Постанова

від 23.07.2024 по справі 140/33316/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/33316/23 пров. № А/857/8137/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Демидюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Денисюком Р.С., час проголошення рішення 14 год 38 хв у м. Луцьку, повний текст судового рішення складено 08 березня 2024 року) у справі за адміністративним позовом фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство-Луцьк" до Луцької міської ради (за участі третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ФОП ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ТзОВ "Автотранспортне підприємство-Луцьк" звернулися в суд із адміністративним позовом до Луцької міської ради (третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації), в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради №50/81 від 30.08.2023 "Про внесення змін до рішення міської ради №16/17 від 25.07.2007 "Про забезпечення дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" на вулицях м. Луцька".

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є перевізниками на внутрішньообласних маршрутах на підставі укладених адміністративних договорів із Департаментом інфраструктури Волинської ОДА. Проте, оспорюваним рішенням відповідач заборонив проїзд транспортних засобів, які здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по проспектах Волі, Василя Мойсея, Перемоги, Соборності та вулицях Винниченка, Паркова, Б. Хмельницького, Яровиця, крім маршрутів, організатором перевезення яких є виконавчий комітет Луцької міської ради. Вказують, що дане рішення прийнято всупереч вимогам Законів України "Про автомобільні дороги", "Про дорожній рух", оскільки міська рада не мала повноважень на заборону руху міжміських та приміських автобусів в межах міста на постійній основі. Крім того, під час прийняття рішення було порушено вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки його проект не був оприлюднений не менш ніж за 10 днів до його прийняття. Крім того, прийняте Луцькою міською радою рішення має дискримінаційний та упереджений характер по відношенню до різних перевізників, що є неприпустимим.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Луцька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст.6 Закону України "Про дорожній рух", до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить, зокрема, організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами. Згідно ст.19 Закону України "Про автомобільні дороги", основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є, зокрема, забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів (п.1); організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами (п.2). Також зазначає, що оспорюване рішення є обов'язковими до виконання на території Луцької міської територіальної громади, проте позивачами взагалі не виконувалося, що підтвердив їх представник у суді першої інстанції, а тому не зрозуміло у чому саме полягає порушення прав позивачів. При цьому, обмеження руху окремими вулицями для певних маршрутних засобів викликана об'єктивною необхідністю забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями та дорогами Луцької міської територіальної громади, як того вимагає чинне законодавство.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Іщика В.А., який підтримав апеляційну скаргу, представника позивачів Гаврищук О.А. та представника третьої особи Матвійчук О.М., які заперечили проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивачі мають статус фізичних осіб - підприємців та юридичної особи та є перевізниками.

На підставі укладених договорів про організацію перевезень пасажирів між департаментом інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації (далі - Волинська ОДА) та перевізниками, позивачі здійснюють приміські та міжміські перевезення пасажирів.

Так, зокрема, третьою особою укладено договори на організацію перевезень пасажирів №2571 від 19.09.2017, №2933 від 06.12.2021 з ФОП ОСОБА_1.; №283Т від 05.05.2023, №271Т від 08.02.2023 з ФОП ОСОБА_2.; №2728 від 25.01.2019, №2750 від 05.06.2019 з ФОП ОСОБА_3.; №2670 від 14.09.2018, №2671 від 14.09.2018 з ФОП ОСОБА_4.; №278 Т від 29.03.2023, №275 Т від 16.03.2023 з ФОП ОСОБА_5.; №2784 від 11.01.2020, №2879 від 04.08.2021 з ФОП ОСОБА_6.; №2639 від 04.06.2018, №2635 від 04.06.2018 з ФОП ОСОБА_7.; №2723 від 16.01.2019, з ФОП ОСОБА_8.; №2916 від 23.11.2021, з ФОП ОСОБА_9.; №2922 від 24.11.2021, з ТзОВ "АТП-Луцьк"; №2918 від 23.11.2021, з ФОП ОСОБА_10., предметом яких є перевезення пасажирів на різних приміських та міжміських рейсах.

25.07.2007 Луцькою міською радою було прийнято рішення №16/17 "Про забезпечення дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" на вулицях м. Луцька", пунктом 1 якого було вирішено заборонити з 01.10.2007 проїзд транспортних засобів, які здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по вулицях та проспектах міста, а саме : Волі, Соборності, Винниченка, Паркова, Б. Хмельницького.

Рішенням Луцької міської ради №50/81 від 30.08.2023 "Про внесення змін до рішення міської ради №16/17 від 25.07.2007 "Про забезпечення дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" на вулицях м. Луцька", було внесено зміни у рішення ради №16/17 від 25.07.2007 та викладено пункт 1 у такій редакції : "Заборонити проїзд транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по проспектах Волі, Василя Мойсея, Перемоги, Соборності та вулицях Винниченка, Паркова, Богдана Хмельницького, Яровиця, окрім маршрутів де організатором перевезення пасажирів є виконавчий комітет Луцької міської ради".

Згідно паспортів та схеми маршрутів, які були розроблені на підставі укладених договорів на перевезення з позивачами по кожному маршруту, всі перевезення пасажирів здійснюються в межах м. Луцька по вищевказаним в оспорюваному рішенні проспектах та вулицях.

Вказане рішення відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" було розміщене на офіційному сайті Луцької міської ради у 2023 році.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним, позивачі звернулися до адміністративного суду з вимогою про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що п.4, 7 ст.20 Закону України "Про автомобільні дороги", ст.ст.26, 261 Закону України "Про дорожній рух" передбачено випадки, коли орган місцевого самоврядування може обмежити чи заборонити рух транспортних засобів. Зокрема, такі обмеження можуть встановлюватися для забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування життя людей, захисту їх здоров`я, збереження матеріальних цінностей та з дотриманням спеціального порядку, при проведенні ремонтних робіт, вантажних автомобілів, при стихійних лихах. Суд зазначив, що саме за наявності вказаних підстав, орган місцевого самоврядування наділений правом на тимчасове обмеження або припинення руху транспортних засобів. За певних умов такі обмеження чи заборони повинні погоджуватися з іншими державними органами, зокрема Національною поліцією та з дотриманням спеціального порядку. При цьому, вищевказані обмеження носять тимчасовий характер та не передбачають заборону руху на постійній основі. Однак, в даному випадку, оспорюване рішення зупиняло рух транспортних засобів не тимчасово, а на постійній основі та не погоджувалось із жодним державним органом. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що Луцька міська рада не мала визначених законом повноважень для заборони проїзду транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по проспектах Волі, Василя Мойсея, Перемоги, Соборності та вулицях Винниченка, Паркова, Богдана Хмельницького, Яровиця, окрім маршрутів, де організатором перевезення пасажирів є виконавчий комітет Луцької міської ради на постійні основі, вказане рішення прийнято з порушенням вимог ст.19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та поза межами наданих ст.ст.16, 17, 19, 20 Закону України "Про автомобільні дороги", ст.ст.26, 261 Закону України "Про дорожній рух" та є протиправним.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту врегульовані Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-III).

Відповідно до ч.9 ст.6 Закону №2344-III, органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду

Відповідно до ст.7 Закону №2344-III, забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації

Згідно ч.1 ст.31 Закону №2344-III, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

З аналізу наведених норм вбачається, що на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування покладені повноваження із забезпечення обслуговування населення громадським транспортом, в тому числі із залученням з цією метою на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, що здійснюється на основі договору, який має типову форму та укладається між місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і перевізниками на підставі відповідного замовлення.

У свою чергу, згідно ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом п.п.1 п."а" ч.1 ст.30 цього Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Акти органів місцевого самоврядування виражають місцеві інтереси та регламентують життєдіяльність територіальної громади, охоплюють питання місцевого значення та є юридичною формою волевиявлення відповідної територіальної громади.

Таким чином, Луцька міська рада та її виконавчий комітет, приймаючи акти щодо визначення напрямів руху (вулиць, зупинок) по місту Луцьку при здійсненні приміських пасажирських перевезень, виявили інтереси мешканців міста у створенні безпечного, якісного та ефективного перевезення громадським транспортом жителів міста.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про дорожній рух" №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353-XII), до компетенції органів влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, зокрема, прийняття нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, за винятком тих, що належать до компетенції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; затвердження регіональних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки; забезпечення розвитку мережі місцевих автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, їх утримання та охорони; вирішення інших питань дорожнього руху.

В контексті положень ст.6 Закону №3353-XII, Луцька міська рада поряд із повноваженнями, передбаченими ст.5 цього Закону, також наділена компетенцією з виконання вимог законодавства та рішень органів виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку; розробка, затвердження та реалізація міських і районних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки; формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки; контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху, планування заходів, пов'язаних із профілактикою його безпеки, та контроль за їх виконанням; контроль за підготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів, забезпеченням розвитку сфери цих послуг; організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами; здійснення та фінансування заходів, пов'язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму; проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів; встановлення порядку і здійснення заходів щодо забезпечення охорони транспортних засобів на платних стоянках та в колективних гаражах; прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування; керівництво та контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарюв? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Y z ? ? b R R l ? I ? I ? ? ? n ? l @ ? H ? ? G ? ? ? ?$? ?Q? ? ? ? l ? ?

? ?? ?6??c?y? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? O ˜ ? p K ol????? У зв'язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, припинені всі дипломатичні відносини з країною агресором та не надається можливим виготовити ОСОБА_11 (ОСОБА_11), ІНФОРМАЦІЯ_1, документи для перетину кордону, з метою забезпечення видворення за межі території України. ll???

Викладене у свою чергу свідчить про те, що саме до компетенції виконавчого органу міської ради законодавцем віднесено питання прийняття нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також організації дорожнього руху на території міста з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами, як й організації будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів.

На думку колегії суддів, Луцька міська рада, керуючись наданими їй ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст.5, 6 Закону №3353-XII повноваженнями, реалізувала їх шляхом організації дорожнього руху та забороною проїзду транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по проспектах Волі, Василя Мойсея, Перемоги, Соборності та вулицях Винниченка, Паркова, Б. Хмельницького, Яровиця.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг визначає Закон України "Про автомобільні дороги" №2862-IV від 08.09.2005 (далі - Закон №2862-IV).

Відповідно до ст.19 Закону №2862-IV, основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є, серед іншого, забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1, 2 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Водночас, згідно ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Позивачі помилково вважають, що їх права порушені оспорюваним рішенням. У свою чергу, позивачами не доведено, що зміна організації дорожнього руху, шляхом заборони проїзду транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами по проспектах Волі, Василя Мойсея, Перемоги, Соборності та вулицях Винниченка, Паркова, Б. Хмельницького, Яровиця, та яка, як було встановлено вище, здійснена Луцькою міською радою у межах наданих їй повноважень, суперечить вимогам законодавства та порушує їх права.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на рішення у справі "Беєлер проти Італії", в якому ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав» проти України", Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що заборона проїзду транспортних засобів, які здійснюють перевезення пасажирів приміськими та міжміськими автобусними маршрутами - перевізниками (позивачами) дорожнього руху окремими вулицями міста Луцька, яка здійснена відповідачем на реалізацію наданих йому повноважень, за відсутності належних і допустимих доказів погіршення пропускної здатності навколишніх вулиць чи ускладнення можливості проїзду ними або дорожнього руху у цілому, є виправданим втручанням органу в інтереси конкретної особи у розрізі дотримання справедливого балансу з інтересами територіальної громади.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності належного обґрунтування порушення прав позивачів лспорюваним рішенням, суд першої інстанції дійшов помилково висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у розрізі обраного позивачами способу захисту.

Колегія суддів вважає слушними зауваження скаржника з приводу того, що виконавчий комітет Луцької міської ради цілеспрямовано впроваджує комплексні заходи для модернізації транспортної систем міста. Зокрема, у 2019 році в місті Луцьку введена автоматизована система обліку оплати проїзду в міському транспорті. Облік пасажирських перевезень ведеться безперервно в режимі реального часу, в усіх транспортних засобах встановлені відеонагляд, GPS - навігація та система оповіщення зупинок. Запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду (АСООП) дало реальні підстави для економічного обґрунтування тарифів на проїзд, запобігає неконтрольованому зростанню вартості проїзду, дало можливість абсолютно точно облікувати кількість пільгових перевезень та здійснювати щоденний аналіз якості транспортних послуг.

Дотримання цих заходів створює умови для безпечного перевезення пасажирів, зберігає екологію міста та дає можливість економічного обґрунтування тарифів на перевезення, стримуючи їх необгрунтований ріст.

Будь-яке втручання в транспортну логістику міста Луцька без відповідного погодження з виконавчим комітетом Луцької міської ради не лише розбалансовує роботу системи, але й створює загрозу для безпеки усіх учасників дорожнього руху.

Колегія суддів враховує інформацію, надану ПП "ТОЛА" щодо завантаженості проспектів автотранспортом в пікові періоди інтенсивності, а саме визначено, що найбільше завантажений пр. Василя Мойсея з 17.00 до 18.00 години в напрямку пр. Перемоги 1587 приведений одиниць за годину до легкового автомобіля (пр.од/год), 1128 пр.од/год в напрямку вул. Яровиця. Сумарна інтенсивність транспорту в цей піковий період становить 2715 пр.од/год., в тому числі кількість легкових автомобілів в транспортному потоці становить75%, автобусів 14%. Максимальна швидкість руху автомобілів між кільцевими розв'язками зменшується до 40-45 км/год. На кільцевих розв'язках в районі кінотеатру «Промінь», історичного факультету ВНУ ім. Лесі Українки збільшується черги автомобілів, що чекають на в'їзд. Збільшення інтенсивності на в'їздах з головних напрямків значно знижує пропускну здатність кільця. Гранична пропускна здатність пр. Василя Мойсея при чотирьох смугах Руху в кожному напрямку становить близько 3400 пр.од/год. В процентному еквіваленті сумарна пікова інтенсивність наближається до граничної пропускної здатності і становить 79.8%.

Відтак, обмеження руху окремими вулицями для певних маршрутних засобів викликана об'єктивною необхідністю забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами Луцької міської територіальної громади, як того і вимагає чинне законодавство.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що прийняття оспорюваного рішення в першу чергу викликане суспільною необхідністю у забезпеченні безперервних умов руху на території Луцької міської територіальної громади, недопущення хаосу у сфері організації дорожнього руху в умовах тривалої бездіяльності третьої особи та позивачів щодо погодження зупинок, не дотримання вимог щодо кінцевих зупинок, та не погодження маршрутів з Виконавчим комітетом Луцької міської ради, а тому у даному випадку це і є тим "справедливим балансом" між інтересами особи і суспільства.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведене та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст., 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Луцької міської ради задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року по справі №140/33316/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство-Луцьк" до Луцької міської ради (за участі третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. В. КухтейсуддіН. В. ІльчишинС. М. Шевчук Повне судове рішення складено 09.09.2024 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кухтея Р.В. у період з 05.08.2024 по 18.08.2024 та з 22.08.2024 по 06.09.2024 у відпусці.