Постанова

від 10.09.2024 по справі 320/27015/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/27015/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" до Приватного виконавця округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, про визнання протиправними дій та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" звернулось до суду з позовом, в якому просило:

визнати протиправними дії щодо звернення до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2, в частині стягнення 2089620,84 грн;

визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що сума винагороди приватного виконавця у розмірі 2089620,84 грн розрахована із суми 20785638,42 грн, яку позивач сплатив самостійно, тобто відповідач її не стягував з АТ «Укргазвидобування» шляхом застосування заходів примусового виконання рішень. Вжиті приватним виконавцем заходи примусового виконання рішення призвели лише до часткового стягнення з АТ «Укргазвидобування» заборгованості в розмірі 1213583,20 грн. Тому, у приватного виконавця відсутнє право на отримання основної винагороди у розмірі 2089620,84 грн, оскільки позивачем самостійно перераховано кошти стягувачу у розмірі 20785638,42 грн. Отже, на переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано, що незалежно від того, чи буде відкрито виконавче провадження за заявою приватного виконавця Жаботинського І.В. на підставі постанови про стягнення основної винагороди від 30.09.2022 в розмірі 2089620,84 грн, сам факт направлення заяви про відкриття виконавчого провадження є неправомірним, оскільки відповідачем не вчинялися дії щодо стягнення основної суми боргу у відповідній частині. Зазначене доводить також те, що правові підстави для виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 після закінчення виконавчого провадження (29.06.2023) в частині стягнення коштів у розмірі 2089620,84грн., або в будь-якому іншому розмірі, - у приватного виконавця відсутні.

Також апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що «самі дії по пред`явленню до виконання виконавчого документа не можуть бути протиправними та оцінені судом, позаяк, це є правом стягувача», оскільки в заяві про відкриття виконавчого провадження відповідачем зазначена конкретна частина суми, яка підлягає стягненню за таким виконавчим документом - 2089620,84 грн. А оскільки відповідач не має права на отримання винагороди у розмірі 2089620,84 грн., то у цьому випадку він не наділений і правом на звернення постанови до виконання.

Крім того, апелянт зазначає, що можливість оскарження із зазначених підстав постанови приватного виконавця, винесеної на виконання частини сьомої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»,

підтверджується сталою практикою Верховного Суду (постанови від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, від 28.10.2020 у справі № 640/13697/19 у справі № 160/26568/21, від 02.06.2022 у справі № 640/4440/21).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" до Приватного виконавця округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, про визнання протиправними дій та скасування постанови.

Приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський Іван Володимирович подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначає, що порядок винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди та порядок фактичного стягнення основної винагороди регулюються різними нормативно-правовими актами. Неможливість визнати протиправною і скасувати законну постанову про стягнення основної винагороди підтверджується судовою практикою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 640/28577/21, від 26.10.2023 у справі № 640/20265/19.

Відповідач звертає увагу суду, що виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди відкрито не було. Тому, примусове виконання постанови та списання в межах виконавчого провадження коштів за нею - неможливе.

Також відповідач зазначає, що питання правомірності стягнення основної винагороди в розмірі 2089620,84 грн не може бути предметом розгляду даної справи, оскільки це питання вже розглядається в межах адміністративної справи № 320/28998/23.

Після надходження до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 р. призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження з 12 серпня 2024 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 вересня 2024 року.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, вказуючи на протиправність дій відповідача щодо звернення до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2, в частині стягнення 2089620,84 грн та на незаконність постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, вказавши, що спірна постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/18618/17, рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор», скасовано, прийнято нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задоволено, зокрема стягнуто з АТ «Укргазвидобування» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» 9702793,73 грн трьох процентів річних від суми простроченого кредиту, 77647468,01 грн простроченої заборгованості за процентами, 3443600,13 грн пені за несвоєчасне повернення процентів, 3167407,60 грн трьох процентів річних від суми прострочених процентів, 18000000,00 грн штрафу, 86100000,00 грн інфляційних витрат за простроченим основним боргом, 17689315,08 грн заборгованості інфляційних витрат за простроченими процентами, всього стягнуто кошти у загальному розмірі 215750530,55 грн.

На момент прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/18618/17 з рахунків АТ «Укргазвидобування» в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 15.10.2019 № 910/18618/17, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Артемчуком Т.В. перераховано грошові кошти в розмірі 73803518,10 грн, які стягнуто з АТ «Укргазвидобування» в рахунок часткового погашення заборгованості згідно з виконавчим документом, про що зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2022 № НОМЕР_2.

30.09.2022 Господарським судом м. Києва на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/18618/17 видано наказ.

30.09.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жаботинським І.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 30.09.2022 № 910/18618/17 в частині залишку стягнення боргу у розмірі 141947012,45 грн та, зокрема, винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, якою стягнуто з боржника АТ «Укргазвидобування» на користь стягувача Жаботинського І.В. основну винагороду приватного виконавця в сумі 14194701,24 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 910/18618/17 зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

05.10.2022 приватним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

На момент зупинення вчинення виконавчих дій, приватним виконавцем з рахунків АТ «Укргазвидобування» примусово стягнуто 1213583,20 грн, що підтверджується виписками про рух коштів за банківськими рахунками АТ «Укргазвидобування».

Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/18618/17 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 в частині стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» 77647468,01 грн заборгованості за простроченими процентами, 3443600,13 грн пені за несвоєчасне повернення процентів за кредитом, 3167407,60 грн 3% річних від суми прострочених процентів, 18000000,00 грн штрафу, 17689315,08 грн інфляційних витрат за простроченими процентами; в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, а саме: в частині стягнення 9702739,73 грн 3% річних від суми простроченого кредиту та 86100000,00 грн інфляційних витрат за простроченим основним боргом залишено без змін (95802739,73 грн).

Позивач вказує на те, що з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/18618/17 та часткових стягнень коштів в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, залишок заборгованості АТ «Укргазвидобування» перед ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» за наказом Господарського суду м. Києва від 30.09.2022 № 910/18618/17 становив 20785638,43 грн (95802739,73 - 73803518,10 - 1213583,20).

21.06.2023 АТ «Укргазвидобування» платіжною інструкції № 630207 перераховано кошти у розмірі 20785638,43 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор», а 28.06.2023 АТ «Укргазвидобування» платіжною інструкцією № 633492 перераховані кошти у розмірі 110509,96 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор». Про сплату зазначених коштів ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» повідомило приватного виконавця повідомленнями від 28.06.2023 № 28/06-1 та № 28/06-2, що вбачається зі змісту постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.06.2023 № НОМЕР_2.

Платіжним дорученням № 5 від 28.06.2023, приватний виконавець перерахував ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» кошти в сумі 1103073,24 грн.

29.06.2023 виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчене приватним виконавцем, у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа.

Разом з цим, 25.07.2023 АТ «Укргазвидобування» отримало копію позовної заяви приватного виконавця Жаботинського І.В. до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І., зі змісту якої стало відомо, що 12.07.2023 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І.В. звернувся із заявою до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 в частині стягнення 2089620,84 грн.

12.07.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Крегулом І.І. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання № 12065, яким на підставі п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 без прийняття до виконання.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо звернення до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2, в частині стягнення 2089620,84 грн, а також протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо звернення до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 в частині стягнення 2089620,84 грн не підлягають задоволенню, оскільки є неправильно обраним способом захисту та не створюють для позивача цими діями відповідних наслідків. Особа не може бути обмежена в праві звернутися до органів виконавчої служби чи приватного виконавця.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 суд зазначив, що такі вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому, задоволенню не підлягають, оскільки, судом не встановлено наявності протиправних дій з боку відповідача при винесенні оскаржуваної постанови. Інші ж питання пред`явлення її до виконання та подальші дії/рішення виконавчого провадження не є предметом розгляду даного спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів ч. ч. 1 та 4 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами ч. ч. 1-5 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів ст. 31 цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - Порядок №643).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Суд першої інстанції достовірно встановив, що 30.09.2022 відповідач відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2, в межах якого здійснювалося виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 № 910/18618/17 про стягнення коштів з позивача. Також 30.09.2022 відповідачем прийнято постанову про стягнення з позивача основної винагороди.

У подальшому, наказ Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 № 910/18618/17 виконано в повному обсязі. На рахунок стягувача перераховані кошти в сумі 21999221,63 грн наступними платежами: платіжною інструкцію № 630207 від 21.06.2023 позивач перерахував стягувачу з власного рахунку кошти в сумі 20785638,43 грн; платіжним дорученням № 5 від 28.06.2023 відповідач перерахував з власного депозитного рахунку кошти стягувану в сумі 1103073,24 грн; платіжною інструкцію № 633492 від 28.06.2023 позивач перерахував стягувачу з власного рахунку кошти в сумі 110509,96 грн.

З огляду на викладене, за наслідками виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 № 910/18618/17 у відповідача виникло право на отримання основної винагороди в сумі 2199922,16 грн, разом з тим, відповідач отримав винагороду в сумі 110301,32 грн. Тобто, загальна сума винагороди, яка може бути стягнута на користь відповідача, становить 2089620,84 грн.

З метою стягнення з позивача залишку недоотриманої основної винагороди, відповідач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула Івана Івановича із заявою від 12.07.2023 про примусове виконання оскаржуваної постанови в частині стягнення 2089620,84 грн.

Однак, 12.07.2023 приватний виконавець Крегул І.І. відмовив у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної постанови, надавши повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.07.2023.

Водночас, позивач не погоджується з діями та самою постановою відповідача, вважаючи останні дії та постанову такими, що зачіпають охоронюваний законом інтерес.

У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Матеріали справи свідчать, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 винесена на виконання ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Тобто, відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення з боржника основної винагороди діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про стягнення основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 може бути пред`явлена для виконання, при цьому, самі дії щодо пред`явлення до виконання виконавчого документа не можуть бути визнані судом протиправними, оскільки, це є правом стягувача. Лише кінцевий результат створює для учасника виконавчого провадження відповідні наслідки.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо звернення до виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 в частині стягнення 2089620,84 грн не підлягають задоволенню, оскільки є неправильно обраним способом захисту та не створюють для позивача цими діями відповідних наслідків. Особа не може бути обмежена в праві звернутися до органів виконавчої служби чи приватного виконавця.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2, колегія суддів зазначає наступне.

На думку апелянта, виконання спірної постанови спричинить вкрай негативні наслідки для позивача та призведе до незаконного списання коштів в сумі 2089620,84 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем не оскаржуються дії приватного виконавця щодо стягнення визначеної постановою від 30.09.2022 про стягнення з боржника основної винагороди суми винагороди, оскільки такі не відбулися, що підтверджується відповідачем та не заперечується позивачем.

Також позивачем не надано суду доказів відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 30.09.2022 приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Колегія суддів визнає правильним висновок суду першої інстанції про те, що факт винесення постанови про стягнення винагороди не може порушувати права АТ "Укргазвидобування", оскільки сума основної винагороди, визначена у постанові не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду 21.07.2022 у справі № 320/6215/19.

Відповідно до оскаржуваної постанови приватний виконавець здійснив лише розрахунок основної винагороди, а у разі здійснення ним повного або часткового виконання рішення, основна винагорода має бути стягнута з дотриманням пропорційності відповідно до примусово стягнутого боргу. Тож сума основної винагороди не є остаточною й суд першої інстанції правильно це зауважив.

У контексті доводів апелянта про можливі негативні наслідки для Товариства у разі відкриття виконавчого провадження з виконання оскаржуваної постанови, колегія суддів зазначає, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють діяльність приватних виконавців, і ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, від 10.09.2020 у справі № 120/1417/20-а, від 28.10.2020 у справі № 640/13697/19.

Аналіз статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20, від 03.06.2021 у справі № 640/17286/20, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20.

Водночас, саме лише існування такої постанови, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення (пункт 52 постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №420/6845/18).

Також, у своїй практиці Верховний Суд вже зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Зрештою, необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 08.07.2021 у справі № 360/2855/20, від 24.12.2021 у справі № 200/3149/21-а.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2022 № НОМЕР_2 є недоведеними та безпідставними, а тому, задоволенню не підлягають, оскільки судом не встановлено наявності протиправних дій з боку відповідача при винесенні оскаржуваної постанови. Інші ж питання пред`явлення її до виконання та подальші дії/рішення виконавчого провадження не є предметом розгляду цього спору.

У подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов аналогічних висновків у постанові від 28 липня 2023 року у справі № 640/28577/21.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19, також є необґрунтованими, оскільки у згаданій справі, оцінюючи спірні постанови, суди встановили, що приватний виконавець стягнув з рахунку банка позивача суму, яка включала в себе, зокрема, основну винагороду приватного виконавця, натомість у справі, яка переглядається, не встановлено обставин стягнення з позивача суми основної винагороди приватного виконавця, що унеможливлює оцінку його дій в контексті визначення пропорційності суми стягнення основної винагороди відносно суми примусово стягнутого боргу.

Також колегія суддів не враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2023 у справі № 160/26568/21, оскільки вони сформовані за інших фактичних обставин справи. Так, за обставинами справи № 160/26568/21, за наслідками подання приватним виконавцем до органу виконавчої служби заяви про виконання постанови про стягнення основної винагороди відбулось примусове виконання постанови про стягнення основної винагороди (яка є предметом спору), натомість у справі, яка розглядається, виконання спірної постанови не є предметом розгляду цього спору.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма