Рішення

від 02.09.2024 по справі 947/40014/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/40014/21

Провадження № 2/947/3894/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Державної судноплавної компанії

«Чорноморське морське пароплавство»

про скасування наказів, поновлення на роботі,

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

стягнення грошової компенсації у виді відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24.12.2021 року звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.06.2024 року, просить суд:

- скасувати наказ №42-л від 25.11.2021 року Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» «З особового складу» про накладення на радника ДСК «Чорноморське морське пароплавство» ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

- скасувати наказ №43-л від 25.11.2021 року Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» «З особового складу» про звільнення за прогул радника ДСК «Чорноморське морське пароплавство» ОСОБА_1 ;

- поновити з 26.11.2021 року ОСОБА_1 на посаді радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»;

- стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ 01125614) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітну плату за період вимушеного прогулу із розрахунку місячної заробітної плати у розмірі на день ухвалення судового рішення;

- стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 20000,00 гривень;

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 07 січня 1971 року він був прийнятий на посаду токаря в Чорноморське морське пароплавство, яке 23.03.1995 року було реорганізоване у Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство» BLASCO.

За період роботи він неодноразово переводився на різні посади підприємства, та, на підставі наказу відповідача №17-17К від 04.04.2016 року був переведений на посаду радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство». За час 50-річної бездоганної праці на підприємстві ретельно він виконував трудові обов`язки, неодноразово нагороджувався почесними знаками, подяками, грамотами, до дисциплінарної відповідальності жодного разу не притягувався.

Позивач зазначає, що 27 листопада 2021 року не був допущений до свого робочого місця та повідомлений про те, що звільнений з займаної посади, однак, копію наказу про звільнення та трудову книжку відповідач при звільненні не видав, нарахування виплат при звільненні не здійснив.

22 грудня 2021 року позивач звернувся на адресу відповідача з письмовою заявою про видачу трудової книжки, довідки про нарахування при звільненні грошових сум, довідки про середній місячний заробіток, та копій оскаржуваних наказів, однак, на момент звернення до суду відповідь не отримав.

ОСОБА_1 вважає, що його звільнення відбулось з порушенням норм законодавства України про працю, посилаючись на наступне.

28.08.2021 року позивач отримав від відповідача лист вих.№17-517 від 27.08.2021 року, яким Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» повідомила про переведення працівників в іншу місцевість разом з підприємством, оскільки на підставі наказу №31 від 20.08.2021 року «Про запровадження змін істотних умов праці (переведення співробітників в іншу місцевість разом з підприємством)» основним місцем роботи з 15 листопада 2021 року буде визначено місце роботи за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 14.

Позивач надав свою згоду на переведення, однак зазначає, що про безпосереднє знаходження його робочого місця (поверх, офіс, кабінет) відповідач його не повідомив.

Позивач зазначив, що на початку листопада 2021 року звернувся до т.в.о. заступника директора ОСОБА_2 з питання чи підготовлені робочі місця для працівників ДСК «ЧМП» в м.Києві, пр-т Перемоги, 14, на що ОСОБА_2 повідомила, що переїзд до АДРЕСА_1 переноситься на невизначений термін. Зв`язку у співробітників ДСК «ЧМП» з в.о. Президента ДСК «ЧМП» ОСОБА_3 не було, т.в.о. заступника директора ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_3 заборонив надати співробітникам номери телефонів. На цей час всі визначені для переїзду працівники залишались працювати на своїх робочих місцях в приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , де працював і позивач у своєму робочому кабінеті №13, другий поверх.

15 листопада 2021 року позивач прибув за адресою: АДРЕСА_1 . Під час перебування за вказаною адресою встановив, що його робоче місце, як і робочі місця інших співробітників підприємства у вказаній будівлі відсутні. З інформації, наданій Міністерством інфраструктури України, що знаходиться за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 14, дізнався, що у в переліку організацій, що розміщені у вказаній будівлі, робочі приміщення Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» відсутні. Звернувшись до бюро перепусток у будівлі встановив, що така організація як Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» у даній будівлі не знаходиться і перепустка на ім`я радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» ОСОБА_1 у бюро перепусток не замовлялась. У зв`язку із відсутністю робочих телефонів, зв`язатися з керівництвом ДСК «ЧМП» позивач не зміг.

Позивач зазначає, що сфотографував себе у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а також перелік організацій, які знаходяться у будівлі, та о 9-00 год ранку на власному автомобілі виїхав до м.Одеси, де продовжив працювати разом із штатними співробітниками ДСК «ЧМП» у своєму робочому кабінеті №13 за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначає, що фактично, станом на 15.11.2021 року ніяких змін істотних умов праці не відбулось, ні один з підрозділів підприємства ДСК «ЧМП» не був переведений на нове місце праці за адресою: АДРЕСА_1 , ні одному з працівників ДСК «ЧМП» не були створені обіцяні умови праці, а саме: перевезення на нові робочі місця оргтехніки, папок з необхідними документами, не вирішені питання про надання житла, транспортних витрат і т.д., в порушення вимог ст.29 КЗпП України не проведено відповідні інструктажі.

Згодом позивачеві стало відомо, що його звільнено з займаної посади за прогули.

Позивач вважає, що його звільнено на підставі завідомо незаконного і безпідставного наказу відповідача, та посилаючись на ст.235 КЗпП України просить суд захистити його трудові права у заявлений спосіб.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 28.12.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк терміном в п`ять днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків поданої заяви.

30.12.2021 року до суду надійшла заява від позивача на усунення недоліків поданої заяви, в якій останній визначив ціну позову в сумі 27218,43 грн., а також визначив до стягнення суму заробітної плати за період вимушеного прогулу із розрахунку місячної заробітної плати у розмірі 7218,43 грн.

Зазначену заяву було передано головуючому по справі судді Калініченко Л.В., після виходу з частини щорічної основної відпустки 10.01.2022 року.

Оглянувши і дослідивши подану до суду заяву, суддею встановлено, що позивачем належним чином усунуті недоліки у відповідності до ухвали судді від 28.12.2021 року.

Справа підсудна Київському районному суду міста Одеси.

За наслідком чого, ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 10.01.2022 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

15.06.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про відмову у задоволенні позову, з посиланням на наступні обставини.

Відповідач зазначає, що відповідно до наказу №33-Л від 07.06.2016 року з особового складу позивач був призначений на посаду радника ДСК «ЧМП».

20.08.2021 року керівництвом ДСК «ЧМП» був виданий наказ №31 «Про запровадження змін істотних умов праці (переведення співробітників в іншу місцевість разом з підприємством) та повідомлення працівників щодо зміни істотних умов».

На підставі зазначеного наказу т.в.о. заступника директора з управління персоналом ДСК «ЧМП» Бубновою М.М. були підготовлені та вручені одинадцяти співробітникам під особистий підпис повідомлення щодо їх персонального погодження або відмови на переїзд разом із підприємством до іншої місцевості, серед яких був позивач, - повідомлення №П-517 від 27.08.2021 року.

29.10.2021 року позивач підписав вказане повідомлення, чим надав згоду на переїзд із підприємством до м.Києва за вищевказаною адресою.

Відповідач зазначає, що всупереч вищевказаним трудовим обов`язкам позивач 15 листопада 2021 року на робочому місці за адресою: м.Одеса, проспект Перемоги, 14 не з`явився, про підстави своєї відсутності не повідомив. З метою встановлення підстав неявки та отримання від нього пояснень, а також встановлення його фактичного місця перебування в робочі часи керівництво ДСК ЧМП здійснювало заходи, спрямовані на встановлення зв`язку із ним шляхом телефонування на відомі номери телефонів, але зв`язатися з позивачем та отримати пояснення прогулів не вдалося. Відвідати місце реєстрації позивача не представилося за можливе у зв`язку із його реєстрацією відповідно до матеріалів особової справи, що також підтверджується копією паспорта громадянина України, доданого ним до позовної заяви за адресою: АДРЕСА_3 . У зв`язку із відсутністю позивача на робочому місці з 15.11.2021 24.11.2021 року включно були складені відповідні Акти.

На підставі вищевикладених порушень трудового законодавства з боку позивача, керівництвом підприємства було прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади радника ДСК ЧМП відповідно до наказів №42-Л від 25.11.2021 року та №43-Л від 25.11.2021 року з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗпП України, а саме з підстав прогулу без поважних причин.

Посилаючись на обґрунтованість та законність дій відповідача, представник останнього просив поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні позову.

24.06.2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, з посиланням на безпідставність викладених відповідачем доводів у заперечення проти задоволення позову, з доказами перебування позивача 15.11.2021 року у будівлі за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 14.

22.08.2022 року до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача, з посиланням на необґрунтованість доводів позивача.

23.08.2022 року, судом в судовому засіданні були прийняті подані представниками позивача та відповідача вказані заяви по суті справи.

Крім того, суд зазначає, що 27.07.2022 року на електрону скриньку суду надійшло клопотання від представника позивача про витребування від відповідача доказів, за наслідком розгляду якого, 28.07.2022 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою клопотання задоволено частково. Витребувано з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ 01125614) належним чином завірені копії документів:

- на підставі яких Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» здійснювало господарську діяльність за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, з наданням доказів на підтвердження права користування (володіння) такими приміщеннями, оплати за користування, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно;

- чи здійснює Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» господарську діяльність, у тому числі через філії, представництва, тощо, в місті Одесі, якщо так, то за якою адресою, з наданням доказів на підтвердження права користування чи володіння відповідними приміщеннями (нерухомим майном), доказами оплати за користування такими приміщеннями, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно;

- штатного розкладу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» станом на 15.11.2021 року, із пояснювальною запискою про місцезнаходження робочих місць працівників компанії;

- підтверджуючих замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14.

На виконання вказаної ухвали суду, до суду 26.08.2022 року від відповідача надійшло клопотання про виконання ухвали суду з додатками до неї.

28.07.2022 року представником позивача було надано до суду заяву про допит в якості свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яке судом було задоволено в судовому засіданні призначеному на 14.09.2022 року.

Додатково в судовому засіданні 14.09.2022 року, судом було оглянуто клопотання відповідача подане до суду 26.08.2022 року на виконання ухвали суду від 28.07.2022 року подане за підписом виконуючого обов`язки президента ДСК «ЧМП» ОСОБА_3 , у якому зазначено про часткову неможливість виконання ухвали суду, а саме в частині надання доказів зокрема: на підтвердження права користування (володіння) відповідачем приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , з доказами оплати за користування ними, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно та підтверджуючих замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за вищевказаною адресою в місті Києві.

Судом було встановлено, що відповідачем до клопотання не надано жодного доказу на підтвердження викладених причин часткової неможливості виконати ухвалу суду, за наслідком чого, одночасно приймаючи, що в судовому засіданні 14.09.2022 року представником ДСК «ЧМП» також не було підтверджено і доведено належними доказами підстав неможливості часткового невиконання ухвали суду від 28.07.2022 року, судом було ухвалено вважати частковоневиконаною збоку відповідачаухвалу судупро витребуваннядоказів від28.07.202року увищезазначеній частиніз неповажнихпричин.

За наслідком чого, судом 14.09.2022 року було ухвалено скерувати та скеровано на адресу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» лист з повідомленням про необхідність вчинення дій з належного виконання ухвали суду від 28.07.2022 року у спосіб передбачений ЦПК України, яка набрала законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, згідно якої відповідача зобов`язано надати належним чином завірені копії документів:

- на підставі яких Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» здійснювало господарську діяльність за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, з наданням доказів на підтвердження права користування (володіння) такими приміщеннями, оплати за користування, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно;

- підтверджуючих замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14.

09.11.2022 року представником відповідача в судовому засіданні були надані додаткові письмові пояснення по справі долучені до матеріалів справи, в яких відповідач у тому числі повідомив на виконання ухвали суду від 28.07.2022 року про те, що:

- Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство» було надано приміщення у будівлі за адресом: АДРЕСА_1 для тимчасового розміщення документів та офісної техніки. При цьому, договір оренди не укладався, орендні платежі не здійснювалися. Таке приміщення було виділено тимчасово на той період, поки ДСК «ЧМП» не знайде для себе постійне приміщення для офісу та розміщення працівників Компанії.

- ДСК «ЧМП» у місті Одесі має власні та орендовані приміщення, зокрема: приміщення по АДРЕСА_4 , яке передано ДСК «ЧМП» в оренду на підставі договору оренди №20984091/1889 від 26.06.2019р., а також будівля за адресом: АДРЕСА_5 , яка належить ДСК «ЧМП» на праві господарського відання та обліковується на балансі Компанії.

- постійна перепустка ОСОБА_1 не замовлялася і не оформлялася, оскільки її оформлення можливе лише після надання фото особи, якій така перепустка видається. Позивач своє фото станом на 15.11.2021р. не надав. Позивач мав право входу/виходу в будівлю за адресом: АДРЕСА_1 на підставі одноразової перепустки, яка може бути замовлена в телефонному режимі в день відвідування будівлі і видається за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу. Оскільки позивач не прибув у будівлю за адресом: АДРЕСА_1 у робочі дні 15.11.2021-25.11.2021р., така перепустка йому не замовлялася і не видавалася.

09.11.2022 року судом в судовому засіданні також було здійснено допит свідків, які прибули до судового засідання: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Додатково, судом у вказаному судовому засіданні було задоволено подану представником позивача 12.10.2022 року заяву про допит у якості свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; а також здійснено розгляд поданого 24.12.2021 року клопотання про витребування доказів, за наслідком розгляду якого постановлено ухвалу, якою клопотання задоволено та витребувано з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ 01125614, місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) належним чином завірені копії документів:

- трудової книжки заведеної на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при звільненні;

- довідку про нарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усіх грошових сум, що підлягали нарахуванню та виплаті при звільненні;

- довідку про середньомісячний заробіток ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містить інформацію про нараховані суми заробітку за останні два місяці, що передували дню звільнення, з інформацією про їх складові;

- копію наказу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за №42-л від 25.11.2021 року;

- копію наказу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за №43-л від 25.11.2021 року.

Додатково судом було скеровано листа на ім`я в.о. президента Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про необхідність належного виконання ухвали суду від 28.07.2022 року та необхідності надати до суду належним чином завірені копії документів:

- на підставі яких Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» здійснювало господарську діяльність за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, з наданням доказів на підтвердження права користування (володіння) такими приміщеннями, оплати за користування, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно;

- підтверджуючих замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14.

30.01.2023 року до суду на виконання ухвали суду від 09.11.2022 року надійшла заява від представника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про приєднання доказів до матеріалів справи.

В подальшому за наслідком встановлення двох поспіль неявок сторони позивача, без поважних причин, до судових засідань, судом 13.09.2023 року постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» «BLASCO» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації у виді відшкодування моральної шкоди, залишено без розгляду.

Позивач будучи незгодним з вказаною ухвалою суду, надав відповідну апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30.04.2024 року ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 13.09.2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

21.05.2024 року матеріали цивільної справи №947/40014/21 надійшли до Київського районного суду міста Одеси та передані головуючому по справі 24.05.2024 року.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24.05.2024 року продовжено розгляд цивільної справи №947/40014/21, в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання в приміщенні суду.

27.06.2024 року представник позивача адвокат Кукало О.М. керуючись правами передбаченими статтею 49 ЦПК України, надала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, з вищевикладеними судом у даному рішенні вимогами та посиланнями, яку було прийнято судом до розгляду у відкритому судовому засіданні 27.06.2024 року.

Відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідач відзив на позовну заяву не надавав.

Однак, 20.08.2024 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача по суті справи, в яких представник просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду.

20 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від представника відповідача про проведення судового засідання засідання в режимі відео конференції з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, яка передана головуючому по справі після перебування на лікарняному, за наслідком розгляду якої судом 26.08.2024 року постановлено ухвалу про залишення вказаної заяви без задоволення.

До судового засідання призначеного на 02.09.2024 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином. Представник позивача надала до суду заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи строки розгляду справи, вчинені судом усі процесуальні дії, здійснено розгляд усіх поданих сторонами клопотань та заяв, відсутності підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 02.09.2024 року за відсутності сторін по справі.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , починаючи з 1971 року працював у Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство», та в подальшому у 2016 року ОСОБА_1 був призначений на посаду радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (надалі за текстом ДСК «ЧМП»), що визнано сторонами по справі та додатковому доказуванню не підлягає.

20.08.2021 року ДСК «ЧМП» видано наказ №31 «Про запровадження змін істотних умов праці (переведення співробітників в іншу місцевість разом з підприємством) та повідомлення працівників щодо зміни істотних умов праці», яким вирішено підготувати та вручити під підпис персональні письмові повідомлення про зміну основного місця роботи у строк до 03.09.2021 року включно працівникам, серед яких є ОСОБА_1 . Наказано підготувати проект наказу на переведення працівників у строк до 30.09.2021 року.Підготувати проекти наказів про звільнення працівників, які не погодяться на переведення в іншу місцевість, на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП із виплатою вихідною допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Строк до 15.10.2021 року. Копія вказаного наказу містить дані про ознайомлення з ним ОСОБА_2

27.08.2021 року ДСК «ЧМП» складено повідомлення за №17-517 «Про заплановані зміни істотних умов праці», який містить інформацію про повідомлення співробітників про те, що на підставі наказу від 20.08.2021 року за №31,, на підставі статті 32 КЗпП, основним місцем роботи з 15.11.2021 року буде визначено місце роботи за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 14. Повідомлено, що колишні істотні умови праці в частині визначення основного місця роботи за адресою попереднього місця реєстрації ДСК «ЧМП» не може бути збережено. У повідомлення зазначено, що до 01.11.2021 року слід письмово повідомити рішення про згоду або відмову продовжувати роботу за новими умовами праці.

Вказане повідомлення містить підпис ОСОБА_1 від 28.08.2021 року про ознайомлення з повідомленням, та підпис від 29.10.2021 року про надання згоди ОСОБА_1 працювати на нових умовах праці.

Надалі, в.о. президента ДСК «ЧМП» ОСОБА_10 , провідним економістом ДСК «ЧМП» ОСОБА_11 , провідним юрисконсультом ДСК «ЧМП» ОСОБА_12 було складено ряд актів «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 », а саме акти: №1 від 15.11.2021 року; №2 від 16.11.2021 року; №3 від 17.11.2021 року; №4 від 18.11.2021 року; №5 від 19.11.2021 року; №6 від 22.11.2021 року; №7 від 23.11.2021 року; №8 від 24.11.2021 року; якими засвідчено що радник ДСК «ЧМП» ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом усього робочого часу (з 8:30 до 17:30) у вказані дні: 15.11.2021 року, 16.11.2021 року, 17.11.2021 року, 18.11.2021 року, 19.11.2021 року, 22.11.2021 року, 23.11.2021 року, 24.11.2021 року.

25.11.2021 року ДСК «ЧМП» видано наказ №42-л «З особового складу (про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 )», яким визнано для ОСОБА_1 , радника ДСК «ЧМП» робочі дні: 15.11.2021 року, 16.11.2021 року, 17.11.2021 року, 18.11.2021 року, 19.11.2021 року, 22.11.2021 року, 23.11.2021 року, 24.11.2021 року, днями прогулів без поважних причин, а також за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 , радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», згідно з пунктом 2 статті 147 КЗпП дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП (за прогули без поважних причин).

25.11.2021 року ДСК «ЧМП» видано наказ №43-л «З особового складу (про звільнення за прогул ОСОБА_1 )», яким звільнено ОСОБА_1 , т.№ НОМЕР_2 радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 25 листопада 2021 року за прогули без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП.

25.11.2021 року, 08.12.2021 року, 02.02.2022 року ДСК «ЧМП» скеровувались листи на місце зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , з описом вкладення до цінного листа, разом з рекомендованим повідомленням про вручення, з метою необхідності з`явитись ОСОБА_1 для отримання трудової книжки.

Позивач вважаючи незаконним його притягнення до дисциплінарного стягнення та подальше звільнення, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Трудові відносини усіх працівників врегульовані нормами Кодексу законів про працю України.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ч.3 ст.32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч.1 ст.29 КЗпП України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором (крім трудового договору про дистанційну роботу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний:

1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, на якому він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з питань техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

При укладенні трудового договору про дистанційну роботу власник або уповноважений ним орган повинен забезпечити виконання пункту 2 частини першої цієї статті, а також надати працівникові рекомендації щодо роботи з обладнанням та засобами, які власник або уповноважений ним орган надає працівнику для виконання певного обсягу робіт. Ознайомлення може відбуватися у формі дистанційного інструктажу або шляхом проведення навчання безпечним методам роботи на конкретному технічному засобі. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися додаткові умови щодо безпеки праці.

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами власника або уповноваженого ним органу щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронного зв`язку. У такому разі підтвердженням ознайомлення вважається факт обміну відповідними електронними документами між власником або уповноваженим ним органом та працівником.

Відповідно достатті 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першоюстатті 142 КЗпП України,трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Статтею 147 КЗпП, у редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За приписами пункту 4 частини першої статті 40КЗпП України, у вказаній редакції, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною 4 вказаної статті у редакції на час виникнення спірних правовідносин врегульовано, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбаченихпунктом 1частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті,статей 42,42-1,частин першої,другоїітретьоїстатті 49-2,статті 74,частини третьоїстатті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною першоюстатті148КЗпП України,у редакціїна часвиникнення спірнихправовідносин визначено,що дисциплінарнестягнення застосовуєтьсявласником абоуповноваженим ниморганом безпосередньоза виявленнямпроступку,але непізніше одногомісяця здня йоговиявлення,не рахуючичасу звільненняпрацівника відроботи узв`язкуз тимчасовоюнепрацездатністю абоперебування йогоу відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Устатті 149 КЗпП Українивизначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають його вину.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями147-1,148,149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2024 року по справі № 331/2722/23.

У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 р. у справі № 947/6744/21 зазначено, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

Таким чином, ключовою підставою для звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України єсаме наявність робочого місця.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас за змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).

Згідно з ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно достатті 89ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладені положення та надаючи наявним в матеріалах справи доказам в цілому суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, ОСОБА_1 27.08.2021 року погодився на зміну умов правці на підставі виданого 20.08.2021 року ДСК «ЧМП» наказу №31 «Про запровадження змін істотних умов праці (переведення співробітників в іншу місцевість разом з підприємством) та повідомлення працівників щодо зміни істотних умов праці», та ознайомився з тим, що основним його місцем роботи з 15.11.2021 року буде місце роботи визначене за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджуючи про те, що він починаючи з 15.11.2021 року з`явився до визначеного місця роботи за адресою: АДРЕСА_1 , де повинно було розташовано ДСК «ЧМП», однак не змін потрапити на робоче місце з підстав не організації відповідачем, як організацією, робочого місця та доступу до нього, надав до суду фотокопії, на яких він зображений, вбачається наявність режимного пропускного пункту, наявність комірок на яких відсутня назва ДСК «ЧМП».

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судом враховується, що за клопотанням сторони позивача, судом ухвалою суду від 28.07.2022 року було витребувано зокрема належним чином завірені копії документів:

- на підставі яких Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» здійснювало господарську діяльність за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, з наданням доказів на підтвердження права користування (володіння) такими приміщеннями, оплати за користування, за період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно;

- підтверджуючі замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14.

На виконання вказаної ухвали суду в даній частині, відповідачем не було надано до суду жодного доказу.

Натомість, у поданих 09.11.2022 року письмових поясненнях по справі повідомлено про те, що:

- Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство» було надано приміщення у будівлі за адресом: АДРЕСА_1 для тимчасового розміщення документів та офісної техніки. При цьому, договір оренди не укладався, орендні платежі не здійснювалися. Таке приміщення було виділено тимчасово на той період, поки ДСК «ЧМП» не знайде для себе постійне приміщення для офісу та розміщення працівників Компанії.

- ДСК «ЧМП» у місті Одесі має власні та орендовані приміщення, зокрема: приміщення по АДРЕСА_4 , яке передано ДСК «ЧМП» в оренду на підставі договору оренди №20984091/1889 від 26.06.2019р., а також будівля за адресом: АДРЕСА_5 , яка належить ДСК «ЧМП» на праві господарського відання та обліковується на балансі Компанії.

- постійна перепустка ОСОБА_1 не замовлялася і не оформлялася, оскільки її оформлення можливе лише після надання фото особи, якій така перепустка видається. Позивач своє фото станом на 15.11.2021р. не надав. Позивач мав право входу/виходу в будівлю за адресом: АДРЕСА_1 на підставі одноразової перепустки, яка може бути замовлена в телефонному режимі в день відвідування будівлі і видається за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу. Оскільки позивач не прибув у будівлю за адресом: АДРЕСА_1 у робочі дні 15.11.2021-25.11.2021р., така перепустка йому не замовлялася і не видавалася.

На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що відповідачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України та в порушення виконання судового рішення, не надано належних доказів на підтвердження того, що на підставі яких Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» здійснювало господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , а також не підтвердило замовлення та видачу перепустки, з зазначенням дати, на ім`я ОСОБА_1 на право входу та доступу до місця здійснення господарської діяльності Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14.

Приймаючи надані письмові пояснення відповідача вбачається, що останнім підтверджено та визнано факт, що дійсно доступ до будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , до якої повинен був прибути позивач та розпочати трудову діяльність починаючи з 15.11.2021 року, здійснюється за наслідком пред`явлення відповідної перепустки.

Поряд з цим, як вбачається, матеріали справи не містять жодних доказів, що навпаки визнано особисто відповідачем, що для забезпечення прибуття ОСОБА_1 починаючи з 15.11.2021 року до робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем не зумовлювалось та не оформлювалась перепустка на ім`я ОСОБА_1 .

Щодо тверджень відповідача про те що дана перепустка могла бути оформлена на ім`я позивача одноразово, в момент прибуття на робоче місце, починаючи з 15.11.2021 року, а також у разі надання відповідного фото, суд вважає безпідставними, приймаючи відсутність жодного доказу на підтвердження цих обставин.

Так, відповідачем в супереч положенням ч.1 ст. 81 ЦПК України та на виконання свого обов`язку, як роботодавця, з доведення правомірності застосування дисциплінарного стягнення до позивача, не надано належних доказів на підтвердження: вчинення дій з попередження позивача, як працівника, про те, що доступ до нового місця розташування робочого місця здійснювався за наслідком відповідної перепустки та про порядок її отримання; що ОСОБА_1 необхідно мати відповідні документи для оформлення одноразової перепустки; доказів, що за новою адресою робочого місця позивача взагалі встановлено порядок оформлення одноразових перепусток та повідомлення про це позивача, як працівника.

Виходячи з вищевикладених письмових пояснень відповідача вбачається, що за адресою місця розташування ДСК «ЧМП» у місті Києві, було надано приміщення у будівлі для тимчасового розміщення документів та офісної техніки.

Поряд, з цим відповідачем в порушення власного обов`язку на доведення доводів належними доказами, не надано жодного доказу на підтвердження влаштування та організацію робочого місця керівництва ДСК «ЧМП» у вказаній будівлі в місті Києві, так і робочого місця ОСОБА_1 .

Суд також приймає до уваги обставини, викладені у клопотанні відповідача щодо відсутності необхідного об`єму приміщень за юридичною адресою підприємства у м.Києва, у зв`язку із чим до м.Києва не були перевезені документи підприємства та не було переведено на час виникнення спірних правовідносин співробітників ДСК ЧМП, відповідальних за організацію та здійснення діяльності структурних підрозділів ДСК ЧМП.

Крім того, відповідачем взагалі не підтверджено жодним доказом підстави здійснення Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» господарської діяльності та підстави користування приміщеннями, організацію робочих місць, за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності робочих (офісних) приміщень Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, станом в період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно.

Матеріали справи не містять доводів на підтвердження того, що у період з 15.11.2021 року по 25.11.2021 року включно з боку відповідача, як роботодавця, були вчинені жодні дії для оформлення перепустки на ім`я позивача для доступу до нового місця праці, як і доказів на підтвердження повідомлення про це позивача та взагалі організацію позивачеві робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, доводи позивача про те, що 15 листопада 2021 року він прибув до будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , однак встановив, що в переліку організацій, що розміщені у вказаній будівлі, робочі приміщення Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» відсутні, також була відсутня перепустка на ім`я радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» ОСОБА_1 у бюро перепусток, не є спростованими.

Також матеріали справи не містять доказів, що відповідач, стверджуючи про допущення позивачем дисциплінарного стягнення, на виконання приписів статті 149 КЗпП Україниздійснював до застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 будь-які дії для отримання від останнього, вважаючи його порушником трудової дисципліни, письмових пояснень з цього приводу, а пояснення відповідача з цього приводу про здійснення керівництвом ДСК ЧМП заходів, направлених на встановлення підстав неявки позивача на робоче місце та отримання від позивача пояснень шляхом телефонування на відомі номери телефонів, та неможливість відвідати місце реєстрації позивача, оскільки доказів того, що позивач не перебуває за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , є безпідставними та не підтверджені жодним належним, допустимим, достовірним чи достатнім доказом.

Під час розгляду справи судом було здійснено допит в якості свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_6 під час допиту засвідчив, що він також є працівником ДСК «ЧМП», де працює приблизно 25 років, також був ознайомлений з наказом про зміну істотних умов праці та місце розташування робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , однак до міста Києва він не з`являвся. Свідок зазначив, що він знайомий з ОСОБА_1 та йому відомо, що ОСОБА_1 їздив до міста Києва для прибуття до нового розташування робочого місця.

Свідок ОСОБА_5 під час допиту засвідчила, що працювала у ДСК «ЧМП» на посаді заступника головного бухгалтера та знайома з ОСОБА_1 Повідомила, що її також було ознайомлено з наказом підприємства про зміну істотних умов праці та місце розташування робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , однак до міста Києва вона не їздила. Підтвердила, що єдиним хто поїхав до міста Києва за новою адресою розташування ДСК «ЧМП» був лише ОСОБА_1 . Зі слів ОСОБА_1 свідкові стало відомо, що приміщення ДСК «ЧМП» за новою адресою у місті Києві відсутнє.

Вказані пояснення свідків є лаконічними, зрозумілими, узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах справи, не спростовані стороною відповідача, а відтак приймаються судом як докази.

За наслідком чого, відповідачем, як роботодавцем позивача, не підтверджено належними доказами: створення робочого місця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; надання та вчинення дій з ОСОБА_1 дій з доступу до нього; з`ясування підстав неможливості з`явились ОСОБА_1 до робочого місця за новою адресою розташування; а відтак не підтверджено, що відсутність працівника на роботі виникла з необ`єктивних причин, від волі самого працівника обставин, а відтак наявність вини в діях позивача.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗПП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43Конституції України та статті 240-1КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 ).

При встановлених обставинах в цілому суд приходить до висновку, що у роботодавця були відсутні правові підстави для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, оскільки звільнення позивача було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що є правовою підставою для скасування наказів №42-л від 25.11.2021 року та №43-л від 25.11.2021 року та поновлення його на роботі, за наслідком чого вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 зазначено, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Відповідно до Розділів І, ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від лютого 1995 р.№100 середньомісячна заробітна плата у випадку затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.3 розділу ІІІ даного Порядку, в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п.8 Розділу ІV даного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При вирішенні вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

З довідки Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» №П-275/22 від 16.11.2022 року, наданої на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси, вбачається, що середньомісячний заробіток радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» ОСОБА_1 складає 8967, 00 грн.

Період розрахунку виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється з 25.11.2021 року по 02.09.2024 року.

Розрахунок виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.11.2021 року по 02.09.2024 року складає:

Розрахунок за 33 місяці: 33 х 8967,00 грн. = 295 911, 00 грн.

Розрахунок за 6 днів: 8967,00 грн х 2 : 43 дні = 417,07 грн. (середньоденна заробітна плата).

417,07 грн. х 6 = 2502,42 грн.

Отже, в цілому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 295 911, 00 грн. + 2502,42 грн. = 298 413,42 грн.

За наслідком чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 298413,42 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення з огляду на таке.

Позивач посилається на те, що у зв`язку з порушенням з боку відповідача його трудових прав, йому була завдана моральна шкода, що полягає у приниженні його честі та гідності, втраті у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед працівників та знайомих, моральних переживаннях, порушенні нормального ритму життя, для поновлення якого позивачу потрібен значний час, погіршенні стану здоров`я, а також у порушенні стосунків з оточуючими людьми; обставини звільнення стали предметом обговорення між колегами, предметом пліток та домислів, що має негативний вплив на бездоганну репутацію позивача за час роботи на підприємстві, стали причиною моральних страждань та переживань.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Підставою для відшкодування моральної шкоди заст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свогожиття, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження погіршення стану здоров`я, тощо.

Поряд з цим, суд вважає, що незаконне звільнення позивача з роботи беззаперечно завдало моральних та душевних страждань позивачеві, хвилювань, у тому числі враховуючи тривалість строку для поновлення на роботі.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини у даній справі, характер і тривалість моральних страждань позивача, вимушені зміни у його житті, суд вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити частково та наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн.

Ухвалюючи рішеннясуду вцій справі,судом такожвраховується,що увідповідностідост.263ЦПК України,судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ДСК «ЧМП» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації у виді відшкодування моральної шкоди, є частково обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення.

Пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи часткове задоволення позовних вимог, а також враховуючи що позивач за даною категорією справи звільнений від сплати судового збору, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі передбаченому за пред`явлення позову що містить вимогу немайнового характеру та за вимогою майнового характеру, виходячи зі ставок встановлених на час пред`явлення позивачем позову до суду та пропорційно до задоволених вимог, що становить в загальній сумі 3992,13 грн. (908,00 + 3084,13 = 3992,13).

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 268, 352, 354, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14), про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації у виді відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ №42-л від 25.11.2021 року «З особового складу (про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 )», виданий Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство», яким за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 , радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», згідно з пунктом 2 статті 147 КЗпП дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП (за прогули без поважних причин).

Скасувати наказ №43-л від 25.11.2021 року «З особового складу (про звільнення за прогул ОСОБА_1 )», виданий Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство», яким звільнено ОСОБА_1 , т.№ НОМЕР_2 радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 25 листопада 2021 року за прогули без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП.

Поновити ОСОБА_1 на посаді радника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство».

Стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ:01125614) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заробітну плату за період вимушеного прогулу із розрахунку щомісячної заробітної плати за період з 25.11.2021 року по 02.09.2024 року в розмірі 298 413 (двісті дев`яносто вісім тисяч чотириста тринадцять) гривень 42 (сорок дві) копійки.

Стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ:01125614) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) гривень 00 (копійок).

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» в решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (код ЄДРПОУ:01125614) на користь держави судовий збір в сумі 3992 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 13 (тринадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщоапеляційнускаргу небулоподано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09.09.2024 року.

Головуючий Калініченко Л. В.