Ухвала

від 04.09.2024 по справі 753/10389/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/10389/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5172/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023105020001725 від 27.07.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпорядження майном, зазначеним у резолютивній частині ухвали слідчого судді.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подав апеляційні скарги, в яких просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити повністю у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що ухвала слідчого судді про арешт майна є необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки порушує права власників майна, які не мають відношення до будь-яких протиправних дій.

Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є добросовісними набувачами і жодних обставин, які б свідчили про протилежне немає. Вони придбали свої квартири виходячи з того, що квартири були зареєстровані за продавцем і жодних підстав вважати, що квартири належать будь-кому іншому у них не було.

Крім того, апелянт вказує, що арештовані квартири не відповідають визначеним статтею 98 КПК України ознакам речових доказів. Прокурор повинен був надати докази ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, водночас такі докази не було надано.

Апелянт наголошує на тому, що арешт майна добросовісних набувачів на невизначений термін призведе до невиправданого порушення балансу інтересів сторін.

Окрім того, зазначає, що слідчим суддею розглянуто клопотання слідчого без виклику власників майна.

Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, який без поважних причин не прибув у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власників майна ОСОБА_6 , який підтримав апеляційні скарги та просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали та задовольнити апеляційні скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки клопотання прокурора розглянуто слідчим суддею 31.05.2024 без виклику власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , копію повного тексту оскаржуваної ухвали отримано адвокатом ОСОБА_6 08.07.2024, а апеляційну скаргу подано до суду 15.07.2024, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається зі змісту апеляційних скарг, адвокат ОСОБА_6 подав апеляційні скарги в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а відтак суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді лише в частині накладення арешту, шляхом заборони розпорядження майном, об`єктів нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- квартира НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_8 (рнокпп НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417729580000;

- квартира НОМЕР_19 загальною площею 50,7 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 (рнокпп НОМЕР_2 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418378980000.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, у кримінальному провадженні № 12023105020001725 від 27.07.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, встановлено, що 13.10.2012 нежиле приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 388 м2 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області, справа № 2-691/08 від 17.11.2008, зареєстровано на праві власності за ОСОБА_10 .

Водночас Гребінківський районний суд Полтавської області повідомив, що в архіві суду вказане рішення відсутнє, а останній номер справи за 2008 рік є № 2-580/08.

У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.12.2012 право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна перейшло до ОСОБА_11 , який на підставі акту прийому-передачі майна вніс його до статутного капіталу ТОВ «Домінант Девелопмент» (код ЄДРПОУ 41327841).

25.04.2020 згідно договору купівлі-продажу нежиле приміщення АДРЕСА_1, ТОВ «Домінант Девелопмент» відчужило на користь ОСОБА_12 , який, в свою чергу, вніс його до статутного капіталу ТОВ «Соломон Кепитал» (код ЄДРПОУ 42575245).

На підставі висновку щодо технічних можливостей експлуатації об`єкта нерухомого майна № 445 від 27.06.2021 в результаті проведення поточного ремонту, що не відноситься до реконструкції і не потребує прийняття в експлуатацію, було змінено загальну площу об`єкта нерухомого майна з 388 м2 на 590,6 м2 та цільове призначення з нежитлового приміщення на квартиру.

На підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 446-456 від 05.07.2021 квартиру НОМЕР_25 загальною площею 590,6 м2 розподілено на 11 квартир, а саме: квартира НОМЕР_12 загальною площею 21,9 м2; квартира НОМЕР_13 загальною площею 44,8 м2; квартира НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2; квартира НОМЕР_15 загальною площею 47,9 м2; квартира НОМЕР_24 загальною площею 51,2 м2; квартира НОМЕР_17 загальною площею 47,5 м2; квартира НОМЕР_18 загальною площею 24,7 м2; квартира НОМЕР_23 загальною площею 50,7 м2; квартира НОМЕР_20 загальною площею 67,4 м2; квартира НОМЕР_21 загальною площею 68,8 м2; квартира НОМЕР_22 загальною площею 68,4 м2.

Проте згідно із заявою керівника ОСББ «Ахматової 46» вказані приміщення являються горищем, яке було незаконно переплановано та зареєстровано на праві власності, під час чого відбулось і незаконне втручання в об`єкт підвищеної небезпеки - ліфтове приміщення, в результаті чого демонтована система пожежогасіння, димовидалення, примусова і природна вентиляція, а саме ліфтове приміщення зменшено приблизно на 30 м2, капітальні стіни частково зруйновані.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру НОМЕР_12 загальною площею 21,9 м2 зареєстроване за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_3 ); на квартиру НОМЕР_13 загальною площею 44,8 м2 - за ОСОБА_14 (РНОКПП НОМЕР_4 ); на квартиру НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2 - за ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1 ); на квартиру НОМЕР_15 загальною площею 47,9 м2 за ОСОБА_21 (РНОКПП НОМЕР_5 ); на квартиру НОМЕР_16 загальною площею 51,2 м2 - за ОСОБА_15 (РНОКПП НОМЕР_6 ); на квартиру НОМЕР_17 загальною площею 47,5 м2 - за ОСОБА_16 (РНОКПП НОМЕР_7 ); на квартиру НОМЕР_18 загальною площею 24,7 м2 - за ОСОБА_17 (РНОКПП НОМЕР_8 ); на квартиру НОМЕР_19 загальною площею 50,7 м2 - за ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ); на квартиру НОМЕР_20 загальною площею 67,4 м2 - за ОСОБА_18 (РНОКПП НОМЕР_9 ); на квартиру НОМЕР_21 загальною площею 68,8 м2 - за ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_10 ); на квартиру НОМЕР_22 загальною площею 68,4 м2 - за ОСОБА_20 (РНОКПП НОМЕР_11 ).

Постановою прокурора від 21.05.2024 заявлені до арешту квартири визнані речовими доказами.

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпорядження зазначеним майном, а саме:

- квартиру НОМЕР_12 загальною площею 21,9 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_13 (рнокпп НОМЕР_3 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417722080000;

- квартиру НОМЕР_13 загальною площею 44,8 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_14 (рнокпп НОМЕР_4 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417727280000;

- квартиру НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_8 (рнокпп НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417729580000;

- квартиру НОМЕР_15 загальною площею 47,9 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_21 (рнокпп НОМЕР_5 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417731080000;

- квартиру НОМЕР_16 загальною площею 51,2 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_15 (рнокпп НОМЕР_6 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418116880000;

- квартиру НОМЕР_17 загальною площею 47,5 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_16 (рнокпп НОМЕР_7 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418135780000;

- квартиру НОМЕР_18 загальною площею 24,7 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_17 (рнокпп НОМЕР_8 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418335380000;

- квартиру НОМЕР_19 загальною площею 50,7 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 (рнокпп НОМЕР_2 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418378980000;

- квартиру НОМЕР_20 загальною площею 67,4 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_18 (рнокпп НОМЕР_9 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418395780000;

- квартиру НОМЕР_21 загальною площею 68,8 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_19 (рнокпп НОМЕР_10 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418414880000;

- квартиру НОМЕР_22 загальною площею 68,4 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_20 (рнокпп НОМЕР_11 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418436880000.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: квартиру НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2, квартиру НОМЕР_19 загальною площею 50,7 м2 , за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони розпорядження зазначеним майном, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власників майна та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно та обґрунтування про можливість використання його майна в якості речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, клопотання прокурора та ухвала слідчого судді містять вказівки на мету та правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме необхідність арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, твердження адвоката про відсутність доказів причетності власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до обставин даного кримінального провадження, та того, що вони є добросовісними набувачами вказаного нерухомого майна, недоведеність факту обізнаності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про підроблення рішення суду, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.

Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.

Посилання апелянта на невідповідність арештованих квартир критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищезазначені квартири відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді в частині задоволення клопотання прокурора ОСОБА_9 про накладення арешту, шляхом заборони розпорядження майном, об`єктів нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: квартири НОМЕР_14 загальною площею 44,2 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_8 (рнокпп НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417729580000; квартири НОМЕР_19 загальною площею 50,7 м2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 (рнокпп НОМЕР_2 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2418378980000 - необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Поновити адвокату ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року.

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року в оскаржуваній частині - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_23

Судді

: ОСОБА_24

---

ОСОБА_25

---