Постанова

від 04.09.2024 по справі 916/3470/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3470/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (головуючий - Діброва Г.І., судді - Ярош А.І., Савицький Я.Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 (суддя Д`яченко Т.Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саймон"

до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Обслуговуючого кооперативу "Кольоровий бульвар", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 ,

про розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії

(за участю представника позивача - Соколов Д.С.)

Обставини справи, встановлені судами

1. 01.06.2013 між Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області (далі - Рада, відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саймон» (далі - ТОВ «Саймон», позивач, орендар) укладено договір оренди №97 (далі - договір оренди) земельної ділянки площею 6,0493 га несільськогосподарського призначення, із земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 5110800000:02:019:0081) за адресою: м. Чорноморськ, 14 мікрорайон для часткової забудови (далі - спірна земельна ділянка) строком на 49 років.

2. За умовами договору оренди:

- орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів господарської діяльності (пункт 4.4);

- орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення за письмовою згодою орендодавця (пункт 8.1);

- договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, встановлених пунктами 10.2., 10.4, 10.5. цього договору, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єктів оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (пункт 13.2);

3. 24.11.2014 між ТОВ «Саймон» та Обслуговуючим кооперативом «Кольоровий бульвар (далі - третя особа, суборендар) укладено договір суборенди спірної земельної ділянки строком дії до 01.06.2062.

4. 14.06.2021 ТОВ «Саймон» звернулося до Ради із заявою про припинення договору оренди, посилаючись на недоцільність використання спірної земельної ділянки

5. Листом від 21.04.2023 №16.01.-15/1-131/110994 Рада повернула заяву позивача про припинення договору оренди з посиланням на те, що на спірну земельну ділянку ухвалою суду від 08.12.2022 у справі №757/32808/22-к в межах кримінального провадження №12022000000000506 було накладено арешт.

6. 28.04.2023 ТОВ «Саймон» звернулося до Ради з листом №11, у якому просило здійснити перерахунок орендної плати та розірвати договір оренди з посиланням на неможливість виконувати свої зобов`язання за договором в частині сплати орендної плати.

7. У відповідь Рада листом від 02.06.2023 №11 повідомила відповідача про неможливість розірвання договору оренди через існування арешту у кримінальному провадженні.

8. Ухвалою від 14.06.2023 у справі №757/24143/23-к арешт на спірну земельну ділянку був скасований в частині заборони розпорядження та користування земельною ділянкою, якщо метою такого розпорядження та користування є розірвання договору оренди.

9. 16.06.2023 ТОВ «Саймон» вчергове звернулося до Ради з проханням розірвати договір оренди та припинити нарахування орендної плати.

10. Ухвалою від 12.07.2023 у справі №757/29205/23-к накладено арешт на спірну земельну ділянку та незавершене будівництво на цій земельній ділянці із забороною проведення будівельних робіт, земельних робіт, підготовчих робіт, розпоряджатися та використовувати майно, а також заборонено органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які реєстраційні дії та нотаріальні дії щодо вищезазначених об`єктів нерухомого майна.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

11. ТОВ «Саймон» звернулося до суду з позовом до Ради про розірвання договору оренди; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди на умовах звільнення позивача від сплати орендної плати за весь період знаходження спірної земельної ділянки під арештом, накладеним ухвалою суду від 08.12.2022 року у справі №757/32808/22-к, тобто з 08.12.2022 до моменту закінчення дії арешту.

12. Позовні вимоги, з посиланням на частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 32 Закону України «Про оренду землі» обґрунтовані тривалою бездіяльністю відповідача з прийняття рішення про розірвання договору оренди, тоді як позивач вжив усіх заходів з метою розірвання цього договору. При цьому спірна земельна ділянка перебуває під арештом, що унеможливлює її використання позивачем та є підставою для звільнення останнього від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 ЦК України.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, позов задоволений: розірвано договір оренди; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди на умовах звільнення позивача від сплати орендної плати за весь період знаходження спірної земельної ділянки під арештом, накладеним ухвалою суду від 08.12.2022 у справі №757/32808/22-к, тобто з 08.12.2022 до моменту закінчення дії арешту.

14. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що частина 2 статті 651 ЦК України передбачає можливість одностороннього розірвання договору, а пункт «а» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) прямо визначає підставою припинення права користування землею добровільну відмову від такого права. У даному випадку бездіяльність Ради, яка тривалий час за заявою позивача не приймає рішення про розірвання договору оренди, порушує право ТОВ «Саймон» на дострокове розірвання договору, оскільки це призведе до неминучих збитків позивача зі сплати орендної плати.

15. Також накладення арешту на спірну земельну ділянку унеможливлює користування нею позивачем з метою, з якою був укладений договір оренди, що є підставою для звільнення від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 ЦК України.

Касаційна скарга

16. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, з касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Суди неправильно застосували статті 525, 651 ЦК України, статтю 31 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 03.01.2021 у справі № 198/631/19, від 28.07.2021 у справі № 198/278/20, про те, що повноваження суду на розірвання договору не є абсолютними, а мають реалізовуватись за наявності підстав, передбачених договором. Натомість наведені судами підстави для розірвання договору не включені умовами договору оренди до переліку обставин, при настанні яких договір може бути розірвано за рішенням суду за ініціативи орендаря.

18. Відсутній висновок Верховного Суду про застосування у подібних правовідносинах статті 21 Закону України «Про оренду землі», статей 14, 21 Податкового кодексу України. На переконання скаржника, відсутність винних дій орендодавця виключає наявність правових підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати. У спірних правовідносинах негативні наслідки для орендаря в зв`язку з накладенням арешту на земельну ділянку спричинені внаслідок його власних дій та не можуть бути перекладені на орендодавця.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

19. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на вірному застосуванні норм матеріального права, проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

20. В основу оскаржуваних рішення та постанови про дострокове розірвання договору оренди покладено висновки місцевого та апеляційного судів про те, що відповідне право орендаря передбачено статтею 651 ЦК України, а стаття 141 ЗК України прямо визначає добровільну відмову від права користування земельною ділянкою підставою для припинення такого права. Отже, орендар має безумовне право відмовитись від договору оренди в силу закону, а орендодавець своєю відмовою розірвати договір оренди створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання, яке підлягає судовому захисту.

21. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, погоджується з доводами відповідача у пункті 17 Постанови та зазначає про таке.

22. За змістом частини 9 статті 93 ЗК України та частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

23. Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

24. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

25. Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

26. За частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

27. Частинами 3, 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

28. Разом з тим частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 вказаного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

29. Таким чином, законодавець допускає розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами договору або законом.

30. Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи, тому сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.01.2021 у справі № 198/631/19, від 28.07.2021 у справі № 198/278/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 зазначила, що реалізація стороною договору належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону і пов`язується з моментом виникнення таких обставин. Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

32. В укладеному між сторонами даного спору договорі оренди передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, встановлених пунктами 10.2., 10.4, 10.5. цього договору, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єктів оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

33. Судами не встановлено, що договір оренди передбачає можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких підстав та передумов.

34. Отже, звертаючись з позовом, орендар має довести наявність випадку, встановленого законом або договором, настання якого зумовлює його право ініціювати в судовому порядку питання дострокового розірвання договору оренди.

35. У той же час суди обох інстанцій, не встановивши наявності підстав для розірвання договору за ініціативою орендаря, передбачених договором оренди або законом, в основу оскаржуваних судових рішень поклали висновок про те, що добровільна відмова від права користування землею є безумовною підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду в силу положень пункту «а» частини 1 статті 141 ЗК України.

36. Дійсно, відповідно до пункту «а» статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

37. Згідно із частинами 3, 4 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

38. У постановах від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17, від 12.06.2020 у справі № 480/303/19 Верховний Суд дійшов висновку, що припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

39. Отже, визначена в пункті «а» частини 1 статті 141 ЗК України відмова від права користування земельною ділянкою, яку позивач визначив як самостійну підставу для розірвання договору в судовому порядку, має застосовуватись лише разом з передбаченими в статті 651 ЦК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставами розірвання договору оренди.

40. За таких обставин здійснене судами попередніх інстанцій застосування частини 2 статті 651 ЦК України, статті 141 ЗК України не відповідає наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду, а висновки судів про можливість розірвання договору оренди з підстави односторонньої відмови орендаря від договору оренди, без доведення ним наявності визначених договором або законом підстав для такої відмови, є помилковими.

41. Також є передчасними і висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок орендної плати з огляду на таке.

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 наведено висновок, відповідно до якого норма частини 6 статті 762 ЦК України (на яку на обґрунтування позову посилався позивач) визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.

43. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині 6 статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

44. Тобто орендар повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

45. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (постанови Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21).

46. Визнаючи саму по собі обставину накладення арешту на спірну земельну ділянку достатньою підставою для звільнення позивача від сплати орендної плати, суди попередніх інстанції не врахували, що спірна земельна ділянка з 2014 року була передана позивачем в суборенду ОК «Кольоровий бульвар». Отже, позивач майже одразу після укладення договору оренди передав своє право користування спірною земельною ділянкою третій особі, яка таким чином і стала фактичним користувачем цієї земельної ділянки. Натомість позивач, будучи орендодавцем спірної земельної ділянки за договором суборенди, продовжив виконувати свої зобов`язання перед Радою у вигляді сплати орендної плати за рахунок коштів, отриманих від суборендаря.

47. Враховуючи фактичний стан правовідносин між сторонами договору оренди у зв`язку з укладенням між ТОВ «Саймон» та ОК «Кольоровий бульвар» договору суборенди спірної земельної ділянки, суди не з`ясували, що саме стало підставою для порушення кримінальної справи, у межах якої був накладений арешт на спірну земельну ділянку, тобто чиї саме дії (бездіяльність) стали причиною накладення обмежень на земельну ділянку, які за доводами позивача унеможливлюють користування саме ним цією земельною ділянкою.

48. У той же час без з`ясування цих обставин у сукупності неможливим є встановлення такого істотного критерію для застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 762 ЦК України, як наявність обставин, за які не відповідає орендар, з урахуванням того, що саме орендар передав спірну земельну ділянку в користування третій особі та, відповідно, несе відповідальність перед орендодавцем за наслідки дій суборендаря, пов`язані з користуванням ним об`єктом оренди.

49. Не дослідження судами таких обставин, які безпосередньо входять до предмета доказування у даному спорі, унеможливило встановлення істотної для вирішення даного спору фактичної обставини, яка дає підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини 6 статті 762 ЦК України.

50. Таким чином як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, належним чином не дослідили зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для дострокового розірвання договору оренди та звільнення орендаря від сплати орендної плати.

51. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

53. У зв`язку з наведеним, рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, отже такі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

54. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

55. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), що є підставою для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

57. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), дійшов висновку, що наведені обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

58. При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене в цій постанові, належним чином дослідити докази у підтвердження наявності підстав для розірвання договору та звільнення позивача від сплати орендної плати та вирішити справу відповідно до вимог чинного законодавства.

59. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/3470/23 скасувати.

3. Справу №916/3470/23 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.