Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/18789/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/18789/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 13/24; ідентифікаційний код: 43194523)

до Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 30; ідентифікаційний код: 22991617)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1

про стягнення 61374,50 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Балясний Р.Р. ;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» з вимогами до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 61374,50 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не відшкодував позивачу вартість спожитих комунальних послуг з електропостачання, у зв`язку з чим за період з 02.06.2022 по 31.12.2022 у відповідача виникла заборгованість у розмірі 61374,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 позовну заяву Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

26.12.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2023 відкрито провадження у справі №910/18789/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

11.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши,що він не є споживачем комунальних послуг з електропостачання. При цьому, будь-якого договору про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг між позивачем та відповідачем у 2022 році укладено не було.

19.01.2024 позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1 .

19.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1 ; залучено Військову частину НОМЕР_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

05.02.2024 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2024.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17.04.2024.

12.04.2024 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.04.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.05.2024.

У підготовчому засіданні 15.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.

У підготовчому засіданні 05.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.07.2024.

У підготовчому засіданні 03.07.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 17.07.2024.

12.07.2024 та 17.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.07.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

У судове засідання 04.09.2024 з`явився представник відповідача, надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник позивача у судове засідання 04.09.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду до електронного кабінету позивача.

Представник третьої особи у судове засідання 04.09.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (за ідентифікатором пошуку 0600277913825).

У судовому засіданні 04.09.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2022 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) укладено Договір №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець (балансоутримувач) передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у договорі.

Відповідно до умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 цільове призначення майна - для розміщення бюджетної установи.

У п. 9.2 Умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 11.1 Умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 строк його дії встановлено на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 02.06.2022.

Згідно з п. 2.1 Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 орендар вступає в строкове полатане користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Як погоджено сторонами у п. 3.1 Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022, до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що фактично спірні нежитлові приміщення з 02.06.2022 перебувають у фактичному користуванні іншої особи.

04.07.2023 між сторонами укладено Договір №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії, відповідно до умов якого сторона 1 (Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку») забезпечує сторону 2 (Київське квартирно-експлуатаційне управління) постачанням електроенергії, а сторона 2 зобов`язується своєчасно та у повному обсязі відшкодувати стороні 1 вартість фактично спожитих в процесі оренди приміщень послуг.

Відповідно до п. 1.6 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 обсяг споживання стороною 2 послуг визначається за показниками засобів обліку електроенергії. Відшкодуванню підлягають витрати сторони 1 на оплату спожитих послуг за цінами (тарифами) організації - постачальника на підставі отриманих стороною 1 рахунків від постачальниками в обсязі, спожитих стороною 2.

Згідно з п. 2.2.7 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 до 15 числа місяця, що слідує за звітним, сторона 1 зобов`язується надавати стороні 2 рахунок на відшкодування вартості витрат з електропостачання та акти наданих послуг із зазначенням фактично спожитого обсягу електроенергії відповідно до показників засобів обліку. До вказаних документів сторона 1 зобов`язана долучити копію документів, що свідчать про фактично встановлені ціни (тарифи, вартість) на послуги постачальником таких послуг (копії отриманих стороною 1 від організації-постачальника рахунків, рахунків-фактур, тощо).

У п. 2.3.3. Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 визначено, що сторона 2 зобов`язується протягом 10 робочих днів після отримання від сторони 1 актів наданих послуг, рахунків відповідно до показників засобів обліку електроенергії, а також копій документів, що свідчать про фактично встановлені ціни (тарифи, вартість) на послуги постачальником таких послуг (рахунок, рахунок-фактура, тощо) вносити плату в межах бюджетних асигнувань на рахунок сторони 1.

Відповідно до п. 6.5 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 відшкодування вартості послуг за цим договором здійснюється стороною 2 не пізніше 10 робочих днів з моменту отримання стороною 2 документів, визначених у п. 2.2.7 та 6.7 договору.

У п. 6.7 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 визначено, що щомісячно в термін до 15 числа місяця, який слідує за звітним, сторона 1 надає стороні 2 рахунок-фактуру, акт наданих послуг, які є підставою для проведення оплати по даному договору, а також копію документів, що свідчать про фактично встановлені ціни (тарифи, вартість) на послуги постачальником таких послуг (рахунок, рахунок-фактура, тощо). Розмір компенсації електропостачання визначається лише на підставі відповідних актів, складених за даними засобів обліку, або розрахунковим методом. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України платіжні зобов`язання та платежі до бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України. Оплата послуг здійснюється стороною 2 виключно за наявності кошторисних призначень за відповідним кодом видатків та у межах надходження бюджетних коштів.

Відповідно до п. 6.8 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 документи, визначені п. 2.2.7 та 6.7 договору, є підставою для здійснення оплати та передаються стороною 1 стороні 2 рекомендованим листом, нарочним та/або під розписку уповноваженій особі, згідно довіреності не пізніше 15 числа місяця, який слідує за звітним. Невиконання стороною 1 обов`язку щодо надання належним чином оформлених документів, зазначених у п. 2.2.7 та п. 6.7 договору звільняє сторону 2 від відповідальності за несвоєчасне здійснення оплати за спожиті послуги.

У п. 9.1 Договору №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2023, а в частині взятих не себе зобов`язань - до повного їх виконання сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли спільної згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення з 01.01.2023. Сторони домовились, що обов`язок сторони 2 щодо здійснення оплати за послуги, надані з 01.01.2023, виникає не раніше підписання цього договору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не відшкодував позивачу вартість спожитих комунальних послуг з електропостачання, у зв`язку з чим за період з 02.06.2022 по 31.12.2022 у відповідача виникла заборгованість у розмірі 61374,50 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що він не є споживачем комунальних послуг з електропостачання, таким споживачем є інша особа. При цьому, будь-якого договору про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг між позивачем та відповідачем у 2022 році укладено не було.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Як встановлено судом, 12.12.2022 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) укладено Договір №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець (балансоутримувач) передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у договорі.

У п. 9.2 Умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 11.1 Умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 на період дії воєнного стану та 2 місяці після припинення чи скасування воєнного стану. Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 02.06.2022.

Згідно з п. 2.1 Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 орендар вступає в строкове полатане користування майном на підставі підписаного акту приймання-передачі майна. Оскільки сторони домовились, що до даного договору застосовуються умови ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме, до умов даного договору застосовуються відносини між ними, які виникли до його укладення з 02.06.2022, строкове платне користування майном фактично розпочалось з дня підписання сторонами акту приймання-передачі у тимчасове користування майна.

Як погоджено сторонами у п. 3.1 Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022, до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Як встановлено судом, фактично спірні нежитлові приміщення з 02.06.2022 перебувають у фактичному користуванні іншої особи.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості спожитої електроенергії за період з 02.06.2022 по 31.12.2022.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії, який би регулював правовідносини між сторонами у 2022 році (в тому числі у спірний період з 02.06.2022 по 31.12.2022).

Зокрема, такий договір було укладено 04.07.2023 (Договір №63-2023200 відшкодування вартості електроенергії від 04.07.2023), який регулював правовідносини сторін з 01.01.2023.

Однак, у п. 9.2 Умов Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022 сторонами погоджено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Крім того, як погоджено сторонами у п. 3.1 Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022, до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управлінням об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених з балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками послуг в порядку, визначеному п. 6.5 цього договору.

Тобто, обов`язок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію покладено саме на відповідача (орендаря) умовами самого Договору №277 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.12.2022, навіть не зважаючи на неукладення відповідного договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

З огляду на наведене суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку сплачувати вартість спожитих послуг з постачання електроенергії у період з 02.06.2022 по 31.12.2022.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо споживання третьою особою у 2022 році електроенергії на суму 61374,50 грн позивачем долучено до матеріалів справи копії актів прийняття-передавання товарної продукції у спірному періоді, які складені між позивачем та ТОВ «Київські енергетичні послуги», докази оплати позивачем вартості електроенергії, поставленої до орендованих приміщень у спірному періоді (копії платіжних інструкцій), Акт про використану електричну енергію на суму 14634,42 грн та Акт про використану електричну енергію на суму 15178,62 грн.

Відповідачем власного контррозрахунку вартості електричної енергії, спожитої третьою особою у спірний період, не надано.

Враховуючи викладені обставини та керуючись принципами змагальності та вірогідності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем, підтверджується обсяг спожитої у період з 02.06.2022 по 31.12.2022 електричної енергії у спірних орендованих приміщеннях на суму 61374,50 грн.

При цьому, відсутність у вказаному періоді діючого договору на відшкодування витрат балансоутримувача не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таке відшкодування, так як обов`язок Київського квартирно-експлуатаційного управління відшкодувати позивачу вартість спожитої електроенергії був встановлений договором оренди, який був чинним у спірному періоді.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із вимогою відшкодувати вартість спожитої у 2022 році електричної енергії (зокрема, лист від 22.08.2023 вих. №242/08). Втім, зокрема, листом вих. №517/3998 від 08.09.2023, відповідач відмовив у задоволенні вказаної вимоги позивача.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 61374,50 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Київського квартирно-експлуатаційного управління у сумі 61374,50 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» про стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління заборгованості з відшкодування вартості електричної енергії у сумі 61374,50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 30; ідентифікаційний код: 22991617) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 13/24; ідентифікаційний код: 43194523) грошові кошти у розмірі 61374 (шістдесят одна тисяча триста сімдесят чотири) грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 10.09.2024.

Суддя О.М. Спичак