Рішення

від 10.09.2024 по справі 520/16015/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.09.2024 р. справа №520/16015/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування індивідуального акту Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради, а саме договір №1129396 від 17 квітня 2023 року (п.2 ч.2 ст.245 КАС); 2) визнання дій Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради щодо укладання договору №1129396 та взяття плати за довідку (квитанція # (ID) 3734461661541329, яка надається безоплатно, протиправними (п.3 ч.2 ст.245 КАС); 3) стягнення з Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації Харківської міської ради суму відшкодування, яка була б пропорційною рівню страждань, справедливу сатисфакцію матеріальної шкоди у сумі 1.906,00 гривень, моральної шкоди еквівалент 5000 євро (станом на червень 2023 р. це становить 204.750,00 гривень) за порушення особистих прав ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями та діями (п.6 ч.2 ст.245 КАС).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що у зв`язку зі смертю чоловіка 14 квітня 2023 року звернувся до сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. Нотаріусом зазначеної нотаріальної контори був зроблений запит №597/02-14 від 14.04.2023 р. до суб`єкта господарювання, що проводили державну реєстрацію прав на нерухоме майно до 2013 року, щодо надання відомостей про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень станом до 2013 року на об`єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 . Заявник наголошує, що у разі, якщо інформація потрібна для оформлення спадщини, то вона надається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса і безоплатно. За отриману від Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради довідку про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна, інформація з паперових носіїв до 31.12.2012 р., №1129396 заявник сплатив 620.00 грн та після оплати усвідомив, що відповідач, на думку заявника, зобов`язаний був надати вказану інформацію безкоштовно. Зазначає, що дії суб`єкта владних повноважень є протиправними та такими, що порушили права заявника, свободи та інтереси.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що запит № 597/02-14 від 14.04.2023 року був зроблений до КП «Харківське МБТІ» не в порядку пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не у зв`язку з проведенням реєстраційних дій і має інформаційний характер. Станом на час звернення позивача до відповідача за отриманням інформаційної довідки процедура проведення державної реєстрації речових прав стосовно об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 ще не розпочалась у зв`язку з неподанням відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 заяви на проведення реєстраційних дій разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій після смерті ОСОБА_4 , з моменту відкриття спадщини - 21 жовтня 2022 року та до теперішнього часу. У зв`язку з цим запит нотаріуса - завідувача Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори є таким, що не відповідає приписам пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є запитом державного реєстратора, направленим під час проведення державної реєстрації прав, є звичайним інформаційним запитом нотаріуса, на який не розповсюджується спеціальний порядок та гарантії розгляду запитів державних реєстраторів у процедурі проведення ними державної реєстрації прав.

Заявником подано до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що нотаріус-реєстратор самостійно реєструє заяву про державну реєстрацію прав, не подає дану заяву фізична особа. Зазначає, що відсутність заяви у реєстрі не свідчить про те, що реєстрації не відбувається. Відповідач не взяв до уваги особливості державної реєстрації прав у результаті нотаріальних дій з нерухомим майном і тому дійшов хибних висновків, що реєстрація не розпочалась і не відбувається.

Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради створено Харківською міською радою з метою одержання прибутку, здійснює комерційну господарську діяльність, відповідно до Статуту. Відповідно до рішення 26 сесії Харківської міської ради 7 скликання прийнято рішення від 17.04.2019 року № 1559/19, яким внесені зміни до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 року № 286/16, КП «БТІ» є зберігачем інвентаризаційних справ на території міста Харкова. Усі види робіт (надання послуг), у тому числі надання інформації та копій документів з матеріалів архівних (інвентаризаційних та інших) справ на об`єкти нерухомого майна, підлягають оплаті, за виключенням випадків, прямо передбачених нормами діючого законодавства України.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є громадянином України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік заявника - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , яке видане 30.11.2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 10619 від 02.11.2022 року (а.с. 19).

До моменту відкриття спадщини ОСОБА_4 разом з заявником - ОСОБА_2 та сином - ОСОБА_3 належало право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі за текстом - Квартира) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18.10.2002 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, № 1-02-228728, запис у реєстровій книзі № П-1-41198 від 28.10.2002 року (а.с. 16).

На підставі заяви позивача від 14.04.2023р. про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 202/2023 (а.с. 21).

Заявник 17.04.2023р. подав до КП «Харківське МБТІ» звернення у формі заявки на замовлення за отриманням довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 станом до 01.01.2013 року та оформила замовлення № 1129396 (а.с. 11).

До замовлення ОСОБА_1 надала КП «Харківське МБТІ» також інформаційний запит нотаріуса - завідувача Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Галини Верещаки від 14.04.2023 № 597/02-14 з проханням надати заявнику інформацію про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень згідно інвентаризаційної справи на вказану квартиру станом до 01.01.2013 року (а.с. 10).

Між заявником та КП «Харківське МБТІ» на виконання вказаного замовлення був укладений цивільно-правовий договір № 1129396 від 17.04.2023 року (далі за текстом - Договір) з надання послуг по виготовленню довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 станом до 01.01.2013 року. Ціна договору - 600 гривень 00 копійок, термін виконання - 10 робочих днів, дата готовності довідки - 02.05.2023 року (а.с. 12).

Оплата замовлення згідно договору № 1129396 у сумі 600 гривень 00 копійок проведена ОСОБА_1 17.04.2023 року згідно квитанції № 3734461661541329 (а.с. 149).

Відповідач 06.07.2023 року звернувся до уповноваженого суб`єкта державної реєстрації прав на території м. Харкова - Департаменту реєстрації Харківської міської ради із запитом № 3491/04-08/23 - чи наявні або відсутні у Державному реєстрі прав відомості про подання ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяви разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування на проведення реєстраційних дій після смерті ОСОБА_4 стосовно державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , з моменту відкриття спадщини - 21 жовтня 2022 року та до теперішнього часу (а.с. 151-152).

КП «Харківське МБТІ» 06.07.2023 року також звернулося до завідувача Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Галини Верещаки із аналогічним запитом № 3492/04-08/23 (а.с. 153-154).

Згідно відповіді Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 06.07.2023 року № 1664/0/50-23 на вказаний запит відповідача проведеними пошуками інформації встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 01.01.2013 року по теперішній час будь-які заяви щодо квартири АДРЕСА_1 не реєструвалися (а.с. 155).

Згідно відповіді Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори від 11.07.2023 року №600/02-14 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про подання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяви разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування на проведення реєстраційних дій після смерті ОСОБА_4 стосовно державної реєстрації речових прав на квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_2 , відсутні (а.с. 156).

01.05.2023 року КП «Харківське МБТІ» на виконання умов договору № 1129396 від 17.04.2023 року виготовило довідку про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 станом до 01.01.2013 року та 22.05.2023 року заявник отримав оригінал довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 станом до 01.01.2013 року згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором № 1129396 від 17.04.2023 року, підписаного обома сторонами договору з поміткою ОСОБА_1 про безоплатність надання такої довідки на запит нотаріуса (а.с. 157-158, 150).

Стверджуючи про те, що у спірних правовідносинах Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради є суб"єктом владних повноважень, укладений між Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради та ОСОБА_2 договір №1129396 від 17 квітня 2023 року є адміністративним договором, а відтак, про невідповідність закону вчиненого органом публічної адміністрації - Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради управлінського волевиявлення з приводу укладення з заявником договору №129396 від 17.04.2023р., взяття плати за видачу довідки та завдання цими діями суб"єкта владних повноважень матеріальної та моральної шкоди, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що у межах конкретних суспільних відносин будь-який суб"єкт права може діяти, зокрема, як учасник цивільних відносин у розумінні ст.2 Цивільного кодексу України або як особа, котра реалізує публічно-владні управлінські функції чи як спеціальний суб"єкт права, котрий реалізує правоохоронні функції Держави.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За визначенням п.16 ч.1 ст.4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Зі змісту наведених норм права слідує, що адміністративним договором є договір, укладений учасником суспільних відносин із правовим статусом суб"єкта владних повноважень під час виконання владних або делегованих публічно-владних управлінських функцій, зокрема, у цілях врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2012р. №5203-VI "Про адміністративні послуги" передбачено, що адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов`язків такої особи відповідно до закону.

Пунктом 3 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2012р. №5203-VI "Про адміністративні послуги" визначено, що суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

У силу спеціального застереження ч.3 ст.3 Закону України від 06.09.2012р. №5203-VI "Про адміністративні послуги" до адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб`єкту звернення, а також об`єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

Зі змісту наведених норм права слідує, що суб"єктом владних повноважень у сфері надання адміністративних послуг може бути кваліфікований виключно учасник суспільних відносин, котрий підпадає під визначення суб"єкта державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України від 06.09.2012р. №5203-VI "Про адміністративні послуги" заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру".

Як то указано п.1 ч.1 ст.2 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Частиною 1 ст.6 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

За правилом ч.2 ст.6 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

У розумінні ч.1 ст.10 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Згідно з абз.1 п.3 ч.3 ст.10 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з абз.2 п.3 ч.3 ст.10 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

Суд відмічає, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень у зв"язку із виконання делегованих функцій суб`єкта державної реєстрації прав під час вчинення нотаріальної дії є саме державний нотаріус Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Натомість, обраний заявником відповідач - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради не є суб"єктом владних повноважень ані за критерієм механізму утворення, ані за критерієм належності до суб"єктів державної реєстрації прав, ані за критерієм обсягу компетенції, ані за критерієм наявних організаційно - управлінських повноважень.

Положення абз.2 п.3 ч.3 ст.10 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у даному конкретному випадку самі по собі об"єктивно не здатні призвести до набуття відповідачем статусу суб"єкта владних повноважень, позаяк стосуються виключно виконання Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради вимог іншого учасника суспільних відносин - державного нотаріуса як суб`єкта державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.32 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для фізичних та юридичних осіб інформація за об`єктом нерухомого майна та суб`єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, або засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", або в паперовій формі. Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства. Інформація з Державного реєстру прав не надається фізичним та юридичним особам у разі невнесення плати за надання інформації або внесення її не в повному обсязі. Порядок надання інформації з Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд відзначає, що положення Порядку надання інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (які затверджені постановою КМУ від 25.12.2015р. №1127 у редакції постанови КМУ від 26.06.2019р. №599) є незастосовними до спірних правовідносин, оскільки стосувались надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності Законом України від 03.10.2019р. №159-ІХ.

Між тим, станом на дату укладання Договору відповідач жодних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не надавав, і надавати не міг.

Натомість, суд відмічає, що у спірних правовідносинах заявником було особисто підписано і подано до відповідача формуляр документа у вигляді заявки на замовлення виконання послуги - виготовлення довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об"єкт нерухомого майна за 10 днів. (т.1 а.с.10).

Доказів складання заявником формуляру документу за правилами Закону України від 06.09.2012р. №5203-VI "Про адміністративні послуги" на отримання конкретної адміністративної послуги матеріали справи не містять і об"єктивно містити не можуть, бо адміністративна послуга у вигляді державної реєстрації права власності на об"єкт нерухомого майна під час виконання повноважень нотаріуса у межах спірних правовідносин надавалась зовсім іншим учасником суспільних відносин, а саме - державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори.

Доказів вчинення відповідачем будь-яких форм примусу, омани чи обману з метою спонукання заявника до підписання формуляру документа у вигляді заявки на замовлення виконання послуги - виготовлення довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об"єкт нерухомого майна за 10 днів матеріали справи не містять. (т.1 а.с.10).

Згадана заявка була підписана заявником - 17.04.2023р.

У цей же день (тобто 17.04.2023р.) заявником була проведена оплата вартості замовленої послуги у сумі 600,00грн. та комісії за проведення операції з перерахування безготівкових коштів у сумі - 20,00грн. (т.1 а.с.10 зворот).

Укладений між заявником та відповідачем - Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради договір від 17.04.2023р. №1129396 за жодною ознакою не підпадає під визначення адміністративного договору, а у дійсності є суто цивільним правочином.

Так, згідно з ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно з ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203); Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

У силу положень ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215); 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.2 ст.215).

Згідно з ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229); У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ч.2 ст.229).

Відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч.1 ст.230); Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (ч.2 ст.230).

У розумінні ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як то указано у ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що укладений між заявником та відповідачем Договір із згаданих вище міркувань суду не може бути кваліфікований у якості адміністративного договору у розумінні п.16 ч.1 ст.4 КАС України, бо не має жодного стосунку до сфери реалізації публічно-владних управлінських функцій.

Натомість, цей Договір є суто цивільним правочином, відносно якого матеріали справи не містять жодних ознак невідповідності закону за критеріями ст.229 Цивільного кодексу України або ст.230 Цивільного кодексу України.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що застосування правила абз.2 п.3 ч.3 ст.10 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відбувається у порядку процедур за ст.ст.18-20 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто після подання особою заяви на проведення реєстраційних дій.

Між тим, згідно з Законом України від 03.10.2019р. №159-ІХ відповідач - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради втратив правовий статус суб"єкта державної реєстрації прав і у межах спірних правовідносин такого статусу не набував, а обставина відсутності відповідної заяви на проведення реєстраційних дій стосовно Квартири підтверджена матеріалами справи і не спростована позивачем.

Подія виготовлення інформаційного запиту нотаріуса - завідувача Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Галини Верещаки від 14.04.2023 № 597/02-14 з проханням надати заявнику інформацію про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень згідно інвентаризаційної справи Квартиру станом до 01.01.2013 року у даному конкретному випадку не призводить до виникнення у відповідача - Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради правового статусу суб"єкта владних повноважень як суб"єкта державної реєстрації прав.

Вирішуючи спір за епізодом вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що за визначенням ст.1 Закону України від 06.09.2012р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як то указано у ч.ч. 1 і 2 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167); моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (ч.2 ст.1167).

У відповідності до ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окремо за даним епізодом позову суд зважає, що згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, ч.1 ст.77 КАС України установлено загальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, ч.2 ст.77 КАС України установлено спеціальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі, котра може бути застосовано виключно до окресленого у цій же нормі випадку оскарження рішення субєкта владних повноважень, оскарження дії субєкта владних повноважень, оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

За такого правового регламентування відсутні правові підстави для беззастережного поширення приписів ч.2 ст.77 КАС України на вимоги приватних осіб про стягнення моральної шкоди, завданої (на думку позивачів) реально вчиненими управлінськими волевиявленнями субєкта владних повноважень.

Факт існування моральної шкоди не може бути визнаний доведеним виключно через неподання відповідачем субєктом владних повноважень тих обєктивних даних, на яких може наполягати позивач, позаяк обставини непогіршення стану здоров`я, обставини відсутності дискримінації, обставини відсутності утисків чи переслідувань, обставини відсутності помсти, обставини відсутності неприязних стосунків доводяться саме відсутністю відповідних подій, емоцій та негативних явищ.

Саме такі стандарти доказування є релевантними правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 17.03.2020р. по справі №815/5826/16: 1) згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 2) під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі; 3) п.5 цієї постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з`ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення.

Вирішуючи спір за епізодом вимог про стягнення матеріальної шкоди суд зазначає, що у розумінні ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За правилами ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166); Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166); Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом (ч.3 ст.1166); Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ч.4 ст.1166).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; підставу позову повинен довести саме позивач.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відповідач не діяв у якості суб"єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, владної управлінської компетенції не мав, жодних управлінських функцій не реалізовував, механізмів владного керування правовою поведінкою заявника не використовував, уклав Договір як цивільний правочин без жодного примусу, недобросовісного введення заявника в оману чи умисного обману заявника, збитків заявнику не завдавав, моральної шкоди заявнику не спричиняв.

Наведені заявником аргументи стосовно власного поточного медичного стану та медичного стану члена родини - сина не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із обставинами виконання відповідачем цивільних зобов"язань за Договором як цивільним правочином.

Водночас із цим, з огляду на приписи ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також послідовні, явно та очевидно стверджувальні заявником обставини належності Договору саме до категорії адміністративного договору у розумінні п.16 ч.1 ст.4 КАС України, а відповідача до кола суб"єктів владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, з метою усунення ризиків формування у заявника хибного уявлення про створення перешкод у доступі до суду, суд вважає за необхідне розв"язати даний спір по суті саме у порядку адміністративного судочинства.

Стосовно заяви позивача від 26.06.2023р. про визнання адміністративного договору недійсним суд зазначає, що зважаючи на помилково стверджувальні заявником обставини належності Договору саме до категорії адміністративного договору у розумінні п.16 ч.1 ст.4 КАС України, а відповідача до кола суб"єктів владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України та розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства даний договір є суто цивільно-правовим, а не адміністративним, відтак з викладених вище міркувань дана заява задоволенню не підлягає.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Заяву про визнання недійсним договору від 17.04.2023р. №1129396 між Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та гр. ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко