Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/5051/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024Справа № 910/5051/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бучинській М.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ТЕХНО»

про стягнення 1 124 500,00 грн,

Представники учасників справи:

від позивача: Каплуненко С.В., Бабенко С.М.,

від відповідача: Кибало А.Я., Тихоновський К.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «САН-ТЕХНО» про стягнення 1 124 500,00 грн сплачених за товар коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було передано позивачу товар за договором № 06-07П від 06.07.2022, який не відповідає вимогам щодо якості, а також без повного комплекту документів на такий товар, у зв`язку з чим позивач на підставі ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України просить повернути сплачені ним за товар кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5051/24 та призначено підготовче засідання на 29.05.2024. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

27.05.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 29.05.2024 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у зв`язку із заявленим усно представником позивача клопотанням про оголошення в підготовчому засіданні перерви для надання часу підготувати відповідь на відзив, відсутністю заперечень представника відповідача з приводу вказаного клопотання, ухвалив останнє задовольнити та на підставі ст. 183 ГПК України оголосити в підготовчому засіданні перерву до 19.06.2024. Також суд встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

30.05.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які містили вимогу про поновлення пропущеного процесуального строку на подання таких заперечень.

19.06.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відмову у поновленні процесуального строку відповідачу для подання заперечення на відповідь на відзив.

В підготовче засідання 19.06.2024 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача підтримав викладене у запереченнях на відповідь на відзив клопотання про поновлення процесуального строку для подання цих заперечень, просив вказане клопотання задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив з підстав неповажності причин пропуску такого строку.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши пояснення представника відповідача щодо викладеного у запереченнях на відповідь на відзив клопотання про поновлення процесуального строку для подання цих заперечень, а також заперечення представника позивача щодо вказаного клопотання, з метою дотримання принципів рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, враховуючи наведені відповідачем обставини в обґрунтування пропуску процесуального строку та наявну складну ситуацію в енергосистемі України, спричинену систематичними обстрілами території нашої держави країною-агресором, ухвалив визнати поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив, поновити зазначений строк та долучити вказані заперечення до матеріалів справи.

Крім того, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у зв`язку із усно заявленим представником позивача клопотанням про відкладення підготовчого засідання та відсутністю заперечень представника відповідача щодо такого клопотання, ухвалив зазначене клопотання задовольнити, підготовче засідання відкласти на 01.07.2024.

24.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідача.

В підготовче засідання 01.07.2024 з`явилися представники сторін, які зазначили, що ними подано всі докази на підтвердження позовних вимог та заперечень.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Разом із тим, враховуючи надання представниками сторін письмової згоди на розгляд справи по суті одразу після закриття підготовчого засідання, відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України суд розпочав розгляд даної справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого провадження.

Представники сторін у судовому засіданні 01.07.2024 надали суду свої пояснення/заперечення по суті заявлених позовних вимог, відповіли на поставлені запитання.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 12.08.2024.

В судове засідання 12.08.2024 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову.

Водночас, представник відповідача заявив про покладення понесених ним витрат на правничу допомогу на позивача.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.07.2022 між Приватним акціонерним товариством «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САН-ТЕХНО» (виконавець) укладено договір № 06-07П/331 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 2.1. якого замовник замовляє і оплачує, а виконавець приймає на себе обов`язки передати у власність замовника комплект обладнання водогрійної котельні з робочим тиском 4 бар на базі двох електрокотлів потужністю 200 кВт (надалі - товар/обладнання), відповідно до Технічного завдання (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору гарантійний строк на товар становить 2 роки, крім обладнання, перелік якого додається (Додаток № 2 до Договору), з моменту підписання сторонами накладної на товар. У разі виходу з ладу частин комплекту обладнання, зазначеного в пункті 2.1. даного Договору, якщо такий вихід з ладу відбувся з причин, викликаних недоліками експлуатації, а також несанкціонованою заміною комплектуючих, або частин системи, на інші з низькою якістю або недостатніми експлуатаційними характеристиками, такий випадок не є гарантійним (п. 2.4. Договору).

Вартість товару за цим Договором становить 1 324 500,00 грн з ПДВ. Найменування та кількість обладнання, вартість за одиницю зазначається в Специфікації, яка є Додатком № 3 до Договору (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору визначено порядок оплати товару, яка має здійснюватися замовником шляхом передоплати в розмірі 485 000,00 грн з ПДВ протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання від виконавця рахунку-фактури. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами накладної на обладнання з урахуванням попередньої оплати.

Поставка товару відбувається після отримання авансу згідно з п. 3.2. Договору (п. 3.4. Договору).

Розділом 6 Договору сторонами погоджено порядок здачі-приймання товару.

Так, відповідно до пунктів 6.1.-6.4. Договору протягом п`яти робочих днів з моменту повідомлення виконавцем про готовність обладнання до відвантаження замовник може, але не зобов`язаний надіслати свого представника для прийомки обладнання. Датою відвантаження обладнання вважається дата товарно-транспортної накладної. Замовник протягом п`яти робочих днів з моменту пуску в експлуатацію обладнання, змонтованого під наглядом виконавця згідно Технічного завдання (Додаток № 1 до Договору), здійснює прийомку, або протягом цього строку направляє виконавцю мотивовану відмову від приймання обладнання в письмовому вигляді. Мотивована відмова має вказувати на виявлені недоліки в роботі обладнання та/або відступлення від умов цього Договору. В разі мотивованої відмови замовника від прийняття товару сторони складають Акт з переліком недоліків та строків їх усунення. Мотивовані недоліки усуваються виконавцем за власний рахунок.

Обладнання вважається таким, що прийнято замовником, в разі: не направлення замовником мотивованої відмови від прийняття обладнання протягом строку, встановленому в п. 6.2. цього Договору; усунення виконавцем недоліків, вказаних в Акті згідно з п. 6.3. цього Договору (в такому разі обладнання буде вважатись прийнятим замовником в день, коли відбудеться усунення таких недоліків і який вказується в Акті усунення недоліків); підписання сторонами накладної на обладнання.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому Договору (п. 7.2. Договору).

Сторонами підписано Технічне завдання, Перелік обладнання, на яке не розповсюджується гарантія виконавця, Специфікацію, які є Додатками №№ 1, 2, 3 до Договору, відповідно.

На виконання умов Договору позивач здійснив передоплату за товар у розмірі 485 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями від 30.08.2022 №№ 331, 332, 333.

Після отримання передоплати відповідач поставив позивачу обладнання за Договором на суму 1 324 500,00 грн з ПДВ, що підтверджується актами передачі готової продукції від 28.10.2022 № 4/28 та віл 06.12.2022 № 5/06, а також видатковою накладною від 30.01.2023 № 05, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Після здійснення відповідних поставок позивач перерахував кошти на рахунок відповідача за поставлений останнім товар у загальному розмірі 639 500,00 грн, підтвердженням чого є платіжні інструкції від 28.10.2022 № 25, від 20.12.2022 № 682 та від 12.01.2023 № 803.

Всього позивачем сплачено коштів за поставлений відповідачем за Договором товар у розмірі 1 124 500,00 грн з ПДВ.

Листом від 25.05.2023 № 181/14 позивач звернувся до відповідача, у якому просив надати технічну документацію (технічні паспорти, сертифікати відповідності, формуляри тощо) на поставлені за Договором теплові акумулятори у кількості 10 шт.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 30.08.2023 № 1_30 підтвердив не передачу ним позивачу відповідної технічної документації на поставлені 10 теплових акумуляторів, зазначивши, що така документація буде надана після здійснення позивачем повної оплати за поставлений товар.

Надалі позивач звернувся до відповідача із вимогою від 06.09.2023 № 288/04, у якій повідомив про те, що надані на два електрокотла технічні паспорти та сертифікати відповідності містять недостовірні дані, а поставлені теплові акумулятори не відповідають встановленим до них вимогам щодо якості. У зв`язку із зазначеним, позивач із посиланням на п. 2.3. Договору, просив усунути недоліки у документації на електрокотли та надати технічну документацію та сертифікати на теплові акумулятори. Вказану вимогу відповідач отримав 11.09.2023, однак відповіді на неї не надав.

У зв`язку з викладеним, 09.04.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.04.2024 № 176/04, до якої долучив висновок експерта від 05.03.2024 № 02/02/2024 щодо невідповідності теплових акумуляторів вимогам щодо якості та на підставі ч. 5 ст. 268 ГК України та ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 678 ЦК України повідомив відповідача про відмову від Договору та вимагав повернути сплачену за поставлений товар суму коштів у розмірі 1 124 500,00 грн. Дана вимога отримана відповідачем 15.04.2024.

Враховуючи залишення відповідачем вимог позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся із даним позовом до суду, у якому із посиланням на ч. 5 ст. 268 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача сплачену суму коштів за поставлений товар у розмірі 1 124 500,00 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про не доведення позивачем належними доказами невідповідності поставленого товару вимогам щодо якості. Вказував, що товар передано позивачу із усіма необхідними на нього документами та сертифікатами. На переконання відповідача, даний позов подано лише з метою незаконного збагачення позивача, враховуючи, що позивач протягом двох років використовує поставлене обладнання, при чому, питання про його повернення не ставить. Також відповідач вказує на недобросовісність позивача, оскільки останнім не сплачено кошти за товар у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

За положеннями частин 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Норми статей 675, 678, 679, 680 ЦК України передбачають, зокрема, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості у момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Гарантії якості товару, визначені статтею 675 ЦК України, вказують, зокрема, що договором або законом може бути передбачений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк) (ч. 2 ст. 675 ЦК України), тобто, строк, протягом якого виробник (продавець) зобов`язаний забезпечити застосування (використання) товару за призначенням. В такому разі продавець приймає на себе зобов`язання, що товар відповідатиме вимогам покупця не лише на час його передачі, але й на строк, встановлений договором.

Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 676 ЦК України).

Відповідно до частин 1-6 ст. 269 ГК України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред`явлення постачальникові претензій у зв`язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. Стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами (у разі наявності).

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами, технічними умовами (у разі наявності) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Разом із цим, ст. 678 ЦК України передбачено правові наслідки передання товару неналежної якості.

За ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

В силу положень ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві, або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить ст. 193 ГК України.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що частину товару (теплові акумулятори) передано позивачу 28.02.2022 за актом передачі готової продукції № 4/28, а іншу частину (електрокотли та кабелі) - 06.12.2022 за актом передачі готової продукції № 5/06.

З аналізу умов пунктів 6.2.-6.4. Договору суд дійшов висновку, що після передачі виконавцем товару замовнику має здійснюватися пуск обладнання в експлуатацію, після чого відбувається прийомка товару, підтвердженням якої є підписання сторонами накладної на обладнання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 30.01.2023 сторонами підписано та скріплено печатками видаткову накладну № 05 без будь-яких зауважень, яка відповідно до п. 6.4. Договору є підтвердженням прийняття замовником обладнання. В матеріалах справи відсутні докази наявності на момент приймання товару (30.01.2023) письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність товару вимогам щодо його якості.

Водночас, судом досліджено подану позивачем до відповіді на відзив заяву щодо термінового усунення недоліків обладнання від 31.01.2023 № 40/04, у якій позивач просив відповідача направити фахівця для огляду та усунення виявлених недоліків електрокотлів САН Е-200 кВт за адресою: вул. Солом`янська, 3, м. Київ, а також надати відповідну документацію на зазначений товар.

Втім, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня мотивована відмова позивача від товару, оформлена відповідно до умов пунктів 6.2., 6.3. Договору, як і відсутній Акт з переліком недоліків обладнання. Вказана вище заява позивача від 31.01.2023 № 40/04 не може вважатись такою мотивованою відмовою від товару, оскільки направлена вже після прийомки товару, в той час як мотивована відмова має бути надана протягом строку прийомки товару. Крім того, така заява стосується лише електрокотлів, а не теплових акумуляторів, про неналежну якість яких вказує позивач. При цьому, подальші звернення позивача до відповідача стосувалися виключно не передання документації на електрокотли, жодних вимог про усунення його недоліків щодо якості не заявлялось.

Так само, щодо теплових акумуляторів, у листі від 25.05.2023 № 181/14 та вимозі від 06.09.2023 № 288/04 до відповідача позивач акцентував увагу виключно на непереданні йому документації на цей товар, не вимагаючи здійснення заміни неякісного товару (теплових акумуляторів). Однак, вже після проведення товарознавчого дослідження 05.03.2024 щодо поставленого, зокрема, за Договором товару, більше ніж через рік з дати його прийняття (30.01.2023), позивач у вимозі від 08.04.2024 № 176/04 зазначає про те, що поставлені відповідачем теплові акумулятори не відповідають вимогам щодо якості такого роду товарів та по суті є ємностями, виготовленими кустарним способом, у зв`язку з чим відмовляється від Договору в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Принципи добросовісності, справедливості та розумності є загальною засадою зобов`язального права та регулятором поведінки учасників цивільно-правових відносин; вони застосовуються в усіх зобов`язальних відносинах і кожен учасник повинен їх дотримуватися.

Отже, встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач такого принципу добросовісності не дотримався та фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання Договору, що за приписами ст. 525 ЦК України та ч. 9 ст. 193 ГК України не допускається.

При цьому, щодо наданого позивачем висновку експерта від 05.03.2024 № 02/02/2024 за результатами проведення товарознавчої експертизи суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Тобто судова експертиза може проводитись як на підставі рішення суду, так і за ініціативою сторін процесу. При цьому, таку експертизу мають право проводити державні спеціалізовані установи, а також окремі судові експерти, що не є працівниками цих установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань.

Частиною 1 ст. 98 ГПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 6 - 8 ст. 98 ГПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, у висновку експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024 вказано, що він підготовлений для подання до суду; судовий експерт обізнаний (попереджений) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків згідно з ст. 385 Кримінального кодексу України; наведено відомості, що судовий експерт Гаврилова К.В. має вищий освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1. «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів», стаж роботи експертом товарознавчих досліджень з 2017 року, № свідоцтва 1917, видане ЦЕКК Міністерства юстиції України, яке дійсне до 17.12.2023. Також наявне посилання на п. 4 наказу Міністерства юстиції України від 14.03.2022 № 1138/5, яким визначено продовжити строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, який закінчується у період дії воєнного стану або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.

Втім, суд встановив, що зазначений висновок експерта не містить даних про те, хто був присутній при проведенні експертизи, як того вимагає ч. 6 ст. 98 ГПК України.

Крім того, у вказаному висновку зазначено, що на дослідження експерту представлені такі об`єкти: два електрокотли САН-КЕ 200 кВт (заводський № 300120232001, заводський № 30012023200), огляд яких проводився за місцем їх розташування: м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3., однак не зазначено про огляд теплових акумуляторів, щодо яких зроблено висновок про їх невідповідність.

При цьому, як вбачається зі змісту висновку експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024, судовим експертом висновки про невідповідність теплових акумуляторів зроблено на підставі відомостей зі звіту ТОВ «ТГ-ЛАЙН» за результатами технічного обстеження із визначення відповідності будівельному законодавству існуючого змонтованого обладнання резервного теплопостачання на базі електрокотлів в адміністративній будівлі за адресою: вул. Солом`янська, 3. Однак, вказаного звіту до матеріалів справи не долучено.

Отже, з урахуванням наведеного, суд не може взяти до уваги наданий позивачем висновок експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024 в якості належного та допустимого доказу підтвердження обставин невідповідності вимогам щодо якості поставлених відповідачем за Договором теплових акумуляторів.

Крім того, враховуючи, що прийняття позивачем товару відбувалось не одразу після його поставки відповідно до актів передачі готової продукції від 28.10.2022 та від 06.12.2022 та 30.01.2023 підписано без зауважень видаткову накладну, яка відповідно до умов Договору є підтвердженням прийняття товару, з огляду на тривалий час перебування товару в позивача та звернення до відповідача із повідомленням про відмову від Договору через невідповідність товару вимогам щодо якості більше, ніж через рік після його прийняття, суд дійшов висновку, що в даному випадку більш вірогідним є те, що відповідні недоліки товари, якщо такі мали місце, виникли після передачі товару позивачу. Відтак, судом не може бути покладена на відповідача відповідальність за ризики, які перейшли до позивача після отримання ним товару.

Щодо доводів позивача про не передання відповідачем всієї документації на товар, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1-5 ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

За змістом ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, у своїй вимозі від 06.09.2023 № 288/04 позивач зазначав, що у разі ненадання відповідачем запитуваної документації на поставлений товар, замовником буде повернуто товар як такий, що не відповідає умовам Договору.

Втім, суд зазначає, що доказів відмови від приймання товару та/або його повернення відповідачу з огляду на відсутність або неналежність технічних паспортів та сертифікатів відповідності на товар матеріали справи не містять.

При цьому, суд враховує, що відповідачем підтверджено обставину не передання ним позивачу всієї документації на товар, однак зазначає, що питання щодо зобов`язання відповідача передати таку документацію не ставиться позивачем та не є предметом даного спору.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини щодо поставки відповідачем неякісного товару не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Належних та допустимих у розумінні статей 76-77 ГПК України доказів щодо неналежної якості поставленого відповідачем за Договором товару в матеріали справи не надано, а тому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів передоплати.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з урахуванням викладених вище висновків суду задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, суд враховує заявлене відповідачем клопотання про покладення понесених ним витрат на правничу допомогу на позивача, однак, оскільки станом на момент прийняття даного рішення в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких витрат, наразі судом не вирішується питання щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.09.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко