Рішення

від 03.09.2024 по справі 903/552/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2024 року Справа № 903/552/24

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу

за позовом: Керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіста»

про стягнення 47 666, 63 грн.

Представники сторін:

прокурор: Коломий Оксана Олегівна, службове посвідчення №071846 від 01.03.2023;

від позивача: не прибули;

від відповідача: не прибули

Встановив: Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Авіста та просить суд стягнути з відповідача 47 666,63 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на користь Ковельської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить, що відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів та не сплачував кошти власнику землі за фактичне користування.

Ухвалою суду від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.07.2024.

Ухвалою суду від 01.07.2024 відкладено підготовче засідання на 07.08.2024.

05.08.2024 від відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/5340/24 від 05.08.2024.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про долучення копії письмового доказу за вх.№ 01-75/5355/24 від 06.08.2024 у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію розрахунку суми збитків за 2022 рік, виготовленого у належній якості та клопотання за вх.№ 01-75/5358/24 від 06.08.2024 у якому просить суд залишити без розгляду відзив представника відповідача з підстав пропуску без поважних причин строку, встановленого для його подання.

Ухвалою суду від 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2024.

26.08.2024 від відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли письмові пояснення за вх.№01-75/5751/24 від 26.08.2024, в яких відповідач зазначає, що ухвалою суду від 07.08.2024, судом, зокрема, залишено без розгляду поданий представником ТОВ «Компанія «Авіста» відзив на позовну заяву, у зв`язку із пропуском встановленого строку на подання відзиву на позов, внаслідок чого судом не надано оцінки викладеним у ньому доводам.

06.08.2024р. представником прокуратури через підсистему Електронний суд направлене на адресу господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку суми збитків за 2022 рік, який, як зазначено у клопотанні, відсканований у неналежній якості, та не є новим доказом по справі.

Відповідач зазначає, що серед додатків до позовної заяви, наявної у відповідача, відсутній такий доказ, як розрахунок суми збитків за 2022 рік.

У зв`язку із чим відповідач вважає, що суд під час розгляду справи не має брати до уваги наданий представником прокуратури 06.08.2024 доказ по справі (розрахунок суми збитків за 2022 рік), як такий, що наданий без обґрунтування неможливості подання доказу разом з поданням позовної заяви.

Згідно даних активної карти повітряних тривог (сайту: https://alerts.in.ua) та додатку карта тривог України, на території Волинської області з 06 год 10 хв. 26.08.2024 було оголошено повітряну тривогу. Враховуючи вищезазначені обставини, судове засідання у справі, призначене на 26.08.2024 на 11 год. 45 хв. не відбулось.

Ухвалою суду від 26.08.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 03 вересня 2024 року об 11:45 год.

Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання. Ухвала суду від 26.08.2024 була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області доставлена до електронного кабінету 27.08.2024.

Відповідач всупереч створеним судом відповідних умов та наданих строків, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причин неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином. Ухвала суду від 26.08.2024 була надіслана електронною поштою в електронний кабінет відповідача та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області доставлена до електронного кабінету 27.08.2024.

У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутня в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Першим з указаних елементів є порушення або загроза порушення "інтересів держави".

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статтей 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування. Відповідно до частини 8 вказаної статті, право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до статті 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Прокурор доводить, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у тому, що використання ТОВ "Авіста" земельної ділянки комунальної власності, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості упродовж 01.06.2012 по 10.08.2022, без правовстановлюючих документів призвело до того, що до місцевого бюджету не надходили кошти орендної плати за землю, а територіальна громада, відповідно, позбавлена можливості використовувати їх на передбачені законом цілі.

За таких обставин ефективне використання земельної ділянки комунальної власності та надходження плати за її використання до бюджету беззаперечно становить державний інтерес, захищати у суді який вправі прокурор.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно пункту 35 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У сфері регулювання земельних відносин, органи місцевого самоврядування, згідно підпункту 1 пункту б частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», здійснюють контроль за додержанням земельного законодавства.

Статтею 189 Земельного кодексу України встановлено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно статті 12 Закону України "Про охорону земель", до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі охорони земель на території сіл, селищ, міст належать: здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Отже, Ковельська міська рада уповноважена розпоряджатись землями комунальної власності, розміщеними в межах м. Ковель Волинської області, здійснювати самоврядний контроль за використанням таких земель та вживати заходів до усунення виявлених порушень земельного законодавства.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.

Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб`єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Ковельською окружною прокуратурою на адресу Ковельської міської ради скеровувалися листи, у яких зазначалося про порушення вимог статтей 206, 120, 123,124 Земельного кодексу, п.п.14.1.136, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України при використанні упродовж 2012-2022 років земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів та несплати за її використання коштів.

11.04.2023 Ковельська окружна прокуратури скеровувала на адресу Ковельської міською ради лист №52-1374 вих.23, у якому роз`яснено вищевказані положення законодавства та витребувано інформацію щодо врегулювання питання правомірного використання ТзОВ «Авіста» земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 та щодо сплати орендної плати за використання цієї ж земельної ділянки до її поділу (071040000:15:003:0010).

Ковельська міська рада у своєму листі №2275/3.14/2-23 від 26.04.2023 повідомила про те, що ТзОВ «Авіста» не зверталося до органу місцевого самоврядування із заявами про надання вказаної земельної ділянки в оренду, крім цього орендну плату за фактичне її використання не вносило. При цьому, Ковельська міська рада долучила до зазначеного листа розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання відповідачем землі. Згідно вказаного розрахунку ТОВ «Авіста» не сплатило до місцевого бюджету 40 596,46 грн.

Прокурор зазначає, що Ковельська міська рада, як розпорядник земельної ділянки, з 11.04.2023 володіла інформацією щодо порушень вимог Земельного кодексу України під час використання земельної ділянки ТОВ «Авіста». Крім цього, надала інформацію щодо наявності, на її думку, збитків.

У подальшому під час моніторингу Єдиного реєстру судових рішень Ковельською окружною прокуратурою з`ясовано що Ковельська міська рада не зверталася до суду з відповідним позовом до ТзОВ «Авіста».

У зв`язку з цим, окружною прокуратурою 13.11.2023 на адресу Ковельської міської ради скеровано повторний лист №52-3785 вих.23, у якому повторно роз`яснено положення вимог чинного законодавства та витребувано інформацію щодо врегулювання проблемного питання.

Ковельська міська рада у своєму листі №6344/3.14/2-23 від 01.12.2023 повідомила про те, що жодних платежів за використання земельних ділянок не надходило.

13.12.2023 окружною прокуратурою на адресу Ковельської міської ради скеровано третій лист №52-4402 вих.23, у якому роз`яснено порушення вимог чинного законодавства та витребувано інформацію щодо намірів міської ради на звернення до суду з відповідним позовом.

Однак, як вбачається з відповіді Ковельської міської ради від 28.12.2023 № 6811/3.14/2-23, остання не вказала, що зверталась до суду із позовом до ТОВ «Авіста» чи планує таке звернення самостійно, а також повідомила про те, що не заперечує проти представництва її інтересів в даному випадку саме Ковельською окружною прокуратурою.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельська окружна прокуратура повідомила Ковельську міську раду про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом, а відтак судом досліджені обставини за яких прокурор має право подати позов до господарського суду та встановив їх наявність у даній справі.

Суд встановив, що по вул. Фабричній, 26 у м Ковель розміщене нерухоме майно, що належало на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіста» у період з 01.06.2012 по 10.08.2022.

Проте, ТОВ «Авіста» без будь-яких правовстановлюючих документів у зазначений вище період використовувалася земельна ділянка на якій розміщене нерухоме майно (кадастровий номер 0710400000:15:003:0010) площею 0,4529 га.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Авіста» на праві приватної власності належали ангар для малолітражних суден Т-1 площею 112,5 кв. м та елінг У-3 площею 314,8 кв м, що знаходяться за адресою: вул. Фабрична, 26, м. Ковель, Волинська область. Право власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.10.2012 за реєстраційним номером 51104707104.

Підставою для державної реєстрації права власності на вказані вище споруди слугував нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 01.06.2012 між ПАТ «Ковельсільмаш» та ТОВ «Авіста». Зі змісту договору купівлі-продажу вбачається, що об`єкт продажу (ангар для малолітражних суден Т-1 площею 112,5 кв м та елінг У-3 площею 314,8 кв м) знаходиться за адресою: вул. Фабрична, 26 у м. Ковель та розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 площею 0,4529 га.

Відповідно до інформації, наданої Ковельською міською радою, зазначена вище земельна ділянка з 18.02.2004 перебувала в оренді у ПАТ «Ковельсільмаш». При цьому договір оренди припинив свою дію 27.06.2013, у зв`язку із переходом права власності на об`єкти нерухомого майна до інших суб`єктів господарської діяльності. У подальшому, як вбачається з реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка не перебувала в оренді у ТОВ «Авіста».

Рішенням Ковельської міської ради №16/136 від 29.12.2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Фабричній, 26» затверджено технічну документацію на вказану вище земельну ділянку та утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га.

Відомості про державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 та утворення земельних ділянок з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 12.01.2022. Згідно інформації реєстру речових прав на нерухоме майно обидві земельні ділянки перебувають у комунальній власності (записи №46162173 та №46162683).

Відтак, вказана земельна ділянка припинила своє існування саме 12.01.2022, внаслідок утворення двох ділянок з кадастровими номерами 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га та 0710400000:15:003:0069 площею 0,2964 га.

При цьому земельна ділянка з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 площею 0,1565 га надалі використовувалася ТОВ «Авіста», оскільки на ній розміщене нерухоме майно, що перебувало у приватній власності.

Рішенням Ковельської міської ради №23/51 від 28.06.2022 «Про надання згоди на безоплатне прийняття майна» надано згоду на прийняття у комунальну власність від ТОВ «Авіста» на баланс управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради об`єктів нерухомого майна, а саме: ангару для малолітражних суден Т-1 площею 112,5 кв м, що знаходиться за адресою: вул. Фабрична, 26, м. Ковель, реєстраційний номер нерухомого майна 51104707104 та елінгу У-3 площею 314,8 кв м, що знаходиться за адресою: вул. Фабрична, 26, м. Ковель, реєстраційний номер нерухомого майна 51153907104. Відповідні відомості про дане нерухоме майно внесено до реєстру речових прав на нерухоме майно 11.10.2022 (індексний номер 65118411).

Крім цього, рішенням Ковельської міської ради №21/76 від 28.04.2022 «Про надання земельної ділянки по вул. Фабричній, 26» надано управлінню культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради в постійне користування земельну ділянку площею 0,1565 га (кадастровий номер 0710400000:15:003:0068) по вул. Фабричній, 26 у м. Ковель для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (розміщення та обслуговування веслувальної бази).

Відомості про державну реєстрацію права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою внесено до реєстру речових прав на нерухоме майно 10.08.2022.

Таким чином, фактично з 10.08.2022 ТОВ «Авіста» не було користувачем відповідної земельної ділянки, на якій розташовувалось належне товариству до 11.10.2022 нерухоме майно.

Водночас, ТОВ «Авіста», незважаючи на безоплатну передачу нерухомого майна та оформлення права постійного користування а іншим суб`єктом, жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 0710400000:15:003:0068 у період з 13.01.2022 по 10.08.2022 на земельну ділянку не оформляло.

Тобто, з 01.06.2012 по 10.08.2022 ТзОВ «Авіста» користувалося земельною ділянкою не оформлюючи ані право власності, ані право оренди та відповідно до інформації наданої ГУ ДПС у Волинській області (лист №4669/5/03-20-04-04-05 від 01.08.2022) плати за її використання не вносило.

Крім цього, згідно вищезазначеної інформації ГУ ДПС у Волинській області на адресу товариства та Ковельської міської ради скеровувало листи щодо необхідності пришвидшення розроблення правовстановлюючих документів на новоутворену земельну ділянку (0710400000:15:003:0068).

Однак, у відповідь на листи контролюючого органу надійшла лише інформація щодо неможливості вирішити питання щодо оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Вказана інформація свідчить про використання ТОВ «Авіста» вказаної земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації з 01.06.2012 по 10.08.2022.

Ковельською міською радою на вимогу окружної прокуратури складено розрахунок безпідставно збережених ТОВ «Авіста» коштів орендної плати за використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки з кадастровим номером 071040000:15:003:0068 за період 13.01.2022 по 10.08.2022 становить 48 238,49 грн.

Водночас, окружною прокуратурою взято до уваги період з 13.01.2022 по 09.08.2022 включно, оскільки саме 10.08.2022 ТОВ «Авіста» передала нерухоме майно у комунальну власність. Відтак, прокурор вважає, що сума, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 47 666,63 грн. При цьому окружною прокуратурою не береться до уваги період використання земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:15:003:0010 у зв`язку з відсутністю нормативної грошової оцінки та технічної документації з нормативної грошової оцінки.

Сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мали б заплатити за користування нею становить, згідно даних прокурора становить 47 666,63 грн. за період з 13.01.2022 по 09.08.2022 включно.

Відповідно до частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України), а згідно із статтею 126 цього Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом положень статті 124 Земельного кодексу України (чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Вищевказаною нормою у чинній на даний час редакції передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (чинній на момент реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачами) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно, тобто з 01.06.2012 ТОВ «Авіста» фактично набуло автоматично право користування на земельну ділянку, яка знаходиться під належною товариству будівлею та, яка на тривалий час використовувалася ним без здійснення будь-якої оплати.

У відповідності до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у Земельному кодексі України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частина 1 статті 141 Земельного кодексу України).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частина 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

При цьому, за змістом вказаних вище приписів виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи № 820/7996/13-а.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою за адресою вул. Фабрична,26 у м. Ковель, площею 0,4529 га до поділу та 0, 1565 га після поділу земельної ділянки. Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття ТОВ «Авіста» права власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Фабрична,26 у м. Ковель, Волинської області.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем нежитлова будівля, будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту "а" частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка по вул. Фабричній, 26 у м. Ковель належить територіальній громаді міста на праві комунальної власності. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

У даних правовідносинах неотримані Ковельською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади міста Ковеля.

Як вже зазначалось вище, норми ст.ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

За змістом пункту 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З урахуванням наведеного вище, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Варто зауважити, що у справах про стягнення на користь органів місцевого самоврядування безпідставно збережених коштів за користування землею без договору оренди необхідна наявність земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого землекористувачем за рахунок територіальної громади майна (коштів)), основою для визначення розміру якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, оформлена як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 08.10.2019 у справі № 904/4737/18, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

Так, згідно положень частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України регламентовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Спірна земельна ділянка є об`єктом комунальної власності, яка, зважаючи на вимоги статтей 123, 124 Земельного кодексу України, може використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Так, абзацом 3 частини 2 статті 13 Закону України «Про оцінку землі» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Відповідно до вимог статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування, зокрема, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Частиною 2 статті 20 Закону України «Про оцінку землі» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення із відповідача, обчислена, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки.

Згідно приписів підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Для обрахунку розміру втрачених коштів, які повинні були надійти органу місцевого самоврядування від ТОВ «Авіста» як орендна плата за землю, взято п`ять відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі рішення Ковельської міської ради №9/233 від 24.06.2021. Згідно інформації, наданої Ковельською міською радою нормативна грошова оцінка на земельну ділянку у 2022 році становила 1 664 979,92 грн.

Суд встановив, що доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за період з 13.01.2022 по 09.08.2022 включно, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Ковельською міською радою та державної реєстрації таких прав, матеріали справи не містять.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Авіста» земельною ділянкою, без належного оформлення права користування нею, нарахованих за період з 13.01.2022 по 09.08.2022 включно, у розмірі 47 666,63 грн. орендної плати, здійснено прокурором на підставі даних про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок за період з 13.01.2022 по 09.08.2022 включно, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за вказаний період відповідно до заявленого прокурором та дослідженого судом розрахунку складає 47 666,63 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Отже, ТОВ «Авіста», як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо письмових пояснень відповідача, що серед додатків до позовної заяви, відсутній такий доказ, як розрахунок суми збитків за 2022 рік та, що суд під час розгляду справи не має брати до уваги наданий представником прокуратури 06.08.2024 доказ по справі (розрахунок суми збитків за 2022 рік) суд встановив наступне.

Відповідно до матеріалів справи Том 1 а.с. 50, прокурором долучено розрахунок суми збитків за 2022 рік відсканований у неналежній/нечитабельній якості, а протокольною ухвалою від 07.08.2024 суд долучив до матеріалів справи копію розрахунку суми збитків за 2022 рік (Том 1 а.с. 80) виготовлену у належній якості.

Отже, доводи відповідача, що суд під час розгляду справи не має брати до уваги наданий представником прокуратури 06.08.2024 доказ по справі (розрахунок суми збитків за 2022 рік), суд до уваги не приймає, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 3028,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіста» (м. Ковель, вул. Варшавська, 1, код ЄДРПОУ 37660485) на користь Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051313) 47 666,63 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіста» (м. Ковель, вул. Варшавська, 1, код ЄДРПОУ 37660485) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3028,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 10.09.2024.

СуддяВ. М. Дем`як