Рішення

від 27.08.2024 по справі 918/454/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/454/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд"

до відповідача Рівненської міської ради

про визнання протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою

Секретар судового засідання Шилан І.С.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Сибірьов А.А.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Рівненської міської ради про визнання протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на сесії Рівненської міської ради 25.05.2024 проект рішення, підготовлений Управлінням земельних відносин РМР "Про припинення ПрАТ "РІВНЕБУД" права користування земельною ділянкою на вул. Степана Бандери, 41 та віднесення її до земель запасу Рівненської міської ради (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)", не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Так "За" проголосувало 5 депутатів, "Проти" - 3 депутати, "Утрималися" - 20 депутатів, не голосували - 7 депутатів, про що свідчить роздруківка протоколу із офіційного сайту Рівненської міської ради.

Позивач вважає, що вказаним рішенням Рівненської міської ради порушені його права, оскільки на підставі договорів відчуження нерухомого майна частки будівлі по вул. Княгині Ольги, 8 у м. Рівне були передані у власність різним юридичним та фізичним особам.

На даний час на частці території земельної ділянки по вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне під будівлею Княгині Ольги, 8 у м. Рівне відсутнє будь - яке нерухоме майно, що належить позивачу, про що свідчить інформаційна довідка за № 351390218, що була сформована 23.10.2023 приватним нотаріусом Усик С.І.

Відтак, просить визнати протиправним відхилення Рівненською міською радою заяви ПАТ "РІВНЕБУД" щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2440 м. кв. (під будівлею по вул. Княгині Ольги, 8 у м. Рівне) з числа земельної ділянки загальною площею 6000 м. кв. на вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:039:0370 (надалі земельна ділянка), яка перебуває в постійному користуванні позивача, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00004 від 23.05.1995, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2. Визнати припиненим право користування ПАТ "РІВНЕБУД" земельною ділянкою площею 2440 м. кв. (під будівлею по вул. Княгині Ольги, 8 у м. Рівне) з числа земельної ділянки загальною площею 6000 м. кв. на вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:039:0370 (надалі земельна ділянка), яка перебуває в постійному користуванні позивача, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00004 від 23.05.1995, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2

Ухвалою суду від 07.05.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" залишено без руху та встановлено 10-денний строк з дня отримання даної ухвали на подачу до Господарського суду Рівненської області: - доказів доплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

14.05.2024 на адресу суду від Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" надійшли докази доплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.06.2024.

31.05.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зазначено, що оспорюване рішення прийнято в межах компетенції Рівненської міської ради.

17.06.2024, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 20.06.2024 закрито підготовче провадження у справі №918/454/24, призначено справу до судового розгляду по суті 16.07.2024.

Судове засідання 16.07.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Горплюка А.М. у відпустці, про що сторони були повідомлені.

Ухвалою суду від 30.07.2024 розгляд справи по суті призначено на 13.08.2024.

В судовому засіданні 13.08.2024 представники сторін надали пояснення по суті спору, судом оголошено перерву до 27.08.2024.

23.08.2024, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від позивача надійшла заява, до якої долучено копії документів про факт звернення до Рівненської міської ради про поділ земельної ділянки загальною площею 6000 м.кв. на вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:039:0370, яка перебуває у постійному користування позивача.

В судовому засіданні 27.08.2024 представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 27.08.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 503 від 30.11.1993 затверджено перелік об`єктів згідно з додатком до цього наказу, що підлягають приватизації шляхом викупу працівниками підприємств, що приватизуються.

Також, вказаним наказом вирішено укласти договір купівлі - продажу з товариством покупців державної виробничо - будівельної фірми "Рівнебуд" на умовах затвердженого плану приватизації.

На виконання зазначеного наказу, 30.11.1993 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" укладено Договір купівлі - продажу державного майна, що посвідчений державним нотаріусом 1-ї Рівненської державної нотаріальної контори Олинець Т.І. за реєстровим № 3-7900.

Згідно п. 1.1. зазначеного Договору товариство покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" придбало державне майно цілісного майнового комплексу державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд", який знаходиться за адресою: 266014, м. Рівне, вул. С. Бандери, 41 на земельних ділянках площею 8,52 га.

Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору, право власності на відчужене майно підтверджується цим договором купівлі - продажу.

Право власності товариства покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" на цілісний майновий комплекс державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" підтверджується Свідоцтвом про власність № 50 від 18 січня 1994 року.

На підставі рішення Рівненської міської ради народних депутатів № 28 від 16.03.1995 у постійне користування зазначеному землекористувачу надано 4,53 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для обслуговування адміністративних, господарських та житлових будівель.

Відтак, землекористувачу видано Державний акт на право постійного користування землею серії РВ 00004.

В подальшому, земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5610100000:01:039:0370.

21.02.2024 Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" (як зазначає позивач - правонаступник АТЗТ фірми "Рівнебуд") звернулось до Рівненської міської ради зі зверненням про припинення права користування земельною ділянкою площею 2440 м.кв. з числа земельної ділянки загальною площею 6000 м. кв. на вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:039:0370, яка перебуває в постійному користуванні позивача.

Позивач зазначає, що на цій земельній ділянці знаходиться будівля за адресою: вул. Княгині Ольги, 8 у м. Рівне, для обслуговування якої потребується 2440 м.кв. згідно плану поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:039:0370, що перебуває у постійному користуванні ПАТ "Рівнебуд".

На сесії Рівненської міської ради 25.05.2024 проект рішення, підготовлений Управлінням земельних відносин Рівненської міської ради "Про припинення ПАТ "Рівнебуд" права користування земельною ділянкою на вул. Степана Бандери, 41 та віднесення її до земель запасу Рівненської міської ради (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)", не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення.

Так, "За" проголосувало 5 депутатів, "Проти" - 3 депутати, "Утрималися" - 20 депутатів, не голосували - 7 депутатів.

Відтак, неприйняття вказаного рішення Рівненською міською радою стало причиною звернення до суду з даним позовом, оскільки, на думку позивача, порушує його права та покладає на нього додаткові обов`язки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до статей 22, 23, 24 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року, який діяв на момент прийняття рішення про надання у постійне користування позивачеві земельної ділянки) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (в редакції, чинній на момент видачі Державного акту позивачеві) установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають зміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI, установлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (в чинній редакції) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з підстав, закріплених у законодавстві, перелік яких є вичерпним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18).

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України (в чинній редакції) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід врахувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Як зазначалось вище, судом встановлено та сторонами не заперечується, що земельна ділянка за адресою: м. Рівне, вул. Степана Бандери, 41 загальною площею 6000 м. кв., яка перебуває у користування ПАТ "Рівнебуд" на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії РВ 00004, є сформованою, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоєно кадастровий номер 5610100000:01:039:0370.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України (в чинній редакції) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" звертаючись до Рівненської міської ради із зверненням від 21.02.2024, просило припинити право користування земельною ділянкою площею 2440 м. кв. з числа земельної ділянки загальною площею 6000 м. кв. на вул. Степана Бандери, 41 у м. Рівне.

Положеннями частин 1 та 2 статті 79-1 Земельного кодексу України (в чинній редакції) визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (ч. 2).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 вказаного Кодексу в чинній редакції).

Відповідно до частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України (в чинній редакції) формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині 6 вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.

За змістом положень ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в чинній редакції) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

За приписами ч. 8 ст. 120 Земельного кодексу України (в чинній редакції) істотною умовою договору, на підставі якого набувається право власності (частки у праві спільної власності) на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, пов`язаного з переходом права власності (крім державної, комунальної власності) на земельну ділянку або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію земельних ділянок усіх форм власності, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на такий об`єкт.

Укладення договору, що передбачає набуття права власності (частки у праві спільної власності) на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, пов`язаного з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення такої частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй кадастрового номера (абз. 2 ч. 8 ст. 120 Земельного кодексу України в чинній редакції).

Тобто, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача (власника) об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Правовий аналіз вищенаведених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що виділення зі сформованої земельної ділянки окремої частини у разі її поділу здійснюються за технічною документацією із землеустрою, оскільки така земельна ділянка є зареєстрованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України (в чинній редакції) земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Згідно з пунктом б) частини 1 статті 20 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою.

Відповідно до пункту й) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи (частина 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій").

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" визначено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

За змістом п. 2 ч. 5 статті 186 Земельного кодексу України (в чинній редакції) технічна документація із землеустрою погоджується і затверджується у такому порядку: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується власником (розпорядником) земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи.

Положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

Зазначені норми права вказують на те, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється.

В той же час, суд враховує, що Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" не зверталось до Рівненської міської ради із клопотанням про вилучення на користь інших фізичних чи юридичних осіб земельної ділянки площею 2440 м. кв. зі складу земельної ділянки загальною площею 6000 м. кв. (кадастровий номер 5610100000:01:039:0370).

Проте, 19.01.2022 позивач звертався до Рівненської міської ради із заявою "Про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки по сул. Степана Бандери, 41 та вул. Княгині Ольги, 8 ПрАТ "Рівнебуд" (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)". Проте, вказаний проєкт рішення не набрав достатньої кількості голосів, у зв`язку з чим його відхилено.

Також, 29.09.2022 позивач звертався до Рівненської міської ради із заявою "Про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки по сул. Степана Бандери, 41 ПрАТ "Рівнебуд" (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)". Проте, вказаний проєкт рішення не набрав достатньої кількості голосів, у зв`язку з чим його відхилено.

Матеріали справи не містять доказів та позивачем не підтверджено, що вказані рішення Рівненської міської ради (щодо неприйняття рішень на надання дозволу на розроблення технічної документації для вилучення частини земельної ділянки) скасовані чи оскаржені в судовому порядку.

Крім того, враховуючи імперативні положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою іншими особами, до яких перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, виникає лише після здійснення її поділу шляхом виділення зі сформованої земельної ділянки окремої частини.

В даному випадку, позивач оскаржує рішення Рівненської міської ради щодо відмови в частковому припиненні права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 2440 м.кв., яка є частиною єдиної сформованої земельної ділянки. Проте, відсутні будь - які документи на підтвердження можливості поділу вказаної земельної ділянки, не надано технічної документації на поділ та не вказано яким чином має відбутись виділення 2440 м.кв. із всієї ділянки, відсутній дозвіл власника на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Більше того, позивачем не доведено, що ним, як землекористувачем, замовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та такі документи погоджено власником земельної ділянки.

Відтак, в даному випадку, позивачем не надано доказів дотримання положень земельного законодавства щодо поділу земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать різним власникам.

Також, позивачем не підтверджено, що приймаючи оскаржуване рішення від 25.04.2024 про відхилення проєкту рішення Рівненської міської ради, відповідачем порушено порядок його підготовки чи прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, виходячи з предмету та підстав даного позову, необхідним є встановлення і доведення обставин, які передусім, свідчать про можливість часткового припинення права постійного користування земельною ділянкою. Більш того, доведення таких обставин належними і допустимими доказами покладається саме на позивача у справі.

Між тим, позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, які надають можливість встановити обставини дотримання чіткого алгоритму дій при передачі права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що передані у власність іншим особам.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивачем так і не було доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, чи на спростування заперечень відповідача та наведених вище висновків, суд, з огляду на наявні у матеріалах справи докази та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024.

Суддя А.М. Горплюк