Постанова

від 02.09.2024 по справі 689/477/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 689/477/23

провадження № 51-2463 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника цивільного

відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , в його інтересах захисника ОСОБА_7 , представника цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» - адвоката ОСОБА_9 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 липня 2023 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року, та касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022240000000544 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Червоноармійськ Житомирського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задовольнити та стягнути з ТОВ «Ойл-Ікс» на її користь 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також ухвалено стягнути з ТОВ «Ойл-Ікс» на користь ОСОБА_10 15 000 грн витрат на правову допомогу.

Ухвалено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково, та стягнути з ТОВ «Ойл-Ікс» на її користь 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також ухвалено стягнути з ОСОБА_6 10 000 грн, а з ТОВ «Ойл-Ікс» 4 000 грн на користь ОСОБА_8 витрат на правову допомогу.

Крім того, у вироку вирішено питання щодо інших судових витрат та долі речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 грудня 2022 року приблизно о 19:30, керуючи тягачем марки «MAN TGX18.440», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «FELBRINDER», д.н.з. НОМЕР_2 , порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б, д), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), рухаючись у межах с. Антонівка Хмельницького району Хмельницької області зі швидкістю приблизно 55 км/год, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, виявивши небезпеку для його руху, а саме пішохода ОСОБА_11 , який у стані алкогольного сп`яніння перебував на дорожній розмітці 1.1, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, та коли пішохід почав перетинати проїжджу частину зліва направо відносно напрямку руху тягача з напівпричепом, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» - адвоката ОСОБА_9 задоволено частково, а вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 липня 2023 року в частині вирішення цивільного позову змінено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ТОВ «Ойл-Ікс» ухвалено задовольнити частково, та стягнути на її користь 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 2 000 грн витрат на правову допомогу.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Водночас клопотання потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_12 задоволено, та стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілих по 10 000 грн витрат на правову допомогу.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, доводи яких є аналогічними за своїм змістом, засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказуючи про незаконність судових рішень, звертають увагу на те, що судами не було враховано порушення ПДР пішоходом ОСОБА_11 , який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, у темну пору доби, у темному одязі переходив проїжджу частину поза межами пішохідного переходу, а тому його дії напряму пов`язані із настанням негативних наслідків.

Крім того, наголошують, що висновки судової автотехнічної експертизи зроблені на підставі його показань про приблизну швидкість руху його автомобіля 55 км/год. Разом з тим, матеріали провадження не містять достатніх та допустимих доказів, які б давали можливість встановити дійсну швидкість руху, враховуючи, що налаштування навігатора не давали змоги перевищити швидкість руху у межах населеного пункту, так само і свідок ОСОБА_13 вказав під час допиту, що швидкість фури була приблизно 50 км/год.

Таким чином, вся судова експертиза ґрунтується на вихідних даних, в яких зазначено, що тягач рухався зі швидкістю 55 км/год, проте експертним шляхом не досліджувалося питання щодо визначення швидкості транспортного засобу, з якою він рухався до моменту наїзду на пішохода. У зв`язку з чим стороною захисту було заявлено клопотання про призначення додаткової автотехнічної експертизи з метою визначення швидкості тягача, однак судом без жодної мотивації відмолено у задоволенні цього клопотання.

Перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту, не дослідив повторно обставини, які місцевим судом досліджено з порушеннями, не врахував подані ОСОБА_6 докази на підтвердження відшкодування моральної шкоди, та просто переписав висновки суду першої інстанції, у тому числі, що стосуються призначеного покарання.

Звертає увагу, що апеляційний суд безпідставно зазначив про те, що обвинувачений просив змінити судові рішення, хоча вимога ставилася про їх скасування, що дає підстави стверджувати, що апеляційний суд розглянув лише апеляційну скаргу захисника.

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» ОСОБА_9 просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, та відмовити у задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .

Вважає, що потерпіла ОСОБА_10 не надала доказів про перебування у цивільному шлюбі з ОСОБА_11 , а суд на підтвердження цих обставин послався лише на довідку органу місцевого самоврядування про спільне проживання. Зазначає, що після смерті останнього потерпіла не зверталася за медичною допомогою взагалі, у подальшому виїхала до Польщі де проживає по теперішній час.

Вказує, що потерпіла ОСОБА_8 взагалі не спілкувалась із загиблим, не навідувала його за місцем проживання, не брала участі у його похованні, навіть не знала тривалий час про його смерть.

Таким чином стверджує, що потерпілі не надали суду належних та достатніх доказів того, що вони зазнали моральних страждань, та не обґрунтували розмір заявленої моральної шкоди.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 вказує про незаконність ухвали апеляційного суду, оскільки під час апеляційного розгляду судом не було враховано усіх обставин на обґрунтування розміру цивільного позову.

Вказує, що внаслідок ДТП втратила свого батька, з яким вони були дуже близькі, а тому їй відразу не повідомляли про його смерть, а також щоб не нашкодити її здоров`ю, оскільки вона на той час була вагітна. Наведені обставини суттєво вплинули на її життя, що призвело до постійних переживань та психологічного дискомфорту, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу на звернення за правовою допомогою, відвідування слідчого та суду. Крім того, її моральні страждання посилилися через поведінку ОСОБА_6 , який не визнав вину та заперечував спричинення їй моральної шкоди.

На підставі викладеного просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції та збільшити розмір відшкодування їй моральної шкоди до 400 000 грн.

У письмових запереченнях представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 просить відмовити у задоволенні касаційних скарг засудженого, його захисника та представника цивільного відповідача, а оскаржувані судові рішення просить залишити без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали подані ними касаційні скарги, просили їх задовольнити, водночас стосовно касаційних скарг представника цивільного відповідача та потерпілої ОСОБА_8 поклалися на розсуд суду.

Потерпіла ОСОБА_8 підтримала подану нею касаційну скаргу, разом з тим заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого, його захисника та представника цивільного відповідача.

Представник цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» - адвокат ОСОБА_9 підтримав подану ним касаційну скаргу, та просив відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілої ОСОБА_8 . Щодо касаційних скарг засудженого та його захисника поклався на розсуд суду.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого, захисника, потерпілої, представника цивільного відповідача, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

У касаційних скаргах засуджений та захисник, не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, зазначають, що судами не враховано порушення пішоходом ОСОБА_8 ПДР, стверджують, що матеріали провадження не містять достатніх та допустимих доказів, які б давали можливість встановити дійсну швидкість руху ОСОБА_6 на момент наїзду на пішохода, а висновки судової автотехнічної експертизи зроблені на підставі його показань про приблизну швидкість руху.

Таким чином, сторона захисту у касаційних скаргах вказує про те, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 ґрунтуються на неналежних доказах.

Однак, на думку колегії суддів, наведені доводи захисника є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, під час допиту в судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечував факту наїзду на пішохода, однак вказував, що рухався у межах населеного пункту з дозволеною швидкістю, а ДТП виникла у наслідок порушення пішоходом ПДР, який перебував на проїжджій частині у темному одязі без світловідбивачів та фонарика.

Однак, відповідно до мотивувальної частини вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі дослідження та аналізу протоколу огляду місця ДТП від 15 грудня 2022 року зі схемою та фототаблицею, протоколу огляду транспортного засобу «MAN TGX18.440», д.н.з. НОМЕР_1 , від 19 грудня 2022 року, протоколу слідчого експерименту від 17 січня 2023 року за участю ОСОБА_6 , висновків судово-медичних експертиз № 658 від 10 січня 2023 року та № 1619 від 29 грудня 2022 року щодо тілесних ушкоджень та причини смерті ОСОБА_11 , висновку інженерно-транспортної експертизи технічного стану транспортного засобу «MAN TGX18.440», д.н.з. НОМЕР_1 , № СЕ-19/123-22/10907-ІТ від 21 грудня 2022 року, висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19/123-23/944-ІТ від 25 січня 2023 року щодо причини та механізму виникнення ДТП.

Як зазначив у вироку суд першої інстанції, відповідно до протоколу слідчого експерименту від 17 січня 2023 року, ОСОБА_6 розказав та показав де знаходився ОСОБА_11 , коли він вперше його побачив, показав темп руху потерпілого, місце наїзду на нього. Під час вказаної слідчої дії було встановлено максимальну відстань об`єктивної видимості статиста з робочого місця водія тягача, яка становила 48,6 м.

Крім того, у вироку зазначено, що згідно з висновком автотехнічної експертизи № СЕ-19/123-23/944-ІТ від 25 січня 2023 року, водій тягача марки «MAN TGX18.440», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «FELBRINDER», д.н.з. НОМЕР_2 , у заданій дорожній обстановці повинен був керуватися вимогами п. п. 12.3, 12.4 ПДР, при заданих вихідних даних рухаючи із дозволеною у межах населеного пункту швидкістю 50 км/год, мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до місця виявлення пішохода з моменту виникнення небезпеки, а рухаючись зі швидкістю 55 км/год - такої можливості не мав.

Колегія суддів звертає увагу на безпідставність доводів захисника з приводу того, що під час проведення зазначеної експертизи експерт невірно узяв для розрахунків технічної можливості зупинити транспортний засіб відстань 59,7 м, яка відповідно до результатів слідчого експерименту є відстанню видимості елементів дороги, замість 48,6 м, яка, відповідно до результатів тієї ж слідчої (розшукової) дії, є відстанню, коли ОСОБА_14 помітив пішохода, а отже, коли виник момент небезпеки для руху в такій дорожній ситуації.

Як убачається з висновку експерта саме відстань у 48,6 м була узята для розрахунку технічної можливості уникнути пригоді шляхом зниження швидкості, зупинки транспортного засобу або його маневру.

За результатами таких розрахунків експертом встановлено, що якщо б транспортний засіб під керуванням ОСОБА_14 рухався з дозволеною швидкістю руху 50 км/год, зупинний шлях складав 45,0 м, що менше вказаної самим обвинуваченим відстані у 48,6 м. При швидкості 55 км/год такий шлях становив би 51,6 м.

Таким чином, вірно оцінюючи висновок експерта, суд першої інстанції дійшов висновку, що швидкість транспортного засобу під керуванням ОСОБА_14 перевищувала дозволену у межах населеного пункту 50 км/год.

У касаційних скаргах засуджений та його захисник зазначають, що поза увагою судів залишилося те, що висновок автотехнічної експертизи складений з урахуванням лише показань ОСОБА_6 стосовно приблизної швидкості його руху, а також відомостей, про які він вказував під час слідчого експерименту.

Сторона захисту зазначає, що не було враховано показань свідка ОСОБА_13 про те, що автопотяг рухався зі швидкістю 50 км/год, а також не взято до уваги неточності у протоколі слідчого експерименту, обстановка в ході проведення якого відрізнялася від тої, яка була на момент ДТП.

Як вбачається зі змісту судових рішень, вказані твердження були предметом перевірки суду першої інстанції, який за наведених обставин не встановив підстав для визнання висновку автотехнічної експертизи недопустимим доказом, так і суду апеляційної інстанцій, який погодився з такими висновками місцевого суду.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що свідок ОСОБА_13 (допитаний у якості свідка під час досудового розслідування) в ході судового розгляду не допитувався, а тому у мотивувальній частині вироку суду відсутні посилання на його показання. Дослідженням звукозаписів судових засідань також встановлено, що під час судового розгляду сторона захисту не клопотала про допит свідка ОСОБА_13 . Більше того, такого клопотання сторона захисту не ставила також і в суді апеляційної інстанції, а лише у апеляційній скарзі констатувала про неврахування показань цього свідка. При цьому, стороною захисту також не заявлялося клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту, так само як і не заявлялося про повторне проведення слідчого експерименту з метою усунення неточностей, які на думку захисника були допущені під час проведення попереднього слідчого експерименту.

Крім того, судом першої інстанції під час судового розгляду було розглянуто клопотання захисника про призначення судової автотехнічної експертизи, однак у зв`язку з неналежним обґрунтуванням підстав для проведення експертизи, а також питань, які підлягають вирішенню експертом, у задоволенні такого клопотання судом було відмовлено. Аналогічне клопотання заявлялося стороною захисту під час апеляційного розгляду, проте суд апеляційної інстанції також відмовив у його задоволенні.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, яке, на переконання суду, не було обґрунтоване належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом його розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК, та правильно визнав достатніми і взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що в основу вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності, а суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Такі висновки суду першої інстанції були також предметом перевірки апеляційного суду, який не встановив порушень вимог процесуального закону під час дослідження та оцінки доказів, як і не встановив підстав для визнання доказів неналежними чи недопустимими, як про це наголошувала сторона захисту.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник не погоджуються з такими висновками апеляційного суду, та вважають їх неправильними.

Зокрема, засуджений та захисник зазначають, що судом апеляційної інстанції не враховано, що висновки експертизи ґрунтуються на припущеннях, та лише на показаннях водія ОСОБА_6 .

Стверджують, що матеріали провадження не містять достатніх та допустимих доказів, які б давали можливість встановити дійсну швидкість руху, враховуючи, що налаштування навігатора не давали змоги перевищити швидкість руху у межах населеного пункту.

Згідно з ч. 1 ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. У ч. 2 цієї статті зазначено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Як визначено ч. 1 ст. 95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Під час судового розгляду, як вбачається з мотивувальної частини вироку, ОСОБА_6 підтвердив свої показання, які він надав під час досудового розслідування стосовно швидкості руху керованого ним транспортного засобу та повідомив, що така швидкість складала 52-56 км/год.

З огляду на викладене, доводи касаційних скарг засудженого та захисника в цій частині є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями кримінального процесуального закону.

Крім того, вказуючи про незаконність судових рішень, засуджений та захисник звертають увагу, що судами не було враховано порушення правил дорожнього руху пішоходом ОСОБА_11 , який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, у темну пору доби, у темному одязі переходив проїжджу частину поза межами пішохідного переходу, а тому його дії напряму пов`язані із настанням негативних наслідків.

Однак такі доводи сторони захисту колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

По-перше, за встановлених судами фактичних обставин справи, саме дії ОСОБА_6 , як водія джерела підвищеної небезпеки, перебувають у прямому причино наслідковому зв`язку з настанням ДТП.

По-друге, неправильні дії пішохода ОСОБА_11 були враховані судом під час призначення ОСОБА_6 основного покарання, яке з огляду на санкцію ч. 2 ст. 286 КК є наближеним до мінімального.

Зі змісту наведеного вище висновку автотехнічної експертизи вбачається, про що у вироку суду також зазначено, що окрім питання про причину виникнення ДТП, висновок містить також відповідь на питання, якими пунктами правил дорожнього руху мали керуватися водій та пішохід у заданій дорожній обстановці, що у розумінні положень ст. 91 КПК, є обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Більше того, юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти.

Суд, спираючись на висновки експерта, необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення, встановлює за кримінально-правовими правилами оцінки. Вирішення питання про те, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків, належить до компетенції суду, адже за вимогами процесуального закону висновки експертів не є обов`язковими для органу, який здійснює провадження (ч. 10 ст. 101 КПК) і вони підлягають оцінці у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами.

Ураховуючи складність визначення універсального алгоритму встановлення причинного зв`язку між порушенням ПДР та настанням відповідних наслідків, оскільки в кожному конкретному випадку цей зв`язок ускладняється і зумовлюється значною кількістю різноманітних чинників (зміст, комбінації та послідовність виникнення яких майже завжди є унікальною), оцінці в кримінальному провадженні підлягають найбільш значущі особливості, на які потрібно зважити для встановлення необхідного причинного зв`язку як складової підстави кримінальної відповідальності.

Суд з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників дорожньо-транспортної пригоди, на підставі чого доходить висновку про те, чиї дії є причиною заподіяних наслідків.

З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, зокрема, дії кожного з учасників ДТП, та наслідки, які настали, місцевий зробив висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій, оскільки саме допущені ним порушення ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП, а не порушення ПДР, допущені загиблим ОСОБА_11 .

Необхідно зазначити, що відповідно до п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Вказаний пункт правил передбачає, що водій під час керування транспортним засобом повинен обирати для себе таку швидкість руху, яка не лише має бути дозволена на певній ділянці дороги, але й дасть йому можливість вжити необхідних заходів у разі виникнення небезпеки на дорозі для її уникнення.

У кожному конкретному випадку водій транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний самостійно оцінити дорожньою обстановку, а тому несе відповідальність за спричинені наслідки, якщо обрана ним швидкість не відповідала дорожній обстановці, навіть якщо така швидкість є значно нижчою від максимально дозволеної.

Водночас у п. 12.4 ПДР вказано, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Як вказував ОСОБА_6 у своїх показаннях в ході його допиту судом першої інстанції, що під час керування транспортним засобом в межах населеного пункту видимість була дуже поганою, а він рухався зі швидкістю 52-56 км/год.

Таким чином, як вбачається з мотивувальної частини вироку, місцевим судом було встановлено, що рухаючись у межах населеного пункту, ОСОБА_6 перевищив максимально допустиму швидкість руху керованого ним автопотяга, що і стало причиною заподіяння смерті ОСОБА_11 , не зважаючи на те, що з огляду на положення Кодексу України про адміністративні правопорушення це перевищення не є таким, яке тягне за собою адміністративну відповідальність.

Слід звернути увагу й на те, що при поганій видимості ОСОБА_6 допустив перевищення швидкості руху в межах населеного пункту, не зважаючи на розміри та вагу керованого ним сідлового тягача, які очевидно не дають змоги на короткій дистанції здійснити його екстрену зупинку навіть за умови невеликої швидкості.

Посилання сторони захисту, що така швидкість руху є приблизною, та, з огляду на висновки автотехнічної експертизи, безпечною, враховуючи відстань від тягача до пішохода, у даному випадку не вказують про відсутність у діях ОСОБА_6 порушень ПДР.

Крім того, згідно з п. 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Під час допиту ОСОБА_6 , окрім іншого, вказував, що вперше побачив пішохода на роздільній лінії, який хотів йти у ліву сторону. У подальшому, коли пішохода підсвітило світло фар зустрічного транспортного засобу, рухи пішохода стали хаотичними, на підставі чого він зробив висновок, що пішохід перебуває у стані алкогольного сп`яніння, після того, як пішохід розвернувся в його сторону та швидко пішов, ОСОБА_6 почав різко гальмувати, однак наїзду уникнути не вдалося.

Таким чином, за встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, зроблених у тому числі й на підставі показань самого засудженого, ОСОБА_6 при поганій видимості, перевищуючи у населеному пункті швидкість руху керованого ним транспортного засобу - сідлового тягача з напівпричепом, помітивши посеред дороги (на осьовій лінії) пішохода, якого у тому числі й підсвічувало світло фар зустрічного автомобіля, встигши впевнитись, що пішохід перебуває у стані алкогольного сп`яніння, не вжив негайних заходів для гальмування аж до зупинки керованого ним автопотяга, а попередньо не обрав для конкретних дорожніх умов (погана видимість, габарити керованого автопотяга) безпечну швидкість руху.

При цьому такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі сукупності досліджених доказів з дотриманням вимог статей 85-87, 95 КПК, а не лише на підставі висновку автотехнічної експертизи, яка у розумінні ч. 2 ст. 242 КПК у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою для постановлення остаточного рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій ґрунтуються на сукупності доказів, про що детально викладено у мотивувальних частинах таких рішень.

Крім того, як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції засуджений та захисник вказують, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту, не дослідив повторно обставини, які місцевим судом досліджено з порушеннями, та просто переписав висновки суду першої інстанції, у тому числі, що стосуються призначеного покарання.

Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що у апеляційній скарзі сторона захисту заявляла клопотання про повторне дослідження протоколу слідчого експерименту від 17 січня 2023 року за участі ОСОБА_6 та висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19/123-23/944-ІТ від 25 січня 2023 року.

Заявлене клопотання сторони захисту було задоволено і під час апеляційного розгляду безпосереднього дослідженні вказані вище докази.

До того ж, як видно зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, а свої висновки обґрунтував з посиланням на матеріали кримінального провадження та вимоги матеріального та процесуального закону.

У своїх скаргах як засуджений, так і захисник наголошують, що апеляційний суд безпідставно зазначив про те, що обвинувачений просив змінити судові рішення, хоча вимога ставилася про їх скасування, що дає підстави стверджувати, що апеляційний суд розглянув лише апеляційну скаргу захисника.

Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 перед судом апеляційної інстанції він ставив питання про скасування вироку місцевого суду, за яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі та позбавлення права керувати транспортними засобами, просив ухвалити новий вирок, яким призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі, та зменшити строк додаткового покарання.

За наслідками апеляційного розгляду, апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, а вирок суду в частині призначеного покарання - без змін.

За наведених обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що апеляційна скарга обвинуваченого залишилася без процесуального реагування з боку суду апеляційної інстанції, як про це наголошує сторона захисту.

Підсумовуючи зазначене вище, за результатом касаційного розгляду колегією суддів не встановлено підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Водночас безпідставними колегія суддів вважає доводи представника цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» ОСОБА_9 про те, що потерпілі не надали суду належних та достатніх доказів того, що вони зазнали моральних страждань, та не обґрунтували розмір заявленої моральної шкоди.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, а також під час перевірки вироку судом апеляційної інстанції, представник цивільного відповідача стверджував, що потерпіла ОСОБА_10 не надала доказів про перебування у цивільному шлюбі з ОСОБА_11 , а суд на підтвердження цих обставин послався лише на довідку органу місцевого самоврядування про спільне проживання. Вказував, що після смерті останнього потерпіла не зверталася за медичною допомогою взагалі, у подальшому виїхала до Польщі де проживає по теперішній час. Також стверджував, що потерпіла ОСОБА_8 взагалі не спілкувалась із загиблим, не навідувала його за місцем проживання, не брала участі у його похованні, навіть не знала тривалий час про його смерть.

Такі твердження представника цивільного відповідача суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими з наведенням мотивів своїх рішень.

Перевіряючи зазначені доводи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч 1 ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Крім того, у пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Крім того, відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються серед іншого підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.

Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Як було встановлено в ході розгляду кримінального провадження, факт проживання загиблого ОСОБА_11 з потерпілою ОСОБА_10 у цивільному шлюбі підтверджувався показаннями потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у судовому засіданні, та довідкою Ярмолинецької селищної ради від 05 січня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_11 проживав разом з ОСОБА_10 за місцем її реєстрації по АДРЕСА_2 .

А тому місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, відхилив твердження представника цивільного відповідача про відсутність підтвердження спільного проживання потерпілої з загиблим ОСОБА_11 .

На переконання колегії суддів, наведені висновки судів про наявність у потерпілої ОСОБА_10 підстав для відшкодування заподіяної моральної шкоди у наслідок смерті цивільного чоловіка є обґрунтованими, а тому Суд не бере до уваги доводи представника цивільного відповідача в цій частині.

Що ж стосується права потерпілої ОСОБА_8 на отримання компенсації моральної шкоди, заподіяної смертю рідного батька внаслідок протиправних дій засудженого, то таке право ґрунтується на вимогах закону та узгоджуються із сталою судовою практикою.

Відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного вироку, судом відхилено доводи представника цивільного відповідача про те, що потерпіла ОСОБА_11 не спілкувалася зі своїм батьком, оскільки такі обставини не могли бути відомі представнику цивільного відповідача, а його доводи були спростовані в ході допиту самої потерпілої у судовому засіданні.

При цьому суд дійшов висновку, що обсяг спілкування потерпілої з батьком до його загибелі не впливає на факт їх родинних відносин, факт моральних страждань потерпілої, та, відповідно, на її право звернутися до суду з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди.

Такі висновки місцевого суду колегія суддів вважає правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

За ч. 6 ст. 55 КПК якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, то положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи, коло яких визначено приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Як визначено пунктом 1 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Крім того, ч. 2 ст. 1168 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 набула процесуального статусу потерпілої відповідно до вимог кримінального процесуального закону і сторони кримінального провадження не ставлять під сумнів її статус потерпілої, отже вона має належні підстави до використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні, зокрема на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну фізичній особі внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Враховуючи положення статей 23, 1168 ЦК, потерпіла ОСОБА_8 належить до суб`єктів, яким може бути компенсована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_11 , незалежно від того, чи проживала вона однією сім`єю із батьком, якому діями ОСОБА_6 внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, заподіяно смерть.

За таких обставин доводи представника цивільного відповідача в цій частині також є необґрунтованими, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його касаційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги потерпілої ОСОБА_8 про безпідставне зменшення апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди.

Так, абзацом 2 ч. 2 ст. 23 ЦК передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається зі змісту вироку, розглядаючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , зокрема, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної їй моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що потерпілій заподіяно непоправну моральну шкоду у зв`язку із втратою батька, а тому задовольнив частково її цивільний позов, та ухвалив стягнути з ТОВ «Ойл-Ікс» на її користь 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, вказаних у положеннях статей 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що під час визнання розміру відшкодування моральної шкоди, місцевий суд не врахував засади розумності, виваженості та справедливості, оскільки з матеріалів кримінального не вбачається переконливих доказів заподіяння саме такого розміру моральної шкоди, який заявлено у позові, так і розміру, що визначеного судом, тому зменшив суму стягнення до 200 000 грн.

Однак, на думку колегії суддів, апеляційний суд належним чином не врахував усі обставини кримінального провадження, характер та обсяг душевних страждань потерпілої, а свого рішення на підтвердження власних висновків належним чином не мотивував.

Зокрема, поза увагою апеляційного суду залишилися те, що внаслідок ДТП потерпіла зазнала непоправної варти через загибель батька, з яким вони були дуже близькі, та про смерть якого її не повідомляли через вагітність.

Не звернув увагу апеляційний суд і на ті обставини, що описані події суттєво вплинули на її життя, що призвело до постійних переживань та психологічного дискомфорту, потягли за собою додаткові зусилля на відстоювання своїх прав і законних інтересів, відвідування слідчого та суду. До того ж апеляційний суд не взяв до уваги доводи потерпілої про те, що її моральні страждання посилилися у тому числі й від поведінки ОСОБА_6 , який не визнав вину та заперечував спричинення їй моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та зменшення розміру стягнення моральної шкоди не узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, та не відповідає характеру й обсягу її моральних страждань у зв`язку зі смертю батька.

Враховуючи наведене доводи потерпілої про несправедливий та занижений розмір відшкодування моральної шкоди, які апеляційний суд ухвалив стягнути на її користь, є переконливими.

Таким чином, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що є підставою для її зміни, та задоволення касаційних вимог потерпілої.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 , представника цивільного відповідача ТОВ «Ойл-Ікс» - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 змінити.

Стягнути з ТОВ «Ойл-Ікс» на користь ОСОБА_8 400 000 (чотириста тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови буде проголошено учасникам судового провадження 09 вересня 2024 року о 14:00.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3