Постанова

від 10.09.2024 по справі 400/7029/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/7029/21

Головуючий І інстанції: Мороз А.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 05.12.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 06.05.2021р. №5407488-2407-1423 про визначення суми податкового зобов`язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб» у сумі - 99122,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та безпідставним, оскільки сума податкового зобов`язання, що визначена ГУ ДПС у Миколаївській області, не відповідає умовам договору оренди землі (з урахуванням додаткової угоди) та нормам ПК України. У свою чергу, позивач наголошує, що він щороку сплачує суми орендної плати, визначені умовами договору до бюджету в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 06.05.2021р. №5407488-2407-1423. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 991,22 грн.

Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 03.01.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.11.2023р. і прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

06.02.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до розпорядження Березанської РДА від 11.04.2005р. №216, між Березанською РДА Миколаївської області та позивачем - ОСОБА_1 12.04.2005р. був укладений Договір оренди земельної ділянки загальною площею - 120,64 га ріллі (із земель державної власності), з кадастровим номером: 4820983200:05:000:0161, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 967185,81 грн., терміном дії - 49 років. Орендна плата за об`єкт оренди була визначена у сумі - 11501,82 грн. за рік згідно з розрахунком, проведеним Управлінням економіки райдержадміністрації та затвердженим розпорядженням голови РДА від 11.04.2005р. за № 217.

Вказаний договір зареєстровано в Березанському районному секторі реєстрації Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040500700172.

15.08.2011р. між сторонами укладена Додаткова угода до цього Договору оренди землі від 12.04.2005р. №040500700172, яка зареєстрована у відділі ДЗК у Березанському районі 24.11.2011р. за №48209000400560.

Додатковою угодою до договору була затверджена нова редакція п.7 Договору, а саме орендна плата була встановлена у розмірі - 37662,22 грн. за рік (у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) згідно із розрахунком, проведеним Управлінням економіки райдержадміністрації та затвердженим розпорядженням голови РДА від 14.02.2011р. №71.

У Додатковій угоді від 15.08.2011р. також передбачено, що усі інші умови Договору оренди від 12.04.2005р. №040500700172 залишаються без змін. Відповідно до п.8 Договору, обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

06.05.2021р. ГУ ДПС у Миколаївській області відносно орендаря ОСОБА_1 було прийняте податкове повідомлення-рішення №5407488-2407-1423, яким було визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у сумі - 99122,93 грн.

Такого висновку контролюючий орган дійшов у зв`язку із тим, що визначення суми орендної плати має здійснювати наступним шляхом: 37662,22 грн. - розмір орендної плати відповідно до Додаткової угоди від 15.08.2011р. х 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015р. за №6-28-0.22-215/2-15) х 1,2 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016р. за №6-28-0.22-201/2-16) х 1,756 - коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 31.10.2011р. №1185, що дорівнює 99122,93 грн.

Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України та Податковим кодексом України.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, з-поміж іншого, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим же Кодексом (ст.17 ЗК України).

За змістом ч.3 ст.122 ЗК України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або ж органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, що визначені у ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст.124 ЗК України).

У п.288.1 ст.288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п.288.4 цієї статті, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем. Індексація ж нормативної грошової оцінки земель передбачена п.289.1 ст.289 ПК України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п.289.2 ст.289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що нормами ПК України не передбачено проведення індексації орендної плати, а натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною 1 ст.93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У ст.13 Закону України «Про оренду землі» міститься визначення, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У розумінні ст.21 цього Закону, орендною платою за землю вважається платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

За приписами ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, зокрема, визначена така підстава виникнення цивільних прав і обов`язків як договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України встановлений принцип «свободи договору», за яким на підставі ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд із цим, у ч.1 ст.651 ЦК України вказано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова норма міститься і в Законі України «Про оренду землі», яка передбачає, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (ч.1 ст.23 Закону України «Про оренду землі»).

У п.288.1 ст.288 ПК України також закріплено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу, що у самому Договорі оренди землі (п.31) сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Тобто, одностороння зміна умов договору очевидно не допускається.

Однак, відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови укладеного Договору в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що, у свою чергу, є порушенням умов Договору та норм матеріального права, зокрема, ст.651 ЦК України та ст.23 Закону України «Про оренду землі».

При цьому, слід наголосити, що ст.654 ЦК України визначено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов`язковість його виконання сторонами тощо. Суб`єкт владних повноважень, який не є учасником такого договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але, одночасно, має право контролювати належність його виконання та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Отже, законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Відповідно, зміна індексації нормативної грошової оцінки є належною підставою для перегляду визначеного розміру орендної плати, шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов`язання з орендної плати за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями

До того ж, аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі №813/3819/17, яка, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Водночас, із урахуванням положень ст.21 Закону України «Про оренду землі» та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі

Наведений висновок знайшов своє відображення у постанові Верховного Суду від 16.03.2020р. у справі №922/1658/19.

Також, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.01.2023р. у справі №802/85/17-а, колегія суддів зазначає, що диспозиція ст.288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає те, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3% нормативної грошової оцінки. Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у ст.5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

Тобто, законодавство передбачає єдино можливу підставу для зміни розміру орендної плати в сторону збільшення, без попереднього внесення змін в договір оренди сторонами якщо її розмір становить менше 3% від нормативної грошової оцінки.

Законодавцем визначено нижню та верхню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Так, у рамках розгляду даної справи було встановлено, що відповідно до укладеного ОСОБА_1 з Березанською РДА Договору оренди від 12.04.2005р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею - 120,64 га ріллі (із земель державної власності), з кадастровим номером: 4820983200:05:000:0161, станом на час укладення договору складає 967185,81 грн. Орендна плата за об`єкт оренди була визначена у сумі - 11501,82 грн. за рік згідно з розрахунком, проведеним Управлінням економіки райдержадміністрації та затвердженим розпорядженням голови РДА від 11.04.2005р. за № 217.

Згідно з Додатковою угодою від 15.08.2011р. до даного Договору, орендна плата встановлена у розмірі - 37662,22 грн. за рік (тобто у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки) згідно із розрахунком, проведеним Управлінням економіки райдержадміністрації та затвердженим розпорядженням голови РДА від 14.02.2011р. №71.

У Додатковій угоді від 15.08.2011р. також передбачено, що усі інші умови Договору оренди від 12.04.2005р. за №040500700172 залишаються без змін. Відповідно до п.8 Договору, обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, нормативна грошова оцінка зазначеної вище земельної ділянки, не змінилася.

У даному спірному випадку будь-яких змін, доповнень ні до Договору, ні до Додаткової угоди не вносилося ні в частині величини нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером: 4820983200:05:000:0161, ні в частині обчислення розміру орендної плати із урахування (або без урахування) індексів інфляції.

Отже, податковий орган, який беззаперечно не є суб`єктом цивільно-правових відносин у цій справі, прийнявши податкове повідомлення-рішення фактично змінив умови Договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що, в свою чергу, є порушенням умов договору.

Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС у Миколаївській області, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.05.2021р. №5407488-2407-1423 діяла неправомірно, а тому, відповідно, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко