Постанова

від 10.09.2024 по справі 226/833/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7931/24 Справа № 226/833/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 226/833/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому РозіДніпропетровської області,відповідно доч.2ст.247ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 28 травня 2024 року,яке ухвалено суддеюСальковою В.С.у містіМирнограді Донецькоїобласті таповне судоверішення складено28травня 2024року,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що 21 лютого 2018 року позивачка була прийнята відповідачем на роботу на посаду спеціаліста І категорії сектору прийому громадян відділу грошових виплат та компенсації Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради та 01 листопада 2021 року переведена на посаду головного спеціаліста сектору нагляду за дотриманням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України.

29 лютого 2024 року наказом №7/1-к позивачку було звільнене у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивачка вважає своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через порушення процедури повідомлення про скорочення, оскільки її було повідомлено про майбутнє скорочення без присутності керівника структурного підрозділу, яка й не знала про її скорочення. З її безпосереднім керівником скорочення узгоджене не було.

На переконання позивачки, її переведення в листопаді 2021 року на поточну посаду свідчить про те, що вона має вищу кваліфікацію та продуктивність праці, бо це дуже відповідальний напрямок роботи, що свідчить про її переважне право залишитися на роботі.

Позивачка зазначає, що має повну вищу економічну освіту, і на останній посаді вона пропрацювала з 01 листопада 2021 року до дня звільнення. Всупереч вимогам закону жодної вакантної посади на підприємстві їй не запропонували, крім того, в установі залишили працювати пенсіонерів, які мають постійний дохід, та працівників, в сім`ях яких є члени сім`ї з самостійним заробітком.

Також позивачка зазначає, що з 07 грудня 2005 року вона є вдовою загиблого шахтаря і належить до осіб, у сім`ї яких немає інших працівників і самостійним заробітком. Також при її скороченні відповідач не врахував, що син позивачки навчається на другому курсі денного відділення Слов`янського фахового коледжу транспортної інфраструктури і перебуває на її утриманні на час навчання.

На підставі наведеного вище, вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просила суд поновити її на роботі з дня звільнення та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 28 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем по справі було подано відзив на позовну заяву, однак позивачка вказаного відзиву не отримувала, не мала можливості з ним ознайомитися у зв`язку з чим була позбавлена права на захист.

Апелянт зазначає, що вона виявляла свою незгоду з її майбутнім вивільненням, однак начальник управління не звертав уваги на її заперечення проти звільнення.

Вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що отримання її сином другої освіти має на мені отримання ним пенсії до 23-х років.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника відповідача, апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 наказом № 13/1 від 20 лютого 2018 року була призначена на посаду спеціаліста І категорії сектору прийому громадян відділу грошових виплат та компенсації Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради до виходу з соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 як така, що пройшла за конкурсом.

Наказом начальника Управління № 37/1 від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 переведена на постійне місце роботи на посаду спеціаліста І категорії сектору прийому громадян відділу грошових виплат та компенсацій.

28 жовтня 2021 року, згідно з наказом начальника Управління № 37/1-к ОСОБА_1 переведена з 01 листопада 2021 року на посаду головного спеціаліста сектору нагляду за дотриманням вимог в законодавстві під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України як така, що була зарахована до кадрового резерву.

27 грудня 2023 року за № 03/2776-і ОСОБА_1 роботодавцем вручене під особистий підпис повідомлення про заплановане звільнення з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться 29 лютого 2024 року. Підставою цього стало скорочення чисельності та штату працівників Управління згідно з розпорядженням начальника Мирноградської міської військової адміністрації від 26 грудня 2023 року № 1020р «Про внесення змін до рішення Мирноградської міської ради від 30 листопада 2020 року № VІІІ/1-7 «Про затвердження структури та чисельності виконавчих органів Мирноградської міської ради». Позивачеві у повідомленні роз`яснене, що наразі в Управлінні відсутні вакансії, які можливо їй запропонувати, та в разі появи відповідної вакансії у двомісячний термін її буде повідомлене додатково.

Розпорядження начальника Мирноградської міської військової адміністрації від 26 грудня 2023 року № 1020р «Про внесення змін до рішення Мирноградської міської ради від 30 листопада 2020 року №VІІІ/1-7 «Про затвердження структури та чисельності виконавчих органів Мирноградської міської ради» прийняте з метою удосконалення структури Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради огляду на дію воєнного стану. Розпорядженням затверджено тимчасову структуру та чисельність Управління в новій редакції та тимчасовий штатний розпис.

Тимчасовою структурою та чисельністю та тимчасовим штатним розписом Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради з 01 березня 2024 ркоу сектору нагляду за дотриманням вимог в законодавстві під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України загалом та зокрема посади головного спеціаліста цього сектору не передбачене.

Звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відбулося 29 лютого 2024 року на підставі наказу № 7/1-к від 21 лютого 2024 року начальника Управління. Наказом також передбачене проведення з позивачем розрахунку при звільненні, в тому числі виплату вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток.

Згідно з довідкою Управління № 06/0419 від 29 квітня 2024 року середній заробіток ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору нагляду за дотриманням вимог в законодавстві під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України за останні два місяці роботи (січень і лютий 2024 року) становить 7 030,80 грн.

Позивач ОСОБА_1 згідно з наявним дипломом ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» має повну вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємства» та є спеціалістом з економіки підприємства.

З 15 квітня 2022 року позивач, відповідно до довідки № 5138-5001093358, має статус внутрішньо переміщеної особи, місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання/перебування зазначене: АДРЕСА_2 .

Також ОСОБА_1 , згідно з посвідченням НОМЕР_1 , є членом сім`ї загиблого шахтаря та має право на пільги, встановлені законодавством для цієї категорії осіб.

Син позивачки ОСОБА_3 навчається у Слов`янському фаховому коледжі транспортної інфраструктури на ІІ курсі за контрактною формою навчання з терміном навчання з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2026 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачем при її звільненні було допущено порушення ст.ст.40, 49-2 КЗпП України, тому її звільнення є протиправним.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які позивач посилається, як на підстави задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно дост. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст.2,36,40,41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України,трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, стану здоров`я тощо.

Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у Постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 488/4844/15-ц, Постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частиною першоюстатті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, при розгляді спору про поновлення працівника на роботі, зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачаєтьсяіз матеріалівсправи,судом першоїінстанції установленофакт наявності у відповідача змін в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників підтверджені розпорядженням начальника Мирноградської міської військової адміністрації від 26 грудня 2023 року № 1020р «Про внесення змін до рішення Мирноградської міської ради від 30 листопада 2020 року №VІІІ/1-7 «Про затвердження структури та чисельності виконавчих органів Мирноградської міської ради», прийнятим з метою удосконалення структури Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради огляду на дію воєнного стану; а також тимчасовою структурою та чисельністю Управління в новій редакції та тимчасовим штатним розписом.

Так, тимчасовою структурою та чисельністю та тимчасовим штатним розписом Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради з 01 березня 2024 року сектору нагляду за дотриманням вимог в законодавстві під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України загалом та зокрема посади головного спеціаліста цього сектору, яку обіймала до звільнення позивач ОСОБА_1 , не передбачене.

ОСОБА_1 була повідомлена відповідачем про наступне заплановане вивільнення 27 грудня 2023 року, отримала відповідне повідомлення під власний підпис, саме звільнення відбулося 29 лютого 2024 року, тобто вимоги щодо своєчасного повідомлення позивача відповідачем про наступне вивільнення були дотримані відповідно до діючого законодавства.

Повідомлення про наступне вивільнення від 27 грудня 2023 року містить відомості про те, що в Управлінні відсутні вакансії, які можуть бути запропоновані позивачеві, . ОСОБА_1 не спростовано суду цих відомостей та не надано доказів на підтвердження зворотного - наявності будь-яких інших вакансій, також позивачем не було подано суду першої інстанції клопотань про витребування таких доказів, такого клопотання не було заявлено і в апеляційній скарзі. Отже, з наведеного виходить, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно достатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що основним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

В даному випадку позивачка не мала переважного права на залишення на роботі, оскільки її посада за назвою, кваліфікацією та функціональними обов`язками відрізнялась від будь-яких інших посад в Управлінні та взагалі відсутня в новій структурі Управління, а переважне право на залишенні на роботі не застосовується між працівниками, що мають різні посади, мають різну кваліфікацію та функціональні обов`язки.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Отже, відповідачем по справі в повному обсязі було виконано вимоги частин 1 та 3 ст. 492КЗпП України, а саме: позивача завчасно ознайомлено про майбутнє звільнення.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача з підприємства, відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства, а саме вимоги частин 1 та 3 ст. 49-2КЗпП України.

Отже, відповідач не допустив порушення таких засад цивільного права, як добросовісність, розумність та справедливість, дотримався балансу інтересів роботодавця та працівника, який об`єктивно мав можливість усвідомити та обміркувати запропоновані йому вакантні посади з точки зору можливості виконувати ним ті чи інші обов`язки, у тому числі пройти перепідготовку за рахунок коштів підприємства.

Не можуть бути підставою, для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги позивача про порушення процедури повідомлення, оскільки вона вчинена без присутності керівника структурного підрозділу, в якому вона працювала, на ґрунтуються на законі, оскільки присутність керівника під час даної дії законом не вимагається.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права, а саме на те, що відповідачем по справі було подано відзив на позовну заяву, однак позивачка вказаного відзиву не отримувала, не мала можливості з ним ознайомитися у зв`язку з чим була позбавлена права на захист, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані апелянтом порушення норм процесуального права не є обов`язковими для скасування оскаржуваного рішення та не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

Не приймаються колегією суддів до уваги доводи апеляційної скарги позивачки про те, що відповідач безпідставно посилається на те, що отримання її сином другої освіти має на мені отримання ним пенсії до 23-х років, оскільки фактично зазначені обставини не стосуються предмету даного спору за відсутності необхідності встановлення наявності у позивачки переважного права на залишення на роботі.

Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційноїскарги недають підставдля висновкупро неправильнезастосування судомпершої інстанційнорм матеріальногоправа тапорушення нормпроцесуального права,яке призвелоабо моглопризвестидо неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: