Постанова

від 16.01.2025 по справі 696/567/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 696/567/24Провадження № 22-ц/821/50/25категорія: 302070000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Новікова О.М.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Виконавчий комітет Камянської міської ради Черкаської області

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, про зобов`язання вчинити дію.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Кам`янського районного суду Черкаської області з вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власницею квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . На підставі рішення Кам`янської міської ради від 18.04.2023 року про передачу земельної ділянки у власність, позивач набула права власності на дві частки - 13/50 та 17/50 земельної ділянки за вказаною адресою. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 та 20/50 частки вказаної земельної ділянки за цією ж адресою, на підставі договору дарування від 31.01.2022 року. В 2023 році відповідач без погодження з ОСОБА_1 , побудував глухий бетонний паркан по межі, яку сам визначив, що унеможливило доступ останньої до однієї зі стін її квартири та створює перешкоди для вирощування овочів на присадибній ділянці. Звернення позивача до виконавчого комітету Кам`янської міської ради Черкаської області зі скаргою на дії відповідача результатів не дали, добровільно ОСОБА_2 відмовляється демонтувати паркан, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовом про зобов`язання вчинити такі дії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, про зобов`язання знести (демонтувати) незаконно побудований фундамент паркану, глухий бетонний паркан з надбудовою для облаштування навісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ,- відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що так як суду не надано належних та допустимих доказів, що стосується висоти паркану, суд позбавлений можливості з достовірністю встановити чи порушує висота паркану норми ДБН. Також, стороною позивача не зазначено конкретні координати паркану, який підлягає знесенню, його точні параметри (висота, довжина). Тобто, виконання рішення суду, в разі задоволення позову, є неможливим. Докази, які б достовірно підтверджували факти, викладені в позовній заяві суду не надані, спеціалісти, які б могли надати висновки щодо параметрів спірного паркану та порушення будівельних норм до справи не залучені.

Щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, необхідно зауважити наступне. В разі наявності спорів між співвласниками земельної ділянки, які не можуть бути вирішені укладанням договору про поділ земельної ділянки, такі спори вирішуються шляхом звернення до суду з позовом про виділення належної одному зі спільних власників частки в натурі. Натомість ОСОБА_1 обрала такий спосіб захисту, як зобов`язання вчинити дію, хоча фактично це є спір між співвласниками щодо виділення належної на праві власності частки земельної ділянки, що і було рекомендовано Комісією, яка виходила за запитом позивачки. І лише після поділу часток сторін, можливо встановити, чи порушує побудований відповідачем паркан державні будівельні норми між власниками суміжних ділянок таким чином, що його необхідно знести.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необ`єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, постановленого з грубим порушенням матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано та помилково в своєму рішенні без жодного допустимого доказу визнав, як встановлений факт, що позивач надала дозвіл на будівництво паркану відповідачу. В матеріалах справи відсутній жоден письмовий доказ, в якому саме позивач зазначає, що дає дозвіл на будівництво паркану.

Стверджує, що на даний час власником частки, яка складає 60/100 земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності, є позивач. Власником частки 40/100 земельної ділянки є відповідач. Загальна площа земельної ділянки, як зазначено в технічній документації, складає 0,1га, або 1000 квадратних метрів. Відповідач своє заявою, що він відступив від сітки, яка розділяла земельну ділянку пополам, на один метр і на довжині, яку він сам озвучив, вісімнадцять метрів, фактично визнав факт захоплення вісімдесяти двох квадратних метрів частини ділянки, яка повинна належати позивачу після виділення ділянки в натурі. Сітка була встановлена ще в семи десятих роках минулого століття, коли в будинку було лише дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , сітка розділяла ділянку умовно пополам, в наступному було добудоване приміщення, яке оформили як квартиру АДРЕСА_5 .

Зазначає, що висновок суду першої інстанції, що сам по собі факт, що позивач, як співвласник земельної ділянки, не надала згоду на зведення спірних будівель не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення об`єктів самочинного будівництва, оскільки не встановлено фактичного порушення прав позивачки, протирічить ст. 88 Земельного кодексу України. Будівництво без дозволу паркану, який перешкоджає доступу до майна позивачки, є прямим порушенням ст. 41 Конституції України.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вказує, що будівництво паркану було виконане виключно за згодою позивача, із зміщенням в його сторону від межі. Окрім цього, як було погоджено межу позивачем ОСОБА_1 з його сином ОСОБА_2 , де було виконане будівництво паркану, дана межа земельної ділянки ще до володіння його сином у 2014 році була узгоджена позивачем з громадянкою ОСОБА_3 , попередньою власницею 20/50 часток земельної ділянки АДРЕСА_4 . Дане підтверджує актом встановлення зовнішніх меж землеволодіння гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та передачі межових знаків під нагляд для зберігання.

Зазначає, що облаштування каркасу без суцільного «глухого» його покриття, ніяким чином не створює незручностей для позивача (зокрема затінення) через те, що не є сонячною стороною відповідно до географічного положення розташування земельної ділянки.

Щодо тверджень в апеляційній скарзі про існування певної домовленості позивача з попереднім власником квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки, який володів ними до 2022 року, щодо зобов`язання в майбутньому утриматися від будівництва паркану по межі умовного поділу спільних земельних ділянок, то матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності письмової згоди про це.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

07 жовтня 2024 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Черкаської області, про зобов`язання вчинити дію.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Новіков О.М., судді Василенко Л.І., Карпенко О.В.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у спільній частковій власності, при цьому:

частки 17/50 та 13/50 належать ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 19.06.2023 щодо частки 17/50, та з 20.06.2023 щодо частки 13/50. (а.с. 8-9);

частка 20/50 належить ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 31.01.2022 (а.с. 49).

Актом виходу комісії від 10.10.2023 по зверненню ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 ,за згодою ОСОБА_1 ,встановлено бетонно-секційну огорожу, з обпиранням на яку він має намір встановити навіс на власній території.Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу (а.с. 11-12).

Актом виходу комісії від 27.12.2023 по зверненню ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 має намір встановити навіс з обпиранням на бетонну огорожу на власній території.Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу (а.с. 13-14).

З фотокарток (а.с.15-18, 55-66) вбачається, що паркан побудований на задньому подвір`ї та має хвіртку, що забезпечує доступ до усієї земельної ділянки.

З кадастрового плану (а.с.10) та технічного паспорту на житловий будинок (а.с.51-54) вбачається загальний план домоволодіння та розташування надвірних споруд.

З кадастрового плану (а.с.10) та технічного паспорту на житловий будинок (а.с.51-54) вбачається загальний план домоволодіння та розташування надвірних споруд.

У судовому засіданні встановлено, що будівництво бетонного паркану на задньому дворі домоволодіння було розпочате ОСОБА_2 не пізніше 2022 року, що підтверджується показаннями сторін та свідків.

Стороною позивача наданих на підтвердження права власності її часток значиться, що таке право зареєстровано у червні 2023 року. Зі слів позивача, в спірному будинковолодінні вона проживає значно раніше, ніж значиться у витягах про державну реєстрацію права власності. Даний факт не заперечується відповідачем. На якій підставі позивач користувалася своїм майном до червня 2023 року, суду не надано.

Також встановлено, що між позивачем та колишнім співвласником була усна домовленість щодо користування земельною ділянкою. Сторонами підтверджується, що даний паркан був поставлений з метою відділення надвірних споруд відповідача на місці паркану-сітки, якою умовно розділялися домоволодіння, при цьому новий паркан був зміщений в сторону ОСОБА_2 , що фактично зменшило його частку земельної ділянки, за згодою сторін.

З показань сторін та свідків вбачається, що будівництво паркану було розпочате у 2022 році. Суд не бере до уваги зауваження відповідача, що це будівництво здійснювалося його сином, оскільки як сторони, так і свідки в судовому засіданні стверджували, що будувався паркан саме за замовленням ОСОБА_2 , і останній був власником домоволодіння з січня 2022 року.

Будівництво паркану було закінчено до жовтня 2023, що підтверджується Актом виходу комісії від 10.10.2023. Даним актом встановлено, що паркан був побудований за згодою ОСОБА_1 . Отже, стороною позивача подано доказ, який спростовує її позицію в судовому засіданні щодо відсутності такої згоди. Предметом спору, згідно з актом, є навіс з обпиранням на огорожу, який ОСОБА_2 мав намір поставити, а не сама огорожа. Це ж підтверджується і наступним Актом виходу комісії від 27.12.2023. Комісією було рекомендовано утриматися від будь-якого будівництва та виконати поділ земельної ділянки з метою встановлення межі та виносом в натурі.

В судовому засіданні сторони підтвердили факт, що позивач зверталася до відповідача з листом про виділ частки земельної ділянки в натурі. Останній від даної пропозиції відмовився. При цьому до суду примірник такого звернення не наданий, відповідно у суду відсутня можливість встановити зміст пропозиції.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводиапеляційної скарги,Черкаський апеляційнийсуд дійшоввисновку,що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно достатті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до вимогст. 376 ЦК України,ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконана вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визнанням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова є неможливою.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права, а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст.376та ст.391цьогоКодексу).

Відповідно до положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у спільній частковій власності, при цьому:

частки 17/50 та 13/50 належать ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 19.06.2023 щодо частки 17/50, та з 20.06.2023 щодо частки 13/50. (а.с. 8-9);

частка 20/50 належить ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав, з 31.01.2022 (а.с. 49).

Актом виходу комісії від 10.10.2023 по зверненню ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 ,за згодою ОСОБА_1 ,встановлено бетонно-секційну огорожу, з обпиранням на яку він має намір встановити навіс на власній території.Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу (а.с. 11-12).

Актом виходу комісії від 27.12.2023 по зверненню ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 має намір встановити навіс з обпиранням на бетонну огорожу на власній території.Предметом звернення є навіс. Комісією було рекомендовано виконати поділ земельної ділянки для встановлення межі та припинити будь-які будівельні роботи до того часу (а.с. 13-14).

З фотокарток (а.с.15-18, 55-66) вбачається, що паркан побудований на задньому подвір`ї та має хвіртку, що забезпечує доступ до усієї земельної ділянки.

З кадастрового плану (а.с.10) та технічного паспорту на житловий будинок (а.с.51-54) вбачається загальний план домоволодіння та розташування надвірних споруд.

У судовому засіданні встановлено, що будівництво бетонного паркану на задньому дворі домоволодіння було розпочате ОСОБА_2 не пізніше 2022 року, що підтверджується показаннями сторін та свідків.

Стороною позивача наданих на підтвердження права власності її часток значиться, що таке право зареєстровано у червні 2023 року. Зі слів позивача, в спірному будинковолодінні вона проживає значно раніше, ніж значиться у витягах про державну реєстрацію права власності. Даний факт не заперечується відповідачем. На якій підставі позивач користувалася своїм майном до червня 2023 року, суду не надано.

Сторонами підтверджується, що даний паркан був поставлений з метою відділення надвірних споруд відповідача на місці паркану-сітки, якою умовно розділялися домоволодіння, при цьому новий паркан був зміщений в сторону ОСОБА_2 , що фактично зменшило його частку земельної ділянки, за згодою сторін.

Будівництво паркану було закінчено до жовтня 2023, що підтверджується Актом виходу комісії від 10.10.2023. Даним актом встановлено, що паркан був побудований за згодою ОСОБА_1 . Предметом спору, згідно з актом, є навіс з обпиранням на огорожу, який ОСОБА_2 мав намір поставити, а не сама огорожа. Це ж підтверджується і наступним Актом виходу комісії від 27.12.2023. Комісією було рекомендовано утриматися від будь-якого будівництва та виконати поділ земельної ділянки з метою встановлення межі та виносом в натурі.

В судовому засіданні сторони підтвердили факт, що позивачка зверталася до відповідача з листом про виділ частки земельної ділянки в натурі. Останній від даної пропозиції відмовився. При цьому до суду примірник такого звернення не наданий, відповідно у суду відсутня можливість встановити зміст пропозиції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що так як не надано належних та допустимих доказів, що стосується висоти паркану, суд позбавлений можливості з достовірністю встановити чи порушує висота паркану норми ДБН. Також, стороною позивача не зазначено конкретні координати паркану, який підлягає знесенню, його точні параметри (висота, довжина). Тобто, виконання рішення суду, в разі задоволення позову, є неможливим. Докази, які б достовірно підтверджували факти, викладені в позовній заяві не надані, спеціалісти, які б могли надати висновки щодо параметрів спірного паркану та порушення будівельних норм до справи не залучені.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в зв`язку з нижчевикладеним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Зміст добросусідства закріплено у статті 103 ЗК України. У відповідності до цієї норми власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Крім того, частиною другою статті 95 ЗК України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У відповідності з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до п. «г» та п. «е» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України випливає, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства суд повинен з`ясувати обставини, які пов`язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами,що мають місце,та правові норми,якими врегульовані ці правовідносини. При цьому факти підстави позову,які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являються предметом позову.

Натомість, суд першої інстанції вдався в дослідження обставин, що лежать за межами підстав позову, тобто в дослідження виділення в натурі частки землі та відсутності висновку експерта.

Однак, з очевидністю суд першої інстанції встановив, що позивач, як співвласник земельної ділянки не надавала згоду на зведення спірних будівель. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що стороною позивача не зазначено конкретні координати паркану, який підлягає знесенню, його точні параметри (висота, довжина), тобто, виконання рішення суду, в разі задоволення позову, є неможливим.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач самовільно побудував глухий бетонний фундамент паркану, глухий бетонний паркан з надбудовою для облаштування навісу, чим порушив права позивача на вільне користування спірною земельною ділянкою. Порушення прав позивача на користування спірною земельною ділянкою підтверджується Актами виходу комісії від 10.10.2023 та від 27.12.2023 по зверненню ОСОБА_6 (а.с. 13-14).

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Таким чином, оскільки відповідач на спірній земельній ділянці, яка перебуває у спільній часткові власності сторін, самовільно побудував глухий бетонний фундамент паркану, глухий бетонний паркан з надбудовою для облаштування навісу, чим порушив права позивача на вільне користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання усунення перешкод у користуванні позивачу шляхом знесення (демонтування) побудованого бетонного фундаменту паркану, глухого бетонного паркану з надбудовою для облаштування навісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зіст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги обгрунтувані і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового висновку суду про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кам`янськогорайонного судуЧеркаської областівід 10вересня 2024року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 знести (демонтувати) побудований бетонний фундамент паркану, глухий бетонний паркан з надбудовою для облаштування навісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 20 січня 2025 року.

Головуючий: О.М. Новіков

Судді: Л.І. Василенко

О.В. Карпенко