Постанова

від 05.09.2024 по справі 927/141/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2024 р. Справа№ 927/141/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Вовка І.В.

Палія В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024

повний текст рішення складено 08.04.2024

у справі № 927/141/24 (суддя Ноувен М.П.)

за позовом Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України

до Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни

про стягнення 132 041,67 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Чернігівська обласна організація Товариства сприяння обороні України (позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни (відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 105 992,75 грн, заборгованості за комунальні послуги в сумі - 1881,25 грн, пеню в сумі - 26 793,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням договору оренди № 7 від 17.11.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.02.2024 (суддя Ноувен М.П.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 по справі №927/141/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на користь Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України заборгованість (неустойки) в сумі 105 992,75 грн, судовий збір в сумі 2430,64 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що у зв`язку з порушенням відповідачем строку повернення орендованого майна наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки в розмірі 105 992,75 грн, тому що стягнення орендної плати після припинення строку дії договору є неправомірним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 по справі № 927/141/24, 01.05.2024 Фізична особа - підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна звернулась з апеляційною скаргою б/н від 29.04.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 по справі №927/141/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позовній заяві повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування. Скаржник, зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції (1) безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі; (2) залишено поза увагою додані до клопотання про відкладення розгляду справи докази неможливості участі у судовому засіданні, не надавши їм юридичної оцінки; (3) безпідставно вийшов за межі позовних вимог, змінивши позовні вимоги та стягнуто неустойку, що суперечить прохальній частині позовної заяви.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024, матеріали апеляційної скарги фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Вовк І.В.

06.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/141/24.

16.05.2024 супровідним листом № 927/141/24/10-07/620/24 від 08.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/141/24.

28.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24 залишено без руху, та зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали фізична особа - підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна має право усунути недоліки, а саме подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 4542,00 грн. та докази надсилання копії апеляційної скарги іншим сторонам у справі.

10.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни надійшла заява про усунення недоліків, в якій надає докази сплати судового збору та докази надсилання апеляційної скарги іншим учасникам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24, ухвалено справу № 927/141/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

24.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України надійшли заперечення проти апеляційної скарги, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

04.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 02.05.2024 у справі № 927/151/23.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Чернігівської області та перевірено судом апеляційної інстанції, 17.11.2021 між Чернігівською обласною організацією Товариства сприяння обороні України (орендодавець, позивач) та фізичною особою Лукіянчук Мариною Вікторівною (орендар, відповідач) укладено договір оренди № 7 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 117,6 кв.м, яке розміщене в будівлі, розташованій за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 49 (приміщення).

Відповідно до п. 1.2. договору приміщення передається в оренду з метою здійснення орендарем статутної діяльності згідно мети та предмету, визначених Статутом орендаря для розміщення танцювального класу. Оренда приміщення не надає орендареві права власності на нього.

Згідно з п. 2.1., 2.2. договору орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар прийняти приміщення за актом прийому-передачі (додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання цього договору. Право користування приміщенням виникає у орендаря з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.

В п. 3.1. договору визначено, що орендна плата за користування приміщенням площею 117,6 кв.м за один календарний місяць складає 8000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3.2. договору крім плати за користування приміщенням орендар сплачує орендодавцю компенсацію вартості комунальних послуг.

Нарахування плати за користування приміщенням та комунальних послуг за цим договором здійснюється по день фактичного повернення приміщення з оренди за актом прийому-передачі (п. 3.8. договору).

Відповідно до п. 3.9. договору у разі використання приміщень після закінчення строку дії цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця плату за користування приміщенням у подвійному розмірі до дня фактичного звільнення приміщення і не передбачає пролонгації терміну дії договору.

Згідно з п. 4.1. договору орендар зобов`язується використовувати приміщення відповідно його призначення згідно з умовами цього договору.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі припинення цього договору або закінчення строку оренди, не пізніше 3 (трьох) робочих днів за актом прийому-передачі повернути приміщення орендодавцю у стані не гіршому, ніж на момент підписання акту прийому-передачі приміщення в оренду.

За порушення термінів плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми несплаченої плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період стягнення пені (п. 8.2. договору).

Договір набирає чинності з 01.01.2022 і діє до 31.12.2022 (п. 9.1. договору).

Використання орендованого приміщення орендарем після закінчення терміну дії договору не є продовженням дії цього договору на новий термін (п. 9.2. договору).

Відповідно до п. 9.6., 9.7. договору орендар має переважне право на продовження терміну оренди. Дія цього договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії договору; загибелі суб`єкта оренди; на вимогу однієї із сторін урахуванням умов даного договору.

На підставі акту прийому-передачі № 1 від 01.01.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 117,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23 за позовом Фізичної особи-підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни до Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України та Фізичної особи-підприємця Мигрина Володимира Івановича про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 11, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В. 03.01.2023, в частині передачі в оренду приміщення № 318 площею 118,6 кв.м (актовий зал № 30); визнання продовженим на 12 місяців, а саме до 31.12.2023, договору оренди № 7 від 17.11.2021 у редакції додаткової угоди позивача, у позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 02.05.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23 залишити без змін.

Акт приймання-передачі об`єкта з оренди між сторонами не підписано.

Позивачем на підставі п. 3.9. договору нараховано та заявлено до стягнення 105 992,75 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з 04.01.2023 по 31.01.2024, 1881,25 грн. заборгованості за комунальні послуги, 26 048,92 грн. пені за прострочення оплати по орендній платі за період з 04.01.2023 по 31.01.2024, 744,97 грн. пені за прострочення оплати по комунальним платежам за період з 01.01.2023 по 31.01.2024.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що: поданий позивачем розрахунок заборгованості по орендній платі не ґрунтується на умовах договору та не містить інформації про здійснені платежі; позовні вимоги по стягненню пені є необґрунтованими; вимоги по стягненню комунальних платежів не підтверджені належними доказами; матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у представника позивача повноважень на підписання та подання до суду позовної заяви, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України, зокрема, ст. 785 Цивільного кодексу України.

Так, за змістом ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Вказана неустойка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Застосування неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, можливе незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

При цьому, припинення договору означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку із чим вимога щодо стягнення орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Зважаючи на те, що відповідно до змісту позовної заяви позивачем у межах даної справи не заявлялась вимога про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стягнення орендної плати після припинення строку дії договору є неправомірним.

Судом встановлено, що договір припинив свою дію 31.12.2022.

Доказів повернення об`єкта з оренди матеріали справи не містять, тобто відповідач продовжив користуватися орендованим майном.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 105 992,75 грн заборгованості з орендної плати.

При цьому колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 наведено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, керуючись принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд не позбавлений права самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, застосувавши, у даному випадку, до спірних правовідносин норми статті 785 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, доводи скаржника про те, що при ухвалені оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, змінивши позовні вимоги шляхом стягнення неустойки, що суперечить прохальній частині позовної заяви, є юридично неспроможними.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена до стягнення сума заборгованості з орендної плати в розмірі 105 992,75 грн. за своєю правовою природою в розумінні положень ст. 785 Цивільного кодексу України є неустойкою.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Доказів сплати неустойки в розмірі 105 992,75 грн. матеріали справи не містять, сторонами до суду не представлено.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 105 992,75 грн.

В частині стягнення 1881,25 грн компенсаційних витрат суд зазначає наступне.

Обов`язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг випливає також з положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (статті 19, 20 - в редакції, чинній до введення в дію з 01.05.2019 нової редакції цього Закону, стаття 9 - чинної з 01.05.2019), відповідно до яких споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними; факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 09.10.2018 у справі № 910/9829/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.

Колегія суддів зауважує, що для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

Отже, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.

Таким чином, на орендодавця (у даному випадку позивача) покладається тягар доказування факту та розміру спожитих орендарем/суборендарем комунальних послуг у спірний період.

Як встановлено судом, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обсяг споживання спірних послуг та їх вартість, матеріали справи зворотного не містять.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комунальним послугам у розмірі 1881,25 грн є необґрунтованими, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В частині вимог про стягнення пені за прострочення оплати орендної плати та комунальних платежів суд зазначає наступне.

Враховуючи не доведення позивачем наявності у відповідача заборгованості по комунальним платежам, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 744,97 грн пені за прострочення їх оплати, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, отже висновок суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині є обґрунтованим.

В частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати подвійної орендної плати суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося судом вище, заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати у розмірі 105 992,75 грн за своєю правовою природою є неустойкою за неналежне виконання обов`язку з негайного повернення нерухомого майна з оренди.

Колегія суддів констатує, що нарахуванням позивачем пені за прострочення сплати даної суми є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 26 048,92 грн пені не підлягають задоволенню.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою додані до клопотання про відкладення розгляду справи докази неможливості участі у судовому засіданні, не надавши їм юридичної оцінки, то такі суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

При цьому апеляційний господарський суд відзначає, що відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін по справі у кількості представників, а тому скаржник, який був належим чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості забезпечити явку у судове засідання іншого представника.

Дослідивши додані до клопотання відповідача про відкладення розгляду справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного клопотання з підстав ненадання відповідачем належних доказів у підтвердження викладених у ньому обставин.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, то такі суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними з огляду на таке.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, вказане клопотання подано відповідачем до суду на стадії розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 31 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, аналіз положень ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України свідчать про неможливість зупинення провадження у справі на стадії розгляду по суті з підстав розгляду іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення з фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на користь Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України заборгованості за договором оренди № 7 від 17.11.2021 року.

Заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі відповідач посилався на існування справи № 927/150/23 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 1 в частині передачі в оренду приміщення площею 118,6 кв.м та визнання продовженим договору оренди № 7 від 17.11.2021.

Суд апеляційної інстанції, зважаючи на предмет позову у даній справі виходить з того, що предметом дослідження у ній є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за невиконання зобов`язань за договором оренди № 7 від 17.11.2021 року.

Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо сплати за договором оренди № 7 від 17.11.2021 року, які суд першої інстанції в силу приписів норм Господарського процесуального кодексу України може встановити на підставі наявних у справі доказів, адже він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті спору.

Сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 927/150/23 суд першої інстанції має правові підстави для оцінки доказів у даній справі, в тому числі щодо правомірності/неправомірності пред`явленої до стягнення заборгованості.

Таким чином, судова колегія не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції при відмові у задоволенні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

За висновками колегії суддів, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення з: порушенням норм матеріального та процесуального права; без належного дослідження та врахування всіх обставин справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.04.2024 у справі № 927/141/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 927/141/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Палія В.В. у відпустці з 19.08.2024 по 01.09.2024, повний текст постанови складено та підписано 05.09.2024.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді І.В. Вовк

В.В. Палій