Постанова

від 04.09.2024 по справі 2-2310/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6267/24 Справа № 2-2310/10 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року за заявою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про видачу дубліката виконавчого листа в цивільній справі номер 2-2310/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заінтересована особа: Новомосковський відділ державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось Акціонерне товариство «Укрсиббанк» з заявою про видачу дублікатів виконавчих листів в цивільній справі номер 2-2310/10, обґрунтовуючи заяву тим, що 17.06.2019 року оригінал виконавчого листа №2-2310/10, виданого 21.03.2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, разом із заявою про відкриття виконавчого провадження були направлені до Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області через Кур`єрсько-Поштовий Сервіс ФОП Іваненко.

08.01.2024 року представником заявника повторно направлено заяву щодо вчинення виконавчих дій на адресу відділу державної виконавчої служби.

З відповідді Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.01.2024 року вбачається, що виконавчий лист №2-2310/10 від 16.12.2010 року Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь АТ «Укрсиббанк» було повернуто постановою від 23.09.2016 року, станом на 25.01.2024 року повторно до відділу оригінал виконавчого листа не надходив.

Заявник вважає, що пакет документів був втрачений при пересилці в 2019 році.

Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання АТ «Укрсиббанк» є дотриманим, оскільки постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві за виконавчим провадженням №26727009 винесена 23.09.2016 року, а оригінал виконавчого листа разом із заявою було направлено через Кур`єрсько-Поштовий Сервіс 17.06.2019 року, в межах строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Заявник просив суд видати дублікат виконавчого листа №2-2310/10, виданого 21.03.2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1294445,34 грн.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року заяву Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про видачу дубліката виконавчого листа у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.

Із вказаним судовим рішенням не погодився заявник АТ «Укрсиббанк», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви АТ «Укрсиббанк» про видачу дубліката виконавчого листа щодо стягнення кредитної заборгованості з боржника ОСОБА_1 у справі №2-2310/16, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «УКРСИББАНК» судові витрати за подання апеляційної скарги.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що ухвалена із порушенням норм цивільного процесуального права.

23.09.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №26727009 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, після повернення оригіналу виконавчого листа банк міг повторно його пред`явити до виконання протягом одного року (до 23.09.2017 року), згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22, п. 1 ч. 1. ч. 2 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за №606-XIV, який на той момент був чинним.

Водночас, 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року за №1404-VIII, яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох соків з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

17.06.2019 року через Курьерско-Поштовий Сервіс (ФОП ОСОБА_3 ) представником АТ «Укрсиббанк» було направлено заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа до Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

24.10.2023 року АТ «Укрсиббанк» звернулось з запитом до ФОП ОСОБА_3 Кур`єрско-Поптовий Сервіс щодо доставки пакету №4236279 на адресу Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Згідно з відповіддю оператора поштового зв`язку ФОП ОСОБА_3 від 15.11.2023 року пакет №4236279 від 17.06.2019 року мав бути вручений кур`єром представнику отримувача не пізніше наступного дня. У ФОП ОСОБА_3 неможливо визначити дату доставки пакету №4236279 (з описом вкладення), оскільки строк зберігання такої інформації становить шість місяців з дати відправки.

25.01.2024 року на адресу АТ «Укрсиббанк» з Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшла відповідь на заяву банку від 08.01.2024 року, згідно з якою оригінал виконавчого листа було повернуто стягувачу постановою від 23.09.2016 року, та станом на 25.01.2024 року повторно до відділу ДВС оригінал виконавчого листа не надходив.

Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не визначено коли саме (в який термін) строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив.

Також доводи стягувача про те, що виконавчий лист втрачено при пересилці взагалі не оцінювались судом першої інстанції.

Від боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили в задоволенні апеляційної скарги АТ «УкрСиббанк» на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 року про відмову у видачі дублікату виконавчого листа у цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Факт повідомлення категорично різних подій та обставин втрати виконавчого документу явно свідчить про намагання ввести суд в оману та викликає сумніви в добросовісності користування своїми процесуальними правами. А подання заяви вдруге за наявності переглянутого апеляційною інстанцією законного рішення суду з того самого предмету, із зазначенням нових обставин, які були достовірно відомі заявнику під час подання першої заяви, свідчить про намагання створити штучні правові підстави для незаконної видачі дублікату виконавчого документу та про ознаки зловживання своїми процесуальними правами.

Виконавчий лист було повернуто стягувачу у вересні 2016 року на підставі постанови державного судового виконавця.

До суду з заявою про видачу дублікату заявник звертається 15.02.2024 року, тобто поза межами строків пред`явлення виконавчого листа до виконання (з урахуванням переривання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання).

Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. У той же час, обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

У заяві, заявник ставить питання лише про видачу дублікату виконавчого документу, зазначаючи, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не закінчився, оскільки був перерваний шляхом пред`явлення до виконання цього виконавчого документу 17.06.2019 року. З цим погодитись не можна, оскільки ця обставина не підтверджена жодним доказом.

Так, доказом пред`явлення до виконання виконавчого листа необхідно вважати документ, який засвідчує факт отримання органами ДВС відповідного виконавчого листа та/або прийняття будь-яких рішень у вигляді винесення відповідних постанов, наприклад, про відновлення виконавчого провадження. За відсутності доказів, підтверджуючих факт пред`явлення до виконання виконавчого листа, категорично не можна погодитись з заявником в частині того, що 17.06.2019 року відбулося пред`явлення виконавчого документа до виконання та відповідно відбулось переривання строків.

Тому, з огляду на норми права, зокрема, про обчислення процесуальних строків та виконавче провадження, правильно буде розрахувати строки пред`явлення виконавчого документа до виконання з моменту повернення органами ДВС стягувачеві виконавчого листа - з вересня 2016 року до моменту звернення з цією заявою заявника до лютого 2024 року. Відтак, строк пред`явлення виконавчого документу сплив, а представник заявника звернувся із заявою про видачу дубліката виконавчого листа поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За змістом листа ФОП ОСОБА_3 від 15.11.2023 року вбачається, що пакет документів згідно з описом мав би бути вручений отримувачу 18.06.2019 року. Проте, у листі зазначено лише про ймовірність такого вручення, та зазначено про відсутність підтверджуючих документів. Тому обставини, наведені у даному листі, не є підставою для встановлення факту втрати виконавчого документу, і не можна стверджувати про пред`явлення виконавчого документу.

Накладна служби кур`єрської доставки без відповідного розрахункового документа не може вважатися належним доказом надіслання пакету документів (аналогічний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 21.12.2019 року по справі №910/6447/18, №916/3423/19).

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник заявника АТ «Укрсиббанк» адвокат Міняєв А.О. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Боржники ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явилися.

Заслухавши суддю доповідача, представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК

України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2010 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто на користь позивача солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1294445,34 грн (а.с. 48-49, том 1).

На підставі вказаного рішення 21 березня 2011 року були видані виконавчі листи (а.с. 60-65, том 1).

26.04.2011 року відкрито виконавчі провадження №26727009, №26729656, відповідно до інформації з АСВП стан виконавчих проваджень завершений (а.с. 66-68, 73-75 том 1).

29.04.2011 року відкрито виконавчі провадження №26728732, №26727614, №26749094, №26748690, відповідно до інформації з АСВП стан виконавчих проваджень завершений (а.с. 69-70, 71-72, 76-77, 78-79, том 1).

З заяви від 15.09.2020 року вбачається, що АТ «Укрсиббанк» зверталось до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа в цивільній справі номер 2-2310/10, обґрунтовуючи її тим, що на адресу ДВС неодноразово було направлено запити про хід виконавчих проваджень, але жодного разу відповідь стягувач так і не отримав, тому, заявник вважає, що виконавчі листи видані по вищевказаній справі слід вважати втраченими, про це свідчить той факт, що на сьогоднішній день стягувач більше не звертався до жодного ВДВС з заявами про відкриття виконавчого провадження, бо виконавчі документи на адресу стягувача так і не надійшли протягом тривалого часу (а.с. 54-56, том 1).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в задоволенні заяви АТ «Укрсиббанк» про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу та видачу дубліката виконавчого листа відмовлено (а.с. 100-102, 157-159, том 1).

15 лютого 2024 року АТ «Укрсиббанк» звернулось до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа в цивільній справі номер 2-2310/10, обґрунтовуючи її тим, що 17.06.2019 року оригінал зазначеного виконавчого листа №2-2310/10, виданого 21.03.2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, разом із заявою про відкриття виконавчого провадження були направлені до Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області через Кур`єрсько-Поштовий Сервіс ФОП ОСОБА_5 , однак, пакет документів був втрачений при пересилці (а.с. 164-166зв, том 1).

До вказаної вище заяви долучено заяву про відкриття провадження, накладну Кур`єрсько-поштового сервісу №4236279 від 17.06.2019 року з описом вкладення (а.с. 167, 168, 169, том 1).

З повідомлення ФОП ОСОБА_3 вбачається, що пакет №4236279 було прийнято 17.06.20219 року, та він мав бути вручений кур`єром представнику отримувача не пізніше наступного дня (а.с. 171, том 1).

З відповіді Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що станом на 24.01.2024 року виконавчий лист №2-2310/10 від 16.12.2010 року Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1294445,34 грн повторно не надходив (а.с. 172, том 1).

Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа, суд першої інстанції виходив зі зловживання представника АТ «Укрсиббанк» своїми процесуальними правами та необґрунтованості поданої заяви.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

У п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Положеннями ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу.

Тлумачення зазначених норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.

Судом встановлено, що 15.09.2020 року АТ «Укрсиббанк» зверталось до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа в цивільній справі номер 2-2310/10, обґрунтовуючи її тим, що на адресу ДВС неодноразово було направлено запити про хід виконавчих проваджень, але жодного разу відповідь стягувач так і не отримав, тому, заявник вважає, що виконавчі листи видані по вищевказаній справі слід вважати втраченими, про це свідчить той факт, що на сьогоднішній день стягувач більше не звертався до жодного ВДВС з заявами про відкриття виконавчого провадження бо виконавчі документи на адресу стягувача так і не надійшли протягом тривалого часу.

15 лютого 2024 року АТ «Укрсиббанк» повторно звернулось до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа в цивільній справі номер 2-2310/10, обґрунтовуючи її тим, що 17.06.2019 року оригінал зазначеного виконавчого листа №2-2310/10, виданого 21.03.2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, разом із заявою про відкриття виконавчого провадження були направлені до Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області через Кур`єрсько-Поштовий Сервіс ФОП Іваненко, однак, пакет документів був втрачений при пересилці.

Таким чином, обставини, наведені у заяві від 15 вересня 2020 року та апеляційній скарзі не тільки суттєво відрізняються між собою, а й суперечать заяві поданій 15 лютого 2024 року.

У заяві від 15 вересня 2020 року відсутня будь-яка згадка про направлення заяви про відкриття виконавчого провадження та оригінала виконавчого листа до Новомосковського МРВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області 17 червня 2019 року. Крім того, після надсилання ряду заяв залишених державною виконавчою службою без відповіді, стягувач із заявами про відкриття виконавчого провадження не звертався.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що розбіжність вказаних фактів у наданих позивачем заявах та скарзі, у свою чергу, може свідчити про свідоме маніпулювання заявником обставинами справи та намір створити штучні правові підстави для незаконної видачі дублікату виконавчого документу. А подання заяви вдруге за наявності переглянутої апеляційною інстанцією ухвали, якою ухвалу суду з того самого предмету, із зазначенням нових обставин, які достовірно були відомі заявнику під час подання першої зави, але були упущені, свідчать про зловживання представника АТ «Укрсиббанк» своїми процесуальними правами.

Доводи апеляційної скарги щодо повторного направлення виконавчого документу для виконання до ДВС через Кур`єрсько-Поштовий Сервіс ФОП Іваненко, апеляційний суд відхиляє, оскільки він не підтверджується належними та допустимими доказами і спростовується матеріалами справи.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Акціонерного товариства «Укрсиббанк» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» залишити без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2024 року.

Судді: