Окрема думка

від 29.05.2024 по справі 910/15260/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

29 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15260/18

судді Верховного Суду Студенця В.І.

за результатом касаційного провадження за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023

(суддя Трофименко Т.Ю.),

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.05.2023

(суддя Трофименко Т.Ю.),

постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023

(колегія суддів: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М., Тищенко А.І.)

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023

(колегія суддів: Михальська Ю.Б., Іоннікова І.А., Тищенко А.І.)

у справі № 910/15260/18

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт"

до:

1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_3 ,

4) ОСОБА_4 ,

5) ОСОБА_5 ,

6) ОСОБА_6 ,

7) ОСОБА_7 ,

8) ОСОБА_8 ,

9) ОСОБА_9 ,

10) ОСОБА_10 ,

11) ОСОБА_11 ,

12) ОСОБА_12 ,

13) ОСОБА_13 ,

14) ОСОБА_14 ,

15) ОСОБА_15 ,

16) ОСОБА_16 ,

17) ОСОБА_17 ,

18) ОСОБА_18 ,

19) ОСОБА_19

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт"

про стягнення 764 447 419,30 грн.

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із постановою Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/15260/18, якою рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.05.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі №910/15260/18 скасовано, а справу №910/15260/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, не погоджуюся, вважаю, що слід було касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Зміст позовної заяви

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" (далі - Банк), звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів шкоди у розмірі 764 447 419, 30 грн (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана під час нового розгляду справи та прийнята судом до розгляду).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено недостатність майна для покриття всіх вимог кредиторів у розмірі 510 747 094,52 грн, а також встановлено, що пов`язані особи Банку (члени спостережної ради, правління, кредитного комітету) не забезпечили здійснення Банком своєї діяльності відповідно до нормативів НБУ, вимог законодавства, допускали здійснення Банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів на задоволення потреб групи компаній, які пов`язані між собою та власниками Банку, що призвело до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками, визнання Банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат). Позивач визначив заявлену до стягнення шкоду у розмірі суми, що стягнута з позичальників за рішеннями судів за кредитними операціями, які не були виконані. Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб Банку позивач визначає норми частини п`ятої статті 52, частин п`ятої та шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність", статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

(2) Короткий зміст рішень суду першої й апеляційної інстанцій, а також мотиви з яких суди виходили при ухваленні судових рішень

3. Справа №910/15260/18 неодноразово розглядалася господарськими судами.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі №910/15260/18, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Верховний Суд постановою від 08.02.2022 зазначене рішення та постанову скасував, а справу №910/15260/18 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зокрема, зазначив, що:

- суди обох інстанцій, хоча і правильно вказали, що особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини, однак помилково визначили, що саме позивач має доводити вину, з огляду на що відмовили у позові з підстав недоведеності наявності вини відповідачів у заподіянні шкоди;

- висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності шкоди і протиправної поведінки, а також причинного зв`язку між шкодою та поведінкою є суперечливими та взаємовиключними;

- висновки судів щодо недоведеності протиправної поведінки відповідачів є передчасними, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному дослідженні наданих позивачем доказів;

- суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі надані позивачем докази (вказані у пункті 43 постанови Верховного Суду) та не здійснив їх оцінку, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору;

- зазначаючи про недоведеність розміру заподіяної шкоди, суди не врахували того, що позивач розмір такої шкоди визначив як суму, яка стягнута за рішеннями судів за кредитними операціями, які завдали шкоду Банку та його кредиторам, а не як суму недостатності майна Банку для покриття вимог його кредиторів;

- суди не обґрунтували як висновок щодо неможливості стягнення шкоди у розмірі недостатності майна Банку для задоволення усіх вимог кредиторів, що має наслідком часткове задоволення позову, так і висновок щодо неможливості відшкодування шкоди у більшому розмірі;

- суди попередніх інстанцій не розмежували норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" залежно від їх характеру (на матеріальні та процесуальні) та не врахували, що позивач при зверненні з позовом реалізовував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних із Банком осіб та правомірно керувався нормами частини п`ятої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання позову;

- при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності суд має керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у 2013-2014 роках, оскільки такі обставини визначаються матеріально-правовими нормами, які не мають зворотної дії в часі;

- суди не встановили та не зробили прямий висновок, чи належать відповідачі до кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності відповідно до редакцій Законів "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність", чинних у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень;

- суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статтю 92 ЦК України; висновки судів про недоведеність позивачем економічної необґрунтованості укладених кредитних договорів, оскільки не подано докази віднесення цих правочинів до нікчемних та докази звернення Банку з позовами про визнання їх недійсними, є помилковими, оскільки невчинення таких дій не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які привели Банк до неплатоспроможності та бути підставою для звільнення їх від відповідальності;

- перебіг позовної давності у цій справі має визначатися з дня, коли особа, якій завдана шкода, має змогу оцінити розмір такої шкоди, тобто з дня затвердження акта формування ліквідаційної маси Банку шляхом відповідних розрахунків; перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

4. За результатами нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 27.03.2023 у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду мотивоване відсутністю у діях відповідачів складу цивільного правопорушення, а відтак і відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між прийнятими рішеннями та будь-якими збитками, заподіяними Банку.

