якому 17 жовтня 2006 року був виданий державний акт серії ЯД №867032 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та державний акт серії ЯД №867031 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 15.01.2009 року ОСОБА_2 18 березня 2009 року був виданий державний акт серії ЯЖ №556002 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0019, цільове призначення- для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку) та державний акт серії ЯЖ №556053 на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023, цільове призначення- для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку).

Земельна ділянка площею 0,0850 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0023 є тією самою ділянкою площею 0,0850 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033.

Відомості про земельну ділянку площею 0,0850 га станом на 01.01.2013 року були в автоматизованому порядку перенесені з Державного реєстру земель до ДЗК з кадастровим номером 2611092001:22:002:0033, а не з 2611092001:22:002:0023.

ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 16 червня 2010 року відчужив належні йому земельні ділянки із кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001622:002:0023 на користь ТзОВ «Скорзонера».

Земельні ділянки площею 0,2500 з кадастровим номером 2611092001:22:002:0019 та земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:0033 були 11 серпня 2016 року перенесені в архівний шар, а Поземельні книги на них закриті в результаті їх об`єднання на підставі заяви, яка надійшла від ТзОВ «Скорзонера» 04 серпня 2016 року. У результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001:22:002:0033 утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка має цільове призначення для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку).

Земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 15.06.2016 року зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Буковель», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №352309923 від 30 жовтня 2023 року.

Також судом встановлено, що 23 березня 2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

07 лютого 2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

18 травня 2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалений за результатами розгляду цієї кримінальної справи оскаржувався, відповідно, справу вже розглядали суди апеляційної та касаційної інстанції.

Кінцевим рішенням у цій справі є постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15), якою звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

Всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003«Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 .Надалі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст.26 п.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 118 п. 2б, ст.198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

В постанові зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн. Упродовж 2002-2003 років ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 площею 0,335 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду.

Відповідно довисновку проведеноїу кримінальнійсправі №248436комісійної судово-земельноїекспертизи від11.03.2005року,встановлено,що сільськийголова с. Поляниця ОСОБА_3 звертався ізлистами протягом2001-2003років уВорохтянський держлісгосп про одержаннязгоди навилучення земельнихділянок лісовогофонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгоспсвоїми листамине заперечувавпроти вилучення земельних ділянокі надававпопереднє погодженняна передачуземельних діляноклісового фондув землізапасу с.Поляниця.Проте виконкомсільської радис.Поляниця прийняв рішення провилучення вПоляницького лісництваВорохтянського ДЛГземельних ділянок лісового фондузагальною площею40,69га бездотримання процедури вилучення, надання тазміни цільовогопризначення земельлісового фонду,зокрема рішення№4від 14.02.20202 року,яким вилученоземельні ділянкиплощею 4,89 га(кв.24 діл.18(1.12га), кв.24 діл.30,34(1,2 га), кв.24 діл. 13(0,7 га), кв.23 діл. 27(1,2 га), кв.31 діл. 22(0,22 га), кв.32 діл. 3,9(0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв. АДРЕСА_2 виділ 21); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_3 діл.35(1,2 га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42(1,5га), кв.6 діл.11(8,5га), кв.24 діл.11(0.3га), кв.32 діл.1(2,0га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв.8 діл.35(1,2га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42 (1,5га), кв.6 діл.11(8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв.24 діл.11(0,3га), кв.22 діл.22,23(0,5га), кв.6 діл.17(0,5га), кв.3 діл.30(1.5га), кв.9 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв.8 діл.29,31 площею 0,8358 га, кв.7 діл.43,44 площею 0,6375 га, кв.6 діл.12 площею 1,1 га, кв.9 діл.58,59 площею 0,75 га, кв.22 діл.9 площею 0,478 га, кв.24 діл.9 площею 0,335 га, кв.8 діл.28 площею 0,7157 га, кв.24 діл.4 площею 0,3 га та кв.32 діл.2 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га. Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №61 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_1 , якому надана ділянка площею 0,3350 га у кварталі 24, ділянка 9. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-510вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 24, виділ 9 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першоюст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Частиною 1статті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами першою та другоюстатті 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті167, частиною першою статті170 ЦК Українидержава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертоїстатті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 18 ЗК Українидо земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК Українивизначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 1 Лісового кодексу Україниліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьоюстатті 1 Земельного кодексу Українивикористання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 18 ЗК Україникатегорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першоїстатті 57 ЗК Україниземельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст.55,56 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другоїстатті 149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положеньстатті 20 ЗК України(у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також устатті 118 ЗК Українивизначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Устатті 21 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями154,155 ЗК Українипередбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га та земельної ділянки 0, 0850 га здійснено з порушенням вимог законодавства, оскільки вилучення та зміна цільового призначення спірної земельної ділянки у передбаченому законом порядку не здійснювалась, та у встановленому порядку органом місцевого самоврядування у приватну власність не надавалась, а тому рішення Поляницької сільської ради №2 від 22 січня 2003 року, не відповідає положенням законодавства, зокрема: статтям18-20,55-57,149 ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Судом також встановлено, що земельні ділянки неодноразово відчужувалися, у результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2611092001:22:002:0019 та 2611092001:22:002:0033 утворилася земельна ділянка площею 0,3350 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, яка має цільове призначення для рекреаційного призначення(будівництва та обслуговування індивідуального будинку відпочинку). Земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:002:2303, площею 0,3350 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 15.06.2016 року зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Буковель», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №352309923 від 30 жовтня 2023 року.

Однак, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор просив визнати недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки площею 0, 2500 га та 0, 0850 га.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, другастатті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57),від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19(провадження№ 12-157гс19)Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної владичи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.Оскільки вимога про визнання наказів Головного управлінняДержземагентства незаконними та їх скасуванняне є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянкиіз чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянкиіз чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування,оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Тобто, власник з дотриманням вимог статей387,388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справ № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту порушеного права.

Місцевий суд правильно вважав, що вимога щодо визнання недійсними державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, та державного такту на право власності на землю серії ІФ№034417 від 08.07.2003 року кадастровий номер 2611092001:22:002:0019, видані ОСОБА_1 , які вичерпали свою дію не призведе до поновлення порушеного права позивача, а належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з вимогою про витребування земельної ділянки.

Такий висновок суду відповідає висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) згідно якого «вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності».

У цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшому ТОВ «Буковель», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, з посиланням на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №466/3737/18, оскільки даний висновок не підлягає застосуванню у даних правовідносинах про, що зазначено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №354/608/15.

Посилання прокурора на те, що судом не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 388/1347/20 (провадження№ 61-13009св22) не заслуговує на увагу, оскільки правовідносини у вказаній справі різняться з підставами позову в цій справі, що вказує на відмінність норм, які вирішують спір.

Інші доводи апеляційної скарги прокурора не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги ТОВ «Буковель» колегія суддів зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №925/642/19 від 02 лютого 2021 року зазначено: «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19».

Оскільки встановлення правовідносин сторін з яких виник спір неможливе без встановлення фактичних обставин у справі, суд першої інстанції обґрунтовано дослідив обставини законності набуття ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, належності земельних ділянок до земель державної форми власності, перебування земельних ділянок у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», наявності рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірних земельних ділянок у приватну власність та подальше їх відчуження, законності переведення спірних земельних ділянок до категорії земель комунальної власності, оскільки предметом спору в цій справі є визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034417 від 08.07.2003 року площею 0,2500 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0019, державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №034418 від 08.07.2003 року площею 0,0850 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0033, які були видані ОСОБА_1 .

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної карги ТОВ «Буковель» в частині того, що суд, встановивши, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права позивача, помилково встановив недобросовісність поведінки відповідача ОСОБА_1 при набутті у приватну власність спірних ділянок, тому колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням вимог ст. 376 ЦПК України підстави для скасування рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року по доводам апеляційної скарги прокурора відсутні. Оскільки суд першої інстанції помилково встановив недобросовісність поведінки відповідача ОСОБА_1 при набутті у приватну власність спірних ділянок, відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні його мотивувальної частини.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги ТОВ «Буковель» сплачено судовий збір у розмірі 584, 64 грн. Апеляційну скаргу ТОВ «Буковель» задоволено частково, тому з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ТОВ «Буковель» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 292, 32 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» задовольнити частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути зІвано-Франківськоїобласної прокуратури,код ЄДРПОУ03530483,яка знаходитьсяза адресою:вул.Грюнвальдська,11,м.Івано-Франківськна користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Буковель»,код ЄДРПОУ40628724,яке знаходитьсяза адресоюучасток Щивки,2, с. Поляниця, Надвірнянський район, Івано-Франківська обл., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 292, 32 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2024 року

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.М. Барков

І.В. Бойчук