Ухвала

від 04.09.2024 по справі 914/3733/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3733/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Стасишин Р.М. (адвокат), Цястун Р.П. (адвокат)

відповідача - Барда Ю.М. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Матущак О.І., Плотніцький Б.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі"

до Львівської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та підстави позовних вимог

22.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі" (далі - ТОВ "Біля Цитаделі", Позивач, Орендар) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, Відповідач, Скаржник, Орендодавець) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до договору оренди землі від 20.12.2013 (далі - Договір оренди) у запропонованій редакції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивач своєчасно надіслав Відповідачу лист-повідомлення про намір поновити укладений між сторонами 20.12.2013 Договір оренди з метою продовження його дії на новий строк, при цьому додавши проект відповідної додаткової угоди. Проте Львівська міськрада у місячний строк не надіслала на адресу Орендаря лист-повідомлення про прийняте рішення, в тому числі щодо заперечення у поновленні договору на запропонованих ТОВ "Біля Цитаделі" умовах, а також заперечень протягом місяця після закінчення строку дії договору. Станом на час звернення із даним позовом Львівська міськрада не підписала проект додаткової угоди і тим самим ухиляється від укладення (підписання) додаткової угоди про внесення змін до договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.03.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, позовні вимоги ТОВ "Біля Цитаделі" задоволено, визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 20.12.2013.

При прийнятті вказаних рішень суди виходили з того, що Позивач 10.08.2023 (тобто в межах строку, встановленого пунктом 8 Договору оренди та частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі") подав Відповідачу лист про поновлення Договору оренди разом із проектом додаткової угоди. Водночас докази надання Орендодавцем Орендарю упродовж місяця заперечень щодо поновлення вказаного договору в матеріалах справи відсутні. Відтак суди констатували, що Орендодавець у встановлений частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" строк не повідомив Орендаря про наявність заперечень і не надіслав відповідного рішення. Порушення Орендодавцем місячного терміну для направлення Орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий Орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави для застосування до спірних відносин положення частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Суди виснували, що відсутність листа-повідомлення Орендодавця про заперечення у поновленні Договору оренди землі кваліфікується як його "мовчазна згода" на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

Касаційне провадження у справі відкрито 18.07.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Львівська міськрада у касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

При цьому підставами касаційного оскарження Відповідач визначає незастосування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин (постанови від 22.09.2020 у справі № 313/350/16, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17) та стверджує про повідомлення ним Орендаря щодо відмови у поновленні Договору оренди.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить Суд закрити касаційне провадження з огляду на неподібність правовідносин у даній справі та у справах, зазначених Скаржником.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

20.12.2013 між Львівською міськрадою (Орендодавець) та ТОВ "Біля Цитаделі" (Орендар) укладено Договір оренди землі.

Згідно з пунктом 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові по вул. Є. Поповича, 6-А, для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відповідно до пункту 2 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0556 га, у тому числі під забудовою 0,0221 га, під твердим покриттям 0,0335 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 971 376,48 грн. (пункт 5 договору).

Згідно з пунктом 9 Договору оренди орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 29 141,29 грн в рік, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Договір укладено на 10 років до 21.11.2023. Після закінчення строку дії Договору оренди Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір його продовжити (пункт 8 Договору).

10.08.2023 ТОВ "Біля Цитаделі" надіслало на адресу Львівської міськради лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). До листа-повідомлення товариство долучило проект додаткової угоди, за умовами якої запропонувало поновити Договір оренди на той самий строк, змінити нормативно грошову оцінку землі, а розмір орендної плати збільшити з 29 141,29 грн до 50 125,74 грн (що становить 3 % від нормативної грошової оцінки землі за рік).

Вказаний лист-повідомлення отримано Львівською міськрадою 12.08.2023, що підтверджується описом вкладення АТ "Укрпошта".

Проте після отримання листа-повідомлення Львівська міськрада заперечень або пропозицій стосовно істотних умов Договору на адресу Орендаря на надіслала.

З огляду на наведене ТОВ "Біля Цитаделі" звернулося до суду з даним позовом для поновлення Договору оренди у судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Біля Цитаделі" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Підставою позову є невиконання Відповідачем (Орендодавцем) вимог законодавства та умов Договору щодо надання відповіді (згоди або відмови) на лист-повідомлення про намір поновити вказаний договір.

Львівська міськрада у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення прийнято з порушенням частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а саме без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17.

Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним і ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Скаржник вважає, що оскаржуване ним судове рішення прийнято без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16.

Колегія суддів зазначає, що рішення у вказаній справі прийнято за позовом фізичної особи до управління Держгеокадастру та районної державної адміністрації про визнання недійсним рішення про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим. При цьому судами встановлено, що 12.01.2016 позивач звернулася до управління Держгеокадастру з листом-пропозицією про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі". До листа було надано проект додаткової угоди. Листом від 29.02.2016 управління Держгеокадастру відмовило їй, мотивуючи таке рішення втратою переважного права на поновлення (продовження) договору оренди, оскільки для реалізації такого права необхідно було звернутися до орендодавця не пізніше, ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, а саме до 26.10.2015.

Суд додатково звертає увагу, що у справі № 313/350/16 судами встановлено, що орендар не надсилав орендодавцеві у строки, встановлені частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі разом з проектом додаткової угоди, що унеможливило розгляд цього питання з прийняттям орендодавцем відповідного рішення на підставі частини п`ятої цієї статті, а тому судом обґрунтовано виснувано про недотримання позивачкою процедури поновлення договору на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та відсутність підстав для задоволення позову.

Верховний Суд залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на пропущення позивачкою вказаного строку на понад 2 місяці.

Тобто обставини справи № 313/350/16 не дають підстав вважати її подібною до даної справи, а тому посилання Скаржника на цю справу не може бути підставою для прийняття рішення про відмову у позові.

Щодо посилань Львівської міськради на постанову Верховного Суду у справі № 594/376/17-ц колегія суддів зазначає, що у ході її розгляду суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю (фізичній особі) відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли, за висновками Великої Палати Верховного Суду, правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

Постанова у вказаній справі містить посилання на численні інші постанови Верховного Суду у справах зі спорів, що виникли у подібних правовідносинах, що у сукупності свідчить про різний суб`єктний склад та про різний зміст правовідносин, що розглядалися у даній справі та у зазначеній Львівською міськрадою справі № 594/376/17-ц.

За таких обставин ці справи також не є подібними ні за змістовим, ні за суб`єктним критеріями, що дає підстави стверджувати про неподібність правовідносин, з яких виникли спори у цих справах.

Зазначена Скаржником постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 містить наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Як Цивільний кодекс України, так і Закон України "Про оренду землі" передбачають, що перебування сторін у договірних правовідносинах містить у собі наявність як прав, так і обов`язків у кожної зі сторін. Також гарантується стабільність вказаних правовідносин, що передбачено у статті 651 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що розірвання договору вважається екстраординарною подією, що передбачене у вичерпному переліку підстав.

Крім того, законодавець у частині першій статті 777 Цивільного кодексу України зазначив, що орендар (наймач), який належним чином виконує свої обов`язки за договором оренди (найму), після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору на новий строк.

У даному випадку орендарем дотримано усі вимоги як загального, так і спеціального закону щодо переважного права на укладення договору оренди, оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не спростовано, що орендар належним чином виконував свої зобов`язання за договорами від 01.01.2006, вчасно та належно попередив орендодавців про свій намір продовжити орендні правовідносини, запропонував аналогічні умови договорів оренди, про що не заперечували орендодавці, які не запропонували своїх умов щодо розміру орендної плати.

Рішенням місцевого суду у вказаній справі, залишеним в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано поновленими на той самий строк договори оренди земельної ділянки, укладені 01.01.2006 між фізичними особами та підприємством, оскільки доведено дотримання останнім всіх умов договору та закону щодо порядку поновлення договірних відносин на той самий строк - на 10 років.

З наведеного вбачається, що судові рішення у даній справі № 914/3733/23 не лише не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 530/212/17, а й цілком узгоджуються з ними, що унеможливлює скасування таких рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином висновки щодо застосування норм права, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 914/3733/23, що розглядається.

Щодо неврахування, на думку Скаржника, судами попередніх інстанцій нової нормативно-грошової оцінки земель у межах міста Львова, колегія суддів покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, яка містить наступні висновки.

Для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель", відповідно до частини п`ятої статті 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого цієї ж статті нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За змістом статті 18 цього ж закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, а саме офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац другий частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель"). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Таким чином, у пунктах 92-103 постанови від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи Скаржника щодо відсутності підстав для поновлення договору оренди та прийняття судом необґрунтованого рішення з огляду лише на те, що відбулася зміна нормативно-грошової оцінки орендованої землі.

Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки Верховного Суду

Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи наведене та з огляду на непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 914/3733/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко