Постанова

від 03.09.2024 по справі 734/3/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/3/21

Головуючий у першій інстанції Бараненко С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/917/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації;

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Остерська міська рада Чернігівського району Чернігівської області, Комунальний заклад «Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки,

місце ухвалення рішення суду смт Козелець,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 19 квітня 2024 року.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі Департамент) до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , в якому просив: визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 для ведення особистого селянського господарства; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 від 19 жовтня 2017 року; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 площею 2,0000 га у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський».

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» (далі РЛП «Міжрічинський») на території Козелецького та Чернігівського районів створено РЛП «Міжрічинський», площа якого відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 26 січня 2007 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 28 грудня 2004 року «Про виключення частини лісових угідь з господарської зони РЛП «Міжрічинський», у зв`язку з неодноразовими змінами меж парку, становить 78 753,95 га, та затверджено Положення про функціонування парку. РЛП «Міжрічинський» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою місцевого значення, що створений з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, орієнтовним розміром 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Указував, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року № 25-14707/14-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки площею 2,00 га (кадастровий номер 7422010400:31:248:0001), розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі наведених наказів прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку, про що до реєстру внесено запис про право власності № 22887195. Зазначена земельна ділянка знаходиться в зоні регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не погоджувався з органами екології. Формування земельної ділянки з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001, розташованої на території РЛП «Міжрічинський», проведено всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 186-1 ЗК України.

Наголошував, що передача ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичного зменшення меж РЛП «Міжрічинський». Наведені порушення призводять до порушення цілісності земель РЛП «Міжрічинський», що створює загрозу його існування. Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,00 га всупереч вимогам чинного законодавства України, зокрема, ст. 84, 150 ЗК України.

Ураховуючи наявність порушення інтересів держави та бездіяльність органу, до компетенції якого віднесені представницькі повноваження у даній сфері, наявні правові підстави для пред`явлення даного позову прокуратурою в межах повноважень, визначених ЗУ «Про прокуратуру» та ЦПК України.

Ухвалою Козелецького районного суду від 12 січня 2022 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Остерську міську раду Козелецького району Чернігівської області та КЗ «РЛП «Міжрічинський» (т. 2 а.с. 198-200).

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року позов заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки задоволено.

Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Остерської міської ради Чернігівського (Козелецького) району Чернігівської області та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 для ведення особистого селянського господарства. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 від 19 жовтня 2017 року № 22887195. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 площею 2,0000 га у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський». Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильність висновків суду та їх невідповідність фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що передача земельної ділянки у приватну власність із земель РЛП не суперечить законодавству, зокрема, ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд», і у такому випадку новий власник повинен забезпечити дотримання режиму використання наявних на ньому об`єктів ПЗФ, і на момент передачі у приватну власність такої земельної ділянки має існувати охоронне свідоцтво, в якому відображається режим використання і об`єкти ПЗФ. Натомість, у матеріалах справи відсутні відомості про існування охоронного свідоцтва щодо спірної земельної ділянки.

Відповідач зазначає, що землі, у складі яких знаходиться спірна земельна ділянка, постійно використовувалися для сільськогосподарських потреб, а інформація Департаменту від 27 квітня 2020 року не відповідає критеріям належності, достовірності та достатності доказів. Достовірно встановити факт перебування належної йому земельної ділянки на території об`єкту ПЗФ можливо лише шляхом проведення судової експертизи, і обов`язок доказування цієї обставини покладено на сторону, яка на неї посилається, тобто, на позивача.

Наголошує на тому, що як на час передачі йому у власність земельної ділянки, так і на даний час проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій ПЗФ РЛП «Міжрічинський» не розроблено, а надані стороною позивача картографічні матеріали організації цього парку є нічим іншим, як орієнтовним зонуванням за можливою наявністю об`єктів ПЗФ на певній території Чернігівської та Київської областей. Тобто, межі території, на якій розташований РЛП «Міжрічинський», в натурі так і не визначено, вони є досить умовними. Будь-які відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки та її обтяження до ДЗК не вносилися.

Звертає увагу суду на те, що на час набуття власності земельна ділянка знаходилася на території Остерської міської громади та обліковувалася в землях державної власності сільськогосподарського призначення. Зі змісту рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року також вбачається, що більшість земель території парку на той час перебувала у приватній власності або у користуванні сільгоспвиробників. Жодних даних про віднесення спірної земельної ділянки до складу земель ПЗФ, як і зміну її цільового призначення з земель сільськогосподарського призначення на землі ПЗФ, матеріали справи не містять.

Указує, що площа території парку з часу його створення формально змінювалася шляхом зменшення чисельного показника, але його межі землевпорядною документацією не оформлювалися. Основним видом проектної документації з планування території парку є Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», який не містить землевпорядної частини, та який зазнавав подальших змін площі без виконання проектних робіт. Посилаючись у своєму рішенні на офіційний сайт Департаменту, де розміщена інформація про природно-заповідні території та об`єкти Чернігівської області, районний суд не указав, коли створено цей сайт, чи існував він на час передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, коли на ньому вперше була розміщена відповідна інформація.

На переконання скаржника, суд, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі РЛП «Міжрічинський», поклав на нього обов`язок вчинити дії на користь особи, яка не була стороною у справі та була припинена ще у 2020 році, тобто, відповідна позовна вимога зобов`язального характеру вирішена на користь ліквідованої юридичної особи, яка втратила свою правосуб`єктність.

Стверджує, що на підтвердження заперечень проти позову ним надано достатньо письмових доказів, які повністю спростовують висновки суду про наявність підстав для його задоволення. З Проекту організації території РЛП «Міжрічинський» вбачається, що обласне управління земельних ресурсів до участі у його розробці не залучалося та не делегувало своїх повноважень за цим проектом начальнику Козелецького районного відділу земельних ресурсів, отже, останній не мав повноважень ставити свій підпис у такому проекті.

Зазначає, що позов містить вимоги як негаторного, так і віндикаційного позовів. Оскільки вимога негаторного позову про зобов`язання повернути земельну ділянку державі не може бути задоволена через ліквідацію відповідної юридичної особи, до вимог віндикаційного позову мала бути застосована позовна давність. Суд, відмовляючи у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності щодо негаторного позову, одночасно безпідставно відмовив у їх застосуванні і щодо віндикаційного позову.

Скаржник вважає неправильним розподіл судових витрат, оскільки суд поклав обов`язок щодо відшкодування судового збору лише на нього, проігнорувавши іншого відповідача ГУ Держгеокадастру, позовну вимогу відносно якого задоволено.

У наданому відзиві Козелецька окружна прокуратура, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а судове рішення таким, що ухвалено на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування відзиву прокурор зазначає, що межі створеного РЛП «Міжрічинський» визначені у додатку № 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року. У подальшому рішеннями обласної ради від 14 серпня 2003 року, від 28 грудня 2004 року та від 26 січня 2007 року межі і площа парку змінювалися. Разом з тим, аналізуючи додаток № 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, дані Публічної кадастрової карти України, Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» та картографічний матеріал «Проектний план «Організація території РЛП «Міжрічинський», можливо достеменно дійти висновку, що парк як об`єкт ПЗФ юридично створений з 27 листопада 2003 року і включає 78 753,95 га земель на території Козелецького та Чернігівського районів, які перебувають під особливою державною охороною. З наведених вище документів вбачається, що спірна земельна ділянка розміщена вздовж правового берега річки Десна на відстані близько 123 м від водного дзеркала, що відноситься до зони регульованої рекреації, що, в свою чергу, підтверджує факт віднесення земель, за рахунок яких виділено земельну ділянку ОСОБА_1 , до земель РЛП «Міжрічинський».

Указує, що хоча позивачем у цій справі визначено Департамент, фактично спірну земельну ділянку сформовано за рахунок земель ПЗФ РЛП «Міжрічинський». Рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року створено РЛП «Міжрічинський» як об`єкт ПЗФ. Тобто з часу прийняття указаного рішення в межах Чернігівської області існували РЛП «Міжрічинський» як об`єкт ПЗФ та однойменна юридична особа, яка була адміністративним органом та забезпечувала функції управління відповідним об`єктом ПЗФ. Враховуючи наведене, твердження скаржника, що припинення юридичної особи РЛП «Міжрічинський» автоматично припиняє існування об`єкту ПЗФ є помилковими. Крім того, вимога про повернення земельної ділянки стосується її повернення не у розпорядження РЛП «Міжрічинський», як юридичної особи, а виключно до складу земель парку як об`єкта ПЗФ.

Звертає увагу, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів неодноразово було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справі № 359/3373/16-ц. Ураховуючи, що предметом розгляду в цій справі є порушення вимог законодавства при розпорядженні та використанні земель ПЗФ, які є землями обмеженої оборотоздатності, вірним та ефективним способом захисту інтересів держави є саме негаторний позов, однією з вимог якого є зобов`язання повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський».

У наданому відзиві ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, погоджуючись з доводами апеляційної скарги та вважаючи рішення суду незаконним через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи відзиву зводяться до того, що ані Департамент, ані РЛП «Міжрічинський» не набули речових прав на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Зі змісту рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року вбачається, що території, визначені у додатках № 2, № 3 до цього рішення, залишаються у віданні землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням загальних вимог природоохоронного законодавства. В постійне користування землі РЛП «Міжрічинський» не передавалися.

Представник відповідача зазначає, що юридичну особу РЛП «Міжрічинський» припинено 06 листопада 2020 року шляхом ліквідації без правонаступництва. Нову юридичну особу КЗ «РЛП «Міжрічинський» створено після набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку. Суд, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути її державі, не врахував, що відповідно до ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки є юридичними особами, цивільна правоздатність яких припиняється з дня внесення до ЄДР запису про її припинення, що виключає наявність підстав для задоволення відповідної позовної вимоги.

Указує, що РЛП «Міжрічинський» створено без вилучення земель у землевласників та землекористувачів, тому і цільове призначення цих земель (категорія земель) не було змінено на землі ПЗФ. На всі землі, які залишилися у розпорядженні землевласників і землекористувачів мало бути укладено охоронне зобов`язання, яке відсутнє в матеріалах справи, що також підтверджує факт відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не за рахунок земель природо-заповідного призначення.

Наголошує на тому, що в ДЗК відсутні відомості про встановлені межі територій ПЗФ РЛП «Міжрічинський». Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території ПЗФ не розроблявся та для внесення відомостей до ГУ Держгеокадастру не надходив. Оскільки землі не обліковувалися як землі ПЗФ, відсутні підстави для висновку про те, що проект землеустрою мав погоджуватися з органами у сфері охорони навколишнього природного середовища. Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» не є документацією із землеустрою, а тому в розумінні ЗУ «Про землеустрій» не може встановлювати межі парку.

Погоджується з доводами скаржника про помилковість прийняття судом як належного доказу інформації, розміщеної на сайті Департаменту у розділі «Природно-заповідний фонд», указуючи на те, що не встановлено, чи існувала відповідна інформація на момент виникнення спірних правовідносин.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 03 вересня 2024 року о 14 год. (т. 4 а.с. 157).

Порядок направлення судових повісток та повідомлень визначений ст. 128 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 5 даної норми судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

За правилами ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 надіслана 04 липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , проте повернулася не врученою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується довідкою Укрпошти про причини повернення (т. 4 а.с. 166).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України та наведених обставин вважається належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов заступника керівника Козелецької місцевої прокуратури в інтересах Департаменту, суд першої інстанції виходив з того, що на час формування спірної земельної ділянки, винесення оспорюваного наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території об`єкту ПЗФ (РЛП «Міжрічинський») та надання її у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства, необхідною умовою було погодження Департаментом як структурним підрозділом Чернігівської ОДА у сфері охорони навколишнього природного середовища проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте такий проект Департаментом не погоджувався. Не розроблення уповноваженим органом проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та невнесення до ДЗК меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, у тому числі, ОСОБА_1 Відведення у власність останньому спірної земельної ділянки не було погоджено з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Отже, формування спірної земельної ділянки проведено всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 186-1 ЗК України.

Районний суд, беручи до уваги приписи ч. 1, 2 ст. 150 ЗК України, дійшов висновку, що оскільки Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» із державної власності, право держави на цю ділянку не припинилося і до ОСОБА_1 не перейшло.

Суд констатував, що надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Міжрічинський» суперечить як статусу відповідного об`єкта ПЗФ, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях, про що відповідачі повинні були знати. Наголосив, що у даній справі ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Суд першої інстанції зазначив, що при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, а вимога про повернення спірної земельної ділянки направлена на захист інтересів держави, який вбачає саме повернення вказаної земельної ділянки виключно до складу земель парку, як об`єкта ПЗФ.

Апеляційний суд частково погоджується з наведеними у судовому рішенні висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району створено РЛП «Міжрічинський» в межах згідно з додатком № 1 площею 87 672,9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів (додатки № 2, № 3) (т. 1 а.с. 14-17).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 14 серпня 2003 року внесено уточнення та зміни до додатку № 1 рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року щодо північної межі РЛП «Міжрічинський» згідно з додатками № 1 та № 2 цього рішення (т. 2 а.с. 137-138).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року затверджено проект організації території РЛП «Міжрічинський» та внесено зміни до рішення обласної ради від 20 червня 2002 року (т. 2 а.с. 139-141).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 28 грудня 2004 року виключено частину лісових угідь загальною площею 23 719 га з господарської зони РЛП «Міжрічинський» (т. 2 а.с. 142-143).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 26 січня 2007 року внесено зміни до рішення обласної ради від 28 грудня 2004 року, зокрема, встановлено площу РЛП «Міжрічинський» - 78 753,95 га (т. 2 а.с. 144).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 21).

30 серпня 2017 року ТОВ «Інститут геоінформаційних технологій» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Остерської міської ради Козелецького району (т. 1 а.с. 18-31).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,000 га, кадастровий номер 7422010400:31:248:0001, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Остерської міської ради Козелецького району (т. 1 а.с. 17).

У листі від 23 листопада 2017 року, скерованому ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Департамент просив довести до відома всіх структурних підрозділів перелік територій та об`єктів ПЗФ Чернігівської області станом на 01 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 43).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року припинено юридичну особу РЛП «Міжрічинський» шляхом її ліквідації. Створено комісію з ліквідації юридичної особи РЛП «Міжрічинський» (т. 1 а.с. 119, 120).

Іншим рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року затверджено Положення КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради (т. 1 а.с. 108, 109-113).

Згідно з листом в.о. директора Департаменту від 27 квітня 2020 року відповідно до наявних у Департаменті матеріалів, а саме: Проекту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року, земельна ділянка з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001відноситься до зони регульованої рекреації. Враховуючи крупномасштабність картографічних матеріалів парку Департамент не має можливості зазначити місця розташування земельної ділянки (т. 1 а.с. 41).

Листом від 11 серпня 2020 року директор Департаменту повідомила прокуратуру Чернігівської області про те, що на офіційному сайті Департаменту у розділі «Природно-заповідний фонд» розміщено наявну інформацію про природно-заповідні території та об`єкти Чернігівської області. Інформацію про РЛП «Міжрічинський» Департамент надав в електронному вигляді листом від 23 липня 2020 року, а саме, копію проекту організації території РЛП «Міжрічинський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів; картографічні матеріали парку (т. 1 а.с. 44, 43-100).

У листі Департаменту від 08 вересня 2020 року зазначено, що погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки РЛП «Міжрічинський» 7422010400:31:248:0001, розташованої на території Остерської міської ради, у власність ОСОБА_1 . Департаментом не надавалось. Відомості про порушення земельного законодавства у Департаменті відсутні. Встановлення фактів надання земель ПЗФ без погодження Департаменту, відповідно до Положення про Департамент, не відноситься до повноважень Департаменту. Відповідно до проекту, згідно з вимогами чинного законодавства (ст. 24 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»), територія РЛП «Міжрічинський» розділена на чотири зони: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації та господарська зона, для яких встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання його природних ресурсів (т. 1 а.с. 42).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 листопада 2020 року земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 7422010400:31:248:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташована на території м. Остер, Козелецького району, зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року (т. 1 а.с. 40).

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 7422010400:31:248:0001, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Остерської міської ради Козелецького району, категорія земель землі сільськогосподарського призначення (т. 1 а.с. 39).

Листом від 10 червня 2021 року директор Департаменту повідомила Козелецьку окружну прокуратуру про те, що Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів РЛП «Міжрічинський» розроблявся відповідно до ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та Положення про Проект, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 06 липня 2005 року. Відповідно до вказаних документів Проектом визначаються та обґрунтовуються заходи, які передбачається здійснити протягом п`яти років, стратегія розвитку заповідного об`єкта на десять років, а також проведення науково обґрунтованого функціонального зонування території парку. Термін дії Проекту законодавством не встановлений. Проект затверджувався рішенням сесії Чернігівської обласної ради 27 листопада 2003 року, яке не було скасоване, а 12 травня 2020 року було затверджено новий проект організації території. Отже, з 27 листопада 2003 року по 12 травня 2020 року чинним був Проект, розроблений в 2003 році, з відповідним зонуванням та режимом (т. 1 а.с. 51).

Звернувшись в інтересах держави з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА зазначав, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, за рахунок земель ПЗФ РЛП «Міжрічинський» на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року, яке вийшло за межі своїх повноважень та прийняло неправомірне рішення про виведення земельної ділянки з власності держави та передачі її у власність фізичній особі.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У частинах 1 та 2 ст. 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У ч. 1 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

В частинах 1-4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Як визначено ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення).

У ч. 1 та 3 ст. 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району було створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672, 9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів. Цим же рішенням було підпорядковано РЛП «Міжрічинський» Державному управлінню екології та природних ресурсів в Чернігівській області. Додатком № 1 до зазначеного рішення встановлено межі РЛП «Міжрічинський»: з півночі від межі південної частини с. Теремці Київської області по прямій на рівній відстані між мисливськими базами військового товариства і УТМР і далі до північної частини с. Тужар по дорозі на с. Городок, с. В. Гута по межі Чернігівського району до р. Десна; зі сходу по р. Десна від межі Чернігівського району до межі Київської області; з півдня по межі Київської області від р. Десна до Київського водосховища; з заходу по Київському водосховищу до с. Теремці. У додатку № 2 до рішення зазначено перелік місцевих рад із зазначенням площі парку, яку він займає на території місцевих рад, в тому числі, на території Остерської міської ради 69,50 га. Додатком № 3 визначено перелік землекористувачів, землі яких включаються до складу РЛП «Міжрічинський» без вилучення.

Рішенням 8 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року затверджено проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський». Зазначений проект погоджено, в тому числі, з начальником Козелецького районного відділу земельних ресурсів (т. 1 а.с. 96).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 7422010400:31:248:0001) у власність ОСОБА_1 на території Остерської міської ради Козелецького району та надано у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Державна реєстрація права приватної власності на вищезазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 проведена у визначеному чинним законодавством порядку та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наявних у матеріалах справи кольорових копій картографічного матеріалу карти та фрагментів карти РЛП «Міжрічинський» із зазначенням земельної ділянки відповідно до проекту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» станом на 2019 та 2023 роки вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001, передана у власність ОСОБА_1 , знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський (т. 3 а.с. 120-124).

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури посилався на те, що у межах Чернігівської області на землях Козелецького району рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року створено РЛП «Міжрічинський» площею 87 672,9 га. Відповідно до пунктів 1.4, 2.2 Положення про РЛП «Міжрічинський», затвердженого рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, РЛП «Міжрічинський» входить до складу ПЗФ України та є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою регіонального значення.

У листі Департаменту від 27 квітня 2020 року наявна інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001відноситься до зони регульованої рекреації РЛП «Міжрічинський», який створено за рахунок земель без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Прокурор, стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422010400:31:248:0001 знаходиться в межах РЛП «Міжрічинський», посилався на інформацію Департаменту та викопіювання з картосхеми РЛП «Міжрічинський».

З огляду на те, що ці надані прокурором докази стороною відповідача у належний спосіб не спростовано, апеляційний суд вважає доведеним те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель РЛП «Міжрічинський».

Аналізуючи доводи ОСОБА_1 про те, що належність спірної земельної ділянки до земель ПЗФ могло бути встановлено лише висновком експерта, який, на думку відповідача, мав надати прокурор, колегія суддів доходить наступного висновку. Верховний Суд у справі № 922/527/23 зазначав про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18 березня 2020 зі справи № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. На думку суду, більш переконливими є докази, надані прокурором на підтвердження доводів про знаходження спірної ділянки в межах ПЗФ, зокрема таким є викопіювання з картосхеми РЛП «Міжрічинський». ОСОБА_1 , вважаючи, що його землі не перебувають в межах РЛП «Міжрічинський», не був позбавлений можливості виготовити та подати суду відповідний експертний висновок на підтвердження цих доводів.

Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 дійшов висновку, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів ПЗФ чи включенням земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель ПЗФ та іншого природоохоронного значення. Вилучення (викуп) земель ПЗФ з комунальної власності можливе тільки за рішенням відповідної місцевої ради за обов`язковим погодженням з Верховною радою України. При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, яка знаходиться в межах земель ПЗФ, відповідає ефективному захисту порушених прав держави.

Отже, стосовно земель ПЗФ закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Таким чином, законним власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , є держава, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України заволодіння приватними особами землями ПЗФ державної форми власності є неможливим. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, яке відповідно до компетенції не було наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками ПЗФ.

Апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах РЛП «Міжрічинський», належала парку до виникнення спірних правовідносин 14 років і відноситься до земель ПЗФ. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з огляду на те, що 07 серпня 2003 року Козелецьким районним відділом земельних ресурсів погоджено проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», могло і повинно було знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох років перебуває у межах об`єкта ПЗФ РЛП «Міжрічинський». Отже, апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_1 про відсутність інформації щодо земель ПЗФ у Державному земельному кадастрі, і як наслідок, відсутність обтяжень щодо спірної земельної ділянки. Таким чином, оформлення документів про перехід земельної ділянки у приватну власність є порушенням закону, оскільки припинило право державної власності на неї.

Відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність об`єкта ПЗФ, межі якого визначено рішенням органу місцевого самоврядування (рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року, рішення Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року).

Надання земельної ділянки для ведення садівництва на території РЛП «Міжрічинський» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення садівництва на відповідних землях.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю та властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і державний орган, і ОСОБА_1 знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право відповідача мирно володіти спірною ділянкою відповідає закону.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, як правильно обрано прокурором при зверненні до суду.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц), про що правильно наголосив прокурор у відзиві на апеляційну скаргу.

Припинення РЛП «Міжрічинський», а також створення комунального закладу «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради не свідчить про необґрунтованість позовних вимог прокурора. Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20.

У постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 31 січня 2019 року за № 46 затверджено Положення про Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, пунктом 1 якого передбачено, що Департамент забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на території Чернігівської області.

Відповідно до цього положення саме Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації відповідно до покладених на нього завдань здійснює забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи державного управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Чернігівської області і заходів зі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі області відповідно до чинного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Отже, апеляційний суд відхиляє доводи ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області про неналежність позивача.

Виходячи з наведеного вище у сукупності, апеляційний суд вважає, що районний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», оскільки формування такої земельної ділянки на території ландшафтного парку проведено з порушенням положень ч. 3 ст. 186-1 ЗК України та ст. 51-54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».

Також суд першої інстанції правомірно задовольнив позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію від 19 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, враховуючи те, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21 вересня 2017 року № 25-14707/14-17-сг про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, площею 2,0000 га (кадастровий номер 7422010400:31:248:0001) для ведення особистого селянського господарства задоволенню не підлягає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22 червня 2022 року в справі № 676/1795/20 зазначено, що: «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (п. 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (п. 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. […] cуд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в цій справі.

За таких обставин пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про визнання недійсним рішення про передачу відповідачу спірної земельної ділянки у власність не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права».

Беручи до уваги неправильність застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури про визнання недійсним наказу і відмовляє у задоволенні такої вимоги з підстав, наведених вище. Крім того, рішення суду належить змінити, зменшивши суму стягнутого з ОСОБА_1 судового збору пропорційно до задоволених вимог.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Ніжинська місцева прокуратура звернулась з позовом у грудні 2020 року, заявивши три вимоги немайнового характеру (визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки), за які, враховуючи приписи ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», розмір судового збору становить 6 306 грн (2 102 х 3).

З наявної у справі копії платіжного доручення від 08 грудня 2020 року вбачається, що платником судового збору в сумі 6 306 грн за подачу позову є прокуратура Чернігівської області (т. 1 а.с. 1).

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 9 459 грн (т. 4 а.с. 116).

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання наказу недійсним та відмовляє у задоволенні наведеної вимоги, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених сторонами, пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 4 204 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, а з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 3 153 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року в частині вирішення позовної вимоги заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу скасувати, відмовивши в її задоволенні.

Рішення Козелецького районного суду від 10 квітня 2024 року в частині стянення з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судового збору змінити, зменшивши його суму з 6 306 грн до 4 204 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 153 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко