Рішення

від 06.09.2024 по справі 568/259/24

РАДИВИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/259/24

Провадження №2/568/130/24

06 вересня 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Пащука Т.С., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Миньо М.М., представника третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього ОСОБА_5 з твердої грошової форми на частину з усіх видів заробітку( доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з дати набрання рішення законної сили до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначено, що 25.04.2014 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 31.03.2016 року у справі 568/1474/15-ц шлюб між сторонами було розірвано. Малолітнього сина ОСОБА_5 передано на проживання та виховання разом із матір`ю. Також з ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 10.12.2015 року до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що шлюб було розірвано, оскільки відповідач зловживав спиртними напоями, застосовував до неї фізичну силу, вживав нецензурні слова в присутності малолітнього сина, не брав участі у веденні домашнього господарства. В подальшому дитині було діагностовано хронічне захворювання алергічний риніт, станом на час звернення до суду діагностовано бронхіальну астму. На численні обстеження та лікування сина, позивач витрачала та витрачає великі кошти. У зв`язку із відсутністю допомоги зі сторони відповідача нести додаткові витрати на лікування сина, позивач вимушена була звернутися до суду про стягнення додаткових витрат на утримання сина та рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 05.10.2021р. з відповідача було стягнуто додаткові витрати на утримання сина у розмірі 6 015,00 грн. З відповідачем вони не проживають з 2015 року, коли ОСОБА_5 було 5 місяців. Відтоді син не бачив свого батька ані вживу, ані через відео зв`язок. Відповідач з сином жодного разу не спілкувався. Спорів стосовно визначення місця проживання дитини не було, відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з матір`ю. Протягом останніх дев`яти років відповідач не підтримує жодних відносин з дитиною, не телефонує, не пише, не спілкується, не бере участі у вихованні та утриманні сина, не цікавиться життям сина. На сьогоднішній день, дитина не знає батька та не має до нього ніяких почуттів, оскільки за всі роки його жодного разу не бачив. Позивачка 22.08.2017 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Вони з ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та чоловіком проживають у батьківському будинку. Дітям забезпечені гідні умови проживання та навчання. Між позивачкою, дітьми та її чоловіком склалися доброзичливі стосунки. Теперішній чоловік позивачки бере активну участь в утриманні обох дітей, дуже любить ОСОБА_5 , і дитина називає його татом та бажає, що б він в дійсності став його батьком. Просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 на підставі ч.2 ст. 164 СК України - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Крім цього, просить суд змінити спосіб стягнення аліментів з відповідача з твердої грошової суми на частину від доходів відповідача, оскільки визначений у 2016 році рішенням суду розмір аліментів у розмірі 500,00 грн. щомісячно на теперішній час явно не відповідає потребам дитини.

Ухвалою судді Радивилівського районного суду Рівненської області від 05.03.2024 року справу було залишено без руху, та позивачці надано термін на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.03.2024 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

27.06.2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Миньо М.М. надійшов відзив на позовну заяву. У ньому він просить відмовити у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 , щодо питання про зміну розміру аліментів покладаються на розсуд суду. В обґрунтування відзиву зазначено, що справді сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.04.2014р. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 31.03.2016р. шлюб між сторонами було розірвано та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 10.12.2015р. до досягнення дитиною повноліття. Після того, як відповідач перестав жити з позивачкою, він півтора року проживав у м. Радивилів. За час проживання у м. Радивилів відповідач неодноразово намагався бачитися з сином, однак колишня дружина під різними приводами не дозволяла йому побачити сина. Через зазначене відповідач перебував у стресі. Водночас, оскільки у с. Верхня Яблунька Самбірського району Львівської області у відповідача залишилися старші батьки, які були особами з інвалідністю, за ними треба було доглядати, а тому він переїхав до батьків. З 2019р. відповідач проживає без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9 , з якою у нього народилося двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими він проживає, та які перебувають на його утриманні. Відповідач також має третю групу інвалідності, на теперішній час не працює. Відповідач мав постійний контакт з колишньою дружиною щодо вирішення питань, пов`язаних із спільним сином. Відповідач вважав, що вони зможуть добровільно домовитися з приводу побачень з сином, бажав, щоб ОСОБА_5 приїхав до нього та познайомився зі своєю сестрою та братом. Телефон сина ОСОБА_5 позивачка йому не надає, що позбавляє його можливості налагодити контакт з сином. Аліменти відповідач сплачує вчасно, коли виникає заборгованість, одразу її погашає. Відповідач не перебуває на психіатричному чи наркологічному обліках, за місцем проживання характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності за правопорушення щодо сім`ї чи дітей не притягувався. Відповідач бажає бути присутнім у житті свого сина, брати участь у його вихованні, спілкуватися з ним, запросити до себе в гості. Відповідач вважає, що він не є поганою людиною, здатний бути батьком для сина. Крім цього, він бажав подарувати сину квартиру у м. Радивилів, однак позивач не надала йому необхідних документів для цього, а в подальшому виявилося, що вона звернулася до суду з зазначеним позовом. Відповідач вважає безпідставною вимогу щодо позбавлення його батьківських прав, оскільки позивачка не довела, що поведінка відповідача щодо дитини зумовлена саме його небажанням брати участь у вихованні сина, відтак відсутній факт саме ухилення від виконання відповідачем своїх обов`язків. А також позивачка не довела, що поведінка відповідача щодо дитини не може змінитися, і що до нього слід застосувати саме крайній засіб, яким є позбавлення батьківських прав.

15.07.2024 року від представника позивачки, адвоката Пащука Т.С. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яка зводиться до спростування доводів відповідача, наведених у відзиві з посиланням на те, що останні жодним належним чином не підтверджені, та є лише словами. Жодних активних дій з боку відповідача бути присутнім у житті сина ОСОБА_5 , відповідачем не здійснено.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та у відповіді на відзив, просили суд позов задовольнити через його обґрунтованість та зазначили, що задоволення позову буде відповідати інтересам дитини.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, зазначивши, що немає жодних підстав, передбачених законом для позбавлення відповідача батьківських прав. Позивачем не доведено необхідність застосування до відповідача крайнього заходу у виді позбавлення батьківських прав.

Представник Служби у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області Пісарєва О.М., у судовому засіданні вказала, що нею у складі комісії на вимогу суду розглядалося питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача та висновком органу опіки та піклування Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області від 26.04.2024р. було визнано недоцільним позбавлення батьківських прав відповідача та рекомендовано відповідачу змінити свою поведінку щодо виховання та участі у житті сина ОСОБА_5 . В той же час, протягом судових засідань, на яких були допитані свідки та заслухована думка дитини, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач з квітня 2024р. жодних активних дій для виправлення свого відношення до сина, не вчинив, а всі його виказування з цього приводу є лише словами. Доказів щодо чинення відповідачу перешкод з боку позивача у спілкуванні з сином не надано, до органу опіки та піклування з приводу усунення таких перешкод, відповідач з часу розірвання шлюбу з позивачем не звертався. Вважає, що думка дитини з приводу позбавлення батьківських прав відповідача є вирішальною. Дитина бажає позбавлення батьківських прав свого біологічного батька, оскільки його не знає, ніколи не бачив, не спілкувався, жодної участі у його житті батько не бере, дитина прив`язана до теперішнього чоловіка позивачки, називає його татом, психологічно налаштована саме на сім`ю, яка є на теперішній час, і не сприймає наявність біологічного батька у його житті, згадування про нього негативно позначається на психічному стані дитини. Таким чином, позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, опитавши малолітнього ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/17, провадження № 61-10531св21.

Згідно із ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 25.04.2014р. по 15.04.2016р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 31.03.2016р. (а.с. 12, 15-16). За час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в підтвердження чого надана копія свідоцтва про народження (а.с. 13). Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 31.03.2016р. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , були стягнуті аліменти у твердій формі у розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 10.12.2015р. і до повноліття дитини. Аліменти стягуються в рамках виконавчого провадження №54950012. Згідно розрахунку Турківського ВДВС у Самбірському районі Львівської області від 30.01.2024р. вбачається, що виконавче провадження відкрито 20.10.2017р. За період з часу відкриття і по 31.01.2024р. нараховано аліментів у розмірі 79 721,58 грн., сплачено 75 395,05 грн., заборгованість складає 4 326,53 грн. (а.с. 23-24). Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 05.10.2021р. (справа №568/670/21) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнути додаткові витрати на дитину у розмірі 6 015, 00 грн. (а.с. 19-20). Згідно копії свідоцтва про шлюб, 22.08.2017р. позивач уклала шлюб із ОСОБА_7 , від якого народила сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26-27). Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 11.01.2024р. №01/01.07-14 вбачається, що фактично позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 та має склад сім`ї: ОСОБА_7 - чоловік; ОСОБА_5 - син; ОСОБА_12 - син (а.с. 30). Згідно характеристики по місцю проживання від 11.01.2024р. №04/01.07-16, ОСОБА_1 характеризується позитивно, хороша, турботлива мама (а.с. 31). Згідно довідки КНП «Радивилівська центральна міська лікарня» вбачається, що дитина ОСОБА_5 перебуває на Д обліку з діагнозом - бронхіальна астма (а.с. 34). Згідно довідок, характеристик з Радивилівського закладу дошкільної освіти (ясел-садка) №1 «Сонечко» та Радивилівського ліцею №2 ім. П.Г. Стрижака вбачається, що вихованням дитини ОСОБА_5 займається мати, мати бере активну участь у навчальному процесі сина, підтримує контакт з викладачами. Батько ОСОБА_5 жодного разу в закладах освіти не було (а.с. 32-33, 35-36). Згідно довідки МСЕК відповідач ОСОБА_2 має третю групу інвалідності (а.с. 101-102). Згідно копій свідоцтв про народження, відповідач ОСОБА_2 , крім сина ОСОБА_5 , має двох дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 104-105). Відповідач зареєстрований в АДРЕСА_2 . Разом з ним зареєстровані діти ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а також співмешканка ОСОБА_9 (а.с. 106-109). Згідно довідки Турківського ВДВС у Самбірському районі Львівської області заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , станом на 30.04.2024р. відсутня (а.с. 110). Згідно довідки КНП «Турківська ЦМЛ» від 14.05.2024р. ОСОБА_2 на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах в Турківській ЦРП не перебуває (а.с. 111). Згідно характеристики по місцю проживання, ОСОБА_2 характеризується позитивно (а.с. 112). Відповідно до відомостей Пенсійного фонду про застраховану особу, ОСОБА_2 з березня 2014р. не працює, доходів немає (а.с. 113). З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово мав заборгованість зі сплати аліментів, за що попереджався виконавчою службою про можливість притягнення до кримінальної відповідальності, а також до адміністративної відповідальності за несплати аліментів та ухилення від сплати аліментів (а.с. 134-139). Згідно психологічної характеристики на дитину ОСОБА_5 , проведеної «Психолого-логопедичним центром «Ефектус» 11.07.2024р., вбачається, що дитина вважає своєю сім`єю маму, вітчима ОСОБА_7 , з яким у нього хороші стосунки, дитина любить і турбується по вітчима. При згадуванні про біологічного батька, у дитини з`являється стрес, нервове напруження, що призводить до психічної травми (а.с. 149-150).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона являється матір`ю позивача та бабусею дитини ОСОБА_5 . Останні проживають з нею. Відповідач жодної участі у житті та вихованні сина ОСОБА_5 не брав, як при його народженні, так і після розірвання шлюбу та до теперішнього часу. Лише одного разу відповідач прийшов на день народження сина, коли тому було рік. Більше не з`являвся, не намагався налагодити контакт, перешкод у спілкуванні не чинилося.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною брата позивачки. Знає сім`ю позивача 9 років. За цей час жодного разу відповідача не бачила, на день народженні дитини ОСОБА_5 , відповідач присутнім не був, подарунків не давав, дитина взагалі не знає батька.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що вона є рідною сестрою позивачки. Її сестра перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу батько сином не цікавився, дитина батька не знає, відповідач до сина не приїжджає, не спілкується, на приймає участь у житті дитини. Сестра у 2017 році одружилася з іншим чоловіком, який добре відноситься до ОСОБА_5 . ОСОБА_5 називає його батьком і хоче, щоб він став його батьком.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивача. Її син ОСОБА_5 спілкується та дружить з її онуками, діти часто бувають у неї в будинку. Жодного разу вона не чула від ОСОБА_5 про свого біологічного батька. Дитина не згадує про батька, не знає його.

Свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що вона, як психолог, проводила психологічну характеристику дитини ОСОБА_5 на замовлення мати, яка виявила позитивний вплив на дитину при згадування про теперішню сім`ю ОСОБА_5 , та негативний про згадування про біологічного батька дитини. Дитина не хоче говорити про біологічного батька, батьком називає другого чоловіка позивачки. Суду пояснила, що не може відповісти на те, яка буде реакція дитини, якщо біологічний батько виявить бажання зустрітися та почати з нею спілкуватися.

Опитана в судовому засіданні в присутності психолога дитина ОСОБА_5 , пояснив, що він біологічного батька не знає, жодного разу його не бачив, не спілкувався з ним. Батько не виявляв бажання з ним налагодити контакт, а тому на теперішній час він не хоче мати такого батька, а хоче мати своїм батьком ОСОБА_7 (чоловіка позивачки), якого дуже любить і з яким у нього гарні стосунки і він саме його вважає своїм батьком.

У ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 15 ЗУ «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , безвідповідально ставиться до питання виховання своєї дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його матеріального забезпечення.

Відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що встановлено безпосередньо у судовому засіданні. Він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, останній раз бачився з сином, коли тому було лише рік, отже, свідомо нехтує своїми обов`язками як батька, не бажає брати участь у фізичному і духовному розвитку дитини.

Досліджені у судовому засіданні докази підтверджують посилання позивача на те, що відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків та не приймає участі в житті дитини, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків стосовно свого сина, не приймає участі у його вихованні, не спілкується, дитина не знає батька, з 2015 року, з часу коли батьки дитини припинили спільне проживання, не цікавиться його життям та здоров`ям, що свідчить про повну байдужість до подальшої долі свого сина.

Суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батьком малолітнього сина, своїми батьківськими обов`язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Протягом розгляду справи відповідач ОСОБА_2 для себе належних висновків не зробив, реальних кроків щодо виховання та утримання дитини не вчинив.

Жодних об`єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина, судом не встановлено. Також судом не встановлено жодних об`єктивних даних, які б вказували на те, що ОСОБА_2 намагався виконувати батьківські обов`язки. Сплата заборгованості за виконавчим листом щодо присуджених аліментів, засвідчує лише виконання відповідного рішення суду. Відповідач вкрай формально ставиться до необхідності виконання обов`язку щодо утримання дитини, сплати аліментів.

На переконання суду позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_5 не зашкодить інтересам дитини, його подальшому вихованню та утриманню.

Доводи відповідача ОСОБА_2 з приводу перешкод у спілкуванні з дитиною з боку позивача нічим не підтверджені, а навпаки спростовані ним же у письмових поясненнях , що останній раз бачив сина, коли тому було рік, більше сина не бачив, не спілкується з ним, живе далеко та не має змоги провідувати сина.

Інші доводи сторони відповідача та надані ним докази висновків суду не спростовують.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи даний спір, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява (№ 70879/11), в якому суд зазначив, що якщо батько не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У зазначеному рішенні розглядалися аналогічні правовідносини, тому суд вважає за можливе застосувати його у вказаній справі, та роз`яснення Верховного Суду у справі № 459/3411/18 , що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Та, зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд виходив з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування від 26.04.2024, оскільки з дня його винесення ОСОБА_2 не виявив бажання в подальшому приймати участь в житті дитини, не приїхав до дитини, не здійснив кроків для того, щоб дитина познайомилася з ним та можливо почала з ним спілкуватися. Врахування вказаного висновку на думку суду суперечить встановленим в судовому засіданні обставинами справи та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Зазначені висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією ВС в постанові від 13 березня 2019р. по справі №631/2406/15-ц.

Відповідно до частини 2 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Позивач другою вимогою ставить питання щодо зміни способу стягнення аліментів.

Статтею 180 СК України визначено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни способу стягнення або розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пред`являючи вимогу про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів позивач належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу ухвалення судом рішення про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду з даним позовом.

Зазначення позивачем як на підставу зміни способу стягнення раніше стягнутих аліментів про те, що мінімальний гарантований розмір аліментів на утримання дитини, не може бути меншим 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, також не може бути підставою для ухвалення рішення про зміну встановленого судом розміру аліментів, оскільки мінімальний гарантований розмір аліментів на утримання дитини встановлений законодавством, який застосовується на стадії виконання судового рішення та полягає в тому, що незалежно від розміру аліментів, які встановлені рішенням суду, їх фактичний розмір не може бути меншими ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» від 17 травня 2016 року було внесено зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.8 ст. 5 вказаного Закону, індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів.

Для аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, що були призначені до червня 2016 р., обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з дня набрання чинності ЗУ від 17.05.2016р. №1368-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій формі».

При цьому розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50 відсотків грошового доходу платника аліментів.".

Відповідно до ч.4 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті- виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України..

З викладеного вбачається, що індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби.

Доказів того, що у відповідача покращився матеріальний стан та наявний дохід у більшому розмірі, ніж при визначенні рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 31.03.2016р. розміру аліментів позивач суду не надала, також позивачем не доведено, що її матеріальний стан та здоров`я, як одержувача аліментів погіршився або поліпшилось здоров`я відповідача, як платника аліментів, які і слугують підставою для зміни способу стягнення аліментів. Більш того, судом встановлено, що з 2016 року стан здоров`я платника аліментів погіршився, йому встановлено третю групу інвалідності. Також у нього змінився сімейний стан, а саме народилося двоє дітей.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зміни розміру аліментів не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 90, 92, 95, 141, 258, 264-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.09.2024р.

Суддя О.М. Делалова