Суд, ухвалюючи рішенні, виходив з такого:

- у цій справі спірні правовідносини, що стосуються здійснення відповідачами своїх повноважень, виникли у 2013-2014 роках, а тому стаття 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватися у редакціях, що були чинними у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень;

- на момент прийняття відповідачами рішень у 2013-2014 роках останні діяли як керівники банку та пов`язані з банком особи;

- кредитний комітет підзвітний правлінню і спостережній раді Банку (пункт 4.2 Положення про кредитний комітет), а тому суд відхиляє доводи відповідача-7 про те, що кредитний комітет не є частиною правління Банку;

- заборгованість за кредитними договорами була стягнута з позичальників у судовому порядку й може бути погашена ними, оскільки більшість позичальників здійснює свою діяльність та має у власності відповідні активи, необхідні для погашення заборгованості за кредитними договорами;

- дослідивши результати перевірок НБУ та Фондом кредитних договорів, суд встановив, що хоча такі результати і містять висновки щодо наявності порушень законодавства у сфері здійснення операцій з кредитування, проте не містять висновків, що саме дії та/або бездіяльність відповідачів завдали шкоди Банку та кредиторам Банку, а рішення керівництва Банку призвели до погіршення фінансового становища Банку та його подальшої неплатоспроможності;

- із постанови правління НБУ "Про віднесення ПАТ "КБ "Стандарт" до категорії неплатоспроможних" від 19.02.2015 №116 не вбачається, що підставою для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних стало прийняття відповідачами у період 2013-2014 років рішень щодо зміни строків, лімітів кредитування, строків сплати процентів, процентної ставки, забезпечення за кредитними договорами тощо;

- докази того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень членами кредитного комітету, правління, спостережної ради та/або на власну користь чи з наданням переваг позичальникам за спірними кредитними договорами, а також докази того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень, у матеріалах справи відсутні;

- відповідно до статті 1190 ЦК України обов`язковою умовою солідарної відповідальності є вчинення особами спільних дій чи бездіяльності, в результаті яких потерпілому завдана шкода; водночас позивач вибірково визначив склад відповідачів, що входили до складу кредитного комітету, правління та спостережної ради (голова спостережної ради), не обґрунтувавши, як прийняття рішення саме визначеним позивачем складом відповідачів завдало Банку шкоду, враховуючи те, що рішення приймалися одноголосно, а до складу кредитного комітету, правління та спостережної ради входили також інші особи, вимоги до яких позивач не пред`явив; визначаючи склад відповідачів, позивач не обґрунтував, як те чи інше рішення, враховуючи зміну складу кредитного комітету, правління та спостережної ради, вплинуло на завдання Банку шкоди та розмір такої шкоди;

- оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, позовна давність не підлягає застосуванню.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 03.05.2023 частково задовольнив заяву представника ОСОБА_7 щодо розподілу судових витрат про стягнення з Фонду 280 210,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з Фонду на користь ОСОБА_7 100 000,00 грн таких витрат.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 залишив без змін, при цьому відзначивши таке:

- Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, передбачене частиною п`ятою статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову, яка вже містила такі терміни як "недостатність майна" та "пов`язані з банком особи"; при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності суд у цій справі повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2013-2014 роках;

- враховуючи, що створення кредитного комітету передбачене статутом Банку, і що комітет фактично є частиною правління Банку, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача-7 стосовно того, що на його членів як посадових осіб Банку не може бути покладена відповідальність за заподіяння шкоди Банку згідно з нормами статті 52 Закону "Про банки і банківську діяльність";

- за кредитними договорами у судовому порядку з позичальників стягнута кредитну заборгованість (розмір якої і є розміром шкоди, заявленої до стягнення в межах цієї справи), а також проценти за користування кредитом, пеня за невчасне повернення кредиту та пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом; разом із тим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Фонд вчиняв відповідні дії, спрямовані на стягнення коштів з відповідачів за відповідними рішеннями судів, які набрали законної сили; позивач також не надав докази на підтвердження того, що він вчиняв дії, спрямовані на звернення стягнення на предмети застави (цінні папери), передані в рахунок забезпечення виконання зобов`язань позичальниками за кредитними договорами; позивач не наводить докази, які б підтверджували неможливість стягнення заборгованості з позичальників; необґрунтованими є доводи позивача, що такі обставини не входять до предмету доказування в цій справі; положення норм щодо наявності фідуціарних обов`язків однаково поширюється як на пов`язаних з банком осіб під час виконання ними функцій банку щодо його господарської діяльності, так і на Фонд і уповноважених ним осіб, після запровадження процедури ліквідації банком; у контексті наявності в позивача у відповідний період до подання позову в цій справі можливості стягнути заборгованість із позичальників колегія суддів враховує також докази, якими відповідач-7 підтверджує, що більшість позичальників наразі здійснює свою діяльність та має у власності відповідні активи, необхідні для погашення заборгованості за кредитними договорами;

- посилання Фонду на відсутність проведеного судом аналізу економічного стану та активів по кожному позичальнику в розрізі його фінансової звітності та наявних активів до уваги не беруться, оскільки долучені Фондом документи не є документами фінансової звітності;

- сам факт невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами не може автоматично підтверджувати неналежне виконання своїх посадових обов`язків та вимог чинного законодавства посадовими особами банку, які погодили, зокрема, продовження термінів повернення кредитів, сплати процентів, зміни процентної ставки;

- дослідивши зазначені результати перевірок, які містять висновки щодо наявності порушень законодавства у сфері здійснення операцій з кредитування, суд апеляційної інстанції бере їх до уваги, проте критично оцінює їх з точки зору підтвердження завдання шкоди Банку саме протиправними діями та/або бездіяльністю визначеним позивачем колом відповідачів, враховуючи, зокрема, визначені ст.1190 ЦК підстави для притягнення осіб до солідарної відповідальності;

- позивач вибірково визначив склад відповідачів, що входили до складу кредитного комітету, правління та спостережної ради (голова спостережної ради), не обґрунтувавши, як прийняття рішення саме визначеним позивачем складом відповідачів завдало Банку шкоду, враховуючи те, що рішення приймалися одноголосно, а до складу кредитного комітету, правління та спостережної ради у різні періоди в межах спірного входили також інші особи, вимоги до яких позивач не пред`явив; на зазначене вказує і сам позивач у позовній заяві, зазначаючи про те, що прийняття рішень, якими завдано Банку шкоди, здійснювалося не лише відповідачами;

- визначаючи склад відповідачів, позивач не обґрунтував як те чи інше рішення, враховуючи зміну складу кредитного комітету, правління та спостережної ради, вплинуло на завдання Банку шкоди та розмір такої шкоди; доказів того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень членами кредитного комітету, правління, спостережної ради та/або на власну користь, чи наданням переваг позичальникам за спірними кредитними договорами, а також доказів того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень, матеріали справи не містять;

- позивач не довів, що дії відповідачів були охоплені єдиним спільним наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме: свідомого виведення коштів за межі Банку в інтересах позичальників; саме лише ототожнювання, а також обґрунтування спільності дій відповідачів, які вчинялися в абсолютно різні періоди, суперечить правовій природі інституту солідарної відповідальності; Фонд не розмежував та не встановив роль кожного з відповідачів, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , у заподіянні шкоди Банку, про яку вказує позивач; позивач усупереч ст.1190 ЦК не конкретизував, які саме дії/бездіяльність вчинялися кожним із визначених відповідачів, як ці дії були взаємопов`язані між собою, чому він не включив до складу відповідачів інших осіб, які, зокрема, були членами кредитного комітету у спірному періоді;

- обставини щодо недоведеності підстав для покладення солідарної відповідальності на визначених відповідачів є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову Фонду про стягнення шкоди у цій справі;

- лист НБУ від 21.03.2014 №42-011/11800/БТ стосується періоду інспектування з 01.08.2010 по 01.09.2013; більшість із визначених позивачем відповідачів почали працювати у Банку на відповідних посадах після 01.09.2013; такий звіт не може підтверджувати обставину вчинення відповідачами спільних дій чи бездіяльності у визначеному позивачем періоді;

- згідно з рецензією Всеукраїнської громадської організації "Союз експертів України" від 18.09.2023 звіт про незалежну оцінку цінних паперів, які були прийняті у забезпечення за 26-ти кредитним договорам Банком, виготовлений на замовлення Фонду суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Бізнеспартнери" від 25.07.2022, відповідно до п.67 Національного Стандарту "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" №1 кваліфікується як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків;

- відсутнє рішення компетентного органу про визнання такими, що мають ознаки фіктивності, емітентів та їх цінних паперів, включення їх до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності;

- враховуючи вищевикладене у сукупності, позивач не довів наявність у діях визначених відповідачів протиправної поведінки;

- із наданих позивачем доказів неможливо встановити безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між діями кожного з відповідачів та настанням неплатоспроможності банку, а також заподіяння шкоди Банку і його кредиторам у сумі 794 247 419,30 грн саме взаємопов`язаними діями визначених відповідачів;

- 17.12.2018 (після подання позову) відбувся аукціон з реалізації залишку майна, що входило до ліквідаційної маси Банку; у межах цього аукціону були реалізовані, в тому числі, права вимоги за 26 кредитними договорами, заборгованість за якими визначена Фондом як розмір завданої Банку шкоди; Фонд не здійснив коригування розміру позовних вимог; розмір заявленої шкоди є недостовірним та суперечить відомостям щодо завершення процедури ліквідації Банку, а отже Фонд належним чином не довів наявність такого елементу складу цивільного правопорушення як розмір шкоди;

- враховуючи встановлені обставини, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення, який може бути підставою для покладення на них відповідальності у вигляді відшкодування шкоди;

- оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, позовна давність не підлягає застосуванню.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.10.2023 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 залишив без змін.

(3) Позиція Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги Фонду

6. Верховний Суд постановою від 29.05.2024 касаційну скаргу Фонду по суті спору задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 у справі №910/15260/18 скасував, а справу №910/15260/18 направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з такого:

- спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача у заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди;

- правило ділового рішення вимагає, щоб посадові особи діяли: 1) на користь корпоративних інтересів; 2) добросовісно (bona fides) та незацікавлено; 3) з належною обачністю та дбайливістю, приймаючи виважені, свідомі рішення. Правило ділового рішення захищає посадових осіб, які не мають матеріального, особистого інтересу у прийнятому рішенні (тобто за відсутності конфлікту інтересів);

- Верховний Суд погоджується із доводами скаржника, що суди попередніх інстанцій не врахували та належно не оцінили спірні операції (правочини), зокрема, у частині встановлення наявності / відсутності факту пов`язаності відповідачів з позичальниками, тобто не дослідили та не надали належну правову оцінку доказам, які містяться у матеріалах справи, а саме: 1) договорам про надання кредитних коштів та договорам застави на предмет дотримання відповідачами основних принципів кредитування та ризикової діяльності; 2) рішенням кредитного комітету та спостережної ради на предмет відповідності прийнятим рішенням відповідачів статтям 92, 1166 ЦК щодо меж дотримання фідуціарних обов`язків; 3) доказам, що підтверджують негативний стан юридичних осіб - позичальників на момент ухвалення рішень про надання кредитних коштів (аналіз фінансового стану позичальників, документи фінансової звітності позичальників, матеріали перевірки уповноваженої особи); 4) обставинам надання кредитних коштів пов`язаним 16 новоствореним підприємствам, які не могли надати Банку жодної фінансової звітності, а рішення відповідачів щодо кредитування за таких обставин грубо суперечило статті 92 ЦК та основним принципам кредитування; 5) доказам, що підтверджують негативний стан емітентів цінних паперів, які були прийняті в забезпечення за кредитними договорами (аналіз фінансового стану емітентів, документи фінансової звітності емітентів цінних паперів, матеріали перевірки уповноваженої особи); 6) доказам, які підтверджують схемність кредитування (відомості про рух коштів по рахункам позичальників, спільність виду застави, позичальники мають статус заставодавців), пов`язаність відповідачів з позичальниками (надання в заставу майнових прав за депозитами членами спостережної ради Банку та участь в погодженні цього рішення) неправомірне використання кредитних коштів (у тому числі для погашення кредитних зобов`язань позичальників між собою). Скаржник також вказує, що керівники Банку порушили вимоги статті 71 Закону "Про акціонерні товариства" у частині участі в голосуванні з питань вчинення правочинів, будучи заінтересованими особами (заставу за деякими кредитами надавали голова та члени спостережної ради Банку; ТОВ "КУА "АВЕНІР-ІНВЕСТ", іменні інвестиційні сертифікати якого передавались в заставу протягом 2013-2014 років, було інсайдером банку та контролювалося власниками Банку);

- на підставі наявних доказів суди мали встановити, зокрема, чи відповідало прийняття відповідачами спірних рішень щодо укладення спірних правочинів обґрунтованому рівню ризику, чи порушувало загальні принципи й правила кредитування, виходило за межі звичайної банківської діяльності, та чи загрожувало інтересам банку і його кредиторам, чи дотрималися відповідачі своїх фідуціарних обов`язків;

- суди не з`ясували обставини щодо відповідності дій відповідачів інтересам Банку та щодо відсутності підстав для їх відповідальності (зокрема, чи доводили та яким чином доводили відповідачі доцільність і економічну обґрунтованість спірних правочинів), чи вийшли відповідачі за межі розумного підприємницького ризику при укладенні відповідних правочинів;

- суди дійшли передчасного висновку, що позивач не довів наявність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення, зокрема такого його елементу як протиправна поведінка;

- той факт, що НБУ не зазначило обставину укладення спірних договорів як підставу для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних не свідчить про те, що дії, пов`язані з прийняттям рішень щодо укладення та безпосередньо укладення цих договорів, рішень щодо зміни строків, лімітів кредитування, строків сплати процентів, процентної ставки, забезпечення за кредитними договорами, тощо були вчинені відповідачами з дотриманням вимог закону та не призвели до заподіяння Банку шкоди;

- відсутність посилання на кредитні договори у постанові НБУ про визнання банку неплатоспроможним не є доказом правомірності проведених банківських операцій;

- покладення на позивача обов`язку доведення правильності формування кола осіб, відповідальних за завдання збитків банку, у кожний окремий період часу, розміру та підстав відповідальності свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін;

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування первісних рішень судів попередніх інстанцій (рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2023), це стало самостійною підставою для скасування також і додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

7. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів, головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

У цьому випадку вважаю за необхідне викласти окрему думку, оскільки вважаю, що суду касаційної інстанції слід було касаційні скарги Фонду залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

(1) Щодо суті спору

8. Ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вважаю, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог засновані на законі.

При цьому відзначаю таке.

8.1. У правовідносинах з відшкодування шкоди (у деліктних зобов`язаннях) позивач має довести неправомірність рішень, дій / бездіяльності відповідачів, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату. Одночасно, відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.

Отже, до предмету доказування у даній справі входять обставини:

1) персонального складу органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

2) ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 та від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21.

У свою чергу, відповідачі мають довести відсутність своєї вини у завданні шкоди, а суд дослідити обставини наявності / відсутності вини відповідачів у її заподіянні.

Велика Палата Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов`язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.

До правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

Фонд звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2018 року.

Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на листопад 2018 року.

Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (стаття 58 Конституції України).

Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що застосуванню підлягає та норма, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

У даній справі спірні правовідносини виникли у 2013-2014 роках (ПАТ "КБ "Стандарт" уклало 26 кредитних договорів, вимоги за більшістю з яких забезпечені договорами застави майнових прав / цінних папері). Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2013-2014 роки.

Норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі), яка визначає порядок притягнення особи до відповідальності встановлює, що для звернення Фонду або уповноваженої особи Фонду із позовом про відшкодування збитків необхідною умовою є недостатність майна банку для розрахунків з кредиторами.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною протягом 2013-2015 років), саме на власників істотної участі та керівників банку (голову, заступника голови Правління, членів Правління, голову, заступника та членів Спостережної ради) за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Положення законодавства, зокрема статей 92, 1166 ЦК України, частини другої статті 89 Господарського кодексу України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», статей 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх невчиненні, тобто бездіяльності.

Отже, неплатоспроможність банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності.

8.2. Щодо елементів складу цивільного правопорушення

8.2.1. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

8.2.2. У справі, що переглядається, позивач як на протиправну поведінку відповідачів послався на те, що останні не забезпечили здійснення Банком своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, допускали здійснення банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів на задоволення потреб групи компаній, які зв`язані між собою та власниками банку, що призвело до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2013-2014 років ПАТ «КБ «Стандарт» укладено ряд кредитних договорів, зокрема: з ТОВ «АПБ-Україна», ТОВ «МЕГА-ІНВЕСТ ДНІПРО», ТОВ «МЕГА ІНВЕСТ КОМПАНІ», ТОВ «ОФФСАЙД», ТОВ «РЕГИОН-ПРОМЕКС», ТОВ «СКФ-ТРЕЙД», ТОВ «ТРАНС ТРЕЙДІНГ», ТОВ «УКРАЇНСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНО-ДЕПОЗИТАРНА КОМПАНІЯ», ТОВ «САМРА», ТОВ «ГІАЛА», ТОВ «ВІЛКОС», ТОВ «ОРІССА», ТОВ «ФЕЙМОС ГРОС», ТОВ «СКОТІШ ЛІДЕР», ТОВ «БЛЕК БОТЛ», ТОВ «ХАЙЛЕНД ЛЕГЕНД», ТОВ «ГЛЕНРОЗИС СЕЛЕКТ», ТОВ «БРІНА», ТОВ «ОДІНЕР», ТОВ «КІЛБЕГГАН», ТОВ «САНТАРІУС», ТОВ «НОЙ АРАСПЕЛ», ТОВ «ХАЙЛЕНД КАП», ТОВ «НЕВВІЛЬ», ТДВ СК «АВАНГАРД».

Позивачем надано у матеріали справи спірні кредитні договори: кредитний договір №50/КЛ-0614 від 25.06.2014, укладений з ТОВ «АПБ-Україна»; кредитний договір №74/КЛ-0714 від 29.07.2014, укладений з ТОВ «Мега-Інвест Дніпро»; кредитний договір №18/КЛ-0214 від 28.02.2014, укладений з ТОВ «Мега Інвест Компані»; кредитний договір № 20/КЛ-0314 від 07.03.2014, укладений з ТОВ «Оффсайд»; кредитний договір №23/КЛ-0314 від 21.03.2014, укладений з ТОВ «Регион-Промекс»; кредитний договір №35/КЛ-1113 від 14.11.2013, укладений з ТОВ «СКФ-ТРЕЙД»; кредитний договір №13/КЛ-0713 від 23.07.2013 та кредитний договір №14/КЛ-0713 від 23.07.2013, укладені з ТОВ «Транс Трейдінг»; кредитний договір №38/КЛ-1113 від 26.11.2013, укладений з ТОВ «Українська Інвестиційно - Депозитарна Компанія»; кредитний договір №76/КЛ-0714 від 30.07.2014, укладений з ТОВ «САМРА»; кредитний договір №77/КЛ-0714 від 30.07.2014, укладений з ТОВ «ГІАЛА»; кредитний договір №78/КЛ-0714 від 30.07.2014, укладений з ТОВ «Вілкос»; кредитний договір №79/КЛ-0714 від 30.07.2014, укладений з ТОВ «Орісса»; кредитний договір №127/КЛ-1114 від 21.11.2014, укладений з ТОВ «Феймос Грос»; кредитний договір №128/КЛ-1114 від 21.11.2014, укладений з ТОВ «Скотіш Лідер»; кредитний договір №129/КЛ-1114 від 21.11.2014, укладений з ТОВ «Блек Ботл»; кредитний договір №130/КЛ-1114 від 21.11.2014, укладений з ТОВ «Хайленд Легенд»; кредитний договір №131/КЛ-1114 від 25.11.2014, укладений з ТОВ «Гленрозис Селект»; кредитний договір №132/КЛ-1114 від 25.11.2014, укладений з ТОВ «Бріна»; кредитний договір № 134/КЛ-1114 від 25.11.2014, укладений з ТОВ «Одінер»; кредитний договір №135/КЛ-1114 від 25.11.2014, укладений з ТОВ «Кілбегган»; кредитний договір №133/КЛ-1114 від 25.11.2014, укладений з ТОВ «Сантаріус»; кредитний договір №136/КЛ-1114 від 26.11.2014, укладений з ТОВ «НОЙ АРАСПЕЛ»; кредитний договір №137/КЛ-1114 від 26.11.2014, укладений з ТОВ «Хайленд КАП»; кредитний договір №150/ОВ-1214 від 26.12.2014, укладений з ТОВ «Неввіль»; кредитний договір №99/КЛ-0914 від 16.09.2014, укладений з ТДВ «Страхова компанія «Авангард», а також договори застави, укладені на забезпечення кредитних зобов`язань, протоколи засідань Спостережної ради та Кредитного комітету.

При цьому відповідачі брали участь у вирішенні таких питань: погодження надання кредитів та укладення кредитних договорів; укладення договорів застави майнових прав на грошові кошти, які належать Банку в якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитним договорам, в тому числі, спірним; внесення змін до кредитних договорів; збільшення ліміту кредитної лінії; надання траншів за кредитними договорами; продовження строку кредитування; оформлення та виведення забезпечення за кредитними договорами; зміни процентної ставки; продовження терміну користування кредитними коштами; відкриття відновлювальної кредитної лінії; виведення з-під застави майнові права та грошові кошти та інші.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи протоколами засідань Спостережної ради та Кредитного комітету ПАТ «КБ «Стандарт» (додатки 3-7 до справи № 910/15260/18).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій відзначили, що виходячи з предмету доказування у цій справі, з метою встановлення обставин стосовно того, на підставі яких документів ухвалювалося рішення відповідачами, чи відповідали/або не відповідали такі рішення відповідачів обґрунтованому рівню ризику та/або чи загрожували інтересам банку або кредиторів банку, слід досліджувати кредитні документації (справи) боржників/позичальників за такими договорами. Натомість, Фонд не долучав до матеріалів судової справи такі кредитні справи боржників/позичальників.

При цьому суди відзначили, що сам факт невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами не може автоматично підтверджувати неналежне виконання посадовими особами банку, які погодили, зокрема, продовження термінів повернення кредитів, сплати процентів, зміни процентної ставки, своїх посадових обов`язків та вимог чинного законодавства.

Суди встановили, що по вищевказаним кредитним договорам у судовому порядку було стягнуто з позичальників кредитну заборгованість (розмір якої і є розміром шкоди, заявленої до стягнення в межах даної справи), а також проценти за користування кредитом, пеню за невчасне повернення кредиту та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Фондом вчинялись відповідні дії, направлені на стягнення коштів з відповідачів за відповідними рішеннями судів, які набрали законної сили. Крім того, позивач не наводить доказів, які б підтверджували неможливість стягнення заборгованості з наведених позичальників.

У контексті наявності у позивача у відповідний період до подання позову в даній справі можливості стягнути заборгованість із позичальників суди врахували докази, додані відповідачем-7 до письмових заперечень на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 15.11.2022 вих.№01-15/11/2022 (том 27, а.с. 121-459), якими відповідач-7 підтверджує, що більшість позичальників наразі здійснюють свою діяльність та мають у власності відповідні активи, необхідні для погашення заборгованості за кредитними договорами.

Позивач також не надав доказів на підтвердження того, що ним вчинялись дії, направлені на звернення стягнення на предмети застави (цінні папери), передані в рахунок забезпечення виконання зобов`язань позичальниками за кредитними договорами. При цьому суди вказали, що наданий Фондом Звіт про незалежну оцінку цінних паперів, які були прийняті в забезпечення по 26-ти кредитним договорам ПАТ «Комерційний банк «Стандарт», виготовленого на замовлення ФГВФО суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Бізнеспартнери» від 25.07.2022, не відповідає вимогам Національного Стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», про що обґрунтовано також вказано у Рецензії Всеукраїнської громадської організації «Союз експертів України» від 18.09.2023 (рецензент ОСОБА_20.; сертифікат СОД від 10.07.199 №1361, свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів від 10.10.2013 №10948).

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції відзначив, що положення щодо наявності фідуціарних обов`язків в рівній мірі поширюється як на пов`язаних з банком осіб під час виконання ними функцій банку щодо його господарської діяльності, так і на Фонд і уповноважених ним осіб, після запровадження процедури ліквідації банком, оскільки саме до Фонду або уповноваженої особи Фонду переходить право здійснювати повноваження органів управління банку.

Діяльність Фонду щодо реалізації майна банку, який ліквідується, має обумовлюватися майновим інтересом вкладників/кредиторів відповідного банку, адже умовою надання Фонду відповідних прав і є першочергове задоволення їх вимог. Тобто з початком процедури виведення банку з ринку та набуттям Фондом і уповноваженою особою Фонду повноважень органів та посадових осіб неплатоспроможного банку ними набувається обов`язок якнайкраще діяти в інтересах вкладників/кредиторів відповідного банку.

8.2.3. Крім того, перевіряючи коло осіб, якими на думку Фонду, завдано банку збитки, господарські суди встановили, що позивач вибірково визначив склад відповідачів, що входили до складу Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради (голова Спостережної ради), не обґрунтувавши, як прийняття рішення саме визначеним позивачем складом відповідачів завдало Банку шкоду, враховуючи те, що рішення приймалися одноголосно, а до складу Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради у різні періоди в межах спірного входили також інші особи, вимоги до яких позивач не пред`явив. На зазначене вказав і сам позивач у позовній заяві, зазначаючи про те, що прийняття рішень, якими завдано Банку шкоди, здійснювалось не лише відповідачами.

Також, як відзначили суди, визначаючи склад відповідачів, позивач не обґрунтував як те чи інше рішення, враховуючи зміну складу Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради, вплинуло на завдання Банку шкоди та розмір такої шкоди.

Доказів того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень членами Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради та або на власну користь, чи наданням переваг позичальникам за спірними кредитними договорами, а також доказів того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень, матеріали справи не містять.

При цьому судами враховано і те, що позивачем не доведено, що дії відповідачів були охоплені єдиним спільним наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме: свідомого виведення коштів за межі Банку в інтересах позичальників. Саме ж лише ототожнювання, а також обґрунтування спільності дій відповідачів, які вчинялись в абсолютно відмінні періоди, суперечить правовій природі інституту солідарної відповідальності.

Так, для прикладу, ОСОБА_5 (відповідач-5) обіймав посаду члена Спостережної ради у Банку з 04.09.2014 по 18.02.2015, відповідно, не міг брати участь у засіданнях Спостережної ради щодо погодження кредитних договорів, які були вчинені до 04.09.2014, відповідно, виключається можливість покладення солідарної відповідальності на ОСОБА_5 за завдання Банку шкоди внаслідок укладення всіх 26-ти кредитних договорів. Також як вказує у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях від 07.10.2022 ОСОБА_7 , й не спростовано позивачем, він як член кредитного комітету приймав участь після 01.12.2014 у видачі лише одного кредиту (ТОВ «Неввіль»), тоді як більшість кредитів зазначеним у позові позичальникам були видані до вказаної дати. Інші рішення Кредитного комітету, які приймалися за участі відповідача-7, стосувалися: зміни графіку повернення кредиту, зміни строку сплати комісії та/або процентів, заміни забезпечення кредиту (виведення з під застави одного предмету забезпечення, встановлення обов`язку позичальника забезпечити кредит іншим предметом забезпечення, оформлення нового забезпечення), збільшення кредитних ліній, тощо.

Щодо листа Національного Банку України від 21.03.2014 №42-011/11800/БТ про результати перевірки банку зі звітом про інспектування ПАТ КБ «Стандарт» станом на 01.09.2013 (том 3, а.с. 138-258), на який посилається скаржник, суди зазначили, що періодом інспектування був період з 01.08.2010 по 01.09.2013, у той час, як більшість із визначених позивачем відповідачів у даній справі почали працювати у Банку на відповідних посадах після 01.09.2013. Відповідно, такий Звіт не може підтверджувати обставину вчинення відповідачами спільних дій чи бездіяльності у визначеному позивачем періоді, в результаті яких Банку було завдано шкоди.

Отже, господарські суди дійшли висновку, що Фондом не розмежовано та не встановлено ролі кожного з відповідачів у заподіянні шкоди Банку, про яку вказує позивач. Фонд всупереч статті 1190 ЦК України, не конкретизував які саме дії/бездіяльність вчинялись кожним з визначених відповідачів, як ці дії були взаємопов`язані між собою, чому ним не включено до складу відповідачів інших осіб, які, зокрема, були членами Кредитного комітету у спірному періоді.

З огляду на встановлені обставини щодо недоведеності підстав для покладення солідарної відповідальності на визначених відповідачів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову Фонду про стягнення шкоди в даній справі.

8.2.4. Отже, на підставі вищевикладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності у діях визначених відповідачів протиправної поведінки.

Крім того, із наданих позивачем доказів неможливо встановити безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між діями кожного з відповідачів та настанням неплатоспроможності банку, а також заподіяння шкоди Банку та його кредиторам у сумі 794 247 419,30 грн саме взаємопов`язаними діями визначених відповідачів.

Також щодо розміру визначеної позивачем шкоди суд врахував, що за результатами проведеного аукціону, в т.ч. продажу прав вимоги за 26 кредитними договорами, переможцем було визнано ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» з ціною продажу лоту 217 122,10 грн. Отже, у зв`язку з реалізацією прав вимоги за 26 кредитними договорами, мав би змінитися і розмір шкоди, яка на думку Фонду була завдана Банку внаслідок укладання таких кредитних договорів, проте, Фондом не здійснювалось коригування розміру позовних вимог. Наведене також підтверджує той факт, що розмір заявленої шкоди є недостовірним та суперечить відомостям щодо завершення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт», а отже, Фондом при зверненні з даним позовом належним чином не доведено наявність такого елементу складу цивільного правопорушення як розмір шкоди.

Ураховуючи встановлені обставини, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення, який може бути підставою для покладення на них відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

9. Ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, вважаю, що суди попередніх інстанцій на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи з урахуванням усіх вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 08.02.2022 у даній справі, обґрунтовано дійшли заснованого на законі висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з підстав їх недоведеності.

При цьому ураховую, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази того, що спірні рішення відповідачів, прийняті у період 2013-2014 роках призвели до неплатоспроможності Банку та спричинили завдання шкоди Банку у заявленому Фондом розмірі, що було обґрунтовано враховано судами попередніх інстанцій.

Крім того, ураховую, що згідно з фактичними обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі, вимоги за більшістю спірних кредитних договорів забезпечені заставою майнових прав / цінних паперів. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що Фондом вчинялись дії, направлені на звернення стягнення на предмети застави (цінні папери), переданих в рахунок забезпечення виконання зобов`язань позичальниками за кредитними договорами.

Заслуговують на увагу і встановлені обставини щодо стягнення по вищевказаним кредитним договорам у судовому порядку заборгованості (розмір якої і є розміром шкоди, заявленої до стягнення в межах даної справи). Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, що Фондом вчинялись дії, направлені на стягнення коштів з відповідачів за відповідними рішеннями судів, які набрали законної сили.

У розгляді даного питання відзначаю, що Фонд, діючи як ліквідатор банку, по суті вже діє в інтересах кредиторів і формує ліквідаційну масу для задоволення вимог кредиторів, оскільки необхідність захисту інтересів банку втрачається з початком процедури ліквідації. Фонд має обов`язки діяти якнайкраще в інтересах вкладників / кредиторів відповідного банку (подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01.08.2023 у справі №910/9833/21).

Фонд, діючи як ліквідатор Банку і від його імені, керує його майном, визначає найбільш ефективні шляхи формування, наповнення ліквідаційної маси (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22).

Отже, Фонд має діяти виключно та в інтересах кредиторів, тобто всі дії Фонду мають бути спрямовані на наповнення ліквідаційної маси банку з метою задоволення вимог кредиторів. А відтак, ураховуючи обрахунок розміру збитків, вважаю, що бездіяльність Фонду щодо звернення стягнення на предмети застави (цінних паперів) та стягнення заборгованості з боржників за рішеннями суду, які набрали законної сили, та є виконуваними, очевидно не направлені на наповнення ліквідаційної маси банку, а відтак і не направленні на задоволення вимог кредиторів.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у даній справі вказав, що «Завданням Фонду є швидко сформувати ліквідаційну масу, продати майно та інші активи банку, розрахуватися з вкладниками та кредиторами. Відтак законодавство не покладає на Фонд обов`язок, зокрема, щодо вчинення дій, спрямованих на стягнення коштів за рішеннями судів, які набрали законної сили».

Відзначаю, що наведені висновки Суду є суперечливими та взаємовиключними.

Так, Суд з однієї сторони вказує, що одним із головних завдань, обов`язком Фонду є наповнення ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів, і в той же час відзначає, що стягнення коштів за спірними кредитами на підставі вже існуючих чинних рішень суду з боржників (сторін спірних договорів), які є діючими товариствами та здійснюють свою господарську діяльність, не входять до обов`язків Фонду.

У контексті наведеного, відзначаю, що дійсно Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено прямого обов`язку здійснювати Фондом стягнення з боржників за рішеннями судів, які набрали законної сили, разом з тим, даний закон визначає обов`язок Фонду вчиняти всі від нього залежні дії щодо наповнення ліквідаційної маси банку для задоволення вимог кредиторів.

Щодо висновків Верховного Суду у даній справі, що відсутність посилання на кредитні договори у постанові НБУ про визнання банку неплатоспроможним не є доказом правомірності проведених банківських операцій, відзначаю, що дійсно це не є доказом правомірності надання кредиту/кредитів, водночас це і не є доказом того, що саме цей кредит/кредити призвели до неплатоспроможності банку. Вказані обставини підлягають доведенню у відповідності до вимог статей 76-79 ГПК України.

Крім того, не погоджуюсь з висновками Верховного Суду, що покладення на позивача обов`язку доведення правильності формування кола осіб, відповідальних за завдання збитків банку, у кожний окремий період часу, розміру та підстав відповідальності свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, оскільки вважаю, що у такому випадку Суд необґрунтовано наділяє Фонд необмеженими повноваженнями щодо вибіркового, тобто на власний розсуд, визначення кола осіб, відповідальних за завдання збитків банку, та при цьому, звільняє його від обставин доказування щодо вчинення/невчинення дій такими особами як кожного окремо, так і в цілому, що призвели/могли призвести/не призвели до завдання банку збитків.

З аналізу статті 543 ЦК України вбачається, що кредитор має право вимагати виконання зобов`язання (стягнути суму коштів) як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (солідарне стягнення). Разом з тим, визначення кола усіх боржників є обов`язком кредитора, а стягнення коштів (як стадія виконання зобов`язання) з усіх чи з когось окремо є правом останнього. Від визначення вичерпного кола боржників та встановлення обставин виконання зобов`язання, залежить і можливість у подальшому у відповідності до статті 544 ЦК України скористатись правом на регресне відшкодування до решти солідарних боржників.

Акцентую, що вибірковий підхід до визначення кола осіб, які, на думку Фонду, мають понести відповідальність за завдання банку збитків, призводить до звільнення від відповідальності інших осіб, що вочевидь не є справедливим та законним.

Відтак застосування норм процесуального законодавства, у тому контексті на який вказує Верховний Суд у постанові від 29.05.2024, фактично звільняє Фонд від обставин доказування у цій частині, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, відзначаю, що в предмет доказування у спірних правовідносинах, серед іншого, входить розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами. Тобто позов у даній справі, насамперед, мав бути направлений на погашення незадоволених вимог кредиторів. Разом з тим, Фонд, подаючи позов у даній справі, обґрунтовує заявлену до стягнення суму, як суму, що стягнута з позичальників за рішеннями судів за кредитними операціями, які не були виконані, не обмежуючи при цьому позовні вимоги сумою непогашених вимог кредиторів.

Відзначаю, що норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що для звернення Фонду із позовом про відшкодування збитків необхідною умовою є недостатність майна банку для розрахунків з кредиторами. Водночас, оцінюючи мотиви та доводи позовної заяви, ураховуючи, що заявлена до стягнення сума на 50% більша, ніж сума негашених вимог кредиторів, доходжу висновку, що розмір збитків, заявлених Фондом, не узгоджується з приписами статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

10. З урахуванням викладеного вважаю, що касаційні скарги слід було залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Суддя Верховного Суду В. Студенець