Постанова

від 11.09.2024 по справі 145/1013/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1013/23

Провадження № 22-ц/801/1879/2024

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 рокуСправа № 145/1013/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 145/1013/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Копилової Л. В. у залі суду, повний текст, якого складено 04 липня 2024 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та припинення речового права.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524587000:01:003:0461, площею 1,668 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2020 року визнано дійсним договір міни земельних ділянок, укладений 15 січня 2020 року між ним та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

У подальшому рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2023 року, задоволено його заяву про перегляд указаного рішення за нововиявленими обставинами, скасовано рішення суду та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до нього про визнання права власності на земельну ділянку.

Указує, що під час перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами між відповідачами укладено договір купівлі-продажу належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 05245870000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив суд:

витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на указану земельну ділянку та припинити його право власності на неї;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на указану земельну ділянку та припинено за останнім права власності на цю земельну ділянку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області;

право власника захищено законом та має на меті повернення у попереднє становище, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей;

рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2020 року про визнання права власності за ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області скасовано, відтак вимога позивача про витребування у ОСОБА_3 указаної земельної ділянки, є обґрунтованою та доведеною;

ураховуючи незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки, рішення про державну реєстрацію права власності на указану земельну ділянку за ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У липні 2024 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року справу призначено до розгляду на 29 серпня 2024 року о 09 год 00 хв.

29 серпня 2024 року розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою позивача на 11 вересня 2024 року о 09 год 00 хв.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року для розгляду цієї справи замінено суддю Голоту Л. О. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційні скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;

позивачем не доведено належними та допустимими доказами право власності на спірну земельну ділянку та факту порушення його прав як власника;

місцевим судом допущено непропорційне втручання в його особисту власність;

на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 листопада 2022 року ОСОБА_2 був власником спірної земельної ділянки та будь яких обтяжень, заборон та арештів щодо її відчуження не було, відтак він є добросовісним набувачем;

витребування земельної ділянки покладе на нього як на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар по поверненню сплачених коштів ОСОБА_2 ;

вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та припинення права власності на неї не підлягають задоволенню, оскільки є неефективним способом захисту;

судом не перевірено належними доказами повноваження представника позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Путілін Є. В. в інтересах ОСОБА_1 указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки на підставі чинного розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 319 від 21 червня 2018 року;

майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а відтак може бути витребувано у добросовісного набувача;

у цій справі наявні підстави для втручання у мирне володіння ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою;

позивач не заперечує щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року.

Щодо відкладення розгляду справи

11вересня 2024року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шевченка В. В. електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.

Разом зтим,доказів простан здоров`яадвокатом ШевченкомВ.В.не надано.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відтак законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані судом поважними.

Отже з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Посилання адвоката Шевченка В. В. на погіршення стану здоров`я, без підтвердження указаної обставини належними доказами, не може бути безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Відтак указані адвокатом Шевченком В. В. причини неявки у судове засідання не є поважними.

Ба більше, 29 серпня 2024 року розгляд справи було відкладено за клопотанням адвоката Шевченка В. В. для виклику в судове засідання позивача ОСОБА_1 для надання пояснень та встановлення особи останнього.

10 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав заяву в якій указав, що заявлений позов підтримує у повному обсязі, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу просив залишити без задоволення.

Крім того, указав, що заяву про скасування оскаржуваного судового рішення та залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, подану 09 вересня 2024 року та підписану від його імені, не подавав та не підписував.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив:

«якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи».

Ураховуючи строки розгляду апеляційної скарги, визначені статтею 371 ЦПК України, зважаючи на те, що причини неявки адвоката, з урахуванням обставин справи, суд розцінює як не поважні, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи, ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 319 від 21 червня 2018 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано останньому безоплатно у приватну власність указану земельну ділянку.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2020 року у справі № 145/410/20 визнано дійсним договір міни земельними ділянки, укладений 15 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого були належна ОСОБА_2 на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 0524587000:01:003:0480, площею 1,6681 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, та належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 312800681 від 19 жовтня 2022 року слідує, що державним реєстратором Гніванської міської ради Тиврівського району Вінницької області на підставі указаного рішення суду зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку. Індексний номер рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень № 55699510 від 15 грудня 2020 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2023 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд указаного рішення за нововиявленими обставинами, скасовано рішення суду за нововиявленими обставинами та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461.

Згідно договору купівлі-продажу від 04 листопада 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Смоляк Л. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1533, ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Між сторонами виник спір щодо витребування (повернення) земельної ділянки чужого незаконного володіння, з підстав її вибуття з володіння власника поза його волею.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 80 ЗК України передбачає суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, у тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Установлено, що розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 319 від 21 червня 2018 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 на території Черемошненської сільської ради та передано останньому безоплатно у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Черемошненської сільської ради за межами населеного пункту с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області.

Доказів скасування указаного розпорядження матеріали справи не містять, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже однією з виключних підстав для витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно не з їхньої волі іншим шляхом, на що посилається ОСОБА_1 , стверджуючи, що не укладав з ОСОБА_2 договору міни земельних ділянок від 15 січня 2020 року, предметом якого була, зокрема спірна земельна ділянка, та наміру відчужувати її не мав.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 зроблено висновок, що:

«власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Черемошненської сільської ради за межами населеного пункту с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області, вибула з його володіння поза його волею, оскільки рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2020 року, за яким право власності на указану земельну ділянку визнано за ОСОБА_2 , скасовано за нововиявленими обставинами та відмовлено у задоволенні позову останнього, суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України та дійшов вірного висновку про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння в останнього набувача ОСОБА_3 , який є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

ОСОБА_3 заперечуючи проти витребування земельної ділянки від нього, як добросовісного набувача, посилається на наявність зареєстрованого права продавця на земельну ділянку, тому таке володіння є правомірним, а витребування земельної ділянки покладе на нього надмірний тягар.

Оцінюючи такий аргумент апеляційної скарги та висновки Великої Палати Верховного Суду на які посилається заявник, апеляційний суд вважає ці висновки не є релевантними до цієї справи з огляду на таке

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, на яку посилається ОСОБА_3 , за заявою Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» до фізичної особи про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності у межах справи № 10/2180, за заявою Управління Пенсійного фонду України у м. Сміла до Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» про банкрутство, суд указав:

«..було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей».

За встановленими у справі № 925/1351/19 обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах у межах здійснення виконавчого провадження, тому Велика Палата Верховного Суду ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходила з того, що майно у відповідача не могло бути витребувано в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України.

У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_3 набув спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору, тож до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 387, 388 ЦК України.

Ураховуючи викладене колегія суддів вважає, що правовідносини у справі № 925/1351/19 та у справі що переглядається, не є подібними, оскільки судові рішення прийняті за відмінних установлених фактичних обставин.

Також заявник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

Разом з тим, в указаних постановах питання застосування положень статей 387, 388 ЦК України не було предметом розгляду, указані постанови містять висновки лише щодо того, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Отже, в указаних постановах Велика Палата Верховного Суду указала на необхідність урахування того, що у разі наявності зареєстрованого права відчужувача у Державному реєстрі, набувач такого майна є добросовісним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

У цій справі добросовісність відповідача ОСОБА_3 не ставиться під сумнів, саме тому позивачем обрано такий спосіб захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, яка застосовується саме до витребування майна від добросовісного набувача.

Доводи апеляційної скарги про покладення на ОСОБА_3 , як добросовісного набувача надмірного тягаря у разі витребування земельної ділянки не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини втручання держави в право мирного володіння майном та на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, може розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами особи, яка заявила про захист права, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц зроблено висновок, що:

«розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц.

Ураховуючи обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що витребування майна у ОСОБА_3 є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не порушує статті1 Першого протоколу до Конвенції.

Апеляційний суд звертає увагу, що кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Указане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зробила висновок, що:

«у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача».

Указаний висновок міститься також у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20, від 28 грудня 2022 року у справі №472/156/21.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки, а саме ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив повноваження адвоката Путіліна Є. В. є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Згідно з пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, з подальшими змінами, ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Закон України «Про адвокатуру» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема особою, яка має повноваження на засвідчення копії.

На підтвердження своїх повноважень до позовної заяви адвокат Путілін Є. В. надав ордер серії АВ № 1077419 від 20 червня 2023 року, на представництво інтересів ОСОБА_1 у Тиврівському районному суді Вінницької області, на підставі договору про надання правової допомоги № 97 від 04 листопада 2022 року.

Також адвокатом надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відтак повноваження представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Є. В. підтверджуються ордером, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 .

Не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права твердження ОСОБА_3 про надання для підтвердження повноважень адвоката як представника сторони одночасно з ордером договору про надання правової допомоги, оскільки ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером ЦПК України не вимагає.

Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) зробила висновок про те, що:

«виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору».

Ба більше, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмеження повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 КК України).

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду адвокат Путілін Є. В. в інтересах ОСОБА_1 , зокрема просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку та припинити його право власності на неї.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками про, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Реєстрація права, яке закріплене у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 04 листопада 2022 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю земельною ділянкою, кадастровий номер 0524587000:01:003:0461, площею 1,6680 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Черемошненської сільської ради за межами населеного пункту с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області.

У цій справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення указаної вимоги яка є похідною від вимоги про витребування земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 376 ЦПК України визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи встановлені по справі обставини та вимоги цивільного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року в частині вимоги про скасування державної реєстрації права власності з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у її задоволенні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимоги про скасування державної реєстрації права власності з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у її задоволенні, то зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 2 725,20 грн (1/2) судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року в частині задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року скасувати й ухватили у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 65366499 від 04 листопада 2022 року відмовити.

В іншій частині рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 725,20 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК