Постанова

від 10.09.2024 по справі 320/11712/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11712/24 Головуючий у 1 інстанції: Донець В.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Національне антикорупційне бюро України про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Національне антикорупційне бюро України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 15.01.2024 старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову від 15.01.2024 Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що рішення суду у справі 640/23825/20 виконане фактично та у повному обсязі. Також, апелянт зазначає, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження відповідає вимогам пункту 7 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень. На переконання апелянта, державний виконавець діяв в межах повноважень наданих йому Законом України «Про виконавче провадження», оскільки, виконавчим документом пред`явленим на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби та зокрема його резолютивною частиною встановлено спосіб та порядок виконання рішення суду, а саме: шляхом зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху, будь-які інші вимоги до боржника даний виконавчий документ не передбачає. Крім того, апелянт вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки, у разі скасування постанови про закінчення виконавчого провадження у виконавця відсутні підстави для зобов`язання боржника винести ще один наказ на виконання рішення суду.

Також, не погодившись з рішенням суду, третя особа - Національне антикорупційне бюро України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає правомірною постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та вказує, що на момент фактичного виконання рішення суду (01.08.2022), ані резолютивна частина судових рішень, ані виконавчого листа не містили будь-яких згадок про дату, з якою потрібно працевлаштувати позивача. Таким чином, на переконання апелянта, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі № 640/23825/20 та, відповідно, виконавчий лист від 08.06.2022 у частині зобов`язання Національного бюро працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному бюро або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху, є фактично виконаними згідно з виконавчим документом, який не містив відомостей про дату, з якої слід працевлаштувати позивача. При цьому, апелянт вказує, що ухвала про роз`яснення судового рішення не є виконавчим документом у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», тому не може бути пред`явлена до примусового виконання. Також, апелянт вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.

08 серпня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України, яким підтримує позицію суду першої інстанції та просить понесені позивачем судові витрати покласти у повному обсязі на відповідачів.

Також, 20 серпня 2024 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, яким підтримує позицію суду першої інстанції та просить понесені позивачем судові витрати покласти у повному обсязі на відповідачів.

22 серпня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Національного антикорупційного бюро України надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні в суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у справі №640/23825/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31.08.2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_3 » в частині припинення державної служби ОСОБА_1 з 11.09.2020.

Визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо працевлаштування ОСОБА_1 .

Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду.

Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 72390,93 грн. (без відрахування (утримання) податків та обов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24130,31 грн (без відрахування (утримання) податків та обов`язкових платежів) допущено до негайного виконання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 640/23825/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2021 скасовано в частині пунктів 2 і 4 резолютивної його частини:

« 2. Визнати протиправним і скасувати розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31.08.2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_3 » в частині припинення державної служби ОСОБА_1 з 11.09.2020.».

« 4. Зобов`язати Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду.».

Прийнято в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2021 залишено без змін.

Змінено розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 560 гривень 53 копійки, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 333 гривні 33 копійки.

Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 08.06.2022 №640/23825/20 про примусове виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 справа №640/23825/20 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022 справа №640/23825/20 (набрала законної сили 31.08.2024) заяви Національного антикорупційного бюро України та ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року - задоволено. Роз`яснено, що ОСОБА_1 підлягає працевлаштуванню в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху з 11 грудня 2020 року.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №640/23825/20 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022 відмовлено. Касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишено без задоволення. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022 у справі №640/23825/20 залишено без змін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 640/23825/20 заяву позивача про виправлення описки у виконавчому листі задоволено частково. Виправлено помилку у виконавчому листі № 640/23825/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 08.06.2022, зазначивши строк пред`явлення виконавчого листа до виконання: "з 02.02.2022 до 02.02.2025". В іншій частині заяви відмовлено.

ОСОБА_1 подано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву від 22.12.2203 про примусове виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20, до якої додавались, зокрема: оригінал виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2022 № 640/23825/20; копія постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 640/23825/20; копія ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 640/23825/20.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.01.2024 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2022 № 640/23825/20 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху. Державним виконавцем зобов`язано боржника Національне антикорупційне бюро України виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Національним антикорупційним бюро України подано заяву від 11 січня 2024 року №01-015/1004 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження. В даній заяві боржник просив прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 та повернувши виконавчий лист від 08.06.2022 № 640/23825/20 до суду, який видав виконавчий лист. Заява мотивована тим, що Національним антикорупційним бюро України видано наказ від 01.08.2022 №948-Н, яким, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20, призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста Львівського територіального управління Національного бюро з 03.08.2022, яка відповідає її фаху.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 08.06.2022 №640/23825/20 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.

Не погоджуючись із даною постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, далі - Закон № 1404-VІІІ).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

В силу вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. прийнято оскаржувану постанову від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 (Т. 1 а.с. 47).

Вищевказана постанова прийнята, відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII. Державний виконавець дійшов висновку, що рішення суду виконано боржником фактично і повністю у спосіб та порядок передбачений рішенням суду та виконавчим документом до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно наказу Національного антикорупційного бюро України від 01 серпня 2022 року №948-Н, з метою виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20, призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста Львівського територіального управління Національного антикорупційного бюро України з 03 серпня 2022 року (Т. 1 а.с. 83).

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 вказала, що оскаржувана постанова від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 є протиправною, оскільки, позивач, з урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022 справа №640/23825/20, підлягає призначенню на посаді з 11.12.2020.

В свою чергу, апелянт - Національне антикорупційне бюро України вважає, що рішення суду у справі 640/23825/20 виконане у повному обсязі, а ухвала про роз`яснення судового рішення не є виконавчим документом у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», тому не може бути пред`явлена до примусового виконання.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Матеріали справи свідчать, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 640/23825/20 (суддя-доповідач А.Г. Степанюк), зокрема, зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху (Т. 1 а.с. 22-28).

На виконання цієї постанови суду апеляційної інстанції в зазначеній частині, Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 08.06.2022 №640/23825/20, на підставі якого відкрито постановою від 02.01.2024 виконавче провадження НОМЕР_2 (Т. 1 а.с. 43).

Також, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 640/23825/20, заяви Національного антикорупційного бюро України та ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року задоволено та роз`яснено, що ОСОБА_1 підлягає працевлаштуванню в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху з 11 грудня 2020 року (Т. 1 а.с. 29-36).

В ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року зазначено, що, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2021 у частині, що залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022, було стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 72390,93 грн., тобто, за період з 11.09.2020 по 11.12.2020, тому колегія апеляційного суду дійшла висновку, що обов`язок боржника з працевлаштування стягувача у межах цієї справи мав бути виконаний не пізніше 11.12.2020 (включно).

Отже, з вищевказаного вбачається, що суд апеляційної інстанції роз`яснив власну постанову від 02 лютого 2022 року та вказав, що ОСОБА_1 підлягає працевлаштуванню в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху з 11.12.2020.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20 підлягає виконанню з урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022, якою роз`яснено цю постанову. Іншими словами, ухвала апеляційного суду, якою роз`яснено постанову суду в частині дати, з якої стягувач має бути працевлаштована є невід`ємною частиною цієї постанови.

Посилання апелянта - Національного антикорупційного бюро України на те, що ухвала про роз`яснення судового рішення не є виконавчим документом у розумінні Закону України «про виконавче провадження», тому не може бути пред`явлена до примусового виконання, колегія суддів за даних обставин вважає необгрунтованими, оскільки, виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 необхідно здійснювати, враховуючи ухвалу суду від 31.08.2022 про роз`яснення даної постанови.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в державного виконавця не було правових підстав для закінчення виконавчого провадження, відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20, згідно з виконавчим листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2022 №640/23825/20, оскільки постанова апеляційного суду від 02.02.2022, з урахуванням ухвали цього суду від 31.08.2022, якою роз`яснено постанову, не виконано в повному обсязі.

Таким чином, неврахування державним виконавцем ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2022, якою роз`яснено постанову цього суду від 02.02.2022 у справі №640/23825/20, що призвело до невиконання цієї постанови в повному обсязі, є підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2, оскільки, зазначена постанова суду апеляційної інстанції, з урахуванням ухвали про її роз`яснення, залишилась невиконаною в частині працевлаштування позивача з 11.12.2020.

Доводи апелянта - Міністерства юстиції України про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, ефективним засобом, здатним відновити право позивача на примусове виконання остаточного судового рішення є визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 15.01.2024 і, як наслідок, продовження вчинення відповідачем обов`язкових виконавчих дій для фактичного та в повному обсязі виконання судового рішення.

Щодо доводів апелянта - Національного антикорупційного бюро України про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовною заявою, слід зазначити наступне.

В силу вимог частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно приписів статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний десятиденний строк звернення до суду.

Дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Так, з практики Верховного Суду (постанова від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.002643) вбачається, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.

Конституційний Суд України від 09 липня 2002 року ухвалив Рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви.

Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.

Згідно положень частини 1 статті 19 Закону № 1404-VIII, сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Приписи статті 74 Закону № 1404-VIII регулюють оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби не тільки до суду, а й до інших органів.

У відповідності до норм частин 1-3, 5 статті 74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем декількох способів оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством порядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

При цьому, оскільки норми закону мають дефініцію «можуть», то можливість судового захисту не може бути поставлена в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 580/4033/22.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є оскарження постанови від 15.01.2024 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.

Однак, як зазначає позивач, до початку звернення до суду з даним позовом, вона скористалась досудовим захистом своїх прав шляхом подання її представником до заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скарги від 25.01.2024 про оскарження зазначеної постанови.

Колегія суддів зазначає, що, подаючи скаргу, позивач мала суб`єктивні очікування на ймовірне позитивне вирішення її спірних питань щодо оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження в адміністративному порядку та можливість вирішення її спору у такий спосіб.

Зазначені обставини слід визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, адже позивач вживала всіх превентивних заходів задля можливості врегулювати даний спір у позасудовому порядку та мала законні сподівання на відновлення своїх прав шляхом звернення до начальника виконавчої служби.

Відповідь на вищевказану скаргу надано листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 14 лютого 2024 року №23803/19559-22-24/20.1 (Т. 1 а.с. 48-49).

Позовну заяву подано до Київського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку 22 лютого 2024 року.

Таким чином, з вищевказаного вбачається, що в межах десятиденного строку після прийняття відповідачем оскаржуваної постанови представником позивача була подана скарга до начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та в межах десятиденного строку після отримання відповіді за результатом розгляду такої скарги позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення представника позивача, в порядку частини третьої 74 Закону №1404-VIII, зі скаргою на постанову державного виконавця до начальника, якому підпорядкований такий державний виконавець, не може бути підставою для позбавлення можливості позивача звернутись з відповідним позовом до суду, згідно з частиною першою статті 74 Закону №1404-VIII та статтею 287 КАС України, з урахуванням висновку суду про добросовісність дій представника позивача.

З огляду на викладене, за даних обставин доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , викладених у відзивах на апеляційні скарги, про покладення на відповідачів понесених судових витрат, слід зазначити наступне.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 зазначено, що вона понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Також, у відзиві на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України позивачем вказано, що вона додатково понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції матеріали справи містять та позивачем надано:

- Договір про надання правничої допомоги №49 від 20 лютого 2024 року, укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ТРІОЛЕКС» (Виконавець);

- Додаткову угоду №1 від 02.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024;

- Акт наданих послуг від 07.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024;

- Акт наданих послуг від 19.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024;

- інформаційні повідомлення про зарахування коштів №7926 від 07.08.2024 та №1329 від 19.08.2024.

Так, Додатковою угодою №1 від 02.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024 передбачено, що сторони дійшли згоди, що вартість додаткових послуг за цим Договором, окрім зазначених у Розділі 6 Договору, становить:

- юридичний аналіз апеляційної скарги Національного антикорупційного бюро України від 01.08.2024 у справі № 320/11712/24 за адміністративним позовом Клієнта до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Національне антикорупційне бюро України, про визнання протиправною та скасування постанови від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3, консультування Клієнта з питань адміністративного права та судочинства, що стосуються розгляду справи - 2 год. * 1000,00 грн./год. = 2000,00 грн.;

- складання тексту відзиву на апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України від 01.08.2024 у справі № 320/11712/24 - 4 год. * 1000,00 грн./год. = 4000,00 грн.;

- юридичний аналіз апеляційної скарги відповідача у справі № 320/11712/24 - 1000,00 грн./год.;

- складання тексту відзиву на апеляційну скаргу відповідача у справі № 320/11712/24 - 1000,00 грн./год.

- представництво Клієнта в судових засіданнях у Шостому апеляційному адміністративному суді у справі № 320/11712/24 - 1500,00 гривень/одне засідання.

Відповідно до пункту 1 Акту наданих послуг від 07.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024, Виконавець виконав, а Клієнт прийняв надану професійну правничу допомогу за Договором про надання правничої допомоги № 49 від 20,02.2024, а саме:

1.1. юридичний аналіз апеляційної скарги Національного антикорупційного бюро України від 01,08.2024 у справі №320/11712/24 за адміністративним позовом Клієнта до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Національне антикорупційне бюро України, про визнання протиправною та скасування постанови від 15.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3, консультування Клієнта з питань адміністративного права та судочинства, що стосуються розгляду справи 2 год. * 1000,00 грн./год. - 2000,00 гри;

1.2. складання тексту відзиву на апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України від 01.08.2024 у справі № 320/11712/24 - 4 год. * 1000,00 грн./год. = 4000,00 грн.

Загальна вартість наданої професійної правничої допомоги складає 6 000,00 гривень (без ПДВ).

Згідно пункту 1 Акту наданих послуг від 19.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024, Виконавець виконав, а Клієнт прийняв надану професійну правничу допомогу за Договором про надання правничої допомоги № 49 від 20.02.2024, а саме:

1.1. юридичний аналіз апеляційної скарги відповідача у справі №320/11712/24 - 2 год. * 1000,00 грн. = 2000,00 грн., без ПДВ;

1.2. складання тексту відзиву на апеляційну скаргу відповідача у справі №320/11712/24 - 4 год. * 1000,00 грн. = 4000,00 грн., без ПДВ.

Загальна вартість наданої професійної правничої допомоги складає 6 000,00 гривень (без ПДВ).

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».

Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зазначити, що надання послуги зі складання відзиві на апеляційні скарги включає в себе надання послуги з юридичного аналізу такої апеляційної скарги

В судовому засіданні представники Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України заперечували проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу та просили відмовити у задоволенні клопотання позивача про стягнення таких витрат. При цьому, представник Національного антикорупційного бюро України зазначив, що сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та реальності судових витрат.

Колегія суддів, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, беручи до уваги заперечення Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України, враховує, що: дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі; під час апеляційного розгляду правова позиція позивача у справі не змінювалася.

Беручи до уваги вищевказані обставини, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції за складення та подання відзивів на апеляційні скарги, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 8 000,00 грн.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 (вісім тисяч) 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.