Ухвала

від 10.09.2024 по справі 350/93/23

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/93/23

Номер провадження 2/350/22/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,

секретаря судових засідань Видойник І.П.,

з участю сторін: позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ошуста С.Є.,

відповідачки: ОСОБА_2 ,

представника відповідача Рожнятівської селищної ради - Джоголи Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області клопотання відповідачки ОСОБА_2 про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради,

в с т а н о в и в:

У провадженні Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради.

В судовому засіданні на стадії дослідження письмових доказів відповідачка ОСОБА_2 заявила клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору, посилаючись на те, що в позовній заяві позивачка подає аргументи того, що рішення сесії сільської ради акт погодження меж є явно незаконні та підлягають скасуванню, оскільки у акт складено незаконно і без відома позивачки. Щодо цього твердження, в судовому засіданні є свідчення матері позивачки про те, що відповідачка ОСОБА_2 повідомила її про вихід узгоджувальної комісії та попросила повідомити про це позивачку. Крім того, на сторінці другій позовної заяви позивачка посилається на рішення суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 350/1650/19, яким було скасовано подібне рішення за подібним же актом земельної комісії. Але важливе не недоліки скасованого рішення, а триваюча понад 30 років невизначеність з розмірами належної позивачці ділянки та триваюча вже 6 років суперечка позивачки з органами місцевого самоврядування щодо розмірів належної їй земельної ділянки. Вважає, що з часу подання позовної заяви 19 січня 2023 року було більше ніж достатньо часу довести органові місцевого самоврядування свою правоту. Також у період часу від 6 до 10 листопада 2019 року.

Натомість позивачка обрала тактику свідомого ігнорування викликів земельної комісії з наступним судовим скасуванням прийнятих нібито з порушенням процедури рішень.

Та головне, що позивачка не позначає, коли конкретно та як вона довідалася про чергове порушення свого права в кінці вересня 2022 року.

При цьому ще 13 серпня 2021 року відповідно до Наказу міністерства аграрної політики та продовольства України втратила чинність Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376. Про це повідомив на своєму офіційному сайті Держгеокадастр.

У Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423 стаття 106 Земельного кодексу України викладена у новій редакції відповідно до якої, до складу документації із землеустрою входить відомість про встановлені межові знаки, які виготовляються на заміну акту прийому-передачі межових знаків.

Така відомість не має суттєвих відмінностей у порівнянні з актом прийому-передачі медових знаків. У ній зазначаються координати межових знаків, інформація про те, з ким межує земельна ділянка, яка відводиться, відомості про суміжних землевласників. Єдина відмінність в тому, що підписи на цьому документі суміжники не ставлять. Порядок складання відомості про встановлені межові знаки законом № 1423 не регламентована, тому вона може виконуватися у довільній формі. Головне аби можна було ідентифікувати місце розташування межових знаків та був їх опис. Тож підписи сусідів збирати не потрібно та у недобросовісних суміжників буде менше підстав для маніпуляцій. Доволі часто сусіди не підписують межі чисто через неприязні стосунки та ще й через це звертаються до суду за скасуванням реєстрації права власності на земельну ділянку. От тільки суд вже не в одній своїй постанові дотримується сталої позиції. «Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Також Велика Палата Верховного Суду наголосина на тому, що погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки правового значення вона не мають. У разі виникнення спору сама по срі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Такі зміни в законодавстві насправді нічого суттєвого не змінюють у процедурі приватизації землі. Статті 198 Земельного кодексу України залишилася без змін, відповідно до якої до складу кадастрових зйомок входить погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Яким шляхом це погодження буде відбуватися, враховуючи скасування Інструкції, залишається на розсуд землевпорядників. Це буде складання акту чи підписання на абрисі кожен вирішує сам. Чіткості дій після скасування Інструкції немає.

В доданому до позовної заяви спірному акті від 6 листопада 2019 року чітко зазначено, що через недобросусідські відносини ОСОБА_1 відмовляється від підпису в плані зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_2 .

Вважає, що у цих правовідносинах фактично відсутній спір, про який аргументує позивачка.

Позивачка та її представник заперечували щодо задоволення цього клопотання, посилаючись на те, що підстав для закриття провадження у справі у зв`язкуз відсутністюпредмета спору не вбачається.

Представник відповідача Рожнятівської селищної ради - Джогола Т.П. заперечувала щодо задоволення клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, так як вважає, що у справі слід ухвалити судове рішення.

Суд, ознайомившись із клопотанням, заслухавши думку учасників справи, перевіривши матеріали справи, вважає. що у задоволенні клопотання слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до позовних вимог, викладених у позовній заяві, позивачка просить визнати незаконним і скасувати рішення Петранківської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 10 листопада 2019 року № 205-2/2019, яким затверджено ОСОБА_2 акт погодження меж земельної ділянки узгоджувальної комісії від 6 листопада 2019 року з межівником ОСОБА_1 .

Тобто предметомспору єоскарження рішенняоргану місцевогосамоврядування,яким бувзатверджений актпогодження межземельної ділянки,при цьомупозивачка вважає,що,приймаючи такерішення,орган місцевогосамоврядування грубопорушив вимогичинного законодавства,внаслідок чогоістотно зменшеноплощу належноїїй земельноїділянки іфактичнопередано у власність відповідачки ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав та за сприяння посадових осіб Петранківської сільської ради.

Статтею 255 Цивільного процесуального кодексу України передбачені підстави закриття провадження у справі.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті , судсвоєю ухвалоюзакриває провадженняу справі,якщо: відсутній предмет спору.

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави. позивачка має прав на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, позивачкою у позовній заяві зазначений предмет спору, а отже вона має право на відновлення свого порушеного права шляхом звернення до суду та це право прямо передбачене статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України передбачені способи захисту, які застосовуються судом, у даному випадку позивачка обрала спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним і скасування спірного рішення сільської ради.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.

Практика Європейського суду з прав людини засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі.

В даному випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України буде порушенням права позивачки на розгляд справи та ухвалення рішення по справі.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) вказав, що закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що на даний час між сторонами існують неврегульовані питання, тобто існує спір про право.

Окрім того в своєму клопотанні відповідачка фактично посилається на покази свідка, дає оцінку іншим обставинам, а суд при закритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України фактично має досліджувати саме підстави закриття провадження у справі, а не аналізувати та оцінювати покази свідків та інші докази у справі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість заявленого клопотання та вважає, що у його задоволенніслід відмовити.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 255, 260 Цивільного процесуального кодексу України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_2 про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Сокирко Л.М.