Постанова

від 03.09.2024 по справі 910/14672/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14672/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивачів - Чернецької Г. М. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідачів-2, 3 - Покотило М. Б. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 (суддя Демидов В. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 (головуючий - Іоннікова І. А., судді Тарасенко К. В., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-М",

2) Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1"

до: 1) Київської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1, - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2, - Бугайчук Людмили Василівни,

про визнання недійсним рішення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-М" (далі - ТОВ "Сервіс-М", Товариство, позивач-1) та Орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" (далі - ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1", позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" (далі - ТОВ "Віліма-95", покупець, відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" (далі - ТОВ "БЦ Діамант Хол", відповідач-3) про визнання недійсним рішення Київради від 06.10.2011 № 337/6553 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "Віліма-95" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва" (далі - рішення № 337/6553, оспорюване рішення), яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009 (далі - спірна земельна ділянка), для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві, погоджено звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, затверджено її вартість та умови продажу, посилаючись на положення статей 13,14, 19 Конституції України, статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 42, 122, 134, 135, 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації1, статті 5 Закону України "Про основи містобудування", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позовна заява обґрунтовується тим, що Міськрада прийняла оспорюване рішення з порушенням норм чинного земельного законодавства та порядку продажу земельних ділянок комунальної власності, що є підставою для визнання зазначеного рішення недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 (суддя Пінчук В. І.) у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що:

1) здійснюючи продаж земельної ділянки, Київрада діяла відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувала порядок її відчуження;

2) позивачі не довели того, що спірна земельна ділянка належить до земель історико- культурного призначення;

3) ТОВ "Віліма-95" набуло право придбати у власність спірну земельну ділянку на неконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) з огляду на набуття за договором купівлі-продажу від 02.07.2010 права власності на нерухоме майно (гараж), розташоване на вказаній земельній ділянці;

4) дотримання чи порушення ТОВ "БЦ Діамант Хол" із початку здійснення в 2016 році будівництва вимог законодавства в частині дотримання техніки пожежної безпеки жодним чином не може свідчити про наявність чи відсутність порушень Міськрадою в 2011 році порядку відведення та продажу спірної земельної ділянки на користь ТОВ "Віліма-95", оскільки відповідач-3 не був учасником відносин щодо набуття у власність цієї земельної ділянки на підставі рішення № 337/6553; 5) ТОВ "Сервіс-М" не є власником багатоквартирного будинку, розташованого на вул. Круглоуніверситетській, 4-Б у Печерському районі міста Києва, та не утримує цей будинок за договором із його власником, а тому Товариство (позивач-1) не має жодних прав, які могли би порушуватися відповідачами.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 (головуючий - Скрипка І. М., судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 скасовано в частині позову до ТОВ "БЦ Діамант Хол" та в цій частині закрито провадження у справі. В іншій частині зазначене судове рішення залишено без змін.

Постанова в частині скасування рішення суду першої інстанції аргументована тим, що рішення № 337/6553 не є правовстановлюючим документом для ТОВ "БЦ Діамант Хол", вказане товариство не є учасником земельних відносин щодо набуття у власність відповідної земельної ділянки на підставі оспорюваного рішення, що свідчить про безпідставність заявлених вимог до ТОВ "БЦ Діамант Хол" у цій справі, що було підставою для припинення провадження в частині вимог до відповідач-3 згідно з пунктом 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на дату ухвалення рішення судом першої інстанції).

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 (головуючий - Чумак ІО. Я., судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 у справі № 910/14672/17 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

1) суди попередніх інстанцій не врахували обставин, установлених судовим рішенням у справі № 910/4805/16, в якій предметом розгляду були аналогічні вимоги до відповідачів і досліджувалися питання дотримання вимог законодавства при прийнятті Міськрадою оспорюваного рішення, не надали оцінки обставинам справи № 910/4805/16 з точки зору їх преюдиціальності для справи № 910/14672/17;

2) оскільки за оспорюваним рішенням земельну ділянку надано ТОВ "Віліма-95" не для обслуговування та експлуатації наявного нежитлового приміщення (гаражу), а для здійснення нового будівництва торговельно-виставкового залу, суду першої інстанції необхідно з`ясувати, чи не призвели такі обставини до порушення прав мешканців сусідніх будинків, адже земельна ділянка, надана для будівництва, безпосередньо межує із житловим будинком, розташованим на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі міста Києва;

3) суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам позивачів щодо необхідності захисту їх соціально-культурних прав з посиланням на занесення постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 культурного шару району стародавнього Києва (Кловське урочище між вулицями Круглоуніверситетською, Інститутською, Богомольця та Кловським узвозом) як об`єкта культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

4) суди не надали оцінки аргументам позивачів про допущення Київрадою порушень порядку відведення та продажу земельної ділянки шляхом прийняття оспорюваного рішення (продаж земельної ділянки на неконкурентних засадах, без обов`язкового проведення державної експертизи проекту землеустрою та з порушенням вимог містобудівного законодавства, без урахування громадських інтересів).

5. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Сервіс-М" про визнання недійсним рішення № 337/6553. Позовні вимоги ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" до Київради та до ТОВ "Віліма-95" задоволено. Визнано недійсним оспорюване рішення. Закрито провадження у справі за позовними вимогами ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" до ТОВ "БЦ Діамант Хол".

Рішення аргументоване тими обставинами, що:

1) постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017, встановлено, що згідно із земельно-кадастровою інформацією (дані за формою 6-зем) спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення (графа 81) і цей факт має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи;

2) матеріали кадастрової справи щодо відведення спірної земельної ділянки покупцю не містять висновку державної експертизи землевпорядної документації, в зв`язку з чим на порушення норм статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації1 не проводилася обов`язкова державна експертиза проекту відведення спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель історико-культурного призначення;

3) ТОВ "Віліма-95" могло набути на неконкурентних засадах лише право власності на земельну ділянку площею 31,4 м2 на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві, на якій знаходиться нерухоме майно, що перебуває у власності відповідача-2, а право власності на земельну ділянку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, ТОВ "Віліма-95" могло набути лише на конкурентних засадах, тобто в порядку, передбаченому статтями 134, 135 ЗК України, що свідчить про порушення Київрадою порядку продажу спірної земельної ділянки;

4) ТОВ "Сервіс-М" не є власником багатоквартирного будинку, розташованого на вул. Круглоуніверситетській, 4-Б у Печорському районі міста Києва, та не утримує цей будинок за договором із його власником, а тому Товариство не має жодних прав, які могли би порушуватися відповідачами;

5) ТОВ "Сервіс-М" не довело належними доказами, зокрема, землевпорядною документацією щодо оформлення прибудинкової території в порядку, передбаченому частиною 4 статті 42 ЗК України, як наявності в нього статусу суміжного землекористувача та балансоутримувача будинку на вул. Круглоуніверситетській, 4-Б у м. Києві, так і порушення оспорюваним рішенням прав позивача-1 щодо суміжної земельної ділянки;

6) оскільки ТОВ "БЦ Діамант Хол" не може бути визнано особою, яка станом на момент подання позову оспорювала права позивачів у контексті прийняття Міськрадою рішення № 337/6553, то провадження у справі за позовними вимогами ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" до відповідача-3 підлягає закриттю згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України (за відсутності предмета спору).

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 (головуючий - Чорногуз М. Г., судді Агрикова О. В., Мальченко А. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сервіс-М" та ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" відмовлено повністю з тих підстав, що:

1) неправомірним є врахування викладених у постанові Київського апеляційного господарського суду в справі № 910/4805/16 висновків щодо категорії спірної земельної ділянки з урахуванням того, що зазначена постанова не містить посилань на конкретний доказ, на підставі якого зроблено висновок про приналежність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення;

2) відповідно до довідки державної статистичної звітності Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 30.03.2016 № 19-26-7777.4-468/35-16 спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, будівництво на ній погоджено із Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини, а в довідці- дозволі Інституту археології НАН України від 25.08.2016 № 125/01-15-517 зазначено про відсутність виявлення на спірній земельній ділянці археологічних об`єктів та/або нашарувань та відсутність заперечень проти продовження земляних і будівельних робіт на ній;

3) ураховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, територія відчуженої земельної ділянки не входить до зони пам`ятки архітектури.

7. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.03.2021 (головуючий - Берднік І. С., судді Зуєв В. А., Міщенко І. С.) постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі № 910/14672/17 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зазначена постанова Верховного Суду мотивована невиконанням судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції від 17.09.2019, оскільки:

1) зазначивши, що в судовому рішенні в справі № 910/4805/16 відсутнє посилання на конкретний документ, відповідно до якого суд дійшов висновку про належність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, апеляційний суд залишив поза увагою те, що, виходячи зі змісту постанови, суду апеляційної інстанції в справі № 910/4805/16, такі обставини встановлено судом, зокрема, на підставі дослідження матеріалів кадастрової справи щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ "Віліма-95", у тому числі було враховано земельно-кадастрову інформацію (дані за формою 6-зем) щодо цієї земельної ділянки, тому висновки суду, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, щодо відсутності підстав для застосування положень частини 4 статті 75 ГПК при розгляді справи № 910/14672/17 у контексті преюдиційності обставин, встановлених рішенням суду апеляційної інстанції у справі № 910/4805/16, є передчасними;

2) пославшись на дозвіл Міністерства культури України на проведення земляних робіт від 31.05.2016 № 22-021/16р та на лист Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київради від 03.12.2007 № 9203 і зробивши висновок про розташування спірної земельної ділянки "поза зоною зазначеної пам`ятки архітектури", суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив поняття "пам`ятки архітектури", до якої належить саме будинок № 2/1 на вул. Круглоуніверситетській в м. Києві, що не оспорюється сторонами, з "пам`яткою археології", якою є об`єкт культурної спадщини "Культурний шар району стародавнього Києва - Клов", місцезнаходження - Кловське урочище між вулицями Круглоуніверситетською, Інститутською, Богомольця та Кловським узвозом, особливий порядок використання яких (земель історико-культурного призначення) визначено законодавством, чого також не було враховано судом апеляційної інстанції при наданні оцінці обставинам відповідності актам законодавства оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування щодо відчуження спірної земельної ділянки;

3) доводи ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" щодо розміщення спірної земельної ділянки в безпосередній близькості (впритул) до будинку № 2/1 на вул. Круглоуніверситетській у м. Києві, який є пам`яткою архітектури, про що безпосередньо зазначено в листах від 31.05.2016 № 22-021/16р і від 03.12.2007 № 9203, залишилися без належної правової оцінки суду апеляційної інстанції з огляду на те, що земельна ділянка, стосовно якої Міськрадою прийнято рішення № 337/6553, за твердженням позивача-2 охоплює прибудинкову територію будинку на вул. Круглоуніверситетській, 2/1, а також сам цей будинок, біля якого відповідачу-2 відведено спірну земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу. Як наслідок, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність порушення оспорюваним рішенням прав та законних інтересів ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1", який представляє інтереси у тому числі мешканців і власників кватир у будинку 2/1 на вул. Круглоуніверситетській у м. Києві, на з`ясуванні обставин необхідності захисту яких було наголошено в постанові суду касаційної інстанції;

4) також суди не надали будь-якої оцінки обставинам щодо дотримання Київрадою при прийнятті оспорюваного рішення вимог містобудівного законодавства (у тому числі щодо врахування інтересів громадськості при забудові спірної земельної ділянки), порядку виділення і продажу земельної ділянки комунальної власності на неконкурентних засадах, як це передбачено положеннями статей 116,134 ЗК України, з огляду на продаж ТОВ "Віліма-95" земельної ділянки на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві не для обслуговування та експлуатації наявного нежитлового приміщення (гаражу), а для здійснення нового будівництва торговельно-виставкового залу.

8. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 залишено без змін.

Зазначена постанова мотивована посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 42, 116, 128, 134 ЗК України, статті 382 ЦК України, статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 10 Закону України "Про приватизацію житла", статей 75, 269, 316 ГПК України, застосовуючи які суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ТОВ "Сервіс-М" та обґрунтованість позовних вимог ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" з огляду на те, що:

1) у межах справи № 910/4805/16 Київським апеляційним господарським судом у постанові від 01.06.2017 встановлено порушення земельного законодавства та спростовано доводи відповідача-2 та відповідача-3 про можливість продажу спірної земельної ділянки, стосовно якої Київрадою прийнято оспорюване рішення, на неконкурентних засадах та без проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

2) спірна земельна ділянка, за винятком земельної ділянки площею 31,4 м2 на вул. Круглоуніверситетській, 2/1, не відноситься до земельних ділянок, які згідно з положеннями частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватися в оренду інакше як шляхом проведення земельного аукціону, що свідчить про порушення Київрадою порядку відведення та продажу спірної земельної ділянки;

3) ТОВ "Сервіс-М" не надало належних доказів на підтвердження того; що Товариство є власником багатоквартирного будинку, розташованого на вул. Круглоуніверситетській, 4-Б у Печерському районі м. Києва, чи утримує зазначений будинок за договором із його власниками, а тому позивач-1 не має жодних прав, які могли би порушуватися відповідачами;

4) ТОВ "Сервіс-М" не довело належними доказами, зокрема, землевпорядною документацією щодо оформлення прибудинкової території в порядку, передбаченому частиною 4 статті 42 ЗК України, як наявності в нього статусу суміжного землекористувача та балансоутримувача будинку на вул. Круглоуніверситетській, 4-Б у м. Києві, так і порушення оспорюваним рішенням прав позивача-1 щодо суміжної земельної ділянки.

Водночас апеляційний суд визнав помилковими посилання відповідача-2 та третьої особи-2 на неможливість здійснення позивачем-2 представництва жителів та власників квартир у суді, а також видачі довіреності з метою такого представництва, оскільки органи самоорганізації населення є представницькими органами, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України "Про органи самоорганізації населення", якими (завданнями) є, зокрема, сприяння додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами, а також з огляду на те, що згідно з пунктом 4 рішення від 10.11.2016 № 323/1327 Київрада надала ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" (позивачу-2) в межах території його діяльності таке власне повноваження, як сприяння збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам`яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів, необхідність захисту якого вказана юридична особа обґрунтувала при зверненні до суду з цим позовом.

Разом з тим, відхиляючи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 16.11.2022 № 54/22/41 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою у справі № 910/14672/17, суд апеляційної інстанції зазначив як про наявність у матеріалах справи достатньої кількості доказів для з`ясування обставин, що мають значення для справи, так і про те, що на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 17.09.2019 у цій справі, постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16 з посиланням на земельно-кадастрову інформацію (дані за формою 6-зем) встановлено преюдиціальний факт належності спірної земельної ділянки до земель історико- культурного призначення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

9. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Віліма-95" і ТОВ "БЦ Діамант Хол" звернулися до Верховного Суду із аналогічними за змістом касаційними скаргами, в яких просять зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

10. На обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України (в контексті розмежування преюдиціальних фактів і правової оцінки судом певних обставин справи), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20;

2) суди не врахували висновку щодо застосування норми статті 104 ГПК України (в контексті необхідності мотивованого відхилення судом висновку експерта в судовому рішенні), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 21.03.2024 у справі № 922/376/18;

3) суди не врахували висновку щодо обставин, за яких може бути скасовано рішення органу місцевого самоврядування, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 924/817/16, від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19;

4) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 14, 15 Закону України "Про органи самоорганізації населення" в подібних правовідносинах (в контексті наявності чи відсутності в органу самоорганізації населення права на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування);

5) ТОВ "БЦ Діамант Хол" є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а відтак скасування оспорюваного рішення, що надалі теоретично може призвести до втрати зазначеним товариством права власності на придбану земельну ділянку, є неприпустимим.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

11. Позивачі, відповідач-1 та треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Віліма-95" та ТОВ "БЦ Діамант Хол" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/14672/17 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 03.09.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. 02.07.2010 ТОВ "Віліма-95" (відповідач-2) придбало у ОСОБА_1 нерухоме майно (гараж), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Із метою встановлення площі та конфігурації земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно (гараж) загальною площею 31,40 м2, і частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування цього майна, на замовлення відповідача-2 було виготовлено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Віліма-95" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печорському районі м. Києва".

06.10.2011 Київрада прийняла рішення № 337/6553, згідно з яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ "Віліма-95" для будівництва та обслуговування торговельно-виставкового залу за вказаною адресою, погоджено звіт про її експертну грошову оцінку, затверджено її вартість і вирішено продати відповідачу-2 земельну спірну ділянку, а також затверджено умови продажу зазначеної земельної ділянки.

На виконання оспорюваного рішення 16.12.2011 між Київрадою (продавець) і ТОВ "Віліма-95" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000 000 000:76:034:0009, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16.12.2011 і зареєстровано у реєстрі за № 584.

14. На підставі рішення № 337/6553 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2011 Головне управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12.07.2012 видало покупцю державний акт серії ЯЖ № 049615 про право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу, розташованого на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі міста Києва.

Зазначений державний акт зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00357.

15. 28.08.2012 між ТОВ "Віліма-95" (продавець) і ТОВ "БЦ Діамант Хол" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець продав, а покупець купив належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009, розташовану за адресою: вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі міста Києва. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво, експлуатація та обслуговування торговельно-виставкового залу.

Зазначений договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою 0. Р. 28.08.2012 і зареєстровано у реєстрі за № 1987.

Згідно із інформацією Держгеокадастру України від 22.02.2016 № 0-28-0.23-3161/2-16 проєкт землеустрою щодо відведення ТОВ "Віліма-95" спірної земельної ділянки на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві протягом 2008-2011 рр. до Держгеокадастру для проведення державної експертизи землевпорядної документації не надходив.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність належними та допустимими доказами обставин прийняття Київрадою оспорюваного рішення з порушенням вимог частини 2 статті 134 ЗК України, статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації' та прав ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1", оскільки:

1) постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017, встановлено, що згідно із земельно-кадастровою інформацією (дані за формою 6-зем) спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення (графа 81) і цей факт має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи;

2) матеріали кадастрової справи щодо відведення спірної земельної ділянки покупцю не містять висновку державної експертизи землевпорядної документації, в зв`язку з чим на порушення норм статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" не проводилася обов`язкова державна експертиза проекту відведення спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель історико-культурного призначення;

3) ТОВ "Віліма-95" могло набути на неконкурентних засадах лише право власності на земельну ділянку площею 31,4 м2 на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві, на якій знаходиться нерухоме майно, що перебуває у власності відповідача-2, а право власності на земельну ділянку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, ТОВ "Віліма-95" могло набути лише на конкурентних засадах, тобто в порядку, передбаченому статтями 134, 135 ЗК України, що свідчить про порушення Київрадою порядку продажу спірної земельної ділянки.

При цьому апеляційний суд визнав помилковими посилання відповідача-2 та третьої особи-2 про неможливість здійснення позивачем-2 представництва жителів та власників квартир у суді, а також видачі довіреності з метою такого представництва, оскільки органи самоорганізації населення є представницькими органами, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України "Про органи самоорганізації населення", якими (завданнями) є, зокрема, сприяння додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами, а також з огляду на те, що згідно з пунктом 4 рішення від 10.11.2016 № 323/1327 Київрада надала ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" (позивачу-2) в межах території його діяльності таке власне повноваження, як сприяння збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам`яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів, необхідність захисту якого вказана юридична особа обґрунтувала при зверненні до суду з цим позовом.

18. ТОВ "Віліма-95" і ТОВ "БЦ Діамант Хол" у поданих касаційних скаргах посилаються на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 7 частини 2 статті 287 ГПК України

19. Колегія суддів погоджується із зазначеними вище обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судом при ухваленні оскаржуваної постанови: 1) висновків щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України (в контексті розмежування преюдиціальних фактів і правової оцінки судом певних обставин справи), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі№ 910/6356/19, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20; 2) висновку щодо застосування норми статті 104 ГПК України (в контексті необхідності мотивованого відхилення судом висновку експерта в судовому рішенні), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 21.03.2024 у справі № 922/376/18; 3) висновку щодо обставин, за яких може бути скасовано рішення органу місцевого самоврядування, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 924/817/16, від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19, з огляду на таке.

20. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

21. Колегія суддів зазначає, що в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку посилаються скаржники, сформульовано такий правовий висновок щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України: "Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункт 7.10), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 136)).

22. Водночас у пунктах 37- 39, 41- 44 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 викладено такі правові висновки щодо розмежування преюдиціальних обставин і правової оцінки судом певних обставин: "Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдицїї полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці д ії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин".

Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування обставини преюдиціального характеру (юридично значимого факту) та правової оцінки (оціночних висновків), наданої судом певній обставині при розгляді іншої справи, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.33), в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 (пункт 20), від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19 (пункт 9.19), від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 (пункти 32, 32.1), від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 (пункт 42.1), від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) (пункт 83.4) та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20 (пункт 136).

23. Ураховуючи наведені правові висновки щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, колегія суддів цілком погоджується з правильним висновком апеляційного суду про те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16 (за участю Київради, ТОВ "Віліма-95", ТОВ "БЦ Діамант Хол", ТОВ "Сервіс-М" та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017, встановлено преюдиціальний факт належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення, який (факт) не підлягає повторному доказуванню при розгляді цієї справи, в якій беруть участь зазначені юридичні особи.

Адже в цьому випадку статус спірної земельної ділянки як земель історико-культурного призначення, є саме обставиною, яка обґрунтовано врахована судами попередніх інстанцій як преюдиціальна, тобто така, що не підлягає повторному доказуванню при розгляді цієї справи в силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України.

24. При цьому колегія суддів відхиляє безпідставні доводи скаржників про відсутність у зазначеної фактичної обставини ознак преюдиціальної з огляду на різний суб`єктний склад сторін у справах № 910/4805/16 і № 910/14672/17, позаяк, виходячи зі змісту норми частини 4 статті 75 ГПК України, преюдиціальне значення надається не виключно обставинам, установленим судовим рішенням у справі з тотожним складом її учасників, а й тим обставинам, встановленим у справі, в якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Натомість як ТОВ "Віліма-95", так і ТОВ "БЦ Діамант Хол", на користь яких відбувалося послідовне відчуження спірної земельної ділянки (предмета спору) після прийняття Київрадою оспорюваного рішення, в розумінні частини 4 статті 75 ГПК України є відповідними особами, стосовно яких встановлено факт належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, та при цьому брали участь в розгляді обох справ (№ 910/4805/16 і № 910/14672/17).

25. Суд касаційної інстанції також не бере до уваги недоречні аргументи скаржників про відсутність у постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16 як посилання на конкретний документ, на підставі якого судом здійснено висновок щодо належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико- культурного призначення, так і будь-яких мотивів, що дозволяло би встановити, яким чином судом було сформовано такий висновок, оскільки вказані аргументи вже були предметом правової оцінки Верховного Суду при ухваленні постанови від 24.03.2021 про передачу справи № 910/14672/17 на новий розгляд до апеляційного суду.

Так, спростовуючи аналогічні висновки суду апеляційної інстанції, вміщені в скасованій постанові Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у цій справі, Верховний Суд наголосив на тому, що, виходячи зі змісту судового рішення апеляційної інстанції у справі № 910/4805/16, такі преюдиціальні обставини встановлено судом на підставі, зокрема дослідження матеріалів кадастрової справи по відведенню спірної земельної ділянки ТОВ "Віліма-95", у тому числі було враховано земельно-кадастрову інформацію (дані за формою 6-зем) щодо цієї земельної ділянки.

26. Водночас, відхиляючи твердження скаржників про неврахування правового висновку, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно в абзаці 2 пункту 9.19 зазначеної постанови Верховного Суду викладено висновки щодо застосування положень статті 75 ГПК України, а саме про те, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Проте Верховний Суд зауважує, що випадки можливого спростування преюдиціальних обставин є обмеженими процесуальним законом, оскільки частиною 5 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи 'рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Касаційна інстанція враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо закріплення одним із фундаментальних аспектів верховенства права принципу правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (схожий висновок викладено в пунктах 59- 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20).

Зважаючи на те, що в справах № 910/4805/16 і № 910/14672/17 як відповідачі брали участь обидва скаржники - ТОВ "Віліма-95" і ТОВ "БЦ Діамант Хол", стосовно яких власне як набувачів спірної земельної ділянки апеляційним судом у справі № 910/4805/16 достовірно встановлено преюдиціальну обставину належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржників на можливість спростування наданими ними доказами в загальному порядку вказаної вище преюдиціальної обставини, які (посилання) суперечать принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Адже відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржники не зазначили та не обґрунтували.

Тим більше, що зі змісту норми частини 5 статті 75 ГПК України чітко вбачається, що в ній йдеться про можливість спростування в загальному порядку обставин, встановлених стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, передусім вказаною особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Аналогічні правові висновки, від яких колегія суддів не вбачає підстав відступати, викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23 (пункти 48), від 25.06.2024 у справі № 910/7859/23 (пункти 28- 30).

27. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правомірно враховано преюдиціальний факт належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення, що в свою чергу зумовило порушення Київрадою при прийнятті оспорюваного рішення конкурентних засад її відчуження (на земельних торгах), передбачених статтями 134, 135 ЗК України, то колегія суддів відхиляє доводи скаржників про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами вимог частин 4, 7 статті 75 ГПК України при вирішенні цього спору.

28. Разом з тим касаційна інстанція вважає помилковими доводи скаржників про неврахування висновку щодо застосування норми статті 104 ГПК України (в контексті необхідності мотивованого відхилення судом висновку експерта в судовому рішенні), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 21.03.2024 у справі № 922/376/18, оскільки вказані доводи мають характер припущень.

Адже, відхиляючи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 16.11.2022 № 54/22/41 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою у справі № 910/14672/17, суд апеляційної інстанції зазначив як про наявність у матеріалах справи достатньої кількості доказів для з`ясування обставин, що мають значення для справи, так і про те, що на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 17.09.2019 у цій справі, апеляційним судом зазначено про встановлення постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/4805/16 (з посиланням на земельно-кадастрову інформацію (дані за формою 6- зем)) преюдиціального факту належності спірної земельної ділянки до земель історико- культурного призначення.

Таким чином, наведене переконливо свідчить про мотивоване відхилення апеляційним судом зазначеного експертного висновку в оскаржуваній постанові, а відтак і про дотримання судом положень статті 104 ГПК України.

Тим більше, що за змістом статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

При цьому Верховний Суд зауважує, що як зазначена процесуальна норма, так і стаття 75 ГПК України не містять жодних вказівок про те, що експертний висновок в контексті процесу доказування має певну перевагу перед преюдиціальними обставинами, процесуальна сутність яких якраз і полягає в звільненні учасника справи від доказування обставин, встановлених чинним рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

29. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржників на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 та статті 104 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 21.03.2024 у справі № 922/376/18, оскільки в дійсності висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" відповідає зазначеним правовим висновкам Верховного Суду, на неврахуванні яких (висновків) безпідставно наполягають скаржники.

30. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

31. У зв`язку з викладеним колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень загального висновку щодо обставин, за яких може бути скасовано рішення органу місцевого самоврядування, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (предмет позову - визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування земельними ділянками) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 924/817/16 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Хмельницької міської ради № 70 від 28.08.2013 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 29.09.1998"), від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 22.08.2018 № 191/18 у частині відмови позивачу в продажу земельної ділянки із земель комунальної власності та зобов`язання надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки), від 14.05.2020 у справі № 927/580/19 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Ковпитської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 22.02.2019 "Про скасування рішення сільської ради від 11 лютого 2003 року "Про безоплатну передачу колишнього приміщення сільської ради, що належить до комунальної власності територіальної громади с. Ковпита"), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 925/1265/16, 924/817/16, 922/1363/19, 927/580/19 і в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.

Крім того, посилання скаржників з цього приводу зводяться виключно до заперечень як щодо доведеності порушення прав позивача-2 як передумови для скасування рішення № 337/6553, так і щодо доведеності підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення, тобто фактично до переоцінки наявних у справі доказів і необхідності встановлення обставин справи, проте згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Таким чином, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до зазначених висновків Верховного Суду, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошують скаржники.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

33. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 14, 15 Закону України "Про органи самоорганізації населення" в подібних правовідносинах (в контексті наявності чи відсутності в органу самоорганізації населення права на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування), з огляду на таке.

34. Згідно з частинами 1, 2 статті 13 Закону України "Про органи самоорганізації населення" легалізація органу самоорганізації населення є обов`язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганізації населення здійснюється виконавчим комітетом відповідної ради.

Відповідно до пунктів 1, 7 частини 1 статті 14 Закону України "Про органи самоорганізації населення" органу самоорганізації населення у межах території його діяльності під час його утворення можуть надаватися такі власні повноваження:

представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади; надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту;

сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам`яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів.

За змістом частини 2 статті 14 Закону України "Про органи самоорганізації населення" орган самоорганізації населення набуває власних повноважень з дня його легалізації в порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.

35. Частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про органи самоорганізації населення" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Сільська, селищна, міська або районна у місті (у разі її створення) рада не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

36. Касаційна інстанція не вбачає наразі підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 14, 15 Закону України "Про органи самоорганізації населення" в подібних правовідносинах (в контексті наявності чи відсутності в органу самоорганізації населення права на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування), оскільки, по-перше, спростовуючи доводи відповідача-2 про нібито відсутність проведення 21.07.2017 загальних зборів ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" та неприйняття ними рішення про звернення з позовом до суду, апеляційний суд правомірно послався на те, що про факт проведення таких загальних зборів свідчить протокол № 4, який є додатком № 7 до позовної заяви, а зазначення в ньому про прийняття рішення щодо уповноваження керівника подати позов про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки та те, що фактично було пред`явлено позов про визнання недійсним рішення, не свідчить про пред`явлення позову з іншим предметом.

По-друге, відхиляючи посилання ТОВ "Віліма-95" на неможливість здійснення позивачем-2 представництва жителів та власників квартир у суді, а також видачі довіреності з метою такого представництва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що органи самоорганізації населення є представницькими органами, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України "Про органи самоорганізації населення", якими (завданнями) є, зокрема, сприяння додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами, а також з огляду на те, що згідно з пунктом 4 рішення від 10.11.2016 № 323/1327 Київрада надала ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" (позивачу-2) в межах території його діяльності таке власне повноваження, як сприяння збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам`яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів, необхідністю реалізації та захисту якого вказана юридична особа й обґрунтувала звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів зауважує, що подані касаційні скарги взагалі не містять жодних заперечень чи спростувань з цього приводу.

Викладені вище обставини виключають необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм статей 14, 15 Закону України "Про органи самоорганізації населення" в контексті наявності чи відсутності в органу самоорганізації населення права на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

37. Таким чином, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, від 23.05.202319 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01 2024 у справі № 904/1270/22).

38. Колегія суддів не бере до уваги передчасні припущення скаржників про те, що ТОВ "БЦ Діамант Хол" є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а відтак скасування оспорюваного рішення, що надалі теоретично може призвести до втрати зазначеним товариством права власності на придбану земельну ділянку, є неприпустимим, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 провадження у справі за позовними вимогами ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" до ТОВ "БЦ Діамант Хол" закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України (за відсутності предмета спору), а саме в зв`язку з тим, що відповідача-3 не може бути визнано особою, яка станом на момент подання позову оспорювала права позивачів у контексті прийняття Міськрадою рішення № 337/6553.

При цьому подані касаційні скарги не містять жодного обґрунтування відповідача-2 і відповідача-3 на спростування законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині застосування зазначеної норми процесуального права.

39. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1" про визнання недійсним рішення № 337/6553.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

40. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

42. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

43. Зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлено здійсненням апеляційним судом перегляду рішення місцевого господарського суду як відповідно до висновків щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, так і відповідно до висновку щодо застосування норми статті 104 ГПК України (в контексті необхідності мотивованого відхилення судом висновку експерта в судовому рішенні), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 17.10.2023 у справі № 914/127/20, від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 21.03.2024 у справі № 922/376/18, що в свою чергу виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

44. У свою чергу, інша зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування норм статей 14, 15 Законом України "Про органи самоорганізації населення" в спірних правовідносинах, що виключає як скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави, так і закриття касаційного провадження в цій частині.

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСН "Будинковий комітет "Вулиця Круглоуніверситетська, 2/1", як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

46. Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції.

47. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог позивача-2, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

48. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/14672/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай