Рішення

від 11.09.2024 по справі 696/567/24

КАМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.09.2024

Справа № 696/567/24

Провадження № 2/696/192/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області

у складі: головуючої судді Ніколенко О.Є.,

за участю секретаря Старущенко Н.П.,

позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, про зобов`язання вчинити дію,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Кам`янського районного суду Черкаської області з вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власницею квартир АДРЕСА_1 . На підставі рішення Кам`янської міської ради від 18.04.2023 року про передачу земельної ділянки у власність, позивачка набула права власності на дві частки - 13/50 та 17/50 земельної ділянки за вказаною адресою. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 та 20/50 частки вказаної земельної ділянки за цією ж адресою, на підставі договору дарування від 31.01.2022 року. В 2023 році відповідач без погодження з позивачкою, побудував глухий бетонний паркан по межі, яку сам визначив, що унеможливило доступ останньої до однієї зі стін її квартири та створює перешкоди для вирощування овочів на присадибній ділянці. Звернення позивачки до виконавчого комітету Кам`янської міської ради Черкаської області зі скаргою на дії відповідача результатів не дали, добровільно ОСОБА_3 відмовляється демонтувати паркан, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з позовом про зобов`язання вчинити такі дії.

28.05.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив, зі змісту якого вбачається, що зведення паркану є законним та відбувалося за згоди позивачки. Також зазначає, що паркан було побудовано не у 2023 році як вказано у позовній заяві, а у 2020, коли власником квартири АДРЕСА_2 та 20/50 частки земельної ділянки був син відповідача ОСОБА_3 .

29.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказує, що відповідач самочинно, без її дозволу побудував паркан. Домовленість щодо умовної межі була з попереднім співвласником, а не з відповідачем.

Представник позивача та позивачка в судовому засіданні просили позов задовольнити. По суті справи пояснили, що до встановлення паркану, на його місці була протягнута сітка як межа, яка відділяла частки, і кожен співвласник користувався своєю частиною земельної ділянки. Письмової домовленості щодо користування спільною частковою власністю не було. Після того як відповідач побудував у 2023 році глухий паркан, позивачка зазнає незручностей в користуванні своєю частиною земельної ділянки. Вважають, що позов підлягає до задоволення, оскільки паркан побудований без згоди позивача, в порушення ст.88 ЗК України, та його висота перевищує встановлені державні будівельні норми. Крім того відсутній під`їзд до квартири АДРЕСА_3 , що перебуває у власності позивачки, який є необхідним у разі екстрених ситуацій (наприклад пожежі).

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечив проти обставин, зазначених позивачем. Вказав, що будівництво паркану здійснював зі згоди Будянських, а претензії до нього виникли після того, як було встановлено навіс. Підтвердив, що побудував паркан на місці сітки, при тому відступивши від межі таким чином, що частка земельної ділянки, якою він має можливість користуватися, є меншою, ніж 20/50. ОСОБА_1 зверталася до нього з пропозицією виділити частки в натурі, однак згоди вони не досягнули. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви так як спірний паркан не будував, і він був побудований попереднім власником, тому не вбачає свого обов`язку щодо знесення. Під`їзд до квартири АДРЕСА_3 , яка належить позивачу є з іншої сторони спільного двору, який не загороджений жодним парканом. Будівельні норми щодо висоти паркану не порушені, так як його висота є 2 м., а в найвищій точці 2 м. 40 см. зі сторони відповідача, враховуючи перепади грунту, що є особливістю цієї земельної ділянки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який є чоловіком позивачки, по суті справи вказав наступне. ОСОБА_3 почав встановлювати паркан приблизно з 2022 року без згоди ОСОБА_1 . Подружжя Будянських зверталося до міської ради та нотаріуса для вирішення даної ситуації. За результатами виїзду комісії міської ради були складені акти з рекомендаціями звернутися до нотаріуса або до суду. Нотаріус пояснив, що без участі відповідача в нотаріальному порядку вирішити дане питання є неможливим.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 вказав, що саме він займався зведенням паркану. Всі роботи проводилися за згодою Будянських, які бачили, що паркан будується та не заперечували проти зведення фундаменту. При цьому новий фундамент для паркану на прохання позивачки був зміщений в сторону зменшення земельної ділянки, якою фактично користувався ОСОБА_6 , і десь на метр від місцезнаходження паркану сітки, яка розділяла домоволодіння сторін.

Суд критично ставиться до показань свідків, оскільки ОСОБА_4 є чоловіком позивачки та зацікавленою особою, а ОСОБА_5 є працівником ОСОБА_3 та фінансово залежним від останнього, та враховує їхні показання в частині, що не суперечать один одному, та узгоджуються з матеріалами справи.

Судом було досліджено письмові докази, надані сторонами.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у спільній частковій власності, при цьому:

частки 17/50 та 13/50 належать ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 19.06.2023 щодо частки 17/50, та з 20.06.2023 щодо частки 13/50. (а.с. 8-9);

частка 20/50 належить ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 31.01.2022 (а.с. 49).

Актом виходу комісії від 10.10.2023 по зверненню ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_3 , за згодою ОСОБА_1 , встановлено бетонно-секційну огорожу, з обпиранням на яку він має намір встановити навіс на власній території. Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу. (а.с. 11-12)

Актом виходу комісії від 27.12.2023 по зверненню ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_3 має намір встановити навіс з обпиранням на бетонну огорожу на власній території. Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу. (а.с. 13-14)

З фотокарток (а.с.15-18, 55-66) вбачається, що паркан побудований на задньому подвір`ї та має хвіртку, що забезпечує доступ до усієї земельної ділянки.

З кадастрового плану (а.с.10) та технічного паспорту на житловий будинок (а.с.51-54) вбачається загальний план домоволодіння та розташування надвірних споруд.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши та вивчивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

У судовому засіданні встановлено, що будівництво бетонного паркану на задньому дворі домоволодіння було розпочате ОСОБА_3 не пізніше 2022 року, що підтверджується показаннями сторін та свідків.

Стороною позивача наданих на підтвердження права власності її часток значиться, що таке право зареєстровано у червні 2023 року. Зі слів позивача, в спірному будинковолодінні вона проживає значно раніше, ніж значиться у витягах про державну реєстрацію права власності. Даний факт не заперечується відповідачем. На якій підставі позивач користувалася своїм майном до червня 2023 року, суду не надано.

Також встановлено, що між позивачкою та колишнім співвласником була усна домовленість щодо користування земельною ділянкою. Сторонами підтверджується, що даний паркан був поставлений з метою відділення надвірних споруд відповідача на місці паркану-сітки, якою умовно розділялися домоволодіння, при цьому новий паркан був зміщений в сторону ОСОБА_3 , що фактично зменшило його частку земельної ділянки, за згодою сторін.

З показань сторін та свідків вбачається, що будівництво паркану було розпочате у 2022 році. Суд не бере до уваги зауваження відповідача, що це будівництво здійснювалося його сином, оскільки як сторони, так і свідки в судовому засіданні стверджували, що будувався паркан саме за замовленням ОСОБА_3 , і останній був власником домоволодіння з січня 2022 року.

Будівництво паркану було закінчено до жовтня 2023, що підтверджується Актом виходу комісії від 10.10.2023. Даним актом встановлено, що паркан був побудований за згодою ОСОБА_1 . Отже, стороною позивача подано доказ, який спростовує її позицію в судовому засіданні щодо відсутності такої згоди. Предметом спору, згідно з актом, є навіс з обпиранням на огорожу, який ОСОБА_3 мав намір поставити, а не сама огорожа. Це ж підтверджується і наступним Актом виходу комісії від 27.12.2023. Комісією було рекомендовано утриматися від будь-якого будівництва та виконати поділ земельної ділянки з метою встановлення межі та виносом в натурі.

Отже, порушення норми ст. 88 ЗК України, в даному випадку суд не знаходить, так як з досліджених доказів не вбачається що була відсутня згода позивача на будівництво паркану, яке по факту розподіляє їхні домоволодіння. Дана межа існувала до того як сторони стали власниками своїх часток на праві приватної власності і встановити з достовірністю, що між колишніми власниками не було договірних зобов`язань наразі неможливо, так як вони не є сторонами по справі.

Відтак, відповідно до вимог вищезазначеної статті, за відсутності згоди між співвласниками щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, дане питання вирішується в судовому порядку.

В судовому засіданні сторони підтвердили факт, що позивачка зверталася до відповідача з листом про виділ частки земельної ділянки в натурі. Останній від даної пропозиції відмовився. При цьому до суду примірник такого звернення не наданий, відповідно у суду відсутня можливість встановити зміст пропозиції.

Суд не бере до уваги доводи позивачки про обмеження її доступу до земельної ділянки, оскільки даний факт не підтверджений належними та допустимими доказами. Натомість, фотокартками підтверджено, що паркан має хвіртку. Також з технічної документації на житловий будинок та земельну ділянку, та наданих фотокарток вбачається, що фронтальна частина двору, який перебуває у спільній частковій власності, не загороджена взагалі, таким чином у позивачки є доступ до земельної ділянки, де розташована її квартира АДРЕСА_3 .

Сам по собі факт, що позивач, як співвласник земельної ділянки не надавала згоду на зведення спірних будівель не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення об`єктів самочинного будівництва, оскільки не встановлено фактичного порушення прав позивачки. Встановити точну висоту побудованого паркану по фото, які надані сторонами, суд не має змоги. Показання сторін з даного питання різняться між собою. Відтак, позивач зазначає, що паркан має висоту 3 м. 50 см., відповідач наполягає на тому, що паркан має висоту 2 м., в той же час в одній із його найвищих точок сягає до 2 м. 40 см. зі сторони позивача, оскільки є перепад ґрунту на земельній ділянці близько 80 см.

Так як суду не надано належних та допустимих доказів, що стосується висоти паркану, суд позбавлений можливості з достовірністю встановити чи порушує висота паркану норми ДБН. Також стороною позивача не зазначено конкретні координати паркану, який підлягає знесенню, його точні параметри (висота, довжина). Тобто, виконання рішення суду, в разі задоволення позову, є неможливим. Докази, які б достовірно підтверджували факти, викладені в позовній заяві суду не надані, спеціалісти, які б могли надати висновки щодо параметрів спірного паркану та порушення будівельних норм до справи не залучені.

Щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, необхідно зауважити наступне. В разі наявності спорів між співвласниками земельної ділянки, які не можуть бути вирішені укладанням договору про поділ земельної ділянки, такі спори вирішуються шляхом звернення до суду з позовом про виділення належної одному зі спільних власників частки в натурі. Натомість ОСОБА_1 обрала такий спосіб захисту, як зобов`язання вчинити дію, хоча фактично це є спір між співвласниками щодо виділення належної на праві власності частки земельної ділянки, що і було рекомендовано Комісією, яка виходила за запитом позивачки. І лише після поділу часток сторін, можливо встановити, чи порушує побудований відповідачем паркан державні будівельні норми між власниками суміжних ділянок таким чином, що його необхідно знести.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, ст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконана вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визнанням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова є неможливою.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права, а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 та ст. 391 цього Кодексу).

Отже, аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Варто зазначити, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Посилання представника позивача на постанови Верховного суду по справах №633/76/16-ц від 26.08.2020, та №323/1862/16-ц від 14.02.2019, суд не бере до уваги, оскільки справи розглянуті судом касаційної інстанції стосувалися спору щодо спільної сумісної власності, а також щодо власників спільних суміжних ділянок, за інших обставин, не тотожних даній справі.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести (демонтувати) незаконно побудований паркан.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у позовних вимогах відмовлено повністю, судовий збір є фактично понесений стороною позивача.

З урахуванням вищевказаного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81 ЦПК України, ст.88 ЗК України, ст. 375, 376,391 ЦК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, про зобов`язання знести (демонтувати) незаконно побудований фундамент паркану, глухий бетонний паркан з надбудовою для облаштування навісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення складено 11.09.2024.

Повне найменування сторін та їх місцезнаходження:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, місцезнаходження: 20801, Черкаська область, Черкаський район, м. Кам`янка, вул. Героїв Майдану, 37, код ЄДРПОУ 25872304.

Суддя О.Є. Ніколенко