Постанова

від 09.09.2024 по справі 911/2950/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2024 р. Справа№ 911/2950/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.09.2024 у справі №911/2950/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Стайер»

на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024, повний текст якого складений 05.06.2024,

у справі № 911/2950/23 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал Буд»

до Приватного підприємства «Стайер»

про стягнення 295 569,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в сумі 287 997,11 грн., а також нарахованих за період з 03.03.2023 по 19.09.2023 року 3 % річних в сумі 4 757,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 814,53 грн.

У обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що:

- ним у періоді з 23.07.2021 по 11.11.2021 відповідачу було помилково перераховані кошти у загальному розмірі 287 997,11 грн., з огляду на що 03.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом про повернення позивачу вказаних коштів, проте у відповідь відповідач надіслав позивачу по 2 примірники первинних документів, датованих 2021 роком, а саме договір оренди екскаватора та акти приймання-передачі, які відповідач просив позивача підписати;

- вказаний договір оренди екскаватора в 2021 році не укладався, позивач в оренду екскаватор не отримував, акти прийому-передачі послуг з відповідачем 2021 році не складав.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- у 2021 році між позивачем та відповідачем велись перемовини з приводу оренди гусеничного екскаватора, за результатами яких був укладений договір оренди техніки №3-ОР від 31.05.2021, який сторонами фактично виконувався;

- факт передачі позивачу екскаватора в оренду протягом червня-жовтня 2021 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_1 від 31.10.2023, на екскаваторі працював залучений позивачем машиніст ОСОБА_2 , а орендна плата сплачувалась позивачем на підставі відомостей про фактичне використання (експлуатацію) екскаватора, виходячи із напрацьованого обсягу машино-годин, кількість яких, зокрема, відображена у виставлених відповідачем позивачу рахунках, що також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_1 від 31.10.2023;

- показаннями свідка ОСОБА_1 від 31.10.2023 також підтверджено, що відповідальним за транспортування екскаватора з місця дислокації у місце експлуатації останнього зі сторони позивача був ОСОБА_3 , а транспортування екскаватора здійснювалось шляхом залучення стороннього перевізника - «Експрес-Т»;

- факт господарських операцій щодо оренди техніки підтверджується виставленими ним позивачем рахунками на оплату №26 від 22.07.2021, №32 від 04.08.2021, №33 від 11.08.2021, №35 від 09.09.2021, №42 від 06.10.2021, з посиланням на які позивачем і були здійснені перерахування спірних коштів, а також показаннями свідка ОСОБА_1 від 31.10.2023 в яких останній стверджує про те, що бачив підписаний позивачем примірник договору оренди техніки №3-ОР від 31.05.2021;

- за вказаними господарськими операціями відповідачем складено податкові накладні, за якими позивачем отримано кредит з ПДВ;

- системність (9 платежів) та тривалий проміжок часу здійснення спірних платежів позивачем відповідачу свідчать про наявність достатньої підстави у позивача для їх ініціювання;

- сплативши відповідачу спірні кошти та скориставшись податковим кредитом з ПДВ, а згодом заявивши вимогу про повернення таких коштів, позивач припустився суперечливої поведінки;

- в рахунках відповідача на оплату зазначені усі істотні умови договору оренди, а саме обсяг наданих послуг та їх вартість, а сплачені позивачем відповідачу грошові кошти не були авансовими платежами, а оплатою фактично наданих послуг оренди.

У відповіді на відзив позивач зазначив про наступне:

- ОСОБА_2 працював у відповідача бетоняром, а не машиністом та лише у період до 14.02.2022, після чого був звільнений, при цьому відсутні документи, які підтверджують наявність у цього працівника відповідної освіти та права керування будівельною технікою;

- ОСОБА_3 ніколи не перебував з позивачем у трудових відносинах;

- позивач не мав жодних господарських відносин з перевізником - «Експрес-Т», що підтверджується скрінами з пошуком по назві у системі банк-кліент Приватбанку за 2020 -2022 роки;

- показаннями свідка ОСОБА_1 не може підтверджуватись вчинення письмового правочину;

- виставлені відповідачем рахунки на оплату самі по собі не свідчать про вчинення господарської операції, а податкові накладні, на які посилається відповідач, не є первинними документами про господарські операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач, окрім наведених раніше аргументів, послався на те, що:

- перебування ОСОБА_4 на посаді бетоняра, про яку зазначає позивач у відповіді на відзив, не виключає можливості залучення вказаного працівника до роботи в якості машиніста екскаватора;

- «Експрес-Т» є брендом під яким працюють різні суб`єкти господарювання;

- позивач при підготовці відповіді на відзив повно та всебічно не з`ясував всіх обставин та не перевірив, чи здійснювався позивачем платіж за перевезення екскаватора та кому саме, а якби позивач був зацікавлений з`ясувати всі обставини, то він надав би виписку по банківському рахунку за 2021 рік загалом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23 задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 287 997,11 грн. безпідставно збережених коштів, 4 568,50 грн. 3% річних, 2 814,53 грн. інфляційних втрат та 4 430,70 грн. витрат зі сплати судового збору, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 189,37 грн. 3% річних відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- встановив, що матеріалами справи не підтверджуються доводи позивача про безпідставність отримання відповідачем спірних коштів, так як перерахування позивачем відповідачу спірних коштів протягом липня-листопада 2021 року здійснювалось позивачем на підставі рахунків відповідача на оплату та на виконання домовленості про оренду екскаватора (підтверджено листом позивача від 03.03.2023, в якому позивач повідомляв відповідача, про те, що у 2022 році роботи з використанням екскаватора не виконувались, у зв`язку з чим позивач просив відповідача повернути залишок зайво перерахованих коштів, що утворився за наслідками 2021 року);

- дійшов висновку про те, що з огляду на те, що з одного боку, відсутність укладеного позивачем та відповідачем письмового договору оренди, у якому були би погоджені істотні умови надання послуг оренди, але, з іншого боку, наявність наміру позивача замовити у відповідача певні послуги з оренди екскаватора та перерахувати відповідачу їх вартість, ключовою обставиною для правильного вирішення даного спору є встановлення факту надання/ненадання відповідачем позивачу послуг, з приводу яких позивачем були перераховані відповідачу спірні кошти, оскільки фактичне надання відповідачем послуг з оренди екскаватора буде матиме наслідком відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, навіть якщо первинні документи не були оформлені належним чином.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оплачені позивачем відповідачу протягом липня-листопада 2021 рахунки на оплату були рахунками для оплати авансу за послуги, в той час як доказів фактичного надання послуг відповідачем суду не надано, а відтак, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг та недоведеність відповідачем підстав для збереження спірних коштів, а саме відсутність доказів фактичного надання послуг відповідачем, є підстави для висновку про те, що після отримання листа позивача від 03.03.2021 у відповідача відпали підстави для збереження цих коштів та виникло зобов`язання з повернення цих коштів позивачу.

Аналізуючи доводи відповідача про суперечливу поведінку позивача у спорі, який, як зазначає відповідач, спочатку здійснював платежі відповідачу та отримував податковий кредит від цих операцій, але в подальшому пред`явив вимогу відповідачу про повернення сплачених коштів, суд першої інстанції зазначив, що відображення операцій в податкового обліку з податку на додану вартість здійснюється за «правилом першої події», а саме або в дату оплати авансу за товари (послуги), або в дату фактичного постачання товару (послуги), а відтак формування позивачем податкового кредиту з ПДВ при сплаті авансу само по собі не свідчить про суперечливу поведінку позивача у спорі і не є доказом того, що послуга була фактично надана відповідачем.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що перераховані позивачем відповідачу протягом липня-листопада 2021 року грошові кошти в загальному розмірі 287 997,11 грн.. як аванс за послуги. не є безпідставно набутими, як стверджував позивач у спорі, а є безпідставно збереженими відповідачем коштами, та, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг та відсутність факту надання послуг після їх сплати позивачем та заявлену в подальшому позивачем у листі від 03.03.2023 вимогу до відповідача про повернення цих коштів, задовольнив позовну вимогу про стягнення 287 997,11 грн. безпідставно збережених коштів.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та повністю задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку позивач, перерахувавши відповідачу протягом липня-листопада 2021 року спірні грошові кошти, про свій інтерес у їх поверненні відповідачем заявив тільки у листі від 03.03.2023, а відтак у відповідача відпали підстави для подальшого збереження цих коштів після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про їх повернення, тобто з 11.03.2023, тобто у межах заявленого позивачем періоду нарахування 3% річних (з 03.03.2023 по 19.09.2023) 3% річних підлягають нарахуванню за період 11.03.2023 по 19.09.2023, що становить 4 568,50 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Стайер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції:

- надаючи оцінку рахункам на оплату на підставі яких здійснювалося перерахування спірних коштів, вийшов за межі доводів сторін і фактично з`ясував обставини, на які ані позивач, ані відповідач не посилалися, чим порушив приписи ч. 1 ст. 209, ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України;

- залишив поза увагою доводи відповідача щодо суперечливої поведінки позивача.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024, справу № 911/2950/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Михальська Ю.Б., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2950/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/2950/23.

17.07.2024 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 227.07.2024 клопотання Приватного підприємства «Стайер» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Стайер» на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.09.2024 о 10:00 год.

06.08.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- судом першої інстанції було проаналізовані доводи сторін, наявні в матеріалах справи докази, а твердження апелянта є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи;

- суд не обмежений доводами позивача і відповідача, тобто норми процесуального законодавства, а зокрема приписи ч. 1 ст. 209, ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України не містять таких обмежень;

- апелянтом у своїй апеляційній скарзі не наведено у чому полягає необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження чи оцінки рахунків на оплату та інших доказів,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 09.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Протягом липня-листопада 2021 року позивач платіжними дорученнями №1637 від 23.07.2021, № 1777 від 20.08.2021, № 1178 від 20.08.2021, № 1790 від 25.08.2021, № 1940 від 22.09.2021, № 1972 від 23.09.2021, № 2112 від 26.10.2021, № 2120 від 26.10.2021, та № 2171 від 11.11.2021 перерахував відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 287 997,11 грн.

Зі змісту вказаних платіжних доручень слідує, що кошти перераховувались на підставі рахунків відповідача на оплату № 26 від 22.07.2021 (платіжні доручення №1637 від 23.07.2021 та № 1777 від 20.08.2021), № 32 від 04.08.2021 (платіжне доручення № 1178 від 20.08.2021), № 33 від 11.08.2021 (платіжне доручення № 1790 від 25.08.2021), № 35 від 09.09.2021 (платіжні доручення № 1940 від 22.09.2021 та № 1972 від 23.09.2021), № 42 від 06.10.2021 (платіжні доручення № 2112 від 26.10.2021, № 2120 від 26.10.2021 та № 2171 від 11.11.2021).

Колегія суддів зазначає про те, що з наданих відповідачем копій перелічених вище рахунків слідує, що вони виставлялись на оплату послуг з оренди екскаватора.

03.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом №БУД-03/03/23/1 від 03.03.2023 в якому, з посиланням на те:

- ним від відповідача в січні 2023 отримано пакет документів на підпис, а саме рапорти роботи техніки та акти надання послуг за період з 28.02.2022 по 21.12.2022;

- у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та настанням форс-мажорних обставин позивач був вимушений перейти в стан простою з 24.02.2022, який (стан) на даний час триває;

- у 2022 році роботи з використанням екскаватора фактично не виконувались, а відтак акти надання послуг №19 від 31.01.2022, №20 від 28.02.2022, №21 від 31.10.2022, №22 від 30.11.2022 та №23 від 21.12.2022 були складені відповідачем безпідставно і у позивача відсутні підстави для їх підписання,

просив відповідача повернути на банківський рахунок позивача залишок зайво перерахованих у 2021 році коштів в сумі 287 997,11 грн.

В свою чергу відповідач направив позивачу лист №60 від 03.04.2023, в якому:

- повідомив позивача про те, що в результаті проведеного відповідачем внутрішнього аудиту виявлено відсутність належним чином оформлених документів про підтвердження господарських операцій, які мали місце в 2021 році, а саме договору оренди №3-ОР від 31.05.2021, акта прийому-передачі (в оренду) від 01.06.2021 до вказаного договору оренди, акти прийому-передачі (з оренди) від 29.10.2021 до вказаного договору оренди та актів приймання-передачі послуг оренди за періоди червень-жовтень 2021 року;

- зазначив, що з метою належного оформлення господарських операцій, які мали місце в 2021 році між сторонами, він просить позивача підписати вказані первинні документи за 2021 рік та надіслати відповідачу примірники відповідача.

До вказаного листа відповідач додав по два примірники первинних документів за 2021 рік.

З огляду на те, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти в загальному розмірі 287 997,11 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 287 997,11 грн., а таких нараховані за період з 03.03.2023 по 19.09.2023 року 3 % річних в сумі 4 757,87 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 814,53 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Як встановлено вище, позивач стверджує про те, що кошти ним відповідачу були перераховані безпідставно, з чим суд першої інстанції цілком вірно не погодився, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Отже, вимоги про повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З матеріалів справи слідує, що наявна у матеріалах справи копія договору оренди техніки № 3-ОР від 31.05.2021 не містить підпису позивача, а відтак такий договір в силу положень чинного законодавства є неукладеним.

При цьому, посилання відповідача на заяву свідка ОСОБА_1 від 01.10.2023, як на доказ наявності укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди екскаватора №3-ОР від 31.05.2021 та факту надання відповідачем позивачу послуг з оренди екскаватора, суд першої інстанції цілком вірно відхилив, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах, а ч. 1 ст. 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, а тому заява свідка ОСОБА_1 від 01.10.2023 не може підміняти собою письмовий договір оренди екскаватора №3-ОР від 31.05.2021.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаних рахунків та їх оплати вчинено двосторонні правочини, за якими відповідач зобов`язався надати послуги з оренди екскаватора, а позивач - прийняти їх та оплатити.

Отже, вказаним спростовуються доводи позивача про безпідставність отримання відповідачем спірних коштів, оскільки перерахування позивачем відповідачу спірних коштів протягом липня-листопада 2021 року здійснювалось позивачем на підставі рахунків відповідача на оплату

При цьому слід зауважити і на тому, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновок про наявність у відповідача підстав для отримання протягом липня-листопада 2021 року спірних коштів (висновок суду про небезпідставність отримання відповідачем спірних коштів) підтверджується також наявним в матеріалах справи листом позивача №БУД-03/03/23/1 від 03.03.2023, в якому позивач повідомляв відповідача, про те, що у 2022 році роботи з використанням екскаватора не виконувались, що свідчить про те, що перерахування спірних кошів позивачем відповідачу протягом липня-листопада 2021 року не було помилковим чи безпідставним, адже вказаний лист підтверджує наявність у позивача наміру принаймні замовити у відповідача певні послуги з оренди екскаватора та перерахувати відповідачу їх вартість.

Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

З матеріалів справи слідує, що надані відповідачем копії актів прийому-передачі техніки (в оренду) від 01.06.2021, прийому-передачі техніки (з оренди) від 29.10.2021, прийому-передачі послуг оренди № 21 від 30.06.2021, № 22 від 23.07.2021, № 23 від 20.08.2021, № 24 від 20.08.2021, № 25 від 25.08.2021, № 26 від 22.09.2021, № 27 від 23.09.2021, № 28 від 26.09.2021, № 29 від 26.10.2021, № 30 від 26.10.2021 не містять ані підпису, ані печатки особи, яка прийняла послуги, тобто такі первинні документи оформлені з порушенням встановлених законодавством правил, а відтак, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню, та, відповідно, не може бути беззаперечним доказом факту надання послуг.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що відсутність підпису особи, яка прийняла послуги не може вважатися неістотним дефектом первинного документу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Отже, враховуючи, з одного боку, відсутність укладеного позивачем та відповідачем письмового договору оренди, у якому були би погоджені істотні умови надання послуг оренди, але, з іншого боку, фактичне укладення такого договору у спрощений спосіб, ключовою обставиною для правильного вирішення даного спору є встановлення факту надання/ненадання відповідачем позивачу послуг, з приводу яких позивачем відповідачу були перераховані спірні кошти, оскільки фактичне надання відповідачем послуг з оренди екскаватора буде матиме наслідком відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, навіть якщо первинні документи не були оформлені належним чином.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, при вирішенні даного спору слід виходити з того, що ключовим питанням для правильного вирішення даного спору є не стільки факт відсутності належним чином оформлених первинних документів, скільки факт реальності/нереальності надання відповідачем позивачу послуг з оренди екскаватора.

Аналізуючи в цьому ключі доводи відповідача про те, що вказані рахунки на оплату, які оплачував позивач відповідачу, були рахунками за вже фактично надані послуги з оренди екскаватора (рахунки для оплати післяплати, а не авансу) і що орендна плата сплачувалась позивачем залежно та на підставі відомостей про фактичне використання (експлуатацію) екскаватора позивачем, виходячи із напрацьованого обсягу машино-годин, суд першої інстанції цілком вірно зауважив на тому, що, як мінімум один із рахунків на оплату, на який посилається відповідач, є рахунком для сплати авансу, а не післяоплати, а саме рахунок на оплату №42 від 06.10.2021.

Цей рахунок на оплату №42 за оренду 240 годин екскаватора датований 06.10.2021, однак він виставлений для оплати, зокрема, послуг з оренди екскаватора тривалістю 168 годин з 01 по 29 жовтня 2021 по ціні 333,33 грн. без ПДВ за годину (загальна вартість послуг без ПДВ 55 999,44 грн.) позиція №2 в рахунку. Співставлення у цьому рахунку періоду надання послуг (з 01 по 29 жовтня 2021) з датою виставлення рахунку (06.10.2021) достовірно вказує на те, що цей рахунок є рахунком на сплату авансу за послуги оренди по позиції №2 в рахунку, які ще не надані (не завершені наданням) на дату виставлення рахунку. Крім того, у цьому рахунку наявна також позиція №1 оренда екскаватора з 20.09.2021 по 30.09.2021 по ціні 333,33 грн. без ПДВ за годину (загальна вартість послуг без ПДВ 23999,76 грн.). Хоча, на перший погляд, вказана позиція №1 на загальну суму ПДВ 23 999,76 грн. у рахунку на оплату №42 від 06.10.2021 виставлена як післяоплата за фактично надані послуги (враховуючи, що рахунок датований 06.10.2021, а періодом завершення надання послуг по позиції №1 у рахунку вказано 30.09.2021), тим не менше акти приймання-передачі послуг за рахунком на оплату №42 від 06.10.2021, які хоч і не містять підпису позивача, але на які відповідач посилається у спорі, датовані відповідачем лише 26.10.2021 (а саме акт №28 від 26.10.2021 на 100 годин оренди, акт №29 від 26.10.2021 на 100 годин оренди та акт №3- від 26.10.2021 на 40 годин оренди, всього за трьома актами від 26.10.2021 сукупно 140 годин оренди). Отже, обставина виставлення відповідачем рахунку на оплату №42 від 06.10.2021, а актів надання послуг - лише 26.10.2021 з більшою вірогідністю вказує на те, що рахунок на оплату №42 від 06.10.2021 був рахунком на сплату авансу, а не післяоплати.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що рахунок на оплату №42 від 06.10.2021 був рахунком на сплату авансу, а не післяоплати, для усіх позицій послуг в цьому рахунку (позиція №1 на загальну суму 23 999,76 грн. без ПДВ та позиція №2 на загальну суму 55 999,44 грн.).

Аналізуючи усі інші рахунки на оплату відповідача, слід відзначити, що вони не містять чіткої вказівки про те, чи були ці рахунки рахунками на післяоплату, як стверджує відповідач, чи рахунками на сплату авансу за послуги, а відтак, на підстави лише самих цих рахунків на оплату неможливо достовірно визначити, чи є ці рахунками на післяоплату чи на сплату авансу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дослідження наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, у тому числі у взаємному їх зв`язку та співставленні з іншими доказами у справи, не підтверджує правову позицію відповідача у спорі щодо того, що рахунки відповідача на оплату, які оплачував позивач, були рахунками для оплати за фактично надані послуги.

Так, відповідачем до матеріалів справи були надані також податкові накладні, які були виписані відповідачем при здійсненні спірних господарських операцій між сторонами. Відповідач при цьому також посилається на те, що формування позивачем податкового кредиту на підставі виписаних відповідачем податкових накладних з наступним пред`явленням вимоги відповідачу про повернення сплачених коштів є суперечливою поведінкою позивача.

З метою дослідження доказів у сукупності та взаємному зв`язку суд першої інстанції у рішенні навів таблицю з описом наданих сторонами доказів (рахунків на оплату, платіжних доручень про їх оплату, актів наданих послуг та податкових накладних, сформованих відповідачем) з метою співставлення наявних доказів.

Як позивач, так і відповідач, які є суб`єктами господарської діяльності-платниками ПДВ, обізнані з тим, що господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) можуть бути об`єктом оподаткування ПДВ. Сторони не заперечують, що операції з оренди екскаватора є об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України, у зв`язку з чим у постачальника таких послуг (орендодавця) виникає податкове зобов`язання з податку на додану вартість, а у їх отримувача (орендаря) - право на податковий кредит.

За загальним правилом, передбаченим п.187.1 ст. 187 та п. 201.1 ст. 201 ПК України, податкове зобов`язання у постачальника виникає та податкова накладна підлягає формуванню постачальником за «правилом першої події», а саме в дату, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Співставлення дати виписування відповідачем податкових накладних (колонка №7 таблиці) із датою рахунка на оплату (який, як стверджує відповідач, був рахунком для сплати післяоплати, а не авансу колонка №4 таблиці) та із датою оплати позивачем відповідачу спірних коштів (колонка №1) вказує на те, що податкові накладні виписувались відповідачем в день оплати коштів позивачем. Це свідчить про те, що першою подією, яка наступала в податковому обліку відповідача і у зв`язку з якою відповідач виписував позивачу податкові накладні, була саме дата оплати позивачем коштів відповідачу, а не дата завершення надання послуг.

Єдиним винятком в цьому, як слідує з викладеної в оспорюваному рішення таблиці, був рахунок на оплату №42 від 06.10.2021, який частково був оплачений позивачем лише в наступному податковому періоді листопаді 2021, але в податковому обліку з ПДВ відповідача був відображений у жовтні 2021. Оскільки це був єдиний рахунок, в якому було чітко вказано період оренди екскаватора і датою завершення надання послуг у цьому рахунку значилось 29.10.2021, а ця дата (29.10.2021) була також останнім робочим днем жовтня 2021 (місячного податкового періоду для цілей ведення обліку ПДВ), то відповідач був зобов`язаний відобразити виникнення податкового зобов`язання вже у жовтні 2021 (фактичному місяці надання послуг відповідно до цього рахунку на оплату), а не листопаді 2021. Однак вказаний виняток щодо податкового обліку відповідачем отримання оплати за рахунком на оплату №42 від 06.10.2021 не стосується інших рахунків на оплату та не суперечить висновку суду про те, що особливості податкового обліку відповідачем отриманих оплат коштів за усіма іншими рахунками на оплату (а саме рахунком №26 від 22.07.2021, №32 від 04.08.2021, №33 від 11.08.2021 та №35 від 09.09.2021) вказують на те, що «першою подією», у зв`язку з якою відповідач виписував податкові накладні за цими рахунками, була дата оплати позивачем коштів відповідачу, а не дата завершення надання послуг.

В той же час, якби вказані рахунки на оплату (№26 від 22.07.2021, №32 від 04.08.2021, №33 від 11.08.2021 та №35 від 09.09.2021), як намагається переконати відповідач у відзиві, були сформовані за фактично надані послуги на підставі відомостей про фактичне використання (експлуатацію) екскаватора позивачем, то в такому випадку в податковому обліку відповідача відповідні податкові зобов`язання з ПДВ мали вже бути відображеними не в дату оплати рахунків, а в дату не пізніше дати виставлення цих рахунків, адже відповідач стверджує, що ці рахунки були виставлені вже за фактично надані послуги (послуги, завершені наданням) на підставі певних відомостей про фактичне використання (експлуатацію) екскаватора. Якби ці послуги, як стверджує відповідач у спорі, на момент виставлення рахунків були фактично наданими, то в такому разі відповідач сформував би акти наданих послуг одночасно з виставленням рахунку на оплату або в іншу дату не пізніше дати самого рахунку на оплату.

Особливо помітною ця невідповідність між позицією відповідача у спорі та аналізом доказів при їх співставленні стає для рахунку на оплату №35 від 09.09.2021 в таблиці (загальна кількість годин роботи екскаватора в рахунку - 192), який був оплачений позивачем 22.09.2021 і тільки 22.09.2021 відповідачем була виписана податкова накладна. Якби рахунок на оплату №35 від 09.09.2021 був рахунком для сплати післяоплати, то це також означало би або те, що частина цих годин оренди фактично була надана ще до 01.09.2021 (тобто в попередньому податковому періоді серпні 2021, що в такому разі вимагало би від відповідача відобразити цю частину годин в податковому обліку з ПДВ за серпень 2021, а не за вересень 2021), або те, що у періоді з 01.09.2021 по 09.09.2021 екскаватор щодня безперервно використовувався щонайменше по 21,3 год на добу (192:9=21,3) (що є фізично неможливим або малоймовірним та не узгоджується також з іншими доводами відповідача про те, що предметом оренди був лише один екскаватор, а машиністом екскаватора був один працівник М.Туржанський).

Слід зауважити і на тому, що акти наданих послуг, які не підписані позивачем, були сформовані відповідачем не в дату рахунків на оплату №26 від 22.07.2021, №32 від 04.08.2021, №33 від 11.08.2021 та №35 від 09.09.2021 чи раніше, а пізніше дати рахунків на оплату, а саме в дату перерахування коштів позивачем відповідачу, що також не свідчить на користь доводів відповідача у спорі про те, що вказані рахунки на оплату були рахунками за фактично надані послуги.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що всі виставлені відповідачем позивачу рахунки на оплату були рахунками для сплати саме авансу за послуги з оренди екскаватора, а не післяоплати, а також відхилив доводи відповідача про те, що оплата позивачем вказаних рахунків на оплату свідчить про прийняття позивачем послуг з оренди екскаватора, зауваживши на тому, що сплата авансу за послуги не рівнозначна прийняттю послуг замовником (особливо помітною ця невідповідність між позицією відповідача у спорі та аналізом доказів при їх співставленні стає для рахунку на оплату №26 від 22.07.2021 в таблиці (загальна кількість годин роботи екскаватора в рахунку - 104), який був оплачений позивачем 23.07.2021. При цьому відповідач ніяк фізично не зміг би надати за період з 22 (дата виставлення рахунку) по 23.07.2021 (дата оплати рахунку) екскаватор в оренду на 104 години, навіть якби екскаватор використовувався безперервно в цей період).

Також суд першої інстанції цілком вірно відмітив співпадіння, яке викликає сумніви, між сумою, яка вказувалась в рахунках відповідача на оплату, та сумою в актах наданих послуг, які були сформовані відповідачем після оплати позивачем рахунків відповідача. Оскільки, як встановлено вище, рахунки виставлялись як аванс за конкретну кількість годин оренди екскаватора, то сформовані відповідачем в подальшому акти наданих послуг (в яких загальна вартість послуг та кількість годин наданих послуг співпадає з загальною сумою та кількістю годин в рахунках на оплату) мають ознаки сумнівних відомостей, враховуючи, що в актах наданих послуг вартість послуг та кількість годин роботи екскаватора неодмінно співпадали з рахунками на оплату (що в такому разі спростовує доводи відповідача про наявність певних достовірних відомостей про фактичне використання екскаватора, враховуючи постійний збіг зазначення орієнтовної кількості годин роботи екскаватора в рахунках на предоплату із зазначенням фактичної кількості годин роботи екскаватора в актах наданих послуг, які сформовані відповідачем з певним часовим проміжком від дати виставлення рахунку, що виключало можливість відповідача на момент виставлення рахунку на оплату авансу наперед точно знати фактичну кількість годин роботи екскаватора в майбутньому).

Слід зазначити про те, що надана відповідачем заява свідка ОСОБА_1 від 31.10.2023 в розумінні положень чинного законодавства не може бути належним доказом на підтвердження факту надання послуг з оренди екскаватора на заявлену до стягнення суму.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження того, що послуги з оренди екскаватора в рахунок оплати яких позивачем відповідачу було перераховано спірні коштів в сумі 287 997,11 грн., позивачу надані не були.

Враховуючи відсутність доказів фактичного надання послуг відповідачем та його позицію щодо того, що послуги на спірну суму ним вже бути була надані, з огляду на направлення позивачем листа №БУД-03/03/23/1 від 03.03.2023 в яком позивач фактично відмовився від отримання послуг, в силу ст. 1212 ЦК України, після отримання такого листа у відповідача відпали підстави для збереження цих коштів та виникло зобов`язання з повернення цих коштів позивачу.

Зазначений висновок про відсутність у відповідача підстав для збереження спірних коштів опосередковано підтверджується також листом позивача №БУД-03/03/23/1 від 03.03.2023 та листом відповідача № 60 від 03.04.2023, зі змісту яких слідує, що відповідач спочатку запропонував позивачу перераховані позивачем відповідачу спірні кошти в сумі 287 997,11 грн. оприбуткувати в якості оплати за послуги з оренди екскаватора, надані в 2022 році (за актами надання послуг №19 від 31.01.2022, №20 від 28.02.2022, №21 від 31.10.2022, №22 від 30.11.2022 та №23 від 21.12.2022), для чого відповідач пропонував позивачу підписати відповідні первинні документи за 2022 рік, а після відмови позивача підписати первинні документи про фактичне надання послуг з оренди екскаватора за 2022 рік, відповідач листом № 60 від 03.04.2023 направив позивачу на підпис первинні документи про фактичне надання послуг з оренди екскаватора відповідачем позивачу протягом 2021 року. Тобто вбачаються ознаки суперечливих дій самого відповідача в питанні того, чи були реально надані послуги з оренди екскаватора в загальному розмірі 287 997,11 грн. в 2021 році, на що посилається відповідач у спорі, але належних та допустимих доказів чого відповідачем суду не надано.

Аналізуючи доводи відповідача про суперечливу поведінку позивача у спорі, який, як зазначає відповідач, спочатку здійснював платежів відповідачу та отримував податковий кредит від цих операцій, але в подальшому пред`явив вимогу відповідачу про повернення сплачених коштів, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, відображення операцій в податкового обліку з податку на додану вартість здійснюється за «правилом першої події», а саме або в дату оплати авансу за товари (послуги) або в дату фактичного постачання товару (послуги), а відтак, формування позивачем податкового кредиту з ПДВ при сплаті авансу само по собі не свідчить про суперечливу поведінку позивача у спорі і не є доказом того, що послуга була фактично надана відповідачем..

Враховуючи викладене, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що перераховані позивачем відповідачу протягом липня-листопада 2021 року грошові кошти в загальному розмірі 287 997,11 грн. як аванс за послуги не є безпідставно набутими, як стверджував позивач у спорі, а є безпідставно збереженими відповідачем коштами, враховуючи відсутність факту надання послуг після їх сплати позивачем та заявлену в подальшому позивачем у листі №БУД-03/03/23/1 від 03.03.2023 вимогу до відповідача про повернення цих коштів.

Виходячи з принципу судочинства «jura novit curia» «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних коштів як безпідставно набутих (хоча відповідно до обставин справи вони є безпідставно збереженими) не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм та не виключає застосування ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач у спорі і яка передбачає обов`язок набувача майна повернути як безпідставно набуте, так і безпідставно збережене майно у разі, коли підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правова позиція про те, що суд має самостійно перевіряти доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надавати правильну правову кваліфікацію відносинам і зобов`язанням сторін викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі № 921/109/19).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 287 997,11 грн. безпідставно збережених коштів. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача таких нарахованих за період з 03.03.2023 по 19.09.2023 року 3 % річних в сумі 4 757,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 814,53 грн., слід зазначити таке.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіряючи розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції було встановлено, що оскільки з вимогою про повернення спірних коштів позивач до відповідача звернувся у листі від 03.03.2023, відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, якою встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, у відповідача відпали підстави для подальшого збереження цих коштів після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про їх повернення, а відтак зобов`язання з повернення безпідставно збережених коштів у відповідача виникло з 11.03.2023.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що у межах заявленого позивачем періоду нарахування 3% річних (з 03.03.2023 по 19.09.2023) 3% річних підлягають нарахуванню за період 11.03.2023 по 19.09.2023, що становить 4 568,50 грн., а заявлений позивачем розрахунок інфляційних витрат (за період березня 2023-серпня 2023) в загальній сумі 2 814,53 грн. відповідає обставинам справи та є правильним.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за уточненим розрахунком суду в сумі 4 568,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 814,53 грн. за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного підприємства «Стайер» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Стайер» на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2024 у справі № 911/2950/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2950/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 09.09.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров