Постанова

від 04.09.2024 по справі 904/2077/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2077/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче-комерційне підприємство «Бід»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2024 (головуючий - Коваль Л.А., судді - Моро В.Ф., Чередко А.Є.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 (суддя Кеся Н.Б.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче-комерційне підприємство "Бід",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

(за участю представників: позивача - Гуртовий В.Ю., відповідача - Усенко А.О., третя особа - ОСОБА_2 )

Історія справи

Обставини справи

1. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2016 у справі № 200/20363/16-ц визнано право власності ОСОБА_1 на виробничі будівлі літ.А-1, загальною площею 333,0 кв м та літ.М-1, загальною площею 68,5 кв м, навіси літ. Е, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, X, розташовані по АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно).

2. На підставі вказаного судового рішення 29.12.2016 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.

3. 20.03.2017 ОСОБА_1 продав спірне нерухоме майно ОСОБА_2 , який вніс це майно до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство «Бід» (далі - ТОВ «Бід», відповідач), яке 05.04.2017 зареєструвало за собою право власності на це майно.

4. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.04.2017 скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2016, зокрема в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нерухоме майно з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Дніпровська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулась до суду з позовом до ТОВ «Бід» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно побудоване спірне нерухоме майно.

6. Позов мотивований тим, що спірне нерухоме майно побудовано без дозволу власника землі та без наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а отже є самочинним будівництвом. У зв`язку з чим самовільно зайнята земельна ділянка комунальної власності має бути звільнена шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2024, позов задоволений. Усунуто перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно побудоване спірне нерухоме майно.

8. Суди попередніх інстанції констатували, що з огляду на відсутність рішення власника - Ради щодо передачі у власність чи в користування відповідачу земельної ділянки під об`єкт нового будівництва, останній займає землю комунальної власності без відповідних правових підстав та без наявності передбачених законодавством документів, які підтверджують речове право на земельну ділянку. У зв`язку з чим ТОВ «Бід» не набув права власності на спірне нерухоме майно, а самовільно зайнята ним земельна ділянка комунальної власності підлягає звільненню від самочинно збудованих об`єктів.

Касаційна скарга

9. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 188, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17 щодо необхідних передумов для кваліфікації здійсненої забудови як самочинного будівництва.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

11. Здійснення відповідачем нового будівництва на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводилась йому для цієї мети, порушує право власності територіальної громади на цю землю, яке підлягає поновленню шляхом знесення самочинно збудованих відповідачем об`єктів. У зв`язку з чим висновки судів про необхідність звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого майна є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

12. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки комунальної власності внаслідок здійснення ним самочинного будівництва з огляду на таке.

14. За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

15. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

16. Частинами 3 - 5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

17. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

18. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

19. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

20. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

21. Ураховуючи наведене, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).

22. Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рада, як власник земельної ділянки, не надавала згоди на забудову земельної ділянки і така ділянка не відводилась відповідачу для нового будівництва нерухомого майна.

24. Отже, побудоване відповідачем майно є самочинним будівництвом в розумінні частини 1 статті 376 ЦК України.

25. Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

26. За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

27. Отже, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

28. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що земельна ділянка комунальної власності підлягає приведенню її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.

29. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду у справах №442/302/17, 910/22575/17, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про застосування норм права, які врегульовують захист прав власника земельної ділянки у випадку зведення на ній самочинного будівництва не суперечать, а навпаки, відповідають висновкам Верховного Суду у згаданих справах. Відмінний результат касаційного перегляду судових рішень у цих справах у вигляді направлення справи на новий розгляд обумовлений процесуальними підставами: не встановлення судами попередніх інстанцій обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

30. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах №923/196/20 (зі спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки), №925/929/19 (зі спору про скасування рішення сільської ради про затвердження проекту землеустрою та визнання недійсним договору оренди землі), №200/2192/18 (зі спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності) підставою для касаційного оскарження судових рішень у даній справі не визнаються, адже згадані постанови ухвалені судом касаційної інстанції у спорах з очевидно неподібними цій справі правовідносинами.

31. Щодо цитованих відповідачем у іншій частині касаційної скарги окремих фрагментів тексту інших постанов Верховного Суду, то посилання на них судом касаційної інстанції бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про неврахування судами попередніх інстанцій висновків саме із цих постанов.

32. Колегія суддів наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

33. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

35. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

36. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

37. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

38. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче-комерційне підприємство «Бід» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 у справі №904/2077/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.