Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/8685/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/8685/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 (повний текст рішення складено 09.09.2024)

у справі № 910/8685/24 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Державного підприємства «Спецагро»

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення 298 708,13 грн

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Спецагро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення основного боргу в сумі 199 944 грн, інфляційних втрат в розмірі 80 761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором про надання послуг №59 від 13.08.2019 в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь Державного підприємства «Спецагро» основний борг в сумі 199 944,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 80 761,04 грн, 3% річних в сумі 18 003,09 грн та судовий збір в сумі 4 480,62 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося 27.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 27.09.2024, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/8685/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/8685/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8685/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/8685/24.

14.10.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/8685/24. Призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи на 10.12.2024.

25.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив Державного підприємства «Спецагро» на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів скаржника та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 строком на 90 діб, тобто до 08 лютого 2025 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/8685/24 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 13.08.2019 між Державним підприємством «Спецагро» (виконавець) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (замовник) було укладено договір №59 про надання послуг, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з поточного ремонту та технічного обслуговування комп`ютерів та периферійних пристроїв (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник)): 50320000-4 послуги з ремонту і технічного обслуговування персональних комп`ютерів), згідно з переліком послуг (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з п.1.2 договору №59 від 13.08.2019 послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.3.1 договору №59 від 13.08.2019 ціна договору формується на підставі вартості послуг, наведених у додатку 1 до цього договору, та становить 199 944,00 грн, у т.ч. ПДВ 33 324,00 грн (тридцять три тисячі триста двадцять чотири гривні 00 копійок). Ціна договору складається з сукупності вартості фактично наданих послуг за договором, що підтверджується актами. За зміст, достовірність, повноту та якість послуг, зазначених у договорі, відповідальними є уповноважені представники сторін, які підписують акти.

Вартість наданих послуг визначається відповідно до переліку послуг та підтверджується актами (п.3.2 договору №59 від 13.08.2019).

За умовами п.п.4.1, 4.2 договору №59 від 13.08.2019 оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту. Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, сторони погодились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01 січня 2019 року (п.п.10.1, 10.2 договору №59 від 13.08.2019).

На виконання умов договору №59 від 13.08.2019 Державним підприємством «Спецагро» було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 199 944,00 грн, про що сторонами складено та підписано акти №159 від 08.11.2019 на суму 166 474,00 грн та №164 від 03.12.2019 на суму 33 470,00 грн.

Проте, відповідачем умови договору №59 від 13.08.2019 виконано не було, надані послуги не оплачено, внаслідок чого у Міністерства аграрної політики та продовольства України виникла заборгованість перед Державним підприємством «Спецагро» в сумі 199 944,00 грн.

Порушення відповідачем виконання свого зобов`язання стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться

За приписами ст.ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в межах договору №59 від 13.08.2019 Державним підприємством «Спецагро» було надано, а Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято послуги на загальну суму 199 944,00 грн, про що сторонами складено та підписано акти №159 від 08.11.2019 на суму 166 474,00 грн та №164 від 03.12.2019 на суму 33 470,00 грн.

А тому, виходячи умов п. 4.1 та 4.2 спірного договору колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо настання строку оплати послуг, які було надано виконавцем та прийнято замовником за вказаними актами.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи скаржника, що акти приймання-передачі наданих послуг вже підписані після початку реорганізації відповідача шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а тому саме у останнього виникли зобов`язання з оплати послуг за цим договором, виходячи з наступного.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Разом з тим, відповідно до цієї ж ст. 104 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Проте, доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Більше того, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 28.12.2020 №1344 відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (п.1), а також визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".

Отже, оскільки станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було, то саме відповідач має виконувати зобов`язання за спірним договором.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає наступне.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Правова позиція про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, де в п. 42 суд зазначив, що погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment, параграф 42). Тим не менше, Суд вважає, що, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов`язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Більше того, як випливає з матеріалів справи, державою не було вжито заходів для виправлення ситуації у цій справі.

Отже, враховуючи ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу, сам факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 199 944,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи скаржника про те, що позивач не дотримався умов п.9.1. договору №59 від 13.08.2019 та не надіслав відповідачеві претензії, а тому звернення до суду про стягнення грошових коштів за вказаним договором є передчасним, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушення Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що неправомірними є доводи відповідача щодо передчасного звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за договором №59 від 13.08.2019, адже досудове врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 80 761,04 грн та 3% річних в сумі 18 003,09 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, в тому числі, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що останній є арифметично вірним, а отже, позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/8685/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/8685/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/8685/24 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/8685/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров