Ухвала

від 03.09.2024 по справі 953/1984/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/1984/23 Номер провадження 11-кп/814/1860/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в письмовому провадженні у кримінальному провадженні № 22022220000002245 апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 липня 2024 року,

встановила:

Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Харкова, громадянці України, з вищою освітою, депутатки Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області VIII скликання, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , не судимій,

обвинуваченій за ч.4 ст. 111-1, ч.1 ст. 111-2 КК України,

продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 01.09.2024 включно без визначення розміру застави.

Відмовлено в задоволенні клопотань обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисників про обрання запобіжного заходу у вигляді застави.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується за ч.4 ст. 111-1, ч.1 ст. 111-2 КК України, а саме у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією державою-агресора, а також в умисних діях, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво) та її збройним формулюванням, вчинених громадянкою України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації та підтримці рішень держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільної передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд мотивував ухвалене рішення наявністю на розгляді суду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 111-1, ч.1 ст. 111-2 КК України, а також наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, що продовжують існувати на момент розгляду.

На ухвалу суду захисник подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, або обрати більш м`який запобіжний захід, чи альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що прокурором в клопотанні не доведено жодним чином ризики, передбачені ст. 177 КПК України та не надані докази наявності вказаних ризиків, а тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для продовження строку запобіжного заходу.

Вважає, що ОСОБА_6 жодним чином не перешкоджає та не має наміру перешкоджати кримінальному провадженню.

Прокурором в судовому засіданні не доведено, що більш м`який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам.

Також вказує, що визначення альтернативного запобіжного заходу відноситься до дискреційних повноважень суду.

Звертає увагу, що ОСОБА_6 ніяким чином не може вчиняти дії щодо відчуження майна, так як на усе її майно накладено арешт.

Вказав про тривале перебування обвинуваченої під вартою.

Також зазначив, що ОСОБА_6 є людиною похилого віку, особою, яка досягла пенсійного віку, у зв`язку з чим тривале перебування під вартою впливає на стан здоров`я. Крім цього ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, раніше не судима, має роботу, є депутатом сільської ради.

Стверджує, що її діями не завдано майнової шкоди.

Інші учасники провадження ухвалу не оскаржували.

Прокурор, адвокат та обвинувачена прохали розглянути апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченої без їх участі, тому, відповідно до ст. 406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Апеляційним судом встановлено, що на розгляді суду першої інстанції перебуває кримінальне провадження № 22022220000002245 за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.4 ст. 111-1, ч.1 ст. 111-2 КК України. В судовому засіданні 04 липня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01 вересня 2024 року включно без визначення розміру застави.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з`ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з`явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.

Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, постановив ухвалу з дотриманням приписів статей 177, 183, 197, 199 та 331 КПК України.

Ухвалюючи рішення, суд врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, вірно пославшись на те, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Необхідність застосування запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюються, оскільки апелянт просить призначити більш м`який запобіжний захід або обрати альтернативний запобіжний захід.

Слідчий суддя, всупереч доводам захисника, належним чином мотивував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Враховуючи тяжкість злочинів, інкримінованих ОСОБА_6 , зокрема особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 12 років позбавлення волі, те, що кримінальні правопорушення вчинені під час воєнного стану, злочини вчинені проти основ національної безпеки України, тобто спрямовані проти усього народу України, що вказує на її суспільну небезпечність, наявність суспільного інтересу, даних про особу обвинуваченої, встановлених судом першої інстанції, зокрема, що ОСОБА_6 є депутатом місцевої ради, те, що судовий розгляд у даному провадженні не завершено, суд дійшов правильного висновку про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою в інкримінованих правопорушеннях, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року - суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.

Отже, вказані вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу та на час вирішення питання не зменшилися.

Щодо доводів захисника про тривале перебування обвинуваченої під вартою необхідно зазначити, що при продовженні такого заходу забезпечення кримінального провадження, суд врахував особливості конкретної справи, в якій необхідне тривале утримання особи під вартою, обставини справи в сукупності з особою обвинуваченої, які вказують на можливість останньої вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.

Також колегія суддів зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому, і тривалість перебування обвинуваченої під вартою не є самостійною підставою для скасування такого запобіжного заходу.

Тобто, стороною захисту не наведені переконливі підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який або доказів, які б вказували, що більш м`який запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Необхідно наголосити, що відповідно до ч.6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Крім цього відповідно до норм ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. Вказаним правом скористався суд першої інстанції.

Колегія суддів враховує вік обвинуваченої та стан її здоров`я, проте будь-яких даних щодо неможливості утримання обвинуваченої під вартою за станом здоров`я або неможливості медичного лікування в умовах тримання під вартою, колегії суддів не надано.

Відсутність судимостей та наявність соціальних зв`язків самі по собі не є достатніми доказами забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

З огляду на вказане, враховуючи, що є достатні підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали є такими, що не знайшли свого підтвердження.

Більше того, на час перегляду рішення місцевого суду в апеляційній інстанції, строк дії ухвали закінчився, тобто, вказана ухвала припинила свою дію.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Керуючись ст. 405,419,422-1КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4