Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/8685/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/8685/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Державного підприємства «Спецагро», м.Київ

до відповідача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

про стягнення 298 708,13 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Спецагро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення основного боргу в сумі 199 944 грн, інфляційних втрат в розмірі 80761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором про надання послуг №59 від 13.08.2019 в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаюсись на те, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства. Отже, на думку відповідача, саме у Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства виникли зобов`язання по виконанню умов договору. До того ж, відповідачем наголошено на недотриманні позивачем порядку досудового врегулювання спору.

У відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача надав заперечення посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів Україн №1344 від 28.12.2020 було відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства». Також позивачем наголошено на наявності конституційного права на звернення до суду за захистом порушених прав.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019 між Державним підприємством «Спецагро» (виконавець) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (замовник) було укладено договір №59 про надання послуг, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з поточного ремонту та технічного обслуговування комп`ютерів та периферійних пристроїв (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник)): 50320000-4 послуги з ремонту і технічного обслуговування персональних комп`ютерів), згідно з переліком послуг (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно п.1.2 договору №59 від 13.08.2019 послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.3.1 договору №59 від 13.08.2019 ціна договору формується на підставі вартості послуг, наведених у додатку 1 до цього договору, та становить 199 944,00 грн, у т.ч. ПДВ 33 324,00 грн (тридцять три тисячі триста двадцять чотири гривні 00 копійок). Ціна договору складається з сукупності вартості фактично наданих послуг за договором, що підтверджується актами. За зміст, достовірність, повноту та якість послуг, зазначених у договорі, відповідальними є уповноважені представники сторін, які підписують акти.

Вартість наданих послуг визначається відповідно до переліку послуг та підтверджується актами (п.3.2 договору №59 від 13.08.2019).

За умовами п.п.4.1, 4.2 договору №59 від 13.08.2019 оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту. Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, сторони погодились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01 січня 2019 року (п.п.10.1, 10.2 договору №59 від 13.08.2019).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №59 від 13.08.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №59 від 13.08.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору №59 від 13.08.2019 Державним підприємством «Спецагро» було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 199 944 грн, про що сторонами складено та підписано акти №159 від 08.11.2019 на суму 166 474 грн та №164 від 03.12.2019 на суму 33470 грн.

Проте, як вказує позивач, відповідачем належним чином умови договору №59 від 13.08.2019 виконано не було, надані послуги не оплачено, внаслідок чого у Міністерства аграрної політики та продовольства України виникла заборгованість перед Державним підприємством «Спецагро» в сумі 199 944 грн, що і стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та зверненення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, відповідно до п.3.1 договору №59 від 13.08.2019 ціна договору формується на підставі вартості послуг, наведених у додатку 1 до цього договору, та становить 199 944,00 грн, у т.ч. ПДВ 33 324,00 грн (тридцять три тисячі триста двадцять чотири гривні 00 копійок). Ціна договору складається з сукупності вартості фактично наданих послуг за договором, що підтверджується актами. За зміст, достовірність, повноту та якість послуг, зазначених у договорі, відповідальними є уповноважені представники сторін, які підписують акти.

Вартість наданих послуг визначається відповідно до переліку послуг та підтверджується актами (п.3.2 договору №59 від 13.08.2019).

За умовами п.п.4.1, 4.2 договору №59 від 13.08.2019 оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту. Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

В межах договору №59 від 13.08.2019 Державним підприємством «Спецагро» було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 199 944 грн, про що сторонами складено та підписано акти №159 від 08.11.2019 на суму 166 474 грн та №164 від 03.12.2019 на суму 33470 грн.

За таких обставин, виходячи з умов договору №59 від 13.08.2019, суд дійшов висновку щодо настання строку оплати послуг, які було надано виконавцем та прийнято замовником за актами №159 від 08.11.2019 на суму 166 474 грн та №164 від 03.12.2019 на суму 33470 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, послуги за договором №59 від 13.08.2019 оплачено не було.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Судом вказувалось, що відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаюсись на те, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства. Отже, на думку відповідача, саме у Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства виникли зобов`язання по виконанню умов договору.

Проте, означені доводи відповідача суд оцінює критично та вказує, що останні ніяким чином не спростовують обгрунтованості вимог позивача саме до Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Означені висновки суду ґрунтуються на тому, що дійсно відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Проте, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1344 відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства; визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 р. № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідчать про те, що станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного у сукупності, у суду відсутні підстави вважати відсутнім у відповідача обов`язку з оплати послуг перед позивачем за договором №59 від 13.08.2019.

Твердження відповідача стосовно необхідності досудового врегулювання спору суд вважає юридично неспроможними, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позову Державного підприємства «Спецагро» до Міністерства аграрної політики та продовольства України в частині стягнення основного боргу в сумі 199 944 грн.

Щодо позовних вимог про стягенення інфляційних втрат в розмірі 80761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, в тому числі, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань зі своєчасного внесення оплати за надані бухгалтерські послуги позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 80761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а отже, позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Спецагро» до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення основного боргу в сумі 199 944 грн, інфляційних втрат в розмірі 80761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.24, ЄДРПОУ 37471967) на користь Державного підприємства «Спецагро» (01001, м.Київ, вул.Грінченка Бориса, буд.1, ЄДРПОУ 38516592) основний борг в сумі 199 944 грн, інфляційні втрати в розмірі 80761,04 грн, 3% річних в сумі 18 003,09 грн та судовий збір в сумі 4480,62 грн

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 09.09.2024.

Суддя В.В. Князьков