Постанова

від 04.09.2024 по справі 381/2920/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 381/2920/21 Головуючий у суді першої інстанції - Осаулова Н.А.

Номер провадження № 22-ц/824/10536/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фастівської міської ради Київської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області відділ Головного управління Держгеокадастру у Київській області у Фастівському районі про скасування рішення міської ради та державної реєстрації земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фастівської міської ради Київської області про скасування рішення міської ради та державної реєстрації земельної ділянки, яку мотивував тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказував, що рішенням Фастівської міської ради Київської області №15/2-LXV-VII від 18 жовтня 2019 року йому надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за місцезнаходженням земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,0979 га.

У той же час, звернувшись із заявою про внесення змін до Державного земельного кадастру, рішенням державного реєстратора від 26 березня 2021 року №РВ-1201859332021 було відмовлено у задоволенні даної заяви з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин з ділянкою кадастровий номер 3211200000:01:001:0102, площа співпадає на 6,4598%, тобто знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Зазначав, що земельна ділянка кадастровий номер 3211200000:01:001:0102 площею 0,0886 га розташована за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у власності відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯБ №293017 від 22 листопада 2005 року та межує з його земельною ділянкою. Вказану земельну ділянку було передано відповідачам безоплатно у приватну власність рішенням Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року.

У позові також посилався на те, що відповідачі не прийняли його пропозицію виправити помилку в документації у позасудовому порядку, а Фастівською міською радою Київської області рекомендовано вирішити дане питання у судовому порядку.

Відтак, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом просив: скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯБ №293017 від 22 листопада 2005 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що межа, визначена координатами поворотних точок меж земельної ділянки відповідачів, проходить поза встановленим між суміжними ділянками парканом та проходить по території його земельної ділянки і не відповідає фактичній межі встановленій у вигляді паркану, а тому він двічі звертався до відповідачів із проханням на надання згоди на виправлення помилок в інформації, що міститься в кадастрі і пропонував оплатити виготовлення нової технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на належну їм земельну ділянку. Проте відповідачі не дали своєї згоди.

Натомість, апелянт вважає, що без згоди власників земельної ділянки неможливо перенести відомості про належну останнім земельну ділянку з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та надати відомості про земельну ділянку, також неможливо без їх згоди внести виправлення/зміни до поворотних точок, конфігурації земельної ділянки в системі Державного земельного кадастру України. Останні такої згоди на його прохання не надають.

Апелянт ОСОБА_1 звертає увагу й на те, що при проведенні дослідження, експертом було встановлено, що фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, не відповідають межам, визначеним координатами поворотних точок меж, які є складовими Технічної документації № 10а-422 та в якій, за висновком експерта, відсутні будь-які технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки відповідачів та розрахунок координат поворотних точок меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Висновок суду щодо відповідності документації відповідачів на право власності на земельну ділянку є хибним, оскільки координати поворотних точок не відповідають фактичному користуванню земельною ділянкою, а відомості з Державного реєстру земель без перевірки на помилки в документації та без відповідного розрахунку їх координат було перенесено до Державного земельного кадастру.

ОСОБА_1 зазначає, що за відсутності згоди власника земельної ділянки щодо якої відомості внесені до земельного кадастру з помилками, на виправлення цих помилок, законом не передбачений позасудовий спосіб вирішення спору, відтак, вважає, що посилання суду на можливість вирішення спору у порядку внесення змін до Державного земельного кадастру щодо вірного зазначення поворотних точок не є ефективним способом захисту його порушеного права на земельну ділянку, суперечить завданню та основним засадам цивільного судочинства і не вирішує спір по суті.

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 540/861/16-ц, відповідно до якої якщо судом встановлено факт накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача і таке порушення закріплено в рішенні органу місцевого самоврядування, то це є належне обґрунтування визнання судом недійсними і державного акту, і рішення органу місцевого самоврядування, апелянт ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат.

07 травня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , відповідно до якого вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги невмотивованими та безпідставними й просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Так, представник відповідача зазначає, що на момент оформлення відповідачами права власності на спірну земельну ділянку ними не було і не могло бути порушено права позивача, оскільки вони звернулись за оформленням права власності на початку 2005 року, а ОСОБА_1 у жовтні 2019 року.

Вважає, що позивачем не надано доказів порушення його права оскаржуваним рішенням Фастівської міської ради Київської області від 03 березня 2005 року №2/53-ХХХ-ІVв частині передачі в приватну власність земельної ділянки, а накладення земельних ділянок не є підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта/позивача у справі ОСОБА_1 , адвокат Мельник Т.О. підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у справі ОСОБА_2 , адвокат Олексієнко О.О. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, мотивуючи дані заперечення тим, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_1 , адвоката Мельник Т.О. та представника відповідача у справіОСОБА_2 , адвоката Олексієнко О.О., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підстав рішення виконкому міської ради від 15 лютого 2008 року №60/30, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 березня 2008 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 9).

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №15/2-LXV-VII від 18 жовтня 2019 року надано громадянам, зазначеним у додатку, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (категорія земель - землі житлової та громадської забудови) та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (категорія земель - землі сільськогосподарського призначання) орієнтовною площею земельних ділянок згідно додатку у межах земель Фастівської міської ради - ОСОБА_1 , для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0979 га. (т. 1 а.с. 11).

У той же час, рішенням №РВ-1201859332021 від 26 березня 2021 року державного кадастрового реєстратора відділу у Верхньодніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Камінського В.В. було відмовлено у задоволенні заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 26 березня 2021 року з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам та невідповідності поданих документів законодавству, а саме, п. 6 ст. 26 Закону України «Про державний земельний кадастр» (в межах земельної ділянку, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка - ст. 111 і 122 Порядку ведення ДЗК), перетин з ділянкою кадастровий номер 3211200000:01:001:0102, площа співпадає на 6,4598% (т. 1 а.с. 12).

Також судом встановлено, що рішенням Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року, передано безплатно у власність земельні ділянки зазначеним у додатку громадянам, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, гаражного будівництва, ведення особистого селянського господарства, садових, дачних земельних ділянок; дозволено громадянам міста (зазначеним у додатку), замовити технічну документацію на виготовлення державних актів на право власності на землю - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га - для обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 14-15).

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №3/60-ХХХVІ-ІV від 01 листопада 2005 року затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам на території м. Фастова (згідно додатку), розміри і площі земельних ділянок, уточнені в результаті проведення вишукувальних робіт; вирішено виготовити державні акти на право власності на землю з метою посвідчення права власності громадян - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га - для обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 88).

Так, у відповідності до державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯБ №293017 від 22 листопада 2005 року, земельна ділянка кадастровий номер 3211200000:01:001:0102 належать на праві власності ОСОБА_2 (1/2 частка) та ОСОБА_3 (1/2 частка) за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га - для обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 87).

Згідно висновку експерта від 18.09.2023 року №СЕ-19/111-23/32846-ЗТ, розроблена технічна документація на земельну ділянку з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102 не відповідає вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Площа земельної ділянки з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідає розробленій землевпорядній документації.

Конфігурація земельної ділянки з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , подібна до конфігурації земельної ділянки зображеній в розробленій землевпорядній документації.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , межують між собою і мають одну спільну межу, яка в натурі (на місцевості) встановлена у вигляді паркану.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 частково накладається на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Площа накладання становить 0,0063 га (т. 2 а.с. 107-118).

Як вбачається із матеріалів справи, рішення про передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки було прийнято Фастівської міською радою 03 березня 2005 року, а технічну документацію затверджено 01 листопада 2005 року, в той же час, як рішення про надання дозволу на розробку технічної документації було видано позивачу 18 жовтня 2019 року. Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102 було видано 22 листопада 2005 року, а державний акт позивачу на його земельну ділянку не було видано.

Таким чином, в силу чинного на той час законодавства, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули та оформили право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3211200000:01:001:0102, раніше ніж позивач лише отримав дозвіл на розробку технічної документації.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти, що оскаржувані рішення Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року та державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 листопада 2005 року були прийняті та видані з порушенням вимог закону.

Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції указав, що станом на 2005 рік у власності позивача не було земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Дозвіл на розробку технічної документації йому було надано лише у 2019 року.

При цьому, у наданому позивачем зведеному плані ділянок вказано площу ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 0,0886 га, тобто аналогічну площі, яка було передана у власність міською радою (т. 1 а.с. 31).

У наданому висновку експертного дослідження на підставі ухвали суду вказується про збільшення площі земельної ділянки, яка належить відповідачам, за рахунок фактичного користування (т. 2 а.с. 116). У той же час, вказана обставина не впливає на правомірність видачі документів станом на 2005 рік. У вказаному висновку також вказується, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, вказана у державному акті, становить 0,0886 га, тобто аналогічна площі ділянки, яку було передану у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Із листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 24 листопада 2023 року №29-10-0.222-11187/2-23, вбачається, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102 (площа 0,0886 га, цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 , власники: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) були перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру. Координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 3211200000:01:001:0102, які містяться у Державному земельному кадастрі, відповідають координатам поворотних точок меж земельної ділянки, які містяться у документації із землеустрою (т. 2 а.с. 176).

Правовою підставою звернення позивача до суду із вказаним позовом зазначено - неможливість зареєструвати за собою відведену йому земельну ділянку через накладення в Державному земельному кадастрі поворотних точок (координат земельної ділянки) на неї земельної ділянки, що належить відповідачам.

Суд виходив із того, що державна реєстрація земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера 3211200000:01:001:0102 із внесенням її меж до Державного земельного кадастру є стадією процедури отримання права власності на земельну ділянку, етапом формування земельної ділянки, тобто передумовою отримання прав на землю відповідачами.

Встановивши, що позивач не може зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку через те, що у Державному земельному кадастрі невірно зазначено поворотні точки земельної ділянки відповідачів суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню оскільки не є належним способом захисту прав позивача.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.

Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.

Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.

Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Судом встановлено, що координати поворотних точок земельних ділянок, що належать сторонам по справі на праві приватної власності не відповідають їх фактичним межам, про що зазначено у висновку експерта №СЕ-19/111-23/32846-ЗТ від 18 вересня 2023 року.

При цьому у зазначеному висновку експерта зазначено, що в наданій на дослідження Технічній документації №10а-422 із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в межах земель АДРЕСА_2 (а.с.82-101 т.2) відсутні технічні матеріали та документи, що підтверджують розміри земельних ділянок та надання їх користування до прийняття Фастівською міською радою рішення про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок, що не відповідає вимогам ч.1, ч.2 ст. 118 ЗК України та п. 1.16,1.17 «Інструкції…» № 43.

Також експертом при дослідженні вказаної Технічній документації №10а-422 було встановлено відсутність частини документів, які є обов`язковими, серед яких виявлено відсутність збірного кадастрового плану суміжних землевласників та землекористувачів; відомостей обчислення площі земельної ділянки; відомостей обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки; журналу польових вимірювань та відповідно експертом зроблений висновок, що вказана вище технічна документація щодо визначення координат розташування та меж земельної ділянки з кадастрового номера 3211200000:01:001:0102 не відповідає вимогам земельного законодавства (а.с. 113 зв.б т.2).

Відтак, невідповідність координат фактичному користуванню свідчить про недоліки виконання землевпорядних робіт з боку землевпорядних організацій.

Аналізуючи можливість застосування обраного позивачем способу захисту, то з урахуванням фактичних обставин цієї справи не вимагається пред`явлення позову з вимогами про визнання рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки та скасування державного акта на право приватної власності на землю, а також державної реєстрації права власності, оскільки для виправлення помилки у відомостях координат поворотних точок меж земельної ділянки, кадастровий номер 3211200000:01:001:0102, достатнім та дієвим є саме зобов`язання відповідачки вжити дії щодо виправлення у Державному земельному кадастрі помилок у відомостях координат поворотних точок меж зазначеної земельної ділянки, без визнання недійсними правовстановлюючих документів на ділянку відповідачки, кадастровий номер 3211200000:01:001:0102.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 686/30193/20, від 28 лютого 2024 року у справі № 361/6799/14, від 10 травня 2024 року у справі № 185/9511/16.

Перевіряючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , щодо помилковості висновку суду в частині відмови у скасуванні рішення Фастівської міської ради №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року то колегія суддів враховує наступне.

Так, рішенням Фастівської міської ради Київської області №2/53-ХХХ-ІV від 03 березня 2005 року, передано безплатно у власність земельні ділянки зазначеним у додатку громадянам, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, гаражного будівництва, ведення особистого селянського господарства, садових, дачних земельних ділянок; дозволено громадянам міста (зазначеним у додатку), замовити технічну документацію на виготовлення державних актів на право власності на землю - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га - для обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 14-15). Тобто вказаним рішенням міської ради вирішувалося питання про передачу у власність громадянам земельних ділянок та надання дозволу громадянам міста (зазначеним у додатку), замовити технічну документацію на виготовлення державних актів на право власності на землю в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га.

А вже рішенням Фастівської міської ради Київської області №3/60-ХХХVІ-ІV від 01 листопада 2005 року було затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам на території м.Фастова (згідно додатку), розміри і площі земельних ділянок, уточнені в результаті проведення вишукувальних робіт; та надано дозвіл на виготовлення державного акту на право власності на землю з метою посвідчення права власності громадян - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0886 га - для обслуговування житлового будинку.

Тому саме вказаним рішення міської ради була затвердження технічна документації із визначеними координатами та конфігурацією земельна ділянка відповідачів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні координат та конфігурацій земельних ділянок було допущено технічні помилки, які підлягають усуненню шляхом розроблення технічної документації із землеустрою, якою визначаються місцеположення поворотних точок меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а не скасування правовстановлюючих документів та реєстрацію з цих підстав права власності.

Також переглядаючи в апеляційному порядку вище вказане рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує положення, які містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Статтею 1 Першого протоколу передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах "Rysovskyy v. Ukraine", заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року "Kryvenkyy v. Ukraine", заява № 43768/07).

У справі, яка переглядається, відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули в порядку безоплатної приватизації права власності на земельну ділянку, і матеріали справи не містять доказів, що саме із їх вини помилково винесенні координати та конфігурація земельної ділянки із частковим перенесення їх на земельну ділянку, яка в подальшому була передана у власність позивачу справі.

Крім того, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача в частині незаконності рішення міської ради про надання відповідачам у власність земельної ділянки, оскільки на час набуття земельної ділянки у власність відповідачами у справі ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , земельна ділянка позивача у справі ОСОБА_1 сформована не була, її межі, координати та конфігурація на час ухвалення оспорюваного рішення Фастівської міської ради від 03 березня 2005 року не була визначена та закріплена відповідними межовими знаками, тому суд обґрунтовано визнав недоведеними вимоги позивача у справі.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